Постанова № 36795948, 20.01.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2014 р. Справа№ 910/11890/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Іоннікової І.А.

секретар: Комок І.А.

за участю представників:

позивача: Денисенко А.В.;

відповідача: Гашинський Д.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у

Солом'янському районі м. Києва

на рішення Господарського суду міста Києва

від 29.10.2013р.

у справі №910/11890/13 (суддя Прокопенко Л.В.)

за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Управління Державної казначейської служби України у

Солом'янському районі м. Києва

про стягнення 17 648,30 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Управління Державної казначейської служби України у Солом'янському районі м. Києва (далі - відповідач) заборгованості за договором №1864 від 01.01.2012р. про надання послуг на технічне обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО та їх абонентських уводів в жилому будинку №31-А по вул. Гарматній у м. Києві у загальному розмірі 17 648,54 грн. (з них: 16 787,50 грн. - основний борг, 713,40 грн. - пеня, 147,64 грн. - 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем.

В процесі судового розгляду позивач неодноразово уточняв розмір позовних вимог і в своїй останній заяві він зазначав про погашення відповідачем суми основного боргу, у зв'язку з чим позивач просив суд припинити провадження в частині вимог про стягнення основного боргу, в решті - вимоги задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на необґрунтованості та непідтвердженості позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначав наступне:

- сплата за актами прийому виконаного опалення та технічного обслуговування систем ЦО та ГВП нежилих приміщень відповідачем проводиться вчасно, в межах кошторисних призначень та до плану асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) загального фонду бюджету на 2013 рік;

- з квітня 2013 року без погодження з відповідачем та укладання додаткової угоди позивач почав надавати акти на сплату обслуговування і утримання систем ЦО в більшому розмірі, ніж було до того, а саме: до квітня відповідна оплата становила 890,14 грн. в місяць, з травня - 1 339,01 грн., що свідчить про збільшення суми нарахувань за 4 місяці на 1 795,48 грн.;

- борг за тепло у відповідача утворився лише з січня 2013 року;

- орієнтовно сплата заборгованості відповідача буде здійснена у серпні-вересні 2013 року;

- відповідач не порушував прав та інтересів позивача, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2013р. у справі №910/11890/13 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 35,67 грн. пені, 147,64 грн. 3% річних, 1 720,50 грн. судового збору. В частині вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 16 787,50 грн. провадження у справі припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2013р. у справі №910/11890/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- станом на 04.09.2013р. заборгованість відповідача перед позивачем була відсутня, у зв'язку з чим стягнення пені, 3% річних та судового збору призведе до неправомірного списання коштів з власних рахунків відповідача;

- відповідач не порушував прав та інтересів позивача, а тому правові підстави для стягнення грошових коштів з власних рахунків відповідача відсутні.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2013р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.01.2014р.

20.01.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи оригіналу фіскального чеку на підтвердження надіслання апеляційної скарги позивачу.

Вказане клопотання було задоволено судом.

20.01.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він наголошував на безпідставності скарги та непідтвердженості її доводів належними доказами.

В судовому засіданні 20.01.2014р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2013р. у справі №910/11890/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні 20.01.2014р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 20.01.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.01.2012р. між позивачем, як підприємством, та відповідачем, як споживачем, було укладено договір про надання послуг на технічне обслуговування і утримання внутрішньо будинкових інженерних систем ЦО та їх абонентських уводів №1864 (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 9-15), предметом якого є надання послуг на теплопостачання та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої енергії у гарячій воді та експлуатаційних витрат; обслуговування та утримання внутрішньо будинкових інженерних систем ЦО та їх абонентських уводів в нежилому приміщені за адресою: вул. Гарматна, 31 літ А (п.1.1 Договору).

В п.п.2.2.1, 2.3.2, 2.3.6 Договору передбачено, що підприємство зобов'язане розподіляти надану енергопостачальною організацією в цілому на будинок теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення (під час опалювального сезону) в кількості та в обсягах, що відповідають технічній документації будинку та площі, займаній споживачем (звернення-доручення). Споживач зобов'язаний додержуватись кількості споживання теплової енергії на кожному параметру в обсягах, які визначені у зверненні-дорученні, не допускаючи їх перевищення та своєчасно і в повному обсязі сплачувати на розрахунковий рахунок Дирекції по експлуатації нежилих будинків (структурного підрозділу підприємства) вартість спожитої теплової енергії та технічного обслуговування тепло системи.

Відповідно до п.п.2, 3 Додатку 2 до Договору (том справи - 1, аркуш справи - 14) споживач щомісяця з 14 по 18 числа самостійно отримує у підприємства акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки споживач повертає підприємству), розрахунок фактичного споживання теплової енергії за попередній період (за вимогою споживача), платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії за попередній та поточний місяці та технічного обслуговування, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду та акт виконаних робіт. Сплату за вказаними в п.2 цього Додатку документами споживач виконує не пізніше 23 числа поточного місяця.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за період з жовтня 2012 року по травень 2013 року у відповідача виникла заборгованість за надані позивачем послуги у розмірі 16 787,50 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку погасити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню та 3% річних.

Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив частково, зменшивши нараховану позивачем до стягнення суму пені. Окрім того, враховуючи погашення відповідачем основного боргу, в цій частині вимог провадження у справі було припинено.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

В ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору позивач надавав, а відповідач приймав послуги з теплопостачання, про що були складені Акти прийому виконаного опалення та технічного обслуговування (том справи - 1, аркуші справи - 56-63).

Зауважень щодо обсягів та якості наданих позивачем послуг від відповідача не надходило. Доказів на підтвердження протилежного суду не надано.

Натомість відповідач в порушення взятих на себе договірних зобов'язань не здійснив повну оплату вартості наданих послуг, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на дату звернення з позовом до суду становила 16 787,50 грн.

Заборгованість була погашена відповідачем вже під час розгляду справи місцевим господарським судом, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками (том справи - 1, аркуші справи - 87, 113, 134-135, 152).

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що відповідач здійснив повний та своєчасний розрахунок з позивачем в погоджені сторонами в Договорі порядку і строки ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Оскільки на час прийняття рішення у даній справі сума основного боргу була повністю оплачена відповідачем, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в цій частині позивних вимог провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.3.4 Додатку 2 до Договору у випадку несплати за користування послугами, вказаними у цьому Договорі, до кінця розрахункового періоду підприємство нараховує споживачу пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочки платежу по день фактичної сплати, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 713,40 грн. пені за прострочення ним оплати вартості наданих позивачем послуг.

Перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів погоджується з його обґрунтованістю. Однак при цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Тобто, з вищенаведеного випливає, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Враховуючи, що відповідач є державною організацією, яка фінансується за рахунок бюджетних коштів, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що в даному випадку заявлений позивачем до стягнення розмір пені може бути зменшений до 35,67 грн., що складає 5% від вказаної суми.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань, нарахування 3% річних є обґрунтованим.

За розрахунком колегії суддів, який збігається з розрахунком місцевого господарського суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 147,64 грн. 3% річних.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували вищевикладені обставини, суду не надано.

Заперечення відповідача щодо позовних вимог про стягнення з нього пені та 3% річних не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки, як уже зазначалося вище, передумовою для їх нарахування стало порушення відповідачем порядку і строків здійснення розрахунків за надані позивачем послуги.

Умовами Договору, укладеного між позивачем та відповідачем, не передбачено залежності строків здійснення оплати від надходження відповідачу коштів.

До того ж, відповідно до ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідачем не надано доказів, які б спростували обставини, викладені у позові, та висновки місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 5 Закону України „Про судовий збір" відповідач, як територіальний орган Державної казначейської служби України, звільнений від сплати судового збору. Тобто, за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2013р. у справі №910/11890/13 відповідачем судові витрати понесені не були.

Керуючись ст. ст. 4-3, 32-34, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у Солом'янському районі м. Києва залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2013р. у справі №910/11890/13 - без змін.

2. Матеріали справи №910/11890/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

І.А. Іоннікова