Рішення № 36805247, 23.01.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.01.2014 Справа № 905/7684/13

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Зекунова Е.В., при секретарі Павленко М.С. розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Іллічівське» до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення 6087 грн. 17 грн.,-

За участю представників сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився;;

від третьої особи - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Іллічівське» звернувся до господарського суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в порядку регресу у розмірі 6087 грн. 17 грн.

В правове обґрунтування вимог позивач посилається на статті 528, 993, 1188, 1194 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 6, 22, 29, 35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надав відзив від 12.11.2013р. на позовну заяву, в якому посилався на відсутність підстав для відшкодування збитків в порядку регресу, а саме:

- на пропущення річного строку для подання заяви про страхове відшкодування відповідно до п.37.1.4 ст.37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»;

- на необґрунтоване перерахування позивачем страхувальнику податку на додану вартість в порушення вимог п.36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»;

- на недоведеність позивачем вини ОСОБА_1;

- на проведення автотоварознавчого дослідження неуповноваженою особою;

- ненадання доказів перерахування суми страхових виплат потерпілій особі.

- укладення договору страхування позивачем після дати вчинення ДТП ОСОБА_1 Представник третьої особи або третя особа в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що ухвали суду направлені сторонам за адресою, зазначеною в позові та спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, господарський суд вважає, що сторони були повідомлені про розгляд справи належним чином, проте правом бути присутнім в судовому засіданні не скористалися, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про наступне.

Судом встановлено, що 07.09.2010 року між ПАТ «Страхова компанія «Іллічівське» (Страховик) та ОСОБА_2 (Страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № ДФ-05-00240 (надалі - Договір страхування), за яким Страховик застрахував майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з експлуатацією транспортного засобу «Honda Accord», державний номер НОМЕР_1. Строк дії Договору від 08.09.2010р. до 07.09.2011р. (а.с.6).

01 липня 2011 року у м. Донецьк сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Honda Accord», державний номер НОМЕР_1 та автомобіля «ІЖ», державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1

Вищезазначена дорожньо-транспортна пригода визнана позивачем страховою подією, з настанням якої у позивача виник обов'язок виплатити страхувальнику страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

04 липня 2011 року Страхувальник звернувся до Страховика із заявою про настання страхового випадку, в якій просив виплатити суму страхового відшкодування по рахунку СТО (а.с. 11).

Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Honda Accord», державний номер НОМЕР_1, у результаті його пошкодження в ДТП, експертом ОСОБА_3 (діючого на підставі свідоцтва міністерства юстиції НОМЕР_3, (а.с.103) проведене експертне автотоварознавче дослідження. Згідно звіту №1004/11-07 про оцінку, вартість матеріального збитку завданого пошкодженням транспортного засобу складає 7972,62 гривень без врахування ПДВ (а.с. 13-18).

У зв'язку з настанням страхової події, на виконання умов договору добровільного страхування наземного транспорту № ДФ-05-00240, враховуючи вартість матеріального збитку встановленого звітом №1004/11-07, на підставі страхового акту від 16.08.2011р. (а.с.25), позивачем здійснено виплату страхового відшкодування в сумі 6597 грн. 17 коп. на рахунок ОСОБА_2, що підтверджується платіжним дорученням №7032 від 23.08.2011р. (а.с. 27). Як вбачається з висновку звіту №1004/11-07, страхового акту від 16.08.2011р. та платіжного доручення №7032 вбачається, що виплата страхового відшкодування ОСОБА_2 у сумі 6597 грн. 17 коп. проведена без урахування податку на додану вартість.

Отже доводи відповідача щодо необґрунтованого перерахування позивачем страхувальнику податку на додану вартість в порушення вимог п.36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» спростовані матеріалами справи.

Обґрунтовуючи суму позовних вимог у розмірі 6087 грн. 17 коп. позивач зазначив, що дана сума є сумою страхового відшкодування у розмірі 6597 грн. 17 коп. яка перерахована позивачем ОСОБА_2 платіжним дорученням №7032.

Щодо суми додаткових витрат у розмірі 83 грн. перерахованих за квитанцією № 7090 (а.с. 80) про які вказано в запереченнях відповідача, суд зазначає наступне.

Дослідивши у судовому засіданні квитанцію № 7090, судом встановлено, що на підставі зазначеного платіжного документу, платник ОСОБА_2 перерахувала кошти у сумі 83 грн. на рахунок УДАІ ГУМВС України в Донецькій області за довідку про ДТП для страхової компанії.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Пунктом 36.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції чинній станом на час виплати позивачем страхового відшкодування) передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно розрахунку суми страхового відшкодування (а.с.26), позивачем були враховані витрати визначені звітом №1004/11-07 та витрати ОСОБА_2 на сплату коштів за квитанцією №7090 на оплату довідки ДАЇ.

Проте, суд зазначає, що відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" до витрат які підлягають відшкодуванню страхувальнику у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу, витрати на оплату довідки ДАЇ не відносяться.

З урахуванням зазначеного суд вважає, що внесення позивачем до страхового відшкодування вартості довідки ДАЇ у сумі 83 грн. є необґрунтованим та безпідставним.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Постановою Куйбишевського районного суду м.Донецька від 29.07.2011р. винним у вчиненні ДТП, що сталося 26.01.2013р., було визнано ОСОБА_1, та притягнуто його до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП України (а.с.10).

Цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу автомобіля «ІЖ», державний номер НОМЕР_2, станом на час вчинення ДТП ОСОБА_1 була застрахована в ПрАТ «УАСК «Аска», що підтверджується полісом №АА/0357701, зі строком дії з 05.02.2011р. до 04.02.2012р. (а.с.43). Цим полісом встановлено ліміт відшкодування за майнову шкоду у розмірі 50000 грн. та франшиза 510 грн.

Відповідно до статті 21 Закону "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів.

Таким чином, відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «Honda Accord», державний номер НОМЕР_1, згідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, 24.04.2013 року звертався до відповідача із претензією про виплату страхового відшкодування на суму 6597 грн. 17 коп. (а.с.28), яку відповідач отримав 29.04.2013р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.29), проте, відповідач, кошти не перерахував, що стало підставою для звернення позивача до суду з вказаним позовом.

У відповідності до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно до статті 9 Закону України «Про страхування» франшиза, це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

У відповідності до п.12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Отже, з урахуванням приписів статей Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування», Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до полісу № АА/0357701 у позивача виникло право регресної вимоги до відповідача в сумі 6087 грн. 17 грн. (6597,17 грн. - 510 грн. - 83 грн. = 6004,17 грн.).

Відповідач у своїх запереченнях посилається на п.37.1.4 ст.37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», як на підставу для відмови у здійсненні страхового відшкодування.

З такими доводами погодитись не можна з наступних підстав.

Так, відповідно до приписів цієї норми підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

З наведеної норми також вбачається, що зазначені у ній строки обраховуються з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Разом з тим, як роз'яснив Верховний Суд України у своїх постановах від 27.03.2012р. зі справи Господарського суду міста Києва № 58/168, від 07.08.2012р. зі справи Господарського суду Рівненської області №12/207, від 28.08.2012р. зі справи Господарського суду Харківської області №5023/4833/11, право вимоги на підставі статті 993 Цивільного кодексу України, та статті 27 Закону України "Про страхування" виникає після виплати страхового відшкодування, а не з моменту виникнення страхового випадку.

Ці постанови відповідно до приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для всіх судів України, а суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Спір у даній справи виник у зв'язку із стягненням виплаченого страхового відшкодування, тобто із правовідносин, що регулюються положеннями статті 993 Цивільного кодексу України, та статті 27 Закону України "Про страхування", згідно яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Разом з тим, із преамбули Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що він регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Таким чином останній регулює інші, відмінні від правовідносин, що виникли у даній справі, а приписи п. 37.1.4. статті 37 цього Закону, до даних правовідносин не застосовуються.

Суд не приймає посилання відповідача на недоведеність позивачем вини ОСОБА_1 у ДТП, що сталось 01.07.2011р., оскільки судом в резолютивній частині рішення суду саме ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення та покладеного на нього адміністративне стягнення. Крім того, з копій матеріалів справи про притягненя ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності вбачається, що ОСОБА_1 був присутній у судовому засіданні та визнав свою вину особисто.

Щодо сумнівів Відповідача у кваліфікації оцінювача ОСОБА_3, позивачем наданні наступні документи: сертифікат суб'єкта оціночної діяльності, свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів від 26.05.2003р., кваліфікаційне свідоцтво оцінювача НОМЕР_3, свідоцтво про державну реєстрацію ФОП ОСОБА_3 (а.с.103-104).

Згідно зі статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, перелічені обставини справи, оцінивши відповідно до статті 43 ГПК України наявні в матеріалах справи докази та обставини справи за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про те, що позивач частково довів заявлену до стягнення з відповідача суму страхового відшкодування, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню на суму 6004 грн. 17 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Іллічівське» до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення 6004 грн. 17 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, м. Донецьк, проспект Ілліча, будинок 100, код ЄДРПОУ 13490997) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Іллічівське» (01033, м.Київ, вул. Саксаканського, 38-Б, код ЄДРПОУ 25186738) суму страхового відшкодування у розмірі 6004 (шість тисяч чотири) грн. 17 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, м.Донецьк , проспект Ілліча, будинок 100, код ЄДРПОУ 13490997) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Іллічівське» (01033, м.Київ, вул. Саксаканського, 38-Б, код ЄДРПОУ 25186738) витрати по сплаті судового збору у сумі 1697 (одна тисяча шістсот дев'яносто сім) грн. 04 коп.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 23 січня 2014 року.

Повний текст рішення складено та підписано 27 січня 2014 року.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими частиною 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Е.В. Зекунов