Рішення № 36801274, 16.12.2013, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/13097/13-ц

Провадження № 2/201/3626/2013

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2013 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,

при секретарі - Нижник І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на квартиру загальною площею 54,90 кв.м., житловою площею 39,30 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки, виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у зазначеній квартирі, а також стягнення судових витрат.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що відповідно до укладеного договору №DN80FJ00000061 від 16 квітня 2007 року, ОСОБА_1 в день укладення цього договору отримала кредит у розмірі 110 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,96% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 15 квітня 2019 року. Згідно умов зазначеного договору, погашення заборгованості повинно здійснюватися щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, що призвело до збитків позивача, які мають вираз у залученні позивачем вільних коштів до страхового резерву, створеного в забезпечення простроченої заборгованості позичальника та нести витрати по сплаті податків та інших обов'язкових платежів з цих коштів. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 15 жовтня 2013 року має заборгованість у розмірі 136 640,11 доларів США. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» і відповідач 16 квітня 2007 року уклали договір іпотеки № DN80FJ00000061. Згідно з договором іпотеки відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 54,90 кв.м., житловою площею 39,30 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 505 000,00 гривень. Договором іпотеки, укладеним між відповідачем та позивачем, передбачено право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Враховуючи той факт, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмету іпотеки, позивач вважає, що реєстрація осіб у предметі іпотеки є порушенням умов цивільно-правового договору та статті 629 ЦК України і зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя та повинне відбуватись на підставі рішення суду. Позивач, до звернення із позовом до суду, з метою надання можливості відновити платіжну дисципліну за кредитним зобов'язанням, надіслав повідомлення боржнику (іпотекодавцю, якщо він є відмінним від боржника) про порушення основного зобов'язання та/або іпотечного договору з вимогою добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення у разі продовження порушення. Відповідні повідомлення та докази, що підтверджують їх направлення подані разом з даним позовом у якості відповідних додатків. Таким чином, позивач просить суд задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у зазначеній квартирі, а також стягнути з відповідача по справі судові витрати.

Представник позивача у судове засідання не з'явилась, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, надала суду письмову заяву, відповідно до якої позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила розгляд справи провести без її участі, на підставі документів, наявних в матеріалах справи. Проти розгляду справи в заочному порядку також не заперечувала.

Відповідач у судове засідання не з'явилась, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомила, за таких обставин суд вважає можливим розглянути дану цивільну справу у заочному порядку відповідно до вимог Глави 8 Розділу ІІІ ЦПК України.

Суд вважає за можливе на підставі ст. 169 ч. 4 ЦПК України здійснити розгляд даної цивільної справи без участі сторін, обмежившись дослідженням письмових доказів, а також без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ст. 197 ч. 2 ЦПК України.

Дослідивши надані письмові докази, суд встановив наступні обставини та визначив відповідні до них правовідносини. Дійсно, відповідно до укладеного договору №DN80FJ00000061 від 16 квітня 2007 року (а.с. 24-29), ОСОБА_1 в день укладення цього договору отримала кредит у розмірі 110 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,96% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 15 квітня 2019 року. Згідно умов зазначеного договору, погашення заборгованості повинно здійснюватися щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, що призвело до збитків позивача, які мають вираз у залученні позивачем вільних коштів до страхового резерву, створеного в забезпечення простроченої заборгованості позичальника та нести витрати по сплаті податків та інших обов'язкових платежів з цих коштів. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 15 жовтня 2013 року має заборгованість у розмірі 136 640,11 доларів США (а.с. 9-14), яка складається з наступного:

- 95 703,20 доларів США - заборгованість за кредитом;

- 23 706,19 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 9 562,47 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

- 7 668,25 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» і відповідач 16 квітня 2007 року уклали договір іпотеки №DN80FJ00000061 (а.с. 30-35). Згідно з договором іпотеки відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 54,90 кв.м., житловою площею 39,30 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 505 000,00 гривень. Позивач, до звернення із позовом до суду, з метою надання можливості відновити платіжну дисципліну за кредитним зобов'язанням, надіслав повідомлення боржнику про порушення основного зобов'язання з вимогою добровільно звільнити житлове приміщення у разі продовження порушення (а.с. 16-23).

Правовідносини, що виникли між сторонами по справі, законодавчо урегульовані наступним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до змісту ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі не підлягають доказуванню; обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до умов ч. 1 ст. 114 ЦПК України, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм ст. ст. 11, 525, 629 ЦК України, підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов'язково укладається в письмові формі (ст. ст. 1054, 1055 ЦК України), а також іпотечний договір, який має бути нотаріально посвідченим (ст. ст. 3, 18 Закону України «Про іпотеку»).

Нормою ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, розмір яких визначається в договорі (ст. 10561 ЦК України).

Відповідно до норми ст. 1050 ЦК України, в контексті положення ст. 1054 ч. 2 ЦК України, якщо кредитним договором встановлений обов'язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитор має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилась зі сплатою процентів. Відповідний обов'язок боржника щодо повернення кредитору на його вимогу суми боргу зі сплатою процентів встановлений ст. 625 ч. 2 ЦК України.

При цьому відповідно до норми ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Пенею, відповідно до ст. 549 ЦК України, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. При цьому право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст. 550 ЦК України), а також така пеня підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (ст. 624 ЦК України).

Нормою ч. 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ст. 16 ЦК України, однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Нормою ст. 3 вказаного закону передбачено, що іпотека виникає на підставі договору. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Положеннями ст. 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

За змістом ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 41 своєї постанови «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року №5, при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

При вирішенні даного спору про звернення стягнення на предмет іпотеки, на виконання вимог п. 41 постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5, з метою встановлення співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, судом було встановлено, що сума заборгованості за кредитним договором станом на 15 жовтня 2013 року становить 136 640,11 доларів США (відповідно до ст. 11 ЦПК України в межах заявлених позовних вимог), розмір якої в судовому засіданні стороною відповідача спростовано не було. Розмір вартості предмету іпотеки, погоджений позивачем та відповідачем, в укладеному між ними договорі іпотеки №DN80FJ00000061 від 16 квітня 2007 року та становить 505 000,00 гривень. З огляду на що, суд вважає, що заявлені позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» є співмірними, доведеними та обґрунтованими.

Отже, враховуючи вищезазначене, вирішуючи питання щодо позовних вимог позивача за кредитним договором №DN80FJ00000061 від 16 квітня 2007 року та договором іпотеки №DN80FJ00000061 від 16 квітня 2007 року, приймаючи до уваги, що у судовому засіданні знайшов підтвердження факт укладення даних договорів в належній формі, встановлено невиконання ОСОБА_1, як позичальником, на відміну від кредитора, своїх зобов'язань за кредитним договором, а також встановлена наявність у позивача права звернути стягнення в такому випадку на предмет іпотеки, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають частковому задоволенню, з урахуванням вимог ст. 16 ЦК України щодо способу захисту цивільних прав та ст. 39 Закону України «Про іпотеку» щодо вимог до змісту резолютивної частини рішення суду.

Стосовно позовних вимог банку з приводу виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1, суд відмовляє в їх задоволенні з огляду на наступне.

Згідно п. 43 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року №5, при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39-40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Так, на адресу відповідача позивачем була направлена вимога (а.с. 16), в якій зазначалось про наявність заборгованості за укладеним між сторонами кредитним договором, її сума та строки погашення. Крім того, позивачем було попереджено відповідача, що у разі непогашення останнім існуючої заборгованості у повному обсязі, банк має наміри скористатися своїм правом звернути стягнення на предмет іпотеки та реалізувати в подальшому квартиру, що зумовить виселення відповідача та інших осіб зареєстрованих в ній.

З огляду на таке, суд не вбачає за можливе кваліфікувати дану вимогу банку, як вимогу про звільнення відповідачем та членами її родини займаної ними квартири, що є предметом іпотеки, як таку, що не була виконана у добровільному порядку. А тому звернення банку до суду з позовною вимогою щодо примусового виселення родини відповідача зі спірної квартири є передчасною.

Крім того, позивачем не було надано суду жодних доказів на підтвердження фактичного проживання відповідача, з визначенням інших осіб, яких суд має виселити з житла, що є обов'язковою умовою для прийняття відповідного рішення судом.

Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрати, суд вважає за необхідне на підставі ст. 88 ЦПК України стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого при подачі позову судового збору в розмірі 3 441,00 гривень, що підтверджується квитанцією.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 88, 114, 169, 197, 209, 212-215 ЦПК ст.ст. 11, 15, 16, 525-527, 530, 549, 550, 610-612, 624, 625, 629, 1050, 1054, 10561 ЦК України, ЗУ «Про іпотеку», -

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задовольнити частково.

1. Звернути стягнення на квартиру загальною площею 54,90 кв.м., житловою площею 39,30 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №DN80FJ00000061 від 16 квітня 2007 року) Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

2. Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Жовтневим РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 19 квітня 2005 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у сумі 3 441,00 гривень (три тисячі чотириста сорок одна гривня 00 копійок).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя:С.С. Федоріщев