Ухвала суду № 36795102, 16.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" січня 2014 р. м. Київ К/800/48523/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Ленінської районної у місті Севастополі ради на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2013 року у справі за позовом прокурора Ленінського району м. Севастополя до Ленінської районної у місті Севастополі ради, третя особа: Комунальне підприємство "Інфостройсервіс" про визнання незаконним та скасування рішення,

встановив:

Прокурор Ленінського району м. Севастополя звернувся з позовом до Ленінської районної у м. Севастополі ради про визнання незаконним та скасування рішення від 30 листопада 2012 року № 585 "Про організацію тимчасового комунального ринку в районі будинків 74,78 по пр. Ген. Острякова". .

Постановою Ленінського районного суду м. Севастополя від 2 квітня 2013 року позов задоволено.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2013 року скасовано постанову Ленінського районного суду м. Севастополя через порушення судом правил предметної підсудності, прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Заперечень не надходило.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги.

Судами встановлено, що рішенням Ленінської районної у м. Севастополі ради від 30 листопада 2012 року № 585 "Про організацію тимчасового комунального ринку в районі будинків 74,78 по пр. Ген. Острякова" вирішено організувати на території Ленінського району в м. Севастополі тимчасовий комунальний ринок в районі будинків 74,78 по пр. Ген. Острякова строком на 3 роки, затвердити план розміщення тимчасового комунального ринку та передати тимчасовий комунальний ринок на баланс суб'єкту господарювання - Комунальне підприємство «Інфостройсервіс».

Прокурором Ленінського району в м. Севастополі 20 грудня 2012 року внесено подання про скасування вказаного рішення та зобов'язання КП «Інфостройсервіс» - балансоутримувача тимчасового комунального ринку - демонтувати торгівельні павільйони, встановлені на автостоянці кінотеатру «Москва» по пр. Ген. Острякова,70 поблизу будинків 74, 78 по пр. Ген. Острякова.

Рішенням Ленінської районної у м. Севастополі ради від 25 січня 2013 року № 634 подання прокурора відхилено.

Відхилення вказаного подання стало підставою для звернення до суду з позовом про скасування рішення відповідача від 30 листопада 2012 року № 585.

Суд першої інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості позову.

Суд апеляційної інстанції дійшов аналогічного висновку, однак, рішення суду скасував та прийняв нове - про задоволення позову, з огляду на те, що дана справа, згідно з приписами ст. 18 КАС України, мала розглядатись окружним адміністративним судом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Оскаржуваним рішенням Ленінської районної у місті Севастополі ради організовано тимчасовий комунальний ринок на автостоянці кінотеатру «Москва» по пр. Ген. Острякова, 70 та передано його (ринок) на баланс третій особі.

Між тим, згідно із п. 1 Правил торгівлі на ринках м. Севастополя, затверджених рішенням Севастопольської міської ради від 6 квітня 2004 року № 1879, ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку.

З аналізу вказаного положення вбачається, що організація ринку потребує відведення уповноваженим органом земельної ділянки для її використання саме з такою метою та реєстрації створеного господарюючого суб'єкта в установленому порядку.

Однак серед матеріалів справи рішення повноважного органу щодо відведення зазначеної земельної ділянки для організації ринку, як і докази реєстрації третьої особи або іншого суб'єкта господарювання в якості ринку за вказаною адресою, відсутні.

Крім того, згідно зі статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення питань регулювання земельних відносин відповідно до закону віднесено до виключної компетенції міських рад.

До земельних належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, які регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування врегульований статтею 123 Земельного кодексу України.

За змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 Цивільного кодексу України, статей 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог Земельного кодексу України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до положень статі 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди земельної ділянки.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Севастопольською міською радою рішення про передачу вказаної земельної ділянки у власність чи про надання її у користування не приймались.

Будь-які правовстановлюючі документи на земельну ділянку під тимчасовим ринком у третьої особи відсутні.

Між тим, згідно зі статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком правомірних відповідно до закону дій, є самовільним зайняттям земельної ділянки.

Колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення про організацію тимчасового комунального ринку та передачу його на баланс (тобто у фактичне користування разом із земельною ділянкою) третій особі прийнято за відсутності у відповідача правових підстав та повноважень, у спосіб, що суперечить чинному законодавству.

Не спростовують цього факту посилання скаржника на п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 868 «Про деякі питання організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків», яким органам місцевого самоврядування рекомендовано утворити у разі виявлення облаштованих торговельних місць, на яких провадиться торговельна діяльність без відповідних документів, для забезпечення захисту прав споживачів і підприємців на період до трьох років тимчасові комунальні ринки, протягом дії яких провести громадське обговорення генерального плану населеного пункту з метою визначення місць для розташування ринків.

Так, надання вказаним підзаконним актом рекомендацій органам місцевого самоврядування щодо можливості утворення тимчасових ринків не свідчить про надання відповідачу повноважень з розпорядження земельною ділянкою територіальної громади шляхом її передачі у фактичне користування юридичній особі. Не передбачено відповідних особливостей створення тимчасових ринків, на які посилається скаржник, і Правилами торгівлі на ринках м. Севастополя.

Крім того, помилковим є посилання скаржника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції приписів ст. 18 КАС України щодо визначення предметної підсудності даної справи.

Стаття 121 Конституції України встановлює, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Таким чином, прокурор є представником державного органу, який в даному випадку здійснює свої повноваження в інтересах держави.

Згідно із частиною другою статті 18 КАС України, адміністративні справи, у яких однією зі сторін є, зокрема, орган державної влади чи інший державний орган підсудні окружним адміністративним судам.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції не порушені норми матеріального чи процесуального права, що є підставою для залишення його рішення без змін.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, та керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Ленінської районної у м. Севастополі ради залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: