Постанова № 36801511, 17.01.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2014 р. Справа № 804/7178/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСтепаненко В.В. при секретаріНовченко Є.Ю. за участю: представника позивача представника відповідача Базюкевича Є.В. Герасіки В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом приватного підприємства «Будінвестсервіс» до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Будінвестсервіс» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.12.2012 року №0000512304 та №0000522304.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не погоджується з висновками, викладеними в акті, вважає, що пода ткові повідомлення-рішення, винесені за результатами перевірки, суперечать діючому пода тковому законодавству та підлягають скасуванню з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, зазначивши, що висновки про вчинені позивачем порушення, зроблені в акті перевірки, відповідають фактичним обставинам, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено правомірно, в межах повноважень та на підставі законодавства України. Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Працівниками Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну невиїзну перевірку приватного підприємства «Будінвестсервіс» у зв'язку з отриманням податкової інформації та з метою перевірки правомірності нарахування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Главмет» (код за ЄДРПОУ 37577455) за період січень, квітень 2012 року.

За результатами проведеної перевірки складено від 19.12.2012 року №5343/22-6/32640511, висновками якого встановлено непідтверження реальності здійснення

господарських відносин з підприємством ТОВ «Главмет»; порушення п.187.1 ст.187,

п.198.3 ст.198, п.198.6 статті 198 Кодексу; ч.1 ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України; п.п.14.1.27, ст.138, 140, 142, 143 Податкового Кодексу України; ст.185, ст.188, п.198.3 ст.198, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України.

29.12.2012 року податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення форми «Р» №0000522304, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 10 435,56 грн., та №0000512304 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 10 957,34 грн.

В порядку адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України закріплено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених норм випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції, а податкова накладна, заповнена особою, що зареєстрована як платник податку на додану вартість, без порушень порядку її заповнення та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлені строки, дає право на включення зазначених в ній сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Так, на момент укладення угод та вчинення господарських операцій товариство з обмеженою відповідальністю «Главмет» було зареєстроване як юридична особа та як платник податку на додану вартість, відтак перепон з приводу укладення, а також виконання будь-яких господарських договорів з ним, а надалі і включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку за такими договорами у позивача не було.

У відповідності до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Статтею 22 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Судом встановлено, що між ПП «Будінвестсервіс» (замовник) та ТОВ «Главмет» (підрядник) укладено договір підряду від 03.01.2012 року №03/01-12, умовами якого передбачено, що замовник доручає, а підрядник приймає на себе виконання оздоблювальних робіт торгівельно-побутового комплексу на території Щасливської селищної ради в Бориспільському районі Київської області з матеріалу замовника.

Відповідно до укладеного договору будівельного підряду №30/03-12 від 30.03.2012 року замовник (ПП «Будінвестсервіс») доручає, а підрядник (ТОВ «Главмет») приймає на себе виконання робіт комплексу будівельних робіт згідно проектно-кошторисної документації на об'єкті Реконструкція магазину під магазин продовольчих та непродовольчих товарів по вул.Набережна, 16а, м.Комсомольське, Стробешівського району, Донецької області.

Укладені договори мають всі обов'язкові реквізити, юридичні адреси сторін, скріплені печатками та підписами.

На виконання умов вказаних договорів ТОВ «Главмет» було виписано та надано ПП «Будінвестсервіс» податкові накладні та акти виконаних робіт. Розрахунки між підприємствами здійснювались в безготівковій формі, що підтверджується матеріалами справи.

Будівельно-монтажні роботи згідно договору від 03.01.2012 року №03/01-12 виконувалися на об'єкті замовника ТОВ «Будівельна компанія» «СкеляБудІнвест» на підставі договору №20/04 від 20.04.2011 року.

Придбані послуги у ТОВ «Главмет» було реалізовано приватному промислово-комерційному підприємству «АСБО» (замовник) на підставі договору будівельного підряду №12-03/2012 від 12.03.2012 року, яким передбачено, що замовник доручає, а підрядник (ПП «Будінвестсервіс») приймає на себе виконання комплексу будівельних робіт згідно проектно-кошторисної документації на об'єкті Реконструкція магазину під магазин продовольчих та непродовольчих товарів по вул.Набережна, 16а, м.Комсомольське, Стробешівського району, Донецької області.

На виконання даного договору позивачем було виписано та надано ПВКП «АСБО» податкові накладні та акти виконаних робіт.

Акт перевірки не містить обставин про встановлення будь-яких недоліків вказаних первинних бухгалтерських документів позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для нарахування позивачу суми грошового зобов'язання став висновок податкового органу про відсутність фактичного здійснення операцій з виконання підрядних робіт, нереальність таких операцій.

З метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду даної адміністративної справи судом було витребувано з Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області інформацію про введення в експлуатацію об'єкта - «Торгово-будівельний комплекс на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області» та з Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області інформацію про введення в експлуатацію об'єкта - магазин (реконструкція магазину) продовольчих товарів по вул.Набережна, 16-а, м.Комсомольське, Старобешівський район, Донецька область.

Отримані матеріали на ухвалу суду спростовують наведений висновок відповідача. Так, Інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю надано копії декларацій про готовність об'єктів будівництва, на спорудження яких виконувались підрядні роботи. Надати вказані декларації під час перевірки позивач не мав можливості, оскільки такі декларації оформлює і отримує замовник будівництва, а підрядник не має відношення до прийняття об'єктів до експлуатації.

Згідно акту перевірки приватним підприємством «Будінвестсервіс» до перевірки не було надано первинних документів, які підтверджують передачу давальницьких матеріалів під час виконання договорів укладених з ТОВ «Главмет».

Суд звертає увагу, що пунктом 5.1 договорів від 03.01.2012 року №03/01-12 та №30/03-12 від 30.03.2012 року передбачено, що матеріали для будівництва поставляються як підрядником так і замовником. Враховуючи, що позивач не здійснював постачання матеріалів, то суд приходить до висновку, що акти не оформлювались правомірно.

Щодо висновку відповідача про порушення позивачем ч.1 ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України суд зауважує, що відповідно до положень статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Акт перевірки не містить жодних посилань та доказів, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами. При наявності ж об'єктивних даних щодо недодержання вимог відповідності правочинів інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, їх недійсність має встановлюватись виключно судом із застосуванням визначених законом наслідків.

Аналізуючи статтю 20 Податкового кодексу України, суд вважає, що висновок податкового органу про порушення позивачем частини 1 статті 203, статей 215, 228 Цивільного кодексу України зроблено поза межами компетенції податкової інспекції, оскільки чинним законодавством не передбачено право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання, при перевірці їх господарської діяльності або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам статей 662, 655, 656 Цивільного Кодексу України в актах перевірки.

Враховуючи викладене, документи, які були досліджені судом, відповідають вимогам чинного законодавства, в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій позивача, а відтак позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.

Водночас суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги стосовно визнання протиправними дій та рішення Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області в частині обсягів перевірки та змісту висновків в акті від 19.12.2012 року №5343/22-6/32640511.

Порядок оформлення результатів перевірок врегульований статтею 86 Податкового кодексу України та Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №984 від 22.12.2010 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року № 34/18772.

У пункті 3 Порядку №984 від 22.12.2010 року зазначено, що результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Як вбачається зі змісту акту від 19.12.2012 року №5343/22-6/32640511, перевіркою встановлено певні порушення податкового та іншого законодавства.

Проте суд вважає, що висновки, зроблені в акті перевірки, ніяким чином не порушують права та інтереси позивача, оскільки акт перевірки не є актом індивідуальної дії (рішення, дія якого поширюється на конкретну особу), і його висновки не тягнуть за собою ніяких юридичних наслідків, оскільки акт перевірки лише фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, факти виявлених порушень законодавства та не є остаточним документом, зобов'язуючим до вчинення будь-яких дій. Права та обов'язки для суб'єкта господарювання, перевірку якого проведено, породжує саме рішення, прийняте на підставі складеного за її результатами акту.

У зв'язку з чим вірність суджень і висновків посадових осіб органу державної податкової служби, зроблених ними на основі наявних фактичних даних, не може бути достатньою підставою для висновку про порушення прав чи інтересів платника.

Крім того, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог в частині встановлення відсутності компетенції відповідача щодо визначення правочинів такими, що порушують публічний порядок і є нікчемними, також слід відмовити з огляду на наступне.

Згідно пункту 6 частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративний позов може містити вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Аналіз норм в їх системному зв'язку свідчить, що компетенційним спором є спір між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб'єкти владних повноважень, а не особа - суб'єкт господарювання.

Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов приватного підприємства «Будінвестсервіс» до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області форми «Р» від 29.12.2012 року №0000512304 та №0000522304.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Будінвестсервіс» судові витрати у розмірі 82,78 грн. (вісімдесят дві гривні сімдесят вісім копійок).

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 22 січня 2014 року.

Суддя В.В. Степаненко