Постанова № 36788048, 20.01.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2014 р. Справа № 922/3925/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Авер'янов Л.Д.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Фармстандарт-Біолік", м. Харків (вх. №3610Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 04.11.13 року у справі № 922/3925/13

за позовом Міністерства охорони здоров'я України в особі Державного підприємства "Укрвакцина" МОЗ України, м. Київ

до ПАТ "Фармстандарт-Біолік", м. Харків

про стягнення 274979,10 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Міністерство охорони здоров'я України в особі ДП "Укрвакцина" МОЗ України (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просило суд стягнути з ПАТ "Фармстандарт - Біолік" (відповідача) пеню в сумі 198 291,70 грн., штраф в сумі 76 687,40 грн., посилаючись на неповне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про закупівлю товарів за державні кошти від 04.05.2012 року №36/21-24 щодо поставки товару у визначений сторонами строк, в зв'язку з чим, на думку позивача, відповідач прострочив постачання товару на 163 календарних дні, внаслідок чого останньому були нараховані штрафні санкції (пеню та штраф) на суму 274 979,10 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.11.2013 року по справі №922/3925/13 (суддя Попович І.М.) позовні вимоги задоволені повністю.

Стягнуто з ПАТ "Фармстандарт-Біолік" на користь Міністерства охорони здоров'я України пеню в сумі 198291,70 грн., штраф в розмірі 76687,40 грн.

Стягнуто з ПАТ "Фармстандарт-Біолік" на користь ДП "Укрвакцина" МОЗ України витрати по сплаті судового збору в сумі 5499,58 грн.

Відповідач не погодився з зазначеним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права при його прийнятті.

Просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 04.11.2013 року по справі №922/3925/13 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У апеляційній скарзі відповідач зазначив, що умови договору поставки не виконані через наявність тимчасової заборони реалізації, зберігання, застосування лікарських засобів. Держлікслужба припустилась грубих порушень як самої процедури встановлення тимчасової заборони, так і термінів її накладення. Наслідки порушення ПАТ "Фармстандарт-Біолік" ліцензійних умов провадження господарської діяльності з промислового виробництва лікарських засобів не знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з діями Держлікслужби України, щодо прийняття нею розпорядження про встановлення тимчасової заборони обігу лікарського засобу, регламентуються різними нормами та мають різні юридичні наслідки, зупинення виробництва на підставі акту перевірки №62-В від 06.12.2012 р. жодним чином не перешкоджало ПАТ "Фармстандарт-Біолік" виконати свої зобов'язання за договором, оскільки лікарські засоби були вже виготовлені та готові до реалізації. Обставиною, яка має ознаку непереборної сили є розпорядження Держслужби України від 12.12.2012 року №27919-1.3/2.0/17-12 про встановлення тимчасової заборони реалізації (торгівлі), зберігання та застосування всіх серій медичних імунобіологічних препаратів який є предметом договору.

Позивач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм матеріального та процесуального права, надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач свого представника в засідання судової колегії не направив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи.

Судова колегія, в межах вимог передбачених ст. 101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 04.05.2012 року між позивачем - Міністерство охорони здоров'я України (замовник) та відповідачем - ПАТ "Фармстандарт-Біолік" (постачальник), на підставі рішення Комітету з конкурсних торгів МОЗ України від 20.04.2012 року №12 був укладений Договір №36/21-24 про закупівлю товарів за державні кошти.

Згідно п. 1.1 договору відповідач (постачальник) зобов'язався у 2012 році поставити препарати імунобіологічні, зазначені в Специфікації (Додаток 1), а замовник - Міністерство охорони здоров'я України, оплатити такий товар на умовах цього договору.

Товар поставляється уповноваженому підприємству замовника - Державному підприємству "Укрвакцина", з метою подальшої його поставки до закладів охорони здоров'я.

Відповідно до укладеного та погодженого між сторонами графіку поставки, відповідач повинен був здійснити постачання товару: 24.42.2 Препарати фармацевтичні різні (препарати імунобіологічні) - Анатоксин або вакцина для профілактики дифтерії та правцю зі зменшеним вмістом антигену (АДП-М) у кількості 2 255 347 доз, на загальну суму 2616 202, 52 грн. - до 31 грудня 2012 року.

Відповідно пунктів 4.1., 4.2 договору розрахунки за товар здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, наведений в реквізитах постачальника на підставі видаткової накладної.

Оплата здійснюється замовником протягом семи робочих днів після поставки товару на склад уповноваженого підприємства, за повідомленням Уповноваженого підприємства про таку поставку, у разі відсутності фінансування - після поставки товару, по мірі надходження фінансування з Державного бюджету України. Замовник має право передбачати попередню оплату, яка здійснюється відповідно до постанови КМУ від 09.10.206 року №1404 у термін 90 днів з моменту оплати у розмірі до 100% від ціни договору на підставі рахунку, виставленого постачальником. Постачальник протягом трьох місяців з дня надходження коштів, як попередньої оплати, підтверджує їх використання за призначенням згідно з актом про поставку (передачу) товару про використання коштів за призначенням.

Відповідно до п. 5.1. Договору, поставка товару здійснюється у відповідності до узгодженого Графіку поставки, що є невід'ємною частиною Договору.

Враховуючи викладене, господарський суд першої інстанції правомірно визнав, що за своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно приписів ст. ст. 662, 663, 664 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, в строк передбачений договором купівлі-продажу.

Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передачі покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передачі товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач на виконання умов договору 07.12.2012 року здійснив часткову поставку товару на суму 1 520 668,20 грн., що підтверджується видатковою накладною №121306 від 07.12.2012 року.

В свою чергу позивач з метою уникнення зриву державного замовлення за державною бюджетною програмою 12.12.2012 року перерахував на рахунок відповідача передоплату за товар, але будь - які зміни до графіку поставки сторонами внесені не були.

Як зазначає позивач, станом на день звернення до суду з даним позовом, відповідач повністю не виконав свої договірні зобов'язання, товар в повному обсязі не поставив, в зв'язку із чим, за прострочення поставки товару з 01.01.2013 року на суму 1 095 534,32 грн., позивачем відповідачу були нараховані штрафні санкції.

Відповідач в свою чергу заперечує проти позову, з посиланням на те, що порушення постачальником умов договору щодо поставки лікарських засобів в строк, сталося внаслідок протиправних дій Держлікслужби України, якою було накладено на підставі Розпорядження від 12.12.2012 року №27919-1.3/2.0/17-12 тимчасову заборону на реалізацію (торгівлю), зберігання та застосування всіх серій медичних імунобіологічних препаратів ПАТ "Фармстандарт-Біолік", які були предметом поставки за договором № 36/21-24 про закупівлю товарів за державні кошти від 04.05.2012 року.

Зазначені обставини, відповідач кваліфікує як обставини непереборної сили у контексті положень договору №36/21-24 від 04.05.2012 року.

Надаючи правову кваліфікацію вищевикладеним обставинам, господарський суд першої інстанції правомірно зазначив в своєму рішенні, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно положень ч.1 ст. 617 цього Кодексу, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

З'ясування питання наявності або відсутності вини є невід'ємною частиною при вирішенні питання щодо правомірності застосування наведених норм цивільного законодавства.

Наявність вини, як підстави відповідальності за порушення зобов'язання передбачена положеннями ст. 614 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

В сукупності дані законодавчі норми передбачають умови, за яких особа, яка порушила зобов'язання може бути звільнена від відповідальності за це порушення, якщо вона зможе довести, що порушення сталося внаслідок непереборної сили, тобто в результаті надзвичайних і не передбачуваних у даних умовах обставин, яких неможливо було запобігти.

Пункт 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України розкриває ознаки непереборної сили та визначає, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Таким чином, з наведеного вбачається, що для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання за ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставини непереборної сили; 2) її надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цією обставиною і понесеними збитками.

Господарський суд першої інстанції правомірно зазначив в своєму рішенні, що до обставин непереборної сили відносять, як правило, стихійні природні явища (землетрус, повінь, шторм тощо). Вважається, що й суспільні явища (воєнні дії, страйки, введення мораторію та інше) можуть також визнаватися непереборною силою.

При цьому, категорія "непереборна сила" має відносний характер. Це означає, що одне і те ж явище в одному випадку, за певних умов визнається непереборною силою, а в іншому - ні. Саме з цієї причини не можливо навести навіть приблизний перелік явищ, які на практиці розглядаються як непереборна сила.

На підставі вище зазначеного, суд першої інстанції обґрунтовано констатував, що в кожній окремій ситуації при вирішенні питання про те, чи є певна подія непереборною силою, необхідно з'ясовувати усі конкретні обставини (місце, час тощо) та керуватися такими критеріями, як надзвичайність та невідворотність за даних умов. До того ж, розвиток науки і техніки та обумовлене цим підвищення можливостей опору стихійним явищам, змінюють уявлення про непереборну силу. Те, що донедавна було надзвичайним і невідворотнім, може стати звичайним та переборним.

Хоча непереборна сила й характеризується об'єктивною невідворотністю, але особа не повинна миритися з неминучістю настання шкоди внаслідок її дії. Вона не позбавляється обов'язку здійснювати опір негативному впливу непереборної сили усіма можливими засобами.

Проаналізувавши норми діючого законодавства та надані до матеріалів справи докази, господарський суд першої інстанції правомірно визнав неприпустимість посилання відповідача на відсутність його вини в порушенні зобов'язання, в зв'язку з винесенням Держлікслужбою України Розпорядження від 12.12.2012 року №27919-1.3/2.0/17-12, яким обмежено діяльність відповідача, оскільки за приписами ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В силу приписів норм ст. 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Господарський суд першої інстанції правомірно зазначив в оскаржуваному рішенні, що дії Державної служби України з лікарських засобів щодо винесення Розпорядження від 12.12.2012 року №27919-1.3/2.0/17-12, відповідно до якого накладено тимчасову заборону на реалізацію (торгівлю), зберігання та застосування всіх серій медичних імунобіологічних препаратів ПАТ "Фармстандарт-Біолік", являються за своєю правовою природою в силу приписів ст. 238, ст .239 ГК України адміністративно-господарськими санкціями, які були застосовані до відповідача за порушення ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами та були виявлені при перевірці ПАТ "Фармстандарт-Біолік".

Діяльність Державної служби України з лікарських засобів є публічною і відповідно до покладених на неї завдань, вона, зокрема, здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства щодо забезпечення якості та безпеки лікарських засобів і медичних виробів, у тому числі тих, які закуповуються за кошти державного та місцевих бюджетів, на всіх етапах обігу, зокрема, під час їх виробництва, зберігання, транспортування, реалізації суб'єктам господарської діяльності, утилізації та знищення, в тому числі правил здійснення належних практик (виробничої, дистрибютерської, зберігання, аптечної), тощо.

Таким чином, виходячи із наведених норм, обставини, на які посилається відповідач, а саме винесення Державною службою України з лікарських засобів Розпорядження від 12.12.2012 року №27919-1.3/2.0/17-12, яким було обмежено діяльність відповідача з 12.12.12 р. по 14.06.13 р., в силу приписів ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України не є дією непереборної сили (надзвичайних і невідворотних обставин), тобто порушенням зобов'язання за відсутності вини, а отже ці обставини виключають звільнення останнього від відповідальності.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не надав доказів визнання дій Державної служби України з лікарських засобів незаконними, від адміністративного позову про визнання незаконними дій Держлікслужби відмовився, тобто зазначені дії в установленому законом порядку незаконними не визнані.

Колегія суддів вважає, що відповідач мав можливість та був зобов'язаний виконувати ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів та їх торгівлі, а порушення зазначених ліцензійних умов допущено відповідачем, що підтверджено наданим актом перевірки №62-В від 06.12.2012 року.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Наслідки порушення зобов'язання передбачені ст. 611 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України. Згідно норм зазначених статей, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

При цьому ст. 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач свої зобов'язання за Договором №36/21-24 від 04.05.2012 року щодо поставки товару в строк, передбачений графіком поставки (додаток № 2 до Договору) не виконав, чим порушив умови Договору.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно п. 7.2. Договору № 36/21-24 від 04.05.2012 року, у випадку затримки поставки товару понад термін, встановлений п. 5.1. Договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% відсотка від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення поставки товару, а за прострочення понад 30 календарних днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого (неприйнятого) товару, а у разі здійснення попередньої оплати постачальник, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції.

За розрахунком позивача з ПАТ "Фармстандарт-Біолік" підлягає стягненню на користь МОЗ України пеня у розмірі 198 291,70 грн. та штраф в сумі 76 687,40 грн.

Розмір пені був розрахований позивачем за прострочення поставки товару наступним чином:

1 095 534,32 грн. * 181 день * 0,1% = 198 291,70 грн. (з 01.01.2013 року по 30.06.2013 року).

Розмір штрафу був розрахований позивачем за прострочення поставки товару понад 30 днів у розмірі 7% наступним чином:

1 095 534,32 грн. * 7% = 76 687,40 грн.

Приймаючи до уваги наявні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції обґрунтовано визнав наявність правових підстав у позивача для нарахування до стягнення з відповідача пені та штрафу за невиконання останнім умов договору про закупівлю товарів за державні кошти №36/21-24 від 04.05.2012 року, оскільки відповідно до укладеного та погодженого графіку поставки, відповідач повинен був здійснити постачання товару до 31 грудня 2012 року.

Розрахунок пені та штрафу перевірено судом самостійно та встановлено, що він відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства, в зв'язку з чим, беручи до уваги наведені законодавчі приписи та встановлені фактичні дані щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару в строк встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність позовних вимог щодо стягнення на користь позивача з відповідача заявленої до стягнення пені в сумі 198 291,70 грн. та штрафу в сумі 76 687,40 грн.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ст.4-3 ГПК України).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог заперечень.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються відповідача

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 04.11.13 року у справі №922/3925/13 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Таким чином, керуючись ст.ст. 193, 217, 218, 231, 232, 238, 317 ГК України, ст.ст. 263, 525, 526, 530, 549, 610-612, 617, 629, 662-664, 712 ЦК України, ст.ст. 101- 105 ГПК України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 04.11.13 року у справі №922/3925/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 21.01.2014 року.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.