Рішення № 36795972, 22.01.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" січня 2014 р. Справа № 918/1884/13

Суддя Андрійчук О.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський годинниковий завод"

до відповідача Фізичної особи - підприємця Осинської Катерини Василівни

про стягнення в сумі 45 814 грн. 45 коп.,

Представники сторін:

від позивача: Овдійчук О.О., договір від 26.11.2013 року

від відповідача: не з'явився

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

У грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Київський годинниковий завод» (далі - позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Осинської Катерини Василівни (далі - відповідач) про стягнення 45 814,45 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

15.06.2010 року між позивачем та відповідачем укладено договір консигнації № 26/06 К, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, консигнант зобов'язується поставити товари (надалі-товар) консигнатору для їх продажу третім особам, а консигнатор зобов'язується за дорученням консигнанта вчиняти від свого імені, але за рахунок консигнанта, угоди з продажу товарів.

На виконання умов даного договору позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 100 967,40 грн., що стверджується видатковими накладними.

Відповідач частину товару на суму 11 409,00 грн. повернув, про що свідчить видаткова накладна на повернення, а частину суми в розмір 49 493,00 грн. за поставлений товар перерахував позивачеві, що підтверджується довідкою ПАТ «КБ «Хрещатик».

Решта вартості поставленого товару в сумі 40 065,00 грн. ні самим товаром, ні грошовими коштами повернута не була.

Позивач з метою погашення заборгованості направив відповідачу претензію № 52 від 15.07.2013 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення відправлення та опис вкладення, однак ні відповідні на неї, ні розрахунків за поставлений товар не отримав.

Крім того, позивач за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором нарахував відповідачеві пеню в розмірі 0,1% в розмірі 3 080,81 грн. та 3% річних в розмірі 2 668,64 грн.

В матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 526, 610, 611, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 2, 3, 55, 128, 173, 174, 175, 180, 193, 222, 224, 231, 232 ГК України, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Ухвалою суду від 11.12.2013 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 24.12.2013 року.

Ухвалою суду від 24.12.2013 року розгляд справи відкладено на 09.01.2014 року.

Ухвалою суду від 09.01.2014 року розгляд справи відкладено на 16.01.2014 року.

У судовому засіданні представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просить суд стягнути з відповідача 43 160,30 грн.

Ухвалою суду від 16.01.2014 року розгляд справи відкладено на 22.01.2014 року.

21.01.2014 року через службу діловодства господарського суду від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просить суд стягнути з відповідача 43 593,90 грн.

Оскільки заява подана у порядку ст. 22 ГПК України, відтак приймається судом.

Відповідач у судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не подав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у п.п. 3.9.1., 3.9.2. Постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.06.2010 року між позивачем (консигнант) та відповідачем (консигнатор) укладено договір консигнації № 26/06 К (надалі-договір), за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, консигнант зобов'язується поставити товари (надалі-товар) консигнатору для їх продажу третім особам, а консигнатор зобов'язується за дорученням консигнанта вчиняти від свого імені, але за рахунок консигнанта, угоди з продажу товарів (п. 1.1. договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками та діє до 31.12.2011 року включно (п. 8.1. договору).

За п. 1.2. договору товар, переданий консигнатору, є власністю консигнатора до моменту його продажу консигнатором третім особам.

Згідно з п. 3.1. договору асортимент, кількість, ціна товару узгоджується сторонами та відображається у відповідних накладних, які є невід'ємними частинами договору.

Консигнатор приймає поставлений консигнантом товар на підставі видаткової накладної (п. 3.4. договору).

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачеві товар - ремінці та годинники - на загальну суму 100 967,40 грн., що стверджується видатковими накладними № 0002434 від 15.06.2010 року на суму 2 028,00 грн., № 0002436 від 15.06.2010 року на суму 31 071,00 грн., № 0002441 від 18.06.2010 року на суму 6 576,00 грн., № 0002498 від 01.07.2010 року на суму 3 726,00 грн., № 0002606 від 20.07.2010 року на суму 10 364,40 грн., № 0002639 від 27.07.2010 року на суму 2 244,00 грн., № 0002662 від 03.08.2010 року на суму 8 514,00 грн., № 0002767 від 16.08.2010 року на суму 1 926,00 грн., № 0002772 від 17.08.2010 року на суму 3 312,00 грн., № 0002928 від 13.09.2010 року на суму 3 108,00 грн., № 0003022 від 27.09.2010 року на суму 1 842,00 грн., № 0003152 від 13.10.2010 року на суму 1 032,00 грн., № 0003230 від 22.10.2010 року на суму 4 428,00 грн., № 0003367 від 09.11.2010 року на суму 2 676,00 грн., № 0003442 від 19.11.2010 року на суму 3 960,00 грн., № 0003455 від 23.11.2010 року на суму 4 932,00 грн., № 0003566 від 07.12.2010 року на суму 4 200,00 грн., № 0003658 від 15.12.2010 року на суму 5 028,00 грн.

Пунктом 2.1. договору визначено обов'язки консигнатора, до яких, зокрема відносяться: належне виконання зобов'язань за договором; продаж товару третім особам від свого імені; продаж товару за цінами, не нижчими за ціни, вказані у видаткових накладних, та дотримуватися рекомендованих роздрібних цін, вказаних у відповідних додатках до договору, які є його невід'ємними частинами. У разі реалізації товару за ціною нижчою, ніж вказана у видатковій накладній, консигнатор зобов'язаний відшкодувати різницю консигнанту, якщо не доведе, що він не мав можливості продати товар за ціною, вказаною у видатковій накладній, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки; перераховувати консигнанту грошові кошти, отримані за товари, в порядку, передбаченому цим договором; зберігати товар, охороняти його від втрат, нестачі або пошкодження та відповідати перед консигнантом, якщо втрата, нестача або пошкодження товару сталося з його вини, тощо.

Обов'язки консигнанта, до яких відносять поставка товару консигнатору в строк та на умовах, що погоджені сторонами, прийняття від консигнатора всього належно виконаного за договором тощо, визначені п. 2.2. договору.

Відповідно до п.п. 5.1. - 5.4. договору консигнатор зобов'язаний надавати консигнанту звіт про проданий товар два рази на місяць: до 15 числа звітного місяця та до 1 числа місяця, наступного за звітним. Грошові кошти, отримані консигнатором від продажу товару, сплачуються ним консигнанту два рази на місяць: до 15 числа звітного місяця та до 1 числа з місяця, наступного за звітним. Грошові кошти, отримані консигнатором від продажу товару, сплачуються консигнанту у національній валюті шляхом готівкового або безготівкового розрахунку. Винагороду консигнатора за даним договором складає додатково отримана консигнатором винагорода, що складає різницю між ціною товару, вказаною у видатковій накладній, та рекомендованою ціною продажу товару третім особам й залишається у консигнатора, при цьому консигнатор самостійно несе податкові зобов'язання на суму додатково отриманої винагороди (винагорода консигнатора).

Як вбачається з довідки ПАТ «КБ «Хрещатик» № 64/2113 від 12.11.2013 року, відповідач сплатив позивачеві вартість проданого третім особам товару на суму 49 493,00 грн.

Згідно з п. 3.7. договору товар, не реалізований консигнатором протягом 12 місяців з моменту його передачі, може бути повернутий консигнанту по накладній виключно, якщо такий товар відповідає вимогам, визначеним п. 3.5. договору. Якщо повернення товару ініціюється консигнатором, воно відбувається лише за згодою консигнанта за рахунок консигнатора. Якщо повернення товару відбувається на вимогу консигнанта, воно здійснюється за рахунок останнього.

За видатковою накладною на повернення від 14.03.2011 року відповідач повернув, а позивач прийняв товар на загальну суму 11 409,00 грн.

Вартість товару в сумі 40 065,40 грн. відповідачем ні сам товар, ні грошові кошти позивачу повернуті не були.

Відтак, сума основного боргу складає 40 065,40 грн., з яких позивач просить стягнути 40 065,00 грн.

Суд, давши оцінку договору консигнації, укладеного між сторонами, встановив, що останній є змішаним договором, який містить елементи договорів комісії, доручення, поставки, зберігання тощо.

За приписами ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У силу вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зважаючи, що повернення товару у строк, визначений у п. 3.7. договору, відповідачем ініційоване не було, позивачем було ініційоване питання щодо сплати грошових коштів як заборгованості за договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» днем пред'явлення вимоги кредитора слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а у разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Судом з наявних матеріалів встановлено, що 16.07.2013 року позивачем на адресу відповідача направлено претензію про сплату заборгованості № 52 від 15.07.2013 року, що стверджується рекомендованим повідомлення з описом вкладення.

22.08.2013 року підприємством зв'язку оформлено повідомлення про повернення за зворотною адресою у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Відтак, з 30.08.2013 року у позивача виникло право на стягнення 40 065,00 грн.

Крім того, позивач за несвоєчасне проведення розрахунків за поставлений товар нарахував 2 054,80 грн. пені та 474,10 грн. 3% річних.

Пунктом 6.3. договору передбачено, що за порушення консигнатором терміну перерахування консигнанту грошових коштів, отриманих від продажу третім особам, консигнатор сплачує консигнанту пеню в розмірі 0,1% від належної до перерахування суми за кожен день прострочення.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені, нарахований позивачем за період з 20.08.2013 року по 20.01.2014 року, з урахуванням вимог ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», суд встановив, що розмір останньої становить 2 054,84 грн. при заявленому - 2 054,80 грн., відтак остання підлягає задоволенню у заявленому розмірі (розрахунок додається).

Стосовно 3% річних, то суд встановив таке.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, нарахованих за період з 30.08.2013 року по 20.01.2014 року, дійшов висновку про його обґрунтованість (за розрахунками суду розмір 3% річних становить 474,19 грн., а заявлений позивачем - 474,10 грн.), а відтак про наявність підстав для стягнення 3 % річних у заявленій сумі (розрахунок додається).

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог ст. 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати за послуги адвоката в розмірі 2 650,00 грн.

В обґрунтування вказаних витрат позивачем надано договір про надання послуг у сфері права (правової допомоги), укладеного 26.11.2013 року між позивачем та адвокатом Овдійчук О.О., додаток № 1 до вказаного договору від 26.11.2013 року, в якому визначено розмір гонорару та порядок його сплати, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 625 від 11.07.2008 року, платіжні доручення № 1846 від 11.12.2013 року, № 2015 від 13.01.2014 року, № 2059 від 16.01.2014 року, № 2077 від 21.01.2014 року на загальну суму 2 000,00 грн.

З наданих суду доказів у підтвердження витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги адвокату, вбачається, що позивачем документально підтверджено сплату лише частини таких витрат від заявленої суми.

Крім того, як вбачається з платіжних доручень, грошові кошти в розмірі 2 000,00 грн. були сплачені Овдійчук О.О. не як адвокату, а як фізичній особі-підприємцю.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК.

У розумінні ст.ст. 48 та 49 ГПК України судовими витратами є лише оплата тих послуг, що надаються адвокатами, які відповідають вимогам ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у статтях 13, 14, 15 вказаного Закону.

Відповідно до ст. 1 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Водночас, п. 14.1.226 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що незалежною професійною діяльністю є участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

За змістом наведених норм адвокати не можуть займатись підприємницькою діяльністю. Їх діяльність віднесена відповідно до незалежної діяльності.

Як зазначено у листі Національного банку України від 25.07.2006 року № 11-111/2790-7749, Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах (п. 4.5), яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 року № 492 (зі змінами), встановлено окремий порядок відкриття поточних рахунків адвокатам для здійснення їх професійної діяльності, а також передбачено, що кошти за цими рахунками використовуються згідно з порядком, установленим для використання коштів за поточними рахунками суб'єктів господарювання.

Відповідно до п. 11 Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 року № 280, кошти адвокатів відображаються у класі 2 Плану рахунків і обліковуються за балансовим рахунком 2620 "Кошти на вимогу фізичних осіб" (роз'яснення надано листом Національного банку України від 29.04.2005 року № 25-111/668-4449).

З наведених норм вбачається, що у адвоката має бути відкритий балансовий рахунок 2620, на який і має перераховуватись його гонорар.

Як встановлено судом з платіжних доручень та не заперечувалося представником позивача, сплата 2 000,00 грн. відбувалася не на рахунок адвоката, а на рахунок фізичної особи-підприємця Овдійчук О.О.

Отже, Овдійчук О.О. виступала у відносинах із позивачем у двох різних статусах: як адвокат, що надає правові послуги, та як суб'єкт господарювання, що отримує від довірителя кошти.

Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 року № 280 (в редакції із змінами згідно з постановою Правління НБУ № 227 від 08.06.2012 року), призначення рахунку класу 2600 - "кошти на вимогу суб'єктів господарювання".

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що 2 000 грн. сплачені Овдійчук О.О. не як адвокату, а як приватному підприємцю. При цьому для того, щоб гонорар адвоката був віднесений до складу судових витрат, такий гонорар має бути сплачено саме адвокату, а не підприємцю. Оскільки позивачем сплачено 2 000,00 грн. не адвокату, то вказана сума не може бити віднесена до судових витрат та не підлягає розподілу між сторонами спору за правилами ст. 49 ГПК України.

Судовий збір відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Осинської Катерини Василівни (вул. Вербова,41, кв. 107, м. Рівне, ідентифікаційний номер 3102216649) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський годинниковий завод» (вул. Верхній Вал,2, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 25277725) 40 065,00 грн. основного боргу, 2 054,80 грн. пені, 474,10 грн. 3% річних та 1 720,50 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 22.01.2014 року.

Суддя Андрійчук О.В.