Рішення № 36797868, 16.01.2014, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/184/2014 Справа № 641/9966/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2014 року

Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Ященко С.О.,

при секретарі судового засідання Ємельяненко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Комінтернівського районного суду м. Харкова цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2, ОСОБА_3

третя особа: Приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_4

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому з урахуванням уточнень просить визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 05.07.2013 року квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 09.10.1987 року по 04.12.2009 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 В період шлюбу за спільні кошти подружжя вони придбали 2/3 частин квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу частини квартири від 07.09.2001 року. Відповідач ОСОБА_2 без отримання її згоди 05.07.2013 року здійснив відчуження зазначеної квартири відповідачеві ОСОБА_3, чим порушив приписи чинного законодавства.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідачами подано заперечення на позовну заяву, в яких вони просять в задоволенні позову відмовити.

Доводи своїх заперечень обґрунтовують тим, що на час вчинення договору купівлі-продажу квартири 05.07.2013 року вона належала ОСОБА_2 на праві приватної власності. На час вчинення правочину ОСОБА_2 вже не перебував у шлюбі з позивачем, а тому її згода як колишньої дружини не потрібна та не передбачена чинним законодавством. Твердження позивача про те, що вона має право власності на частку квартири є її припущенням, оскільки юридично за нею не було закріплено або визнано право власності на частку спірної квартири. Позивач не наводить доказів, які б підтверджували, що квартира збільшена у своїй вартості внаслідок спільних трудових або фінансових затрат позивача.

У судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_6 вимоги заперечень підтримала у повному обсязі.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 також зазначив, що частка квартира була придбана ОСОБА_2 за грошові кошти, отримані ним як позичка на ДП "Завод ім. Малишева", де він працював. В подальшому сума позички частинами відраховувалась з заробітної плати відповідача ОСОБА_2, а тому зазначені грошові кошти не можна вважати спільною сумісною власністю подружжя.

Третя особа - Приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку.

Третьою особою надані письмові пояснення по справі, в яких вона просить в задоволенні позову відмовити.

Зокрема, зазначає, що нею, як нотаріусом, були вчинені всі необхідні дії, передбачена при посвідченні договорів. Згідно паспорту продавця ОСОБА_2 встановлено, що у графі "сімейний стан" відсутні будь-які відмітки про реєстрацію та/або розірвання шлюбу. З правовстановлюючих документів встановлено, що квартира належить продавцю на праві особистої власності. На час посвідчення договору усі вимоги ст. 203 ЦК України, які є необхідними для чинності правочину, були додержані.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що 09.10.1987 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва НОМЕР_1.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04.12.2009 року шлюб між сторонами розірвано.

Крім того, з матеріалів справи встановлено, що в період шлюбу 07.09.2001 року відповідачем ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу частини квартири, згідно умов якого він купив 2/3 частин квартири АДРЕСА_1.

У відповідності до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю (що діяв на час придбання спірного майна) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Враховуючи викладене, оскільки 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 придбані сторонами в період перебування у зареєстрованому шлюбі, зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Посилання відповідача ОСОБА_3 на те, що грошові кошти, сплачені при придбанні 2/3 квартири, отримані його сином на підприємстві як позичка, а тому не можуть вважатись спільною сумісною власністю подружжя, є необґрунтованими, оскільки в подальшому сума отриманої позички відраховувалась з заробітної плати відповідача, що не заперечується сторонами.

З матеріалів справи також встановлено, що 05.07.2013 року ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, у відповідності до умов якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купив зазначену квартиру. Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Згідно ч.ч. 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, при вчиненні 05.07.2013 року правочину з купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_2 не отримував згоду позивача щодо здійснення розпорядження майном.

З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05.07.2013 року квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Відносно доводів заперечень про те, що станом на 05.07.2013 року позивач вже не перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2, а тому відсутня необхідність отримання її згоди на вчинення правочину, суд зазначає наступне.

Згідно роз'яснень, що містяться у п. 19 постанови ПВСУ "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007 N 11, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.

Приймаючи до уваги викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Питання про стягнення судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215, 217, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати договір купівлі-продажу від 05.07.2013 року квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, недійсним.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 229,40грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Комінтернівський районний суд м. Харкова протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С. О. Ященко