Постанова № 36791935, 11.12.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 грудня 2013 р. (16:33год.) Справа №801/9803/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим, м. Сімферополь, у складі головуючого судді Гаманка Є.О., за участю секретаря Сироватського М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АРК; Державної виконавчої служби в Київському районі м. Сімферополя

про визнання незаконними дій та стягнення

Представники сторін:

позивач - ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1;

представник Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АРК - Рудяк Д.М., довіреність № 11/172 від 08.01.13р.;

представник Державної виконавчої служби в Київському районі - Іванов В.А., довіреність № 0.350/7298 від 19.04.13р.

До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АРК (далі - відповідач1); Державної виконавчої служби в Київському районі м. Сімферополя 9далі - відповідач2), у якому позивач просить суд:

- визнати дії відповідачів за фактом стягнення з позивача грошових коштів в розмірі 554,66грн. незаконними;

- стягнути з відповідача1 на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 404,66грн. ;

- стягнути з відповідача2 на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 150,00грн. ;

- стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача моральну шкоду в розмірі 2000,00грн. ;

- стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача матеріальну шкоду: витрати, що пов'язані з встановленням обставин порушення прав позивача в розмірі 148,90грн. ;

- стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача витрати, що пов'язані з оплатою судового збору та при наданні правової допомоги.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем на чотирнадцятий день після прийняття постанови про адміністративне правопорушення - 02.03.2011р., було сплачено штраф у повному обсязі, про що було повідомлено відділ адміністративної практики ДАІ в АРК. У серпні 2013р. позивачу стало відомо про те, що з його пенсії було утримано 750грн., з яких: 404,66грн. - на користь ДПС ДАІ та 150,00грн. - на користь Державної виконавчої служби в Київському районі м. Сімферополя. На думку позивача, він двічі був притягнутий до адміністративної відповідальності за одне й теж правопорушення, що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

У письмових запереченнях на позов відповідач2 просив суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що жодна постанова державного виконавця не скасована та не визнана протиправною (а.с.36-39).

У судовому засіданні, що відбулося 11.12.2013р., позивач наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, представники відповідачів заперечували проти позову.

Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

На виконанні у Київському відділі ДВС Симферопольського міського управління юстиції АРК перебувало виконавче провадження, яке було почато 05.09.2011р. на підставі постанови Республіканської роти ДПС для обслуговування доріг державного значення при УДАІ ГУ МВС України в АР Крим №АК№400074 від 16.02.2011р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу за порушення вимог ст.122 ч.1 суми у розмирі 600,00 грн.

Згідно ст. 27 Закону України „Про виконавче провадження", у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення, державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця, зокрема, про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачем 02.03.2011р. було сплачено штраф за порушення правил дорожнього руху в розмірі 300,00грн., про що свідчить меморіальний ордер №1930 (а.с.7).

При цьому суд звертає увагу на те, що з матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено штраф в межах 15-ти денного строку, передбаченого чинним законодавством, але незважаючи на те, постанову №АК№400074 від 16.02.2011р. було пред'явлено до виконання, на підставі чого було відкрито виконавче провадження.

З письмового пояснення відповідача2 від 05.12.2013р. та з заперечень на позов вбачається, що копія постанови про відкриття виконавчого провадження спрямована боржникові рекомендованою кореспонденцією за вих. №03-21/10445 від 13.09.2011р., згідно якої встановлювався строк для самостійно виконання виконавчого документа протягом 7 днів (до 13.09.2011р.).

На вимогу суду, щодо надання документального підтвердження направлення позивачу постанови про відкриття виконавчого провадження, відповідачем2 повідомлено суду, що згідно номенклатури справ Київського ВДВС Сімферопольського МУЮ АРК на 2011р. реєстри на відправлення рекомендованої кореспонденції зберігаються 1 рік, та станом на 05.12.2013р. реєстри на відправлення рекомендованої кореспонденції за 2011р. знищені.

Під час розгляду справи позивач не заперечував отримання постанови про відкриття виконавчого провадження та пояснив, що пред'являв докази добровільної оплати штрафу до відповідача2, що заперечувалося представником відповідача2.

Протягом розгляду справи позивачем не надано суду доказів, що підтверджують його твердження про надання відповідачу2 доказів про добровільне виконання постанови про стягнення штрафу у строк, що визначений постановою про відкриття виконавчого провадження.

Судом встановлено, що постанова про відкриття виконавчого провадження не була оскаржена позивачем та на час розгляду справи не скасована.

З матеріалів справи вбачається, що у подальшому відповідачем2 вчинялися дії щодо примусового виконання виконавчого документа.

Так, 27.06.2013 р. відповідачем2 винесена постанова про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, у сумі 90,00 грн. відповідно до акту державного виконавця від. 30.03.2013 р.

27.06.2013 р. відовідачем2 винесена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору, у сумі 60,00 грн.

27.06.2013 р. відовідачем2 винесена постанова про звернення стягнення на доходи боржника яка спрямована для виконання до управлінні пенсійного фонду України в Київському районні м. Сімферополя.

Суд звертає увагу на те, що жодна постанова відповідача 2, яка була прийнята під час примусового виконання, в межах виконавчого провадження №29377853, не була оскаржена позивачем або скасована.

З матеріалів справи вбачається, що на рахунок Київського ВДВС СМУЮ надходили кошти, які були стягнути з доходів боржника у сумі 554,66грн., з яких: 90,00 грн. - витрати виконавчого провадження; 60,00 грн. - виконавчій збір; 404,66 грн. - сума стягнута згідно виконавчого документа на користь стягувача.

Судом встановлено, що 27.08.2013р. до відповідача 2 позивачем було подано квитанцію №1930 від 02.03.2011 р., згідно якої боржником виконаний виконавчій документ в самостійному порядку, у зв'язку з чим на адресу управління пенсійного фонду України в Київському районні м. Сімферополя спрямовано лист про припинення стягнення з ОСОБА_1 та повернення постанови про стягнення на доходи боржника без виконання.

На підставі вищевикладеного, 29.08.2013 р. державним виконавцем на підставі п. 8 ч.І ст. 49 ЗУ „Про виконавче провадження" винесена постанова про закінчення виконавчого провадження.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 04.09.2013р. був ознайомлений з матеріалами виконавчого провадження та отримав копії з матеріалів цього виконавчого провадження, про що свідчить його особистий підпис на заяві про ознайомлення та відмітка «Копії отримав».

Не зважаючи на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження 04.09.2013р., позивач не скористався своїм правом на оскарження будь-якої постанови державного виконавця, прийнятої в межах виконавчого провадження №29377853, у строк визначений чинним законодавством, а 16.10.2013р. звернувся до суду з цим позовом, про що свідчить дата проставлена на конверті (а.с.17).

Розглянувши матеріали справи, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так зокрема, принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що є одночасно і орієнтиром при реалізації повноважень владного суб'єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури.

Відповідно до ст.11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів предмет позову і підстави позову. Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є те, що конкретно вимагає позивач, обравши спосіб захисту цього права чи інтересу, що є змістом вимоги.

При цьому суд звертає увагу на те, що вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії - постанови. Саме вони мають вплив на його права та інтереси. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної особи прав (чи інтересів).

У даному випадку, дії відповідачів не тягнуть за собою будь - яких негативних наслідків для позивача, а правові наслідки для позивача несуть постанови прийняті відповідачами, які не були оскаржені позивачем та на час розгляду справи не скасовані.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача1 матеріальної шкоди в розмірі 404,66грн., суд зазначає, що позивач не позбавлений права на звернення до відповідного суду з відповідним позовом щодо повернення надмірно сплачених коштів, або з вимогами про оскарження дій чи постанов відповідача на підставі КУпАП, але в рамках цієї справи такі вимоги заявлено не було та судом не розглядалося.

Під час розгляду справи судом не встановлено незаконності дій відповідача1, як суб'єкта владних повноважень, щодо стягнення з позивача 554,66грн. При цьому суд звертає увагу на те, що кошти в розмірі 404,66грн. були стягнути на користь відповідача1 саме під час вчинення виконавчих дій, з чого вбачається, що відповідач1 не вчиняв дії щодо стягнення цієї суми, а тільки пред'явив виконавчий документ до виконання.

Суд також звертає увагу на те, що правомірність прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документу поданого відповідачем1 не є предметом розгляду цієї справи та судом надано оцінку тільки тим позовним вимогам, про які йдеться у позові.

Зі змісту позову вбачається, що позивач намагається шляхом подання цього позову оскаржити разом все виконавче провадження, тоді, як чинним законодавством визначено право позивача на оскарження кожного документа виконавчого провадження окремо, у строк визначений законом.

Примусове виконання рішень в Україні покладено на Державну виконавчу службу, яка у своїй діяльності керується Законом України "Про виконавче провадження", який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у випадку невиконання їх у добровільному порядку.

Права та обов'язки державних виконавців встановлені статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон), відповідно до якої державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 1 ст.1 Закону передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ст.41 Закону, витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Кошти виконавчого провадження складаються з: авансового внеску стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; стягнутих з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій; інших надходжень, що не суперечать законодавству.

До витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату: перевезення, зберігання і реалізації майна боржника; послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій; поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; розміщення оголошення в засобах масової інформації; виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень; інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.

Про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Зазначена постанова надсилається сторонам не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ними до суду у десятиденний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч.3 ст. 28 Закону , постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

Відповідно до ч.4 ст. 28 Закону , розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

У разі якщо стягнутої з боржника суми недостатньо для задоволення в повному обсязі вимог стягувача, виконавчий збір сплачується пропорційно до стягнутої суми (ч.5 ст.28 Закону).

У разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір повертається боржникові (ч.6 ст.28 Закону).

У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору (ч.7 ст.28 Закону).

З матеріалів справи вбачається, що 27.06.2013р. головним державним виконавцем Київського ВДВС СМУЮ були прийняті постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 60,00грн. та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 90,00грн.

Враховуючи те, що витрати на організацію та проведення виконавчих дій, та виконавчий збір стягнуті на підставі постанов головного державного виконавця Київського ВДВС СМУЮ від 27.06.2013р., які не були оскаржені позивачем та на час розгляду справи не скасовані, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог, що викладені у пунктах 1-3 прохальної частини позову.

Щодо позовних вимог в частині стягнення суми моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року №6 № «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди», шкода, заподіяна особі та майну громадянина, відшкодовується в повному обсязі особою, що заподіяла шкоду, якщо дії останньої були неправомірними, між ними та шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина вказаної особи.

Суд звертає увагу на те, що в заяві про відшкодування морального збитку необхідно зазначити, в чому полягає такий збиток, якими саме неправомірними діями чи бездіяльністю посадових осіб завдано позивачеві моральної шкоди, необхідно обґрунтувати заявлений розмір збитку та якими доказами це підтверджується.

Враховуючи те, що жодна постанова прийнята у виконавчому провадженні, яке 29.08.2013р. було закінчено, не скасована, судом не встановлено незаконних дій відповідачів щодо стягнення з позивача суми в розмірі 554,66грн., тобто в даному випадку відсутній состав цивільного правопорушення щодо заподіяння моральної шкоди: відсутні протиправність дій (або бездіяльності) та вина відповідачів, а тому відсутні підстави для стягнення моральної шкоди, передбачені ст.ст. 24, 1167 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Вступну та резолютивну частину постанови проголошено у судовому засіданні 11 грудня 2013 року.

У повному обсязі постанова виготовлена 16.12. 2013 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Гаманко Є.О.