Постанова № 36799732, 22.01.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2014 року Справа № 924/1024/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Мамченко Ю.А.

судді Дужич С.П. ,

судді Саврій В.А.

при секретарі Ткач Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: Сидоренко О.Є. (довіреність №70 від 10.01.2014 року)

розглянувши апеляційну скаргу відповідача ПАТ агрофірми "Авіс" на рішення господарського суду Хмельницької області від 28.11.2013 року у справі № 924/1024/13 (суддя Яроцький А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак-Україна"

до Публічного акціонерного товариства агрофірма "Авіс"

про стягнення 1365018,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 28 жовтня 2013 року у справі №924/1024/13 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак-Україна" (Львівська область, Жидачівський район, м.Ходорів, вул.Стрілецька, 11, код ЄДРПОУ 30028622) (надалі - позивач) до Публічного акціонерного товариства Агрофірма "АВІС" (Хмельницька область, Кам'янець-Подільський район, с.Гуменці, вул. Вербецьке шосе, 1, код ЄДРПОУ 21332083) (надалі - відповідач) про стягнення 1367810,06 грн., з яких 1335868,80 грн. основний борг, 26345,22 грн. - пеня, 5596,04 грн. - 3% річних. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Агрофірма "АВІС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак-Україна" 1335868,80 грн. (один мільйон триста тридцять п'ять тисяч вісімсот шістдесят вісім грн. 80 коп.) основного боргу, 26345,22 грн. (двадцять шість тисяч триста сорок п'ять грн. 09 коп.) пені, 5596,04 грн. (п'ять тисяч дев'ятсот шість грн. 04 коп.) - 3% річних, 13000,00 грн. (тринадцять тисяч грн. 00 коп.) - оплати послуг адвоката, 27356,20 грн. (двадцять сім тисяч триста п'ятдесят шість грн. 44 коп.) судового збору /а.с.193-196/.

Вказане рішення обґрунтовано тим, що у матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем умов договору поставки №250313/01 від 25.03.2013 року щодо оплати за поставлений товар за період з 11.05.2013 року по 19.07.2013 року у сумі 1335868,80 грн.; представником відповідача у судових засіданнях 25.09.2013 року та 28.10.2013 року повідомлено про визнання суми основного боргу в розмірі 1335868,80 грн.; провівши перерахунок заявлених до стягнення сум пені та трьох відсотків річних судом встановлено, що заявлені суми нараховані в межах максимально можливого розміру, а тому вимога про їх стягнення підлягає задоволенню у повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач - Публічне акціонерне товариство агрофірма "АВІС" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити /а.с. 210-214/. Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Хмельницької області норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що з положень укладеного Договору вбачається, що істотні умови Договору зазначаються в Додатках (специфікаціях до Договору) та Заявках, які є невід'ємною частиною Договору, однак, як встановлено оскаржуваним рішенням та не спростовується постачальником, вказані Додатки (специфікації) та Заявки до Договору сторонами не укладалися; таким чином, поставки гофроящиків з друком ТОВ "Дунапак-Україна" до ПАТ Агрофірми "Авіс" здійснювалися не за Договору; ТОВ "Дунапак-Україна" документально не підтверджено дату розвантаження товару, а тому не можливо встановити дату з якої починають нараховуватися штрафні санкції; розмір судових витрат на оплату послуг адвоката є неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2013 року апеляційну скаргу відповідача ПАТ Агрофірма "АВІС" прийнято до провадження та призначено дату судового засідання на 22 січня 2014 року.

Від позивача - ТОВ "Дунапак-Україна" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін /а.с. 225-228/. Позивач зазначає, що у видаткових та товарно-транспортних накладних вказані дати їх підписання відповідачем, які здійснені після розвантаження товару, а тому твердження відповідача щодо неможливості визначення дати від якої починається нарахування штрафних санкцій є безпідставним. Твердження апелянта щодо відсутності специфікацій до договору поставки, в яких вказується найменування товару, асортимент, розмір, кількість і бажані строки поставки спростовується наявними в матеріалах справи замовленнями №1, №2 та №3 на виготовлення і поставку ПАТ Агрофірма "Авіс" гофропродукції.

В судове засідання 22 січня 2014 року представник позивача не з'явився. Про дату, час та місце судового засідання повідомлений у встановленому законом порядку /а.с.223/.

Відповідачем до апеляційної скарги додано заяву про призначення судово-бухгалтерської експертизи у справі №924/1024/13. ґввказана заява обґрунтована тим, що пунктами 1.2, 3.4 Договору передбачено, що специфікації є невід'ємною частиною останнього, які мають бути чітко оформленими, проте частина поставок здійснювалася за їх відсутності; в видаткових накладних та ТТН відсутні дати які б свідчили про дату розвантаження товару (саме з дати розвантаження товару нараховуються штрафні санкції); у платіжних дорученнях в призначенні платежу відповідачем здійснювалось посилання на договір, а не накладні згідно яких здійснюється оплата (предметом спору є заборгованість, яка виникла за здійснені поставки, які оформлялися накладними).

При розгляді даного клопотання колегією суддів враховується, що відповідно до частини 1 статті 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно з абзацом другим пункту другого Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 23.03.2012 року "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Апеляційним господарським судом відмовлено в задоволені вказаного клопотання, оскільки за приписами статті 41 ГПК України експертиза призначається, коли для вирішення справи необхідні специфічні знання в певній галузі і призначення судової експертизи є правом господарського суду, яке він використовує для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні спору і потребують спеціальних знань. Матеріали справи містять необхідні докази для вирішення спору без залучення експертів.

Безпосередньо в судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав вимоги і доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між товариством з обмеженою відповідальністю „Дунапак-Україна" (постачальник) та публічним акціонерним товариством „Агрофірма „Авіс" (покупець) укладено договір поставки №250313/01 від 25.03.2013 року (з врахуванням змін та доповнень, внесених протоколом розбіжностей №1 до договору №250313/01 від 25.03.2013 року (далі - договір), за умовами якого позивач зобов'язується поставити й передати у власність покупця гофрокартонну продукцію виробництва ТОВ "Дунапак-Україна", іменовану надалі "товар", а покупець зобов'язується прийняти й оплатити товар на умовах даного договором.

Відповідно до п. 1.2 договору найменування і асортимент товару, що поставляться, вказуються в додатках (Специфікаціях) до даного договору, що є невід'ємною його частиною, відповідна кількість вказується у заявках покупця.

Загальна сума договору визначається фактичною сумарною вартістю товарів, поставлених згідно цього договору за весь строк його дії станом на останній день терміну дії договору (п. 1.4 договору).

Товар поставляється на умовах "DAP" визначеними правилами Інкотермс-2010, а саме постачальник зобов'язаний замовити і оплатити поставку товару до покупця згідно умов договору, якщо інше не визначене в додатках (специфікаціях) до договору. Датою поставки товару вважається дата підписання покупцем видаткової та/або товаро-транспортної накладної постачальника на поставку товару, що проводиться після розвантаження на складі покупця. Право власності на поставлений товар і ризик випадкової загибелі товару переходить від постачальника до покупця після підписання видаткової накладної покупцем. Асортимент, вид, найменування, розміри, кількість, якість, бажані строки поставки товару вказуються покупцем у додатках (Специфікаціях) та заявках на виготовлення. Товар може поставлятись з відхиленням +/- 5 % від замовленого обсягу товару. Товар виготовляється та поставляється на підставі додатків (Специфікацій) до даного договору, заявок покупця і технічної документації розробленої для виготовлення цих заявок і належним чином відображаючи підписи та печатки обох сторін (п.п. 3.1 - 3.5 договору).

Згідно з розділом 4 "Ціна товарів і порядок розрахунків" договору ціна товару, що поставляється, вказується в додатках (Специфікаціях) до даного договору. Зміна цін товару оформлюється додатковими угодами до додатку (Специфікації) або шляхом підписання нового додатку (Специфікації). Розрахунки за поставлений згідно договору товар здійснюється шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 11 (одинадцяти) календарних днів після розвантаження товару, якщо інше не вказане в додатках (Специфікаціях). Оплата вважається здійсненою в момент виходу грошових коштів з поточного рахунку покупця. Загальна сума неоплаченого товару не може перевищувати 780 (сімсот вісімдесят) тис. грн.

Відповідно до п.п.5.2, 5.6 договору при несвоєчасній оплаті поставленого товару покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє в період, за який сплачується пеня, від вартості неоплаченого товару, за кожний день прострочення. Сплата штрафних санкцій не звільняє винну сторону від виконання своїх обов'язків за цим договором.

Пунктом 9.1 договору визначено, що даний договір набуває чинності з моменту підписання сторонами й діє до 31 грудня 2013 року, але в кожному разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Будь-які зміни й доповнення до даного договору дійсні лише за умови, що вони складені в письмовій формі і підписані повноважними представниками сторін. Письмовою формою для цілей даного договору розуміється як складання єдиного документа, так і обмін листами й повідомленнями з використанням засобів телеграфного й факсимільного зв'язку, які належним чином відтворюють підписи повноважних представників сторін (п.9.2 договору).

Договір поставки №250313/01 від 25.03.2013 року та протокол розбіжностей №1 до договору № 250313 від 25.03.2013 року підписано та скріплено відбитками печаток сторін. При цьому на договорі наявна відмітка "Договір чинний з протоколом розбіжностей №1 від 25.03.2013 року".

Позивачем до матеріалів справи додано копії замовлень від 22.04.2013 року, від 07.05.2013 року та від 10.05.2013 року згідно договору поставки №250313/01 від 25.03.2013 року про поставку гофроящика №18, у яких зазначено найменування продукції, марка картону, колір. Розміри гофроящика, кількість, ціна та дата поставки.

Як встановлено судами обох інстанцій, на виконання умов договору позивачем поставлено (передано повноваженому представнику покупця згідно наявних в матеріалах справи довіреностей), а відповідачем (покупцем) отримано товар, що підтверджується підписаними останнім видатковими накладними на загальну суму 2577084,96 грн..

З огляду на виконання умов щодо поставки продукції позивачем виставлено до оплати відповідачу відповідні рахунки за період з 11.05.2013 року по 19.07.2013 року.

Відповідачем товар поставлений у період з 26.03.2013 року по 10.05.2013 року оплачено в сумі 1241216,16 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №9688 від 13.05.2013 року, №9813, №9814, №9815, №9816, №9817, №9818 від 23.05.2013 року, №10686 від 18.07.2013 року, №9665 від 08.05.2013 року та банківськими виписками від 26.03.2013 року, від 27.03.2013 року, від 08.05.2013 року, від 13.05.2013 року, від 23.05.2013 року, від 18.07.2013 року.

Докази погашення відповідачем заборгованості у сумі 1335868,80 грн. в матеріалах справи відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що при здійсненні відповідачем оплати в призначенні платежу не вказувалось номеру та дати накладної, на підставі якої отримано товар, а лише номер та дата договору (№250313/01 від 25.03.2013 року), а тому проплати правомірно зараховані позивачем в порядку черговості виникнення заборгованості по договору поставки.

Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Пунктом 3 статті 3, статті 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Правовідносини, які виникли між ТОВ "Дунапак-Україна" та ПАТ "Агрофірма "АВІС" за своїм характером являються господарськими, виходячи зі змісту статей 173, 174, частин 1, 2 статті 175 Господарського кодексу України, як такі, що виникли з господарського договору, і відповідно до статті 1 цього Кодексу є предметом його регулювання.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Аналогічні положення містяться у статті 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінського господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання та одностороння зміна умов договору не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Зі змісту укладеного між ТОВ "Дунапак-Україна" та ПАТ "Агрофірма "АВІС" договору поставки №250313/01 від 25.03.2013 року вбачається, що позивач зобов'язується поставити й передати у власність покупця гофрокартонну продукцію виробництва ТОВ "Дунапак - Україна", іменовану надалі "товар", а покупець зобов'язується прийняти й оплатити товар на умовах даного договору. Сторонами погоджено, що вказаний договір чинний з протоколом розбіжностей №1 від 25.03.2013 року, про що наявна відповідна відмітка на договорі.

Судами обох інстанцій враховується, що ТОВ "Дунапак-Україна" на виконання умов договору та виставлених замовлень поставлено ПАТ "Агрофірма "АВІС" товар - гофроящик на зальну суму 2577084,96 грн., що підтверджується товарно-транспортними та видатковими накладними: №438 від 26.03.2013р. на суму 120358,08 грн., №441 від 27.03.2013р. на суму 120358,08 грн., №448 від 27.03.2013р. на суму 120 358,08 грн., №655 від 25.04.2013р. на суму 89717,76 грн., №681 від 27.04.2013р. на суму 85639,68 грн., №684 від 29.04.2013р. на суму 93795,84 грн., №687 від 29.04.2013р. на суму 70856,64 грн., №704 від 02.05.2013р. на суму 90969,60 грн., №705 від 01.05.2013р. на суму 90969,60 грн., №706 від 02.05.2013р. на суму 25956,00 грн., №731 від 09.05.2013р. на суму 87014,40 грн., №732 від 09.05.2013р. на суму 63283,20 грн., №733 від 09.05.2013р. на суму 90969,60 грн., №748 від 10.05.2013р. на суму 90969,60 грн., №747 від 11.05.2013р. на суму 90969,60 грн., № 765 від 14.05.2013р. на суму 90969,60 грн., №784 від 15.05.2013р. на суму 90969,60 грн., №785 від 16.05.2013р. на суму 90969,60 грн., №787 від 16.05.2013р. на суму 86767,20 грн., №786 від 17.05.2013р. на суму 90969,60 грн., №857 від 24.05.2013р. на суму 90969,60 грн., №859 від 27.05.2013р. на суму 90969,60 грн., №882 від 28.05.2013р. на суму 90969,60 грн., №1111 від 04.07.2013р. на суму 90969,60 грн., №1117 від 05.07.2013р. на суму 90969,60 грн., №1118 від 05.07.2013р. на суму 90969,60 грн., №1121 від 05.07.2013р. на суму 90969,60 грн., №1122 від 05.07.2013р. на суму 66496,80 грн., №1217 від 19.07.2013р. на суму 90969,60 грн., копії яких наявні в матеріалах справи, та не спростовується відповідачем.

В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем умов договору поставки №250313/01 від 25.03.2013 року щодо оплати за поставлений товар за період з 11.05.2013 року по 19.07.2013 року у сумі 1335868,80 грн..

Судами обох інстанцій також враховується, що у випадку зазначення в платіжних документах конкретного договору без конкретно визначеної накладної, спочатку погашається та заборгованість, яка виникла хронологічно раніше.

Заперечення представника апелянта щодо відсутності специфікації до договору, яка б свідчила про факт замовлення та поставку товару, що також робить неможливим визначення моменту виникнення зобов'язання внаслідок відсутності встановленого граничного строку поставки до уваги судами не приймаються з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Позивачем до матеріалів справи додано копії замовлень від 22.04.2013 року, від 07.05.2013 року та від 10.05.2013 року згідно договору поставки №250313/01 від 25.03.2013 року про поставку визначеного в заявці гофроящика №18 розміру в загальній кількості 154620 штук з визначеними датами поставки, що свідчить про узгодженість між сторонами про найменування та асортимент товару.

Відповідно до п.3.2 договору датою поставки товару вважається дата підписання покупцем видаткової та/або товаро-транспортної накладної постачальника на поставку товару, що проводиться після розвантаження на складі покупця.

Підписані довіреною особою відповідача та скріплені відбитком печатки останнього видаткові та товаро-транспортні накладні свідчать про факт поставки, прийняття та розвантаження товару, за узгодженою в видаткових накладних ціною.

Посилання представника відповідача на неузгодженість дати поставки товару через відсутність в видаткових накладних дат розвантаження товару до уваги не приймаються, оскільки відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому додані до матеріалів справи видаткові накладні містять дату складання, яка відображена в верхній частині зазначених документів.

Статтею 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виходячи із змісту статей 546, 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.5.2 договору сторони погодили, що при несвоєчасній оплаті поставленого товару покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє в період, за який сплачується пеня, від вартості неоплаченого товару, за кожний день прострочення.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно статті 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 ГК України).

З урахуванням п.5.2 договору та норм частини 2 статті 625 ЦК України позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню за кожен день прострочення у сумі 26345,22 грн..

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки в договорі не передбачено збільшеного розміру річних позивач на прострочену суму боргу нарахував три відсотки річних у сумі 5596,04 грн. за період з 23.05.2013 року по 08.08.2013 року.

Колегією суддів проведено перерахунок заявлених до стягнення сум пені та трьох відсотків річних та встановлено, що заявлені суми нараховані відповідно до норм чинного законодавства, а тому вимога про їх стягнення підлягає задоволенню у повному обсязі.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обставини справи, які відповідно до законодавства України повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до абзацу 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З матеріалів справи судами вбачається, що 06.08.2013 року між позивачем (Замовник) та адвокатом Янклевичем Яремою Євстаховичем (Виконавець), який здійснює свою діяльність на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1096 від 06.07.2005 року, було укладено Договір про надання юридичних послуг.

Відповідно до п.1.1. договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по підготовці та наданню послуг по представництву інтересів замовника в господарському суді Хмельницької області по справі, за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак-Україна" до відповідача - Публічного акціонерного товариства агрофірма "Авіс" про стягнення коштів.

Відповідно до п.4.1. договору сторони домовились, що за виконання виконавцем обов'язків, передбачених пунктом 2.1. цього договору, замовник оплачує виконавцеві за надання юридичних послуг кошти в сумі 26000,00 грн., без ПДВ.

На виконання умов вказаного договору позивачем сплачено 26000,00 грн. на оплату послуг адвоката, що підтверджується платіжним дорученням №400249971 від 09.08.2013 року, а адвокат Янклевич Я.Є. звернувся з позовною заявою до господарського суду Хмельницької області за захистом інтересів ТОВ "Дунапак-Україна" та прийняв участь в судових засіданнях по справі 924/1024/13.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише у тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини 3 статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Статтею 12 Закону України „Про адвокатуру" передбачено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

При цьому, судом враховуються позиція визначена в п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", відповідно до якого витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, достатнім для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката є факт здійснення такої оплати за умовами відповідного договору, підтверджений платіжними документами, а також факт надання послуг саме адвокатом, а не іншим представником.

Як вбачається із наданих позивачем матеріалів, йому надавались адвокатські послуги, що підтверджується договором про надання юридичних послуг від 06.08.2013 року укладеним з адвокатом Янклевичем Яремою Євстаховичем (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1096 від 06.07.2005 року). Оплата адвокатських послуг позивачем підтверджується платіжним дорученням №400249971 від 09.08.2013 року на суму 26000,00 грн..

При вирішення питання про стягнення витрат за вказані послуги суд зобов'язаний прийняти до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат (Аналогічна позиція викладена у листі Вищого господарського суду від 14.12.2007 року №01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права").

Згідно з частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, покладаються при задоволенні позову на відповідача.

Враховуючи складність справи, подані документи, розмір заборгованості відповідача, предмет позову, об'єм виконаної адвокатом роботи, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає висновок місцевого господарського суду щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката правильним.

Відповідно до пункту 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

У відповідності до статті 49 ГПК України витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Хмельницької області від 28.11.2013 року у справі №924/1024/13 залишити без змін, апеляційну скаргу ПАТ агрофірми "Авіс" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 924/1024/13 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Саврій В.А.