Рішення № 36797540, 20.01.2014, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 751/11122/13-ц Провадження № 22-ц/795/66/2014 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Деркач О. Г. Доповідач - Скрипка А. А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2014 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіСкрипки А.А.суддів:Лакізи Г.П., Шевченка В.М.при секретарі:Руденко О.М.за участю:представника відповідача - ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення неустойки та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

В липні 2013року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, в якому, уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з відповідача 36 047 грн. пені за прострочення договірних зобов'язань та 5 000 грн. моральної шкоди. Позовні вимоги позивач обгрунтовував тим, що 13.02.2013 року між ним та відповідачем були укладені договори побутового підряду на виготовлення меблів: шафи-купе вартістю 5630 грн. та комплекту меблів у вітальню вартістю 4640 грн. Згідно п. 3.2 укладених договорів позивачем було сплачено ОСОБА_7 предоплату у розмірі 6 740 грн., а відповідач згідно п. 4.1 договорів зобов'язався поставити вироби впродовж 21 дня з моменту внесення предоплати замовником в касу підрядника, тобто до 06.03.2013 року. Позивач вказує, що в порушення договорів підряду, підрядник не виконав взяті на себе зобов'язання, пояснюючи це тимчасовими труднощами у діяльності. 14.06.2013 року ОСОБА_7 повернув позивачу частину отриманого авансу в розмірі 1250 грн. та написав розписку про зобов'язання повернути іншу частину авансу в розмірі 5 500 грн. до 30.06.2013 року. Позивач вважає, що ОСОБА_7 повинен сплатити пеню за час прострочення виконання зобов'язань, починаючи з 07.03.2013 року до дня подачі позову у розмірі 36 047 грн. Також позивач просить стягнути з відповідача спричинену йому моральну шкоду, яка полягає у нервовому стресі, душевному дискомфорті, який він зазнав через необхідність постійного звернення до відповідача з вимогою щодо повернення коштів, а також звернення до правоохоронних та інших компетентних органів.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 листопада 2013 року вимоги позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення неустойки та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 2 000 грн. моральної шкоди. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено. З ОСОБА_7 на користь держави стягнуто судовий збір в розмірі 114 грн. 70 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зазначають, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача на користь ОСОБА_6 2000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, оскільки вказаний висновок суду не узгоджується з фактичним обставинами справи та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Апелянт вказує, що станом на 13.02.2013 року, коли укладались договори на виготовлення меблів на суму 5630 грн. та 4640 грн., він не був суб'єктом господарювання, тобто не був фізичною особою-підприємцем, тому відсутні підстави для застосовувати щодо нього положень Закону України „Про захист прав споживачів". Позивач просив суд стягнути з апелянта відшкодування моральної шкоди на підставі ч.2 статті 22 Закону України ''Про захист прав споживачів'', проте, вказаний закон не розповсюджується на спірні правовідносини, тому апелянт вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, стягнувши моральну шкоду на користь позивача на підставі ч.1 статті 1167 Цивільного кодексу України. Також апелянт вказує, що з нього безпідставно стягнуто оскаржуваним рішенням 114 грн. 70 коп. судового збору на користь держави. Апелянт зазначає, що в ході судового розгляду даної справи не знайшло своє підтвердження спричинення позивачу відповідачем моральної шкоди, наявність моральної шкоди позивачем не доведена, і за даних обставин суд першої інстанції безпідставно застосував статтю 23 Цивільного кодексу України та стягнув з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 2000 моральної шкоди.

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта ОСОБА_7-ОСОБА_5 зробив уточнення відносно того, що апелянт ОСОБА_7 оскаржує рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 листопада 2013року лише в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди та стягнення з ОСОБА_7на користь ОСОБА_6 2000 грн. моральної шкоди. Апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції у вказаній частині та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що на підставі приписів п.4 ч.1 статті 309 ЦПК України апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції, - скасуванню в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди та стягнення з ОСОБА_7на користь ОСОБА_6 2000 грн. моральної шкоди. У вказаній частині позовних вимог апеляційний суд вважає за необхідне ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди. За даних обставин рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 листопада 2013 року також необхідно скасувати в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь держави 114 грн. 70 коп. судового збору. Стягнути зі ОСОБА_6 на користь держави судовий збір в розмірі 243 грн. 60 коп.

В іншій частині рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 листопада 2013 року апелянтом не оскаржується.

В ході судового розгляду даної справи встановлено і вказані обставини підтверджені її матеріалами, що 13.02.2013 між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були укладені договори про надання послуг по виготовленню шафи-купе вартістю 5 630 грн. та комплекту меблів у вітальню вартістю 4 640 грн., які у встановлений договорами строк не були виготовлені відповідачем (а.с. 4,5). Позивач сплатив відповідачу предоплату в розмірі 6 740 грн. По справі також встановлено, що 14.06.2013 року ОСОБА_7 повернув позивачу частину отриманого авансу в розмірі 1250 грн. та написав розписку про зобов'язання повернути іншу частину авансу в розмірі 5500 грн. до 30.06.2013 року ( а.с. 7, 40). 02.07.2013року ОСОБА_7 повернув позивачу іншу частину отриманого авансу в розмірі 5500 грн.(а.с. 41). Таким чином, отримана ОСОБА_7 від ОСОБА_6 сума авансу було повернута відповідачем в повному обсязі.

Як вбачається з вимог заявленого позову (а.с.1-3), позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 36047 грн. пені за прострочення договірних зобов'язань та 5 000 грн. в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди, посилаючись при цьому на ч.5 статті 10, ч.2 статті 22 Закону України '' Про захист прав споживачів''.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення з відповідача пені в сумі 36047 грн. судом першої інстанції було відмовлено на підставі того, що вищезазначені договори про виготовлення відповідачем меблів були укладені між позивачем і відповідачем ОСОБА_7, як фізичною особою, оскільки по справі встановлено, що відповідач не є підприємцем. За даних обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_7 36 047 грн. пені за прострочення договірних зобов'язань, на підставі Закону України "Про захист прав споживачів" задоволенню не підлягають, оскільки на відносини, де виконавцем робіт і надавачем послуг є громадянин, що не є підприємцем, дія Закону України '' Про захист прав споживачів'' не поширюється. В зазначеній частині рішення суду першої інстанції апелянтом не оскаржується.

Позивач також просив суд стягнути на його користь з відповідача 5000 грн. в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди з посиланням на ч. 2 статті 22 Закону України '' Про захист прав споживачів'' ( а.с. 1-3). Судом першої інстанції позов ОСОБА_6 у вказаній частині було задоволено частково, на підставі статей 23, 1167 Цивільного кодексу України суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди 2000 грн.

Апеляційний суд вважає, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відносно того, що висновок суду першої інстанції про стягнення на користь позивача з ОСОБА_7 2000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди не узгоджується з приписами норм чинного законодавства, яке регламентує спірні правовідносини та фактичними обставинами справи.

Зокрема, в ході судового розгляду даної справи встановлено і вказані обставини підтверджені її матеріалами, що 13.02.2013 між двома фізичними особами - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були укладені договори про надання послуг по виготовленню шафи-купе вартістю 5 630 грн. та комплекту меблів у вітальню вартістю 4 640 грн., які у встановлений договорами строк не були виготовлені відповідачем (а.с. 4,5). Позивач сплатив відповідачу предоплату в розмірі 6 740 грн. По справі також встановлено, що 14.06.2013 року ОСОБА_7 повернув позивачу частину отриманого авансу в розмірі 1250 грн. та написав розписку про зобов'язання повернути іншу частину авансу в розмірі 5500 грн. до 30.06.2013 року (а.с. 7, 40). 02.07.2013року ОСОБА_7 повернув позивачу іншу частину отриманого авансу в розмірі 5500 грн.(а.с. 41). Таким чином, отримана ОСОБА_7 від ОСОБА_6 сума авансу було повернута відповідачем в повному обсязі. Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача 5000 грн. морального відшкодування, з посиланням на ч.2 статті 22 Закону України '' Про захист прав споживачів''( а.с. 1-3), позивач стверджував, що спричинена йому моральна шкода полягає в тому, що відповідач своїми діями, обіцянками призвів його до нервового стресу, створення несприятливих умов повсякденного проживання, коли фактично кожного дня позивач був змушений телефонувати відповідачу з вимогою про повернення коштів та звертатися до правоохоронних органів.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди та стягнення з ОСОБА_7на користь ОСОБА_6 2000 грн. моральної шкоди. У вказаній частині позовних вимог апеляційний суд вважає за необхідне ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди, з наступних підстав. Стягуючи 2000 грн. морального відшкодування на користь позивача, суд першої інстанції не зазначив, в чому саме полягала тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивача, глибина його душевних страждань, належних та допустимих доказів щодо спричинення йому моральної шкоди, позивачем, всупереч приписам статті 60 ЦПК України, суду не представлено.

В ході судового розгляду даної справи встановлено, що фактично між сторонами, як двома фізичними особами, виникли договірні правовідносини стосовно виготовлення меблів ОСОБА_6 При цьому виконавцем робіт є відповідач ОСОБА_7, громадянин, який не являється підприємцем. Таким чином, положення Закону України ''Про захист прав споживачів'', зокрема, ч.2 статті 22 вказаного Закону, на яку посилається позивач в обґрунтування вимог про стягнення моральної шкоди, не поширюються на вказані правовідносини.

Відповідно до приписів п.4 ч.1 статті 611 Цивільного кодексу України, яка регламентує правові наслідки порушення зобов'язань, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Разом з тим, як вбачається з текстів укладених між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 13.02.2013 року договорів та їх умов (а.с.4,5), сторонами не було визначено та погоджено відшкодування моральної шкоди в разі порушення зобов'язань за укладеними договорами.

Оскільки між сторонами склались договірні правовідносини, на підставі укладених між ними договорів на виготовлення меблів, і умовами укладених договорів не передбачено відшкодування моральної шкоди в разі порушення зобов'язань, апеляційний суд приходить до висновку про безпідставність заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Крім того, відповідно до ч.1,ч.4 статті 60 ЦПК України, яка регламентує обов'язки доказування і подання доказів, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до приписів ч.1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частина 3 вказаної статті визначає, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Виходячи з правового аналізу вказаної норми права, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з ч. 1 статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пленумом Верховного Суду України в постанові № 4 від 31.03.1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди'' роз'яснено, що право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов або підстав відповідальності за заподіяну шкоду. Пунктом 5 вказаної Постанови визначено, що зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає за наявності: а)моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; б) неправомірних рішень, дій чи бездіяльності заподіювача шкоди; в) причинного зв'язку між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; г) вини заподіювача шкоди. Крім того, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що позивачем в ході судового розгляду даної справи не представлено належних так допустимих доказів на підтвердження спричинення йому відповідачем моральної шкоди. Обставини, на які посилається позивач, як на підстави для відповідного стягнення моральної шкоди, а саме, наявність у нього нервового стресу внаслідок неправомірних дій відповідача, втрата душевного комфорту, створення несприятливих умов повсякденного проживання, крім тверджень позивача, жодним належним доказом по справі не підтверджені.

Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07.11. 2013 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди та стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 2000 грн. моральної шкоди, і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди.

За даних обставин, враховуючи приписи статті 88 ЦПК України, яка регламентує розподіл судових витрат між сторонами, апеляційний суд також вважає за необхідне оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь держави 114 грн. 70 коп. судового збору. На підставі статті 4 Закону України ''Про судовий збір'', яка регламентує розміри ставок судового збору, підлягає ситягненню зі ОСОБА_6 на користь держави судовий збір в розмірі 243 грн. 60 коп.

На користь ОСОБА_7 зі ОСОБА_6 також на підставі статті 88 ЦПК України підлягають понесені ним та документально підтверджені (а.с. 99, 107) судові витрати за апеляційний розгляд справи в сумі 114 грн. 70 коп.

Керуючись статтями: 23, 611 Цивільного кодексу України, статтями: 88, 303, 304, 307; п.4 ч.1 статті 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 листопада 2013 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди та стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 2000 грн. моральної шкоди.

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 листопада 2013 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь держави 114 грн. 70 коп. судового збору.

Стягнути зі ОСОБА_6 на користь держави судовий збір в розмірі 243 грн. 60 коп.

В іншій частині рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 листопада 2013року залишити без змін.

Стягнути зі ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 114 грн. 70 коп. в рахунок відшкодування понесених судових витрат за апеляційний розгляд справи.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:Судді: