Постанова № 36795965, 14.01.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2014 р. Справа № 920/912/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ДП "Агрофірма Діамант", с. Сула (вх. №3599С/3-9) на рішення господарського суду Сумської області від 18.09.13 року у справі № 920/912/13

за позовом ДП "Хліб України "Потаське хлібоприймальне підприємство", с. Поташ, Черкаська обл.

до Дочірнього підприємства "Агрофірма "Діамант", с. Сула, Сумська обл.

про стягнення 197 600,00 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 18.09.2013 року по справі №920/912/13 (суддя Соп'яненко О.Ю.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з ДП "Агрофірма Діамант" на користь ДП ДАК "Хліб України" "Потаське ХПП" 197000,00 грн. попередньої оплати, 3952,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач не погодився з зазначеним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права при його прийнятті. Просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 18.09.2013 року по справі №920/912/13 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Як зазначає відповідач у своїй скарзі, в порушення вимог ст. 58 ГПК України суд об'єднав в одну справу кілька вимог до одного відповідача, а саме стягнув з відповідача суму грошових коштів в розмірі 196700 грн., яка виникла на підставі 13 різноманітних договорів, не поєднаних між собою.

До того ж, на той час право укладати та підписувати договори зі сторони відповідача мав лише директор Щіпотін Андрій В'ячеславович, який був відсутній під час укладення вищевказаних договорів. Дані угоди відповідачем були підписані за допомогою факсиміле. Законних підстав використання факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання при вчиненні будь-яких правочинів, як передбачає п. 3 ст. 207 ЦПК, відповідач на той час не мав. Учасники правочинів не уклали письмову згоду сторін, у якій мали міститися зразки відповідного аналога та їхніх власноручних підписів. На думку апелянта суд першої інстанції не врахував вказану обставину, що призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач з обставинами, викладеними в апеляційній скарзі не погоджується, подав заперечення на апеляційну скаргу, вважає рішення суду обґрунтованим, законним, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони своїх представників в засідання судової колегії не направили, хоча належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи за поданою апеляційною скаргою.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, приймаючи до уваги, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою та сторони були попереджені про те, що справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників у судове засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у даному судовому засіданні за відсутності представників сторін.

Судова колегія, в межах вимог передбачених ст. 101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

З матеріалів справи вбачається, що 21.05.2013 року ДП ДАК "Хліб України" "Потаське ХПП" звернулося до господарського суду Сумської області із позовом про стягнення коштів за договорами поставки урожаю, укладених між ДП ДАК "Хліб України" "Потаське ХПП" та ДП "Агрофірма Діамант" у кількості 13 шт. (всі укладені договори є ідентичні один одному).

Ухвалою господарського суду Сумської області від 31.05.2013 року по справі 920/912/13 позовну заяву повернуто позивачу без розгляду. Підставою винесення ухвали про повернення позовної заяви є нібито об'єднання в позовній заяві кількох вимог не пов'язаних між собою.

ДП ДАК "Хліб України" "Потаське ХПП" подало апеляційну скаргу на зазначену ухвалу, яка розглянута Харківським Апеляційним судом та винесена постанова від 12.08.2013 року, якою апеляційну скаргу ДП ДАК "Хліб України" "Потаське ХПП" задоволено і матеріали передані на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Посилання апелянта на порушення судом вимог ст. 58 ГПК є не обґрунтованим, оскільки дане питання було порушено та розглядалося Харківським апеляційним господарським судом Харківської області.

Постановою Харківського апеляційного суду від 12.08.2013 року встановлена можливість та законність об'єднання позовних вимог по даній справі.

В своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає, що спірні договори підписані не самим директором, а за допомогою факсиміле.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, крім основного договору сторонами не одноразово укладалися додаткові угоди, якими продовжувалися терміни поставки товару. Окрім того, відповідачем перераховувалися позивачу кошти, на що позивач виписував податкові накладні. Зазначене підтверджує факт отримання відповідачем коштів, а також підтверджує подальше схвалення укладених сторонами спірних договорів.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, між ДП ДАК "Хліб України" "Потаське хлібоприймальне підприємство" (позивач) та Дочірнім підприємством "Агрофірма "Діамант" (відповідач) були укладені договори на поставку зерна майбутнього врожаю № 1 від 21.06.2012 р., № 2 від 22.06.2012 р., № 3 від 25.06.2012 р., № 4 від 26.06.2012 р., № 5 від 27.06.2012 р., № 6 від 02.07.2012 р., № 7 від 03.07.2012 р., № 8 від 04.07.2012 р., № 9 від 05.07.2012 р., № 10 від 06.07.2012 р., № 11 від 09.07.2012 р., № 12 від 10.07.2012 р., № 13 від 11.07.2012 р.

Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції в своєму рішенні, всі договори ідентичні один одному, тому посилання відповідача (апелянта) на те, що в порушення вимог ст. 58 ГПК суд об'єднав в одну справу кілька вимог до одного відповідача, а саме стягнув з відповідача суму грошових коштів в розмірі 196700 грн., яка виникла на підставі 13 різноманітних договорів, не поєднаних між собою, є безпідставним.

Відповідно до п. 1.1 вищезазначених договорів, відповідач (постачальник) зобов'язався поставити фуражну пшеницю по ціні 1600,00 грн. за тонну з ПДВ, а позивач (покупець) - прийняти товар та оплатити його. Загальна кількість зерна, що підлягала поставці за договорами становить 242 тони фуражної пшениці загальною вартістю 387200 грн.

Договори поставки зерна майбутнього врожаю №№ 1-13 підписані повноважними представниками сторін, відповідають вимогам, передбаченим ст. ст. 628, 639, 655, 712 ЦК України щодо змісту та форми договору, не розірвані сторонами та не визнані недійсними в судовому порядку.

Відповідно до п. 1.2 вищезгаданих договорів визначено, що поставка товару здійснюється до 20.07.2012 р.

Порядок розрахунків по вказаним договорам передбачений розділом 3 цих договорів, відповідно до якого покупець протягом трьох робочих днів з моменту підписання договору зобов'язується перерахувати кошти (авансовий платіж) на поточний рахунок постачальника в розмірі 50% від вартості договору, передбаченої у п. 1.5.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі п. 3.1 договорів позивач виконав свої зобов'язання і перерахував відповідачу авансовий платіж в розмірі 50% вартості товару, визначеної договорами, а саме 197600 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 00000508 від 21.06.2012 р., № 509 від 22.06.2012 р., № 00000511 від 26.06.2012 р., № 00000514 від 27.06.2012 р., № 00000516 від 02.07.2012 р., № 00000526 від 03.07.2012 р., № 00000527 від 04.07.2012 р., № 00000530 від 05.07.2012 р., № 00000532 від 06.07.2012 р., № 00000568 від 12.07.2012 р., № 00000576 від 16.07.2012 р.

19.07.2012 р., 01.12.2012 р. та 15.03.2013 р. між сторонами укладалися додаткові угоди до договорів поставки №№ 1-13, відповідно до яких строк поставки товару змінювався та остаточно сторони погодили, що поставка товару за договорами має відбутися до 29 березня 2013 р.

Як правомірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, відповідно до пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідач свої зобов'язання за договором поставки до 29.03.2013 р. товару (пшениці фуражної) не виконав.

22.03.2013 р. відповідачу були надіслані повідомлення по кожному договору поставки окремо, в яких позивач просив поставити товар до 29.03.2013 р. або повернути сплачений авансовий платіж. 02.04.2013 р. за №88 відповідачу надіслана претензія про повернення перерахованих у якості попередньої оплати 197600 грн. Факт невиконання умов договорів №№ 1-13 в частині поставки товару та неповерненні сплачених за нього коштів підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України (яка застосовується до відносин, що виникають з договорів поставки, згідно з ч. 2 ст.712 ЦК України), якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 197600 грн. попередньої оплати за договорами поставки є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Сумської області від 18.09.13 року у справі №920/912/13 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Таким чином, керуючись ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст. 610, 628, 639, 655, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 65, 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Сумської області від 18.09.13 року у справі № 920/912/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 14.01.2014 року.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.