Постанова № 36788175, 21.01.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2014 р. Справа № 920/1605/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О., суддя Тихий П.В.

при секретарі - Шевцов Є.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - ФОП ОСОБА_1 - особисто;

ОСОБА_2 за довіреністю від 15.01.2014 року №26.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Білопілля, Сумська область (вх. №3596С/1-43) на рішення господарського суду Сумської області від 21 жовтня 2013 р. у справі №920/1605/13

за позовом Комунального підприємства Білопільської міської ради "Теплосервіс Білопілля", м. Білопілля, Сумська область

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Білопілля, Сумська область

про стягнення 6653,94 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача на свою користь 6653,94 грн. заборгованості за надані відповідачу послуги з теплопостачання за опалювальний період 2011-2012 року, а також витрати по сплаті судового збору.

Рішенням господарського суду Сумської області від 21 жовтня 2013 року (суддя Мойсеєнко В.М.) позов задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Білопільської міської ради "Теплосервіс Білопілля" 6653,94 грн. боргу за спожиту теплову енергію та 1720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач з рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 21 жовтня 2013 у справі № 920/1605/13 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме ст.ст. 11, 509 ЦК України, ст. 275 ГК України, ст. 1 Закону України «Про теплопостачання», ст. 19-21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». При цьому зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості за теплову енергію в розмірі 6653,94 грн. за період з 14.10.2011 по 15.04.2012 в зв'язку з відсутністю у цей період укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_1 договору на надання житлово-комунальних послуг.

13 грудня 2013 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому КП Білопільської міської ради "Теплосервіс Білопілля" просить провести судове засідання без участі його представника та просить залишити рішення господарського суду Сумської області від 21 жовтня 2013 року по справі № 920/1605/13 без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2013 року за клопотанням позивача розгляд апеляційної скарги відкладено на 16 січня 2014 року.

17 січня 2014 року від Комунального підприємства Білопільської міської ради "Теплосервіс Білопілля", м. Білопілля, Сумська область надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі його представника. Також в клопотанні позивач просить залишити без змін рішення першої інстанції від 21.10.2013 року по справі 920/1605/13 а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Позивач своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористався, в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце розгулу справи був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення уповноважених представників відповідача, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Звертаючись до господарського суду, позивач послався на те, що що за опалювальний період 2011-2012 р.р. відповідачем були спожиті послуги з централізованого опалення на суму 6653,94 грн., а саме спожита теплова енергія на опалення приміщення за адресою: м. Білопілля, вул. Леніна,б. № 87, наймачем якого відповідно до договору найму № 7 від 18.01.2008 р., укладеного відповідачем з Білопільською районною радою, є відповідач.

Позивач зазначив також, що 27.10.2011 р. на його адресу надійшов лист від балансоутримувача приміщення за адресою м. Білопілля, вул. Леніна,87 - Відділу культури та туризму Білопільської районної державної адміністрації, в якому зазначається, що Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подавалася заява до ТОВ "Тепло" про відмову від отримання послуг з теплопостачання орендованого ним приміщення. Разом з тим, в листі зазначається, що через дане приміщення проходить тепломережа по опаленню орендованого нежитлового приміщення будівлі будинку культури іншого орендаря - ПП ОСОБА_3, яка згодна на отримання такої послуги.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем листом від 11.11.2011р. № 71 була надана відповідь балансоутримувачу зазначеного приміщення - Відділу культури та туризму Білопільської районної державної адміністрації, в якому повідомляється про те, що відключити наймане Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 приміщення від мережі централізованого опалення не можливо , так як через дане приміщення проходить теплова мережа до орендованого нежитлового приміщення у даному будинку іншого орендаря - ПП ОСОБА_3, і при відключенні будуть порушені температурні режими суміжних приміщень та всієї будівлі, що в подальшому може привести до аварійного стану будівлі.

Матеріали справи свідчать про те, що 09.10.2012 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір про надання послуг з централізованого опалення № 32, згідно якого виконавець (позивач) зобов'язувався надавати споживачеві (відповідачу) вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення, а споживач (відповідач) зобов'язувався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором (п.1 договору).

Факт постачання відповідачу теплової енергії позивач підтверджує доданими до матеріалів справи документами, а саме: договором № 32 від 09.10.2012р. про надання послуг з централізованого опалення, договором найму № 7 від 18.01.2008р. , рахунками на оплату послуг з теплопостачання за період жовтень - листопад 2011 р., грудень 2011 р., січень-лютий 2012 р., березень та квітень 2012 р., надісланими позивачем на адресу відповідача, а також листами з проханням щодо погашення заборгованості за спожиту теплову енергію на загальну суму 6653,94 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що факт надання позивачем послуг з теплопостачання за спірний період підтверджується матеріалами справи, відповідач був споживачем житлово-комунальних послуг в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-ІV від 24.06.2004 року та у останнього на підставі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України виникло зобов'язання з оплати вартості фактично наданих позивачем послуг з теплопостачання. Оскільки відповідачем не подано доказів сплати боргу, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 6653,94 грн. заборгованості за надані послуги з теплопостачання за період опалювального сезону з жовтня 2011р. по квітень 2012 р. визнані судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Проте, колегія суддів не може погодитись з вказаними висновками суду першої інстанції.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушення вимог ст. 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників процесу перед законом і судом.

Як вбачається з матеріалів справи, прийняте рішення цим вимогам не відповідає, оскільки суд першої інстанції не з'ясував всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, не надав належної правової оцінки спірним правовідносинам та наведеного позивачем матеріального обґрунтування підстав позову, а також наведеним відповідачем доводам та доказам в обґрунтування викладених заперечень, а прийняв, як достовірний доказ позицію та докази надані позивачем, що призвело до помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Переглядаючи оскаржуване рішення в апеляційному порядку, дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав вимог та заперечень учасників судового процесу, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до положень статіі 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, яка передбачає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачено актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачено цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про теплопостачання» у цьому Законі основні терміни вживаються в такому значенні: споживач теплової енергії фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Положеннями статі 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму и використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Частиною 1 статі 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Однак, як свідчать матеріали справи, послуги з теплопостачання для орендованого відповідачем приміщення надавалися з моменту укладення договору найму № 7 від 18.01.2008р., відповідач сплачував за зазначені послуги до 2011 року. З 2011 року послуги з теплопостачання для орендованого ним приміщення стали надаватися позивачем, з яким договір було укладено 09.10.2012р., тобто протягом спірного періоду з жовтня 2011 року по квітень 2012 року між сторонами не існувало правовідносин з теплопостачання у сфері житлово-комунальних послуг.

Отже, виходячи з системного аналізу змісту ст.ст. 11, 509 ЦК України та ч.1 ст. 19, п.п. 1,5 ч.З ст.20, п.З ч.2 ст.21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між сторонами по справі (виконавцем та споживачем), як учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг, повинні ґрунтуватися на договорі про надання житлово-комунальних послуг, укладеному на основі типового договору, а обов'язку споживача (відповідача) сплачувати вартість житлово-комунальних послуг має передувати виконання позивачем обов'язку підготувати договір на надання житлово-комунальних послуг та надати його на підписання споживачу.

Наведене спростовує передчасний висновок суду першої інстанції про обов'язок відповідача оплачувати фактично надані послуги на позадоговірних засадах, оскільки договір на постачання теплової енергії між сторонами не укладався.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що господарський суд при вирішенні справи не застосував вищевказані положення чинного законодавства, а саме: статі 11, 509 ЦК, статтю 1 Закону України «Про теплопостачання», статтю 275 Господарського кодексу України. частину 1 статі 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», які підлягають застосуванню та прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за теплову енергію в розмірі 6653,94 грн. за період з 14.10.2011 р. по 15.04.2012 року при відсутності, укладеного між позивачем га ФОП ОСОБА_1 у цей період договору на надання житлово-комунальних послуг.

В свою чергу, в даному випадку позивачем обраний спосіб захисту (стягнення боргу за договірним зобов'язанням з посиланням на ст. 526 Цивільного кодексу України), що не відповідає фактичним обставинам справи та способам захисту цивільних прав, встановленим ст. 16 Цивільного кодексу України.

Аналогічна позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України від 08.05.2012 у справі № 54/105.

Крім того, як вбачається з прохальної частини позовної заяви Комунального підприємства Білопільської міської ради "Теплосервіс Білопілля", предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача 6653,94 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію, надану відповідачу в період з 14.10.2011 р. по 15.04.2012 року.

В той же час, в описовій частині позовної заяви позивач в обґрунтування підстав позову зазначив про те, що він був вимушений звернутися до господарського суду Сумської області з вимогою застосувати до відповідача заходи матеріального впливу у вигляді відшкодування збитків, посилаючись при цьому на 1166 Цивільного кодексу України.

У відповідності до статі 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, яка особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статі 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) шкоди та її розміру;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;

4) вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Однак, при зверненні до господарського суду позивач не просив відшкодувати збитки, та жодним чином не обґрунтував наявність вищевказаних елементів складу цивільного правопорушення у діях відповідача, які є підставами для відшкодування збитків, що виключає застосування до даних правовідносин положень ст.ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог не відповідає обставинам справи та суперечить нормам чинного законодавства.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача та наявністю фактів для скасування рішення господарського суду Сумської області від 21.10.2013 у справі № 920/1605/13 з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п.1,4 ч.1 ст. 104 ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Білопілля, Сумська область задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 21 жовтня 2013 року у справі № 920/1605/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства Білопільської міської ради "Теплосервіс Білопілля" (41800,Сумська область, м. Білопілля, вул. Леніна, 87, код 37601105) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 860,25 грн.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 21 січня 2014 року

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Тихий П.В.