Ухвала суду № 36806152, 22.01.2014, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 527/1201/13-ц

Номер провадження 22-ц/786/366/14 Головуючий у 1-й інстанції Марущак Р. М.

Доповідач Обідіна О. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді : Обідіної О.І.

Суддів : Панченка О.О., Пікуля В.П.

При секретарі : Нестеренко А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 21 жовтня 2013 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства "Фідокомбанк" (на даний час - публічного акціонерного товариства "Фідобанк») до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового будинку, треті особи: орган опіки та піклування Глобинської райдержадміністрації, ВДВС Глобинського РУЮ, Державна міграційна служба України в Полтавській області,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 21 жовтня 2013 року звернуто стягнення на предмет іпотеки по Договору іпотеки з фізичною особою № 014/6212/2/18469 від 24 червня 2008 року, укладеного між ВАТ «Ерстебанк», як іпотекодержателем, та ОСОБА_1, як іпотекодавцем, а саме, на житловий будинок, літ. А,а, розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 76, 1 кв.м., житловою площею - 55, 3 кв.м, та належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого 24 червня 2008 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрованим в реєстрі за № 9025.

Встановлено спосіб реалізації предмету іпотеки по Договору іпотеки з фізичною особою № 014/6212/2/18469 від 24 червня 2008 року, шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження. Встановлено початкову ціну для реалізації предмету іпотеки на рівні не нижче 90 відсотків ціни предмету іпотеки, яка буде встановлена суб'єктом оціночної діяльності в межах процедури виконавчого провадження.

Кошти отримані від реалізації предмету іпотеки направлено на погашення заборгованості ОСОБА_1, згідно рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 31 серпня 2010 року по справі № 906/10 в сумі 28 367 (двадцять вісім тисяч триста шістдесят сім) доларів США 37 центів.

Виселено в примусовому порядку, без надання іншого жилого приміщення, мешканців житлового будинку - предмету іпотеки, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а саме: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_8.

Додатковим рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 21 жовтня 2013 року стягнуто з ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Фідокомбанк» у відшкодування сплаченого судового збору по 38 грн. 24 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом Конвенції «Про права дитини», норм СК України та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Також апеляційну скаргу подав ОСОБА_1, який обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм ЗУ «Про іпотеку» в частині недотримання банком порядку дій при вирішенні питання про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, просить рішення скасувати та відмовити в задоволенні позову.

Апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 24 червня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» (тепер ПАТ «Фідобанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №014/6212/2/18469, відповідно до якого банк надав позичальнику 23000 доларів США строком до 23 червня 2028 року під 12,5% річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором, 24 червня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір №№014/6212/2/18469 за яким останній як власник нерухомого майна передав в іпотеку банку належний йому житловий будинок загальною площею 76, 1 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1.

В зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, банком в 2010 році пред'явлено позов про стягнення з боржника заборгованості по кредиту.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 31 серпня 2010 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», як правонаступника ВАТ «Ернсте Банк», заборгованість по кредитному договору в сумі 28367 доларів США 37 центів, що за офіційним курсом НБУ станом на 31 серпня 2010 року становить 223707 гривень 91 копійку.

На підставі вказаного рішення Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 6-1717 від 19 січня 2011 року, який з 23 грудня 2012 року перебуває на примусовому виконанні у відділі ДВС Глобинського РУЮ.

На даний час рішення не виконано.

В квітні 2013 року ПАТ «Ерсте банк» перейменовано на ПАТ «Фідокомбанк», який згідно п.1.1 Статуту є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Ерсте банк».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок невиконання позичальником ОСОБА_1 зобов'язань по кредитному договору утворилась заборгованість, розмір якої станом на квітень 2010 р. складав 223707 грн.91 коп., що встановлено рішенням Третейського суду, відтак позов іпотекодержателя щодо задоволення своїх вимог за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки ґрунтується на положеннях ст. 33 Закону України «Про іпотеку». Одночасно, судом перевірено дотримання іпотекодержателем процедури направлення боржнику, а в даному випадку він же є іпотекодателем, письмової вимоги про усунення порушень, з попередженням про можливе звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення всіх мешканців будинку в разі не усунення боржником порушень по кредитним зобов'язанням, що передбачено вимогами ст.ст. 35, 40 Закону України «Про іпотеку».

З висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет потеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За правилами ст. 35 даного Закону іпотекодержатель зобов'язаний надіслати іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінний від іпотекодержателя, письмову вимогу про усунення порушення з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання такої вимоги.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що іпотекодержателем положення ст. 35 Закону України «Про іпотеку» були дотримані, відповідний лист - вимога на ім'я боржника та іпотекодавця ОСОБА_1, в тому числі з попередженням про можливе виселення мешканців будинку в 30 денний строк з моменту його отримання, направлена 1 червня 2012 року рекомендованим листом та отримана останнім 5 червня 2012 року, що доводиться матеріалами справи (а.с. 36,37,38).

Між тим, відповідачами не було вжито заходів по виконанню запропонованих банком заходів, кредитні зобов'язання продовжували залишатись не виконаними.

Крім того, судом першої інстанції вірно звернуто увагу на те, що згідно п.п. 2.1.1.,2.1.4.,2.1.5 договору іпотеки ОСОБА_1 гарантував, що предмет іпотеки знаходиться в його власності, не знаходиться в спільній частковій власності, на нього на мають права власності (часткової власності) або права користування діти (особи віком до 18 років). Також на а.с. 35 мається довідка №1431 від 6 червня 2008 року про те, що в будинку АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований та не проживає.

Врахувавши зазначені обставини,суд першої інстанції, керуючись роз'ясненнями п. 44 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин» прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати порушеними права та інтереси дітей відповідача внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки на момент його придбання неповнолітні та малолітні діти ОСОБА_1 в ньому не проживали, а відтак будинком не користувались, оскільки сам іпотекодавець та члени його сім'ї на той час являлись мешканцями м. Кременчука та проживали в іншому будинку.

Апеляційні скарги не містять нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції.

Так, посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що за змістом ст. 74 СК України будинок, який є предметом іпотеки, належить їй на праві спільної сумісної власності, не спростовує висновки суду щодо наявності підстав для застосування процедури звернення стягнення на забезпечений іпотекою будинок в порядку ст. 33 Закону України «Про іпотеку».

Одночасно колегією суддів не може бути прийнято до уваги твердження апелянта про те, що внаслідок задоволення позову будуть порушені права малолітніх та неповнолітніх дітей, гарантовані Конвенцією «Про права дитини» та положеннями Закону України «Про охорону дитинства», так як судом першої інстанції вірно звернуто увагу та досліджено, що діти відповідачів права власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки не мали, були забезпечені іншим житлом в м. Кременчуці. Натомість, іпотекодателем без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки було здійснено в спірному будинку реєстрацію своїх неповнолітніх дітей, а також інших осіб, які не входили до складу його сім'ї, що в такому випадку не може розглядатись як обставина, що унеможливлює реалізацію права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки без відповідної згоди органу опіки та піклування.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 також не містять посилань на обставини, з якими процесуальне законодавство пов'язує скасування чи зміну судового рішення та фактично стосується спростування висновків суду в частині виселення його дітей з аналогічних підстав, які відображені в апеляцій1ній скарзі ОСОБА_2, з посиланням на рішення Вищого адміністративного суду України від 2 липня 2013 року, яке не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки не є постановленим в порядку ст. 360-7 ЦПК України.

За вказаних обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, яке постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 303, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 21 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

С У Д Д І :

З оригіналом згідно.