Рішення № 3679766, 06.04.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/109-11/241

06.04.09

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто”

до

Українського консорціуму “Екосорб”

про

повернення майна та стягнення 3 534 177,00 грн.

Суддя Смирнова Ю.М.

Представники:

від позивача

Скуба І.В., Пономарчук Н.В. –представники

від відповідача

Кириченко В.Г., Омельчук С.В. –представники

Рішення прийняте 06.04.2009, оскільки 03.03.2009 та 17.03.2009 в судових засіданнях оголошувались перерви відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 06.04.2009 на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України за згодою присутніх представників сторін було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто” (далі - позивач) до Українського консорціуму “Екосорб” (далі - відповідач) про повернення комплекту опалубки, передбаченого договором оперативної оренди № 0-4-1 від 16.01.2004, та стягнення 3 534 177,00 грн., з яких: 1 836 000,00 грн. заборгованості по орендній платі, 132 638,39 грн. пені за прострочку платежу, 354 940,00 грн. інфляційних втрат за весь час прострочення сплати орендної плати, 76 598,40 грн. трьох процентів річних, 1 134 000,00 грн. неустойки за невиконання обов’язку щодо повернення опалубки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2008 у справі № 36/109 позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2008 рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2008 у справі № 36/109 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.09.2008 постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2008 у справі № 36/109 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 25.11.2008 постанову Вищого господарського суду України від 23.09.2008, постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2008 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2008 у справі № 36/109 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи позивач підтримав позовні вимоги.

03.03.2009 позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить суд визнати недійсними Договір відповідального зберігання від 14.01.2005 та Додаток № 1 “Специфікація елементів опалубки”, зобов’язати відповідача повернути комплект опалубки, передбачений Договором оперативної оренди № 0-4-1 від 16.01.2004, у стані, в якому він був одержаний, з урахуванням нормального зносу та стягнення з відповідача 6 450 904,23 грн., з яких: 2 538 000,00 грн. заборгованості по орендній платі, 260 880,04 грн. пені за прострочення перерахування суми щомісячної орендної плати, 846 586,80 грн. інфляційних втрат за весь час прострочення сплати орендної плати, 147 243,82 грн. трьох процентів річних, 2 658 193,55 грн. неустойки за невиконання обов’язку щодо повернення опалубки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов Договору оперативної оренди № 0-4-1 від 16.01.2004 відповідач не повернув позивачу майно, яке позивач надав згідно акту прийому-передачі № 0-4-1/1 від 07.03.2004, та продовжує користуватись вказаним майном. Договір відповідального зберігання від 14.01.2005 підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки підписаний Панащуком Я.С., який не мав повноважень на підписання та укладення договорів як директор Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто”. Додаток № 1 “Специфікація елементів опалубки” до Договору відповідального зберігання не скріплений печатками юридичних осіб, що суперечить ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти позову заперечує та вказує, що 28.03.2005 відповідачем було направлено позивачу лист № 01/01-47/1, в якому відповідач повідомив, що 17.03.2005 закінчився строк дії договору оперативної оренди № 0-4-14 від 16.01.2004р. Для належного оформлення процедури повернення майна та підписання акту приймання-передачі (повернення) з оперативної оренди опалубки відповідач просив направити представника орендодавця. У випадку відсутності потреби у використанні опалубки відповідач пропонував укласти договір її відповідального зберігання. 14.01.2005 між сторонами був укладений Договір відповідального зберігання, за умовами якого опалубка була передана на відповідальне зберігання відповідачу з правом його використання. Даний договір підписаний директором Панащуком Я.С. та скріплений печаткою підприємства. На думку відповідача, відсутні підстави для визнання недійсним Договору відповідального зберігання. Договір оренди припинив свою дію, відповідно, позивач не має законних підстав стягувати заборгованість по орендній платі і нараховані на цю суму пеню, інфляційні втрати, 3% річних.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В :

16.01.2004 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто” (орендодавець) та Українським консорціумом “Екосорб” (орендар) було укладено Договір № 0-4-1 оперативної оренди (далі - Договір оренди).

За умовами вказаного Договору позивач прийняв на себе зобов’язання надати орендарю в оперативну оренду за плату опалубку (далі - майно), згідно Додатку 1 (Специфікація елементів опалубки), який є невід’ємною частиною цього Договору, а відповідач зобов’язався прийняти майно за актом прийому-передачі в оперативну оренду та своєчасно, з встановленими цим договором строки, здійснювати оплату орендних платежів.

У пункті 2.1 Договору оренди сторони визначили термін дії Договору з моменту фактичної передачі майна орендарю в оперативну оренду і до 16.03.2005.

Відповідно до п. 2.2. Договору оренди фактична передача майна в оперативну оренду здійснюється за Актом прийому-передачі.

На виконання умов Договору оренди позивач 07.03.2004 за Актом прийому-передачі № 0-4-1/1 передав, а відповідач прийняв в оперативну оренду майно на загальну суму 394 749,95 грн.

Як зазначає відповідач, листом № 01/01-47/1 від 28.03.2005 відповідач звернувся до позивача, в якому повідомив про закінчення 17.03.2005 строку дії Договору № 0-4-1 оперативної оренди від 16.01.2004. Для належного оформлення процедури повернення майна та підписання акту приймання-передачі (повернення) з оперативної оренди опалубки відповідач просив направити представника орендодавця. У випадку відсутності потреби у використанні опалубки відповідач пропонував укласти договір її відповідального зберігання. На другому екземплярі вказаного листа директором позивача Панащуком Я.С. зроблено запис про те, що ним отримано оригінал даного листа і він не заперечує проти оформлення договору відповідального зберігання.

За твердженням відповідача, 14.04.2005 між Українським консорціумом “Екосорб” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто” було укладено Договір відповідального зберігання.

В преамбулі Договору відповідального зберігання від 14.04.2005 зазначено, що цей договір укладено зберігачем - Українським консорціумом “Екосорб”, в особі генерального директора Сидоренка Юрія Михайловича та власником - Товариством з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто”, в особі директора Пастушенко Олександра Михайловича.

Від імені власника - Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто” Договір відповідального зберігання підписано Панащуком Я.С.

Як вбачається з наказу № 62-К по особовому складу від 08.06.2006 Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто”, Пастушенко Олександр Михайлович був вперше прийнятий на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто” 08.06.2006 на посаду заступника директора по будівництву.

Лише з 11.08.2006 Пастушенко Олександр Михайлович приступив до виконання обов’язків директора Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто”, що підтверджується Протоколом зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто” від 10.08.2006 та наказом № 91-К по особовому складу від 11.08.2006 Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто”.

Вказані вище обставини свідчать про те, що дійсна дата підписання Договору відповідального зберігання не відповідає тій даті, яка вказана в цьому Договорі. При підписанні Договору відповідального зберігання Пастушенко О.М. директором позивача ще не був, а тому за станом на 14.04.2005 не міг бути зазначений в преамбулі Договору. Вказані обставини свідчать про те, що Договір відповідального зберігання підписано від імені позивача Панащуком Я.С., коли той вже не був директором позивача і, відповідно, не мав повноважень виступати від імені позивача як його директор.

Крім того, як вбачається з листа № 51/2038 від 02.02.2009 Святошинського районного управління Головного управління МВС України в провадженні відділу дізнання Святошинського РУ ГУ МВС України знаходиться кримінальна справа № 58-2038, порушена по факту вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України (підроблення договору відповідального зберігання від 14.04.2005).

В межах розслідування вказаної кримінальної справи Святошинським районним управлінням Головного управління МВС України було передано на дослідження до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Договір відповідального зберігання від 14.04.2005.

Експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз у висновку №11216 спеціаліста по дослідженню договору відповідального зберігання від 14.04.2005 встановлено, що для складання Договору відповідального зберігання від 14.04.2005 був використаний аркуш паперу з відтиском печатки від імені ТОВ “ІБК “Місто”. В досліджуваному Договорі відповідального зберігання від 14.04.2005 спочатку був нанесений відтиск печатки, потім поверх відтиску печатки за допомогою лазерного принтера був надрукований текст договору, а тоді виконаний підпис від імені директора ТОВ “ІБК “Місто” Панащука Я.С. Відтиск печатки ТОВ “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто” в Договорі нанесений не в той час, тобто не “14 квітня 2005 року”, а в інший час.

Заперечення відповідача, що вказаний висновок експерта не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки не є висновком експерта, який попереджався про кримінальну відповідальність за надання недостовірних даних є безпідставним, оскільки відповідно до Закону України “Про судову експертизу”, який визначає правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності, незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу завідомо неправдивого висновку (ст. 4).

Таким чином, Договір відповідального зберігання від 14.04.2005, а так само і Специфікація до цього Договору, підписані Панащуком Я.С. тоді, коли він не був директором Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто”, а значить без належних на те правових підстав без повноважень на таке підписання. Крім цього, “Специфікація елементів опалубки” від 14.04.2005 Додаток № 1 до Договору відповідального зберігання від 14.04.2005 не скріплена печатками сторін.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом не приймається до уваги надана відповідачем нотаріально посвідчена заява Панащука Ярослава Семеновича, в якій останній підтверджує підписання ним Договору відповідального зберігання та запис про отримання майна із оперативної оренди та передачу його на відповідальне зберігання, зроблений на Договорі відповідального зберігання від 14.04.2005, актах прийому-передачі опалубки від 07.03.2004 та 30.09.2004, оскільки відповідно до положень ст. 78 Закону України “Про нотаріат” нотаріус засвідчує справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини. Засвідчуючи справжність підпису, нотаріуси не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.

До того ж той факт, що Договір відповідального зберігання підписано саме Панащуком Я.С. жодна зі сторін не заперечує. Суть спору зводиться до наявності у цієї особи повноважень на підписання спірного Договору від імені позивача.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з п. 7.5 Статуту позивача виконавчим органом товариства “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто” є директор. Серед іншого, директор має право: без доручення представляти товариство у взаємовідносинах з фізичними та юридичними особами; укладати угоди від імені товариства.

Як свідчать обставини справи, спірний Договір відповідального зберігання підписаний від імені позивача не уповноваженою особою.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання договору, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно з п. 9.2 Роз’яснень Вищого Арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Таким чином, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює або припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у випадку подальшого схвалення нею такого правочину. Якщо ж схвалення не відбудеться, то зазначений правочин правових наслідків для того, кого представляють, не тягне і підлягає визнанню недійсним.

Як свідчать матеріали справи, позивачем заперечується факт укладення з відповідачем Договору відповідального зберігання від 14.04.2005 та наданими до справи доказами не підтверджується подальше схвалення позивачем вказаного Договору.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто” про визнання недійсними Договору відповідального зберігання від 14.04.2005 та Додатку № 1 “Специфікація елементів опалубки” обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно з ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно з п. 11.4 Договору оренди дія Договору оперативної оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення терміну його дії.

Як вбачається з матеріалів справи, строк Договору оренди неодноразово продовжувався, оскільки позивач не заявляв вимоги про повернення майна з оперативної оренди. Акти приймання –передачі орендованого майна, як це встановлено п. 5.1 Договору оперативної оренди, сторонами не складались.

Позивач листом № М-90/03 від 12.03.2007 повідомив відповідача про закінчення терміну дії Договору № 0-4-1 оперативної оренди від 16.01.2004, у зв’язку з чим просив негайно повернути майно з оренди. Відповідач вказаний лист отримав 13.03.2007, що підтверджується відміткою про отримання.

Оскільки позивач в установленому законом порядку повідомив відповідача про закінчення терміну дії Договору оренди, суд приходить до висновку, що вказаний договір припинив свою дію.

Відповідно до п. 5.1 Договору оренди після закінчення терміну дії цього Договору, орендар протягом п’яти календарних днів зобов’язаний повернути орендодавцю прийняте у тимчасове користування майно очищеним від сторонніх забруднень. Майно вважається поверненим орендодавцю з оперативної оренди з часу підписання сторонами акта прийому-передачі майна з оперативної оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується наданими відповідачем доказами, станом на час розгляду справи майно з оперативної оренди відповідачем позивачу не повернуте.

Напис на примірнику Договору відповідального зберігання “имущество из оперативной аренды получено и передано на ответственное хранение” також не приймається судом до уваги, оскільки у Договорі оренди чітко встановлено порядок повернення майна з оперативної оренди, а саме по акту прийому-передачі, і цей порядок в подальшому сторонами цього договору не змінювався.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач належних та допустимих доказів повернення майна або правомірності користування орендованим майном суду не надав.

Правові підстави для подальшого користування майном у відповідача відсутні, тому суд приходить до висновку, що відповідач продовжує володіти орендованим майном безпідставно.

Враховуючи викладене, суд вважає вимоги позивача щодо повернення комплекту опалубки, переданого за Договором оперативної оренди № 0-4-1 від 16.01.2004 у стані, в якому він був одержаний, з урахуванням нормального зносу, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Пунктом 3.1 Договору оренди встановлено, що плата за оперативну оренду майна складає 54 000,00 грн., в тому числі ПДВ –9 000,00 грн.

Згідно з п. 3.2 Договору оренди орендна плата, перераховується орендарем щомісяця до 25 числа на рахунок орендодавця.

Згідно з абз. 3 п. 5.2 Договору оренди у випадку, якщо орендарем буде проведено часткове повернення майна, орендна плата нараховується пропорційно частині майна, що залишилась у фактичному користуванні орендаря і підлягає сплаті на підставі та в порядку передбаченому розділом 3 даного Договору.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем оплачено орендну плату за користування опалубкою за період з 07.03.2004 по 16.03.2005 на загальну суму 636 252,30 грн.

Відповідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

У відповідності до абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов та вимог Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про те, що 15.01.2008 позивач звернувся до відповідача з претензією № М-716/01 з вимогою сплатити заборгованість в сумі 3 370 831,33 грн. Зазначену претензію відповідач залишив без відповіді та без задоволення.

Оскільки відповідач належних доказів сплати заборгованості за Договором оперативної оренди № 0-4-1 від 16.01.2004 суду не надав, тому вимоги про стягнення основної заборгованості за користування майном за період з 17.03.2005 по 03.03.2009 в розмірі 2 538 000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Згідно з п. 8.2 Договору оренди у разі прострочки перерахування суми щомісячної орендної плати у строки, встановлені даним договором, орендодавець має право нарахувати та стягнути з орендаря пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період такого прострочення, за кожен день прострочки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Оскільки відповідач взяті на себе зобов’язання по сплаті за користування майном виконав неналежним чином, а також той факт, що відповідальність відповідача у вигляді пені передбачена Договором оренди, вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 260 880,04 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки факт несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов’язання встановлений судом, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 846 586,80грн. та 3% річних у розмірі 147 243,82 грн., нарахованих позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Враховуючи, що вимогу позивача про повернення з оперативної оренди майна, викладену в листі № М-90/03 від 12.03.2007, відповідач залишив без відповіді та без задоволення, орендоване майно позивачу не повернув, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог і щодо стягнення з відповідача 2 658 193,55 грн. неустойки за невиконання обов’язку щодо повернення майна з оренди.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню.

У зв’язку з задоволенням позову судові витрати згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34. 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними Договір відповідального зберігання від 14.04.2005, укладений між Українським консорціумом “Екосорб” (03170, м. Київ, бул. Ромена Роллана, 7, ідентифікаційний код 02023732) і Товариством з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто” (02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 11, к. 709, ідентифікаційний код 32204722) та Додаток № 1 до Договору відповідального зберігання від 14.04.2005 “Специфікація елементів опалубки”.

3. Зобов’язати Український консорціум “Екосорб” (03170, м. Київ, бул. Ромена Роллана, 7, ідентифікаційний код 02023732) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто” (02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 11, к. 709, ідентифікаційний код 32204722) комплект опалубки, передбачений Договором № 0-4-1 оперативної оренди від 16.01.2004, у стані, в якому він був одержаний, з урахуванням нормального зносу, а саме:

№

Найменування елементів опалубки

Кількість одиниць

1

Рамний елемент 270x270

12

2

Рамний елемент 270x135

14

3

Рамний елемент 270x90

14

4

Рамний елемент 270x60

8

5

Рамний елемент 270x45

6

6

Рамний елемент 270x30

10

7

Універсальний елемент 270x90

20

8

Внутрішній кут 270

19

9

Торцева опора

12

10

Затискна шина 90см

16

11

329780,24 (Кутова затискна шина)

4

12

Швидкозатискне улаштування Р11

150

13

Універсальний Затискач

120

14

Суперплита 15,0

400

15

Універсальний з’єднувач 10-25 см

80

16

Стойка АЗОО

292

17

Балочний затискач 20

14

18

Балочна насадка 60 см

14

19

Головка чотирьохходова Н20

30

20

Тринога

110

21

Опалубочна балка Н20 2,65

220

22

Опалубочна балка Н20 3,90

150

4. Стягнути з Українського консорціуму “Екосорб” (03170, м. Київ, бул. Ромена Роллана, 7, ідентифікаційний код 02023732, р/р 26006026442891 у Печерському відділенні Київської міської філії АКБ “Укрсоцбанк”, МФО 322012, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто” (02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 11, к. 709, ідентифікаційний код 32204722, р/р 260003054901 в АБ “Банк регіонального розвитку” м. Києва, МФО 300540) 2 538 000 (два мільйони п’ятсот тридцять вісім тисяч) грн. 00 коп. основної заборгованості, 260 880 (двісті шістдесят тисяч вісімсот вісімдесят) грн. 04 коп. пені, 846 586 (вісімсот сорок шість тисяч п’ятсот вісімдесят шість) грн. 80 коп. інфляційних втрат, 147 243 (сто сорок сім тисяч двісті сорок три) грн. 82 коп. 3% річних, 2 658 193 (два мільйони шістсот п’ятдесят вісім тисяч сто дев’яносто три) грн. 55 коп. неустойки за невиконання обов’язку щодо повернення майна з оренди, 25 585 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот вісімдесят п’ять) грн. 00 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Ю.М. Смирнова

Дата підписання рішення:09.04.2009