Рішення № 36787865, 21.01.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2014 р. Справа № 914/4554/13

Господарський суд Львівської області у складі судді Іванчук С.В. при секретарі Білан О.Г. , розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Боянівка» , м.Чернівці

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Західно-Український консорціум», м.Львів

про стягнення заборгованості в сумі 66932,75грн.

За участю представників:

від позивача: Чорний Сергій Валерійович

від відповідача: не з'явився.

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, за клопотанням присутнього представника позивача в судових засіданнях не проводилася технічна фіксація судового процесу.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області поступив позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Боянівка», м.Чернівці до Приватного акціонерного товариства «Західно-Український консорціум», м.Львів про стягнення заборгованості в сумі 66932,75грн., в тому числі 61360грн. основного боргу, 1660,59грн. -3%річних, 3912,16грн. пені. Позовні вимоги обгрунтовані наступним. Між позивачем та відповідачем укладено договір зберігання №1/05-10 від 26.05.2010р., згідно до умов якого позивач зобов»язався зберігати майно, а відповідач -поклажодавець за договором зобов»язався передати майно на зберігання та оплатит вартість зберігання. Строк дії договору додатковими угодами було продовжено до 31.12.12р. Відповідачем передано на зберігання майно , однак не здійснено оплат за зберігання на виконання умов договору , тому у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 66932,75грн., яку позивач просить стягнути у позовній заяві.

Ухвалою суду від 03.12.2013р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 17.12.2013р. З метою повного і всестороннього зясування всіх обставин спору, для забезпечення можливості надання доказів, а також враховуючи неявку в судове засідання представників сторін та невиконання ними вимог ухвали суду, розгляд справи відкладено на 21.01.2014р.

В судове засідання 21.01.2014р. представник позивача явку забезпечив, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві і просить суд позов задоволити повністю з підстав зазначених у позовній заяві.

24.12.13р. в канцелярію суду від відповідача поступив відзив (вх.№ 55723/13), в якому відповідач просить відмовити в позові з огляду на таке. Відповідач зазначає, що від позивача додаткову угоду №3 від 01.07.12р. пидписано не Равлюк Д.М. , що з боку відповідача дана угода підписана з використанням факсиміле, також зазначає, що позивачем не обгрунтовано кількість паллет, які знаходились на зберіганні, вартість послуг за надані послуги зберігання та не подані докази в підтвердження даних обставин. До відзиву долучено клопотання відповідача про розгляд справи без участі представника, у зв»язку із неможливістю направлення в судові засідання представника відповідача.

В судові засідання відповідач явки повноважного представника не забезпечив, будь-яких пояснень на вимогу суду по суті заявлених позовних вимог не надав, позовні вимоги не оспорив, вимоги ухвали суду не виконав. Причини неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовими повідомленнями про надіслання рекомендованої кореспонденції №7900718414349, 7905305931614, 7905305985498, 7900718541340. Жодних заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи чи обгрунтувань неможливості подати докази, які необхідні для розгляду данного спору по суті, на адресу суду від відповідача, станом на 21.01.2014р. не поступали.

Відповідно до п.3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. №18 (із внесеними змінами і доповненнями) в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За умовами ст.33 ГПК України на сторони покладається обов'язок доводити їх вимоги чи заперечення. Згідно вимог ст.ст.4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявленні клопотань та здійсненні інших процесуальних прав. Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. З врахуванням належного повідомлення про час та місце проведення судового розгляду усіх сторін, судом забезпечено сторонам рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав, з врахуванням наведеного, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин та вирішення спору по суті.

Дослідивши подані суду документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд Львівської області, в с т а н о в и в:

26.05.2010р. між Товариства з обмеженою відповідальністю "«Боянівка» , м.Чернівці (зберігач) та Приватним акціонерним товариством «Західно-Український консорціум», м.Львів (поклажодавець) укладено договір зберігання №1/05-10, згідно до п.1.1. якого зберігач зобов»язується на умовах, встановлених даним договором, за винагороду приймати на відповідальне збереження товар, який передається йому поклажодавцем і повернути цей товар на вимогу поклажодавця.

За умовами п.1.2 договору поклажодавець зобов»язується оплачувати зберігачу винагороду за зберігання переданного йому товару і відшкодовувати витрати, пов»язані з проведенням зберігачем навантужувально-розвантажувальних робіт, у відповідності до цін затверджених в додатку №1

Згідно із п.п. 6.2, 6.3 договору поклажодавець здійснює платежі раз в місяць не пізніше п»яти банківських днів з дня отримання рахунку і акту виконаних робіт від зберігача шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок зберігача. Поклажодавець вважається таким, що виконав свої зобов»язання по договору з дати зарахування грошових коштів на банківський рахунок зберігача в повному обсязі.

26.05.2010р. між сторонами укладено додаток №1 до договору зберігання №1/05-10 від 26.05.10р., згідно до умов якого варість послуг по договору зберігання №1/05-10 від 26.05.10р. в місяць складає 10грн.за одну паллету, навантажувальні роботи із використанням техніки за одну паллету-5 грн., та розвантажувальні роботи із використанням техніки за одну паллету -5грн.

Додатковими угодами № 1 від 31.12.10р. , № 2 від 31.12.11р. продовжено строк дії договору до 31.12.12р. , відтак договір припинив свою дію 31.12.12р.

01.07.12р. сторонами укладено додаткову угоду №3 від 01.07.12р. згідно до вимог якої сторони прийшли до взаємної згоди встановити розстрочку погашення суми боргу відповідача в розмірі 23600грн. протягом періоду з 23.07.12р. по 26.08.12р.. Також сторони в п. 3 даної угоди дійшли згоди , що при дотриманні поклажодавцем данного графіка погашення боргу з 01.07.12р. встановити вартість зберігання в 12грн. незалежно від кількості паллет. Всі інші умови договору залишаються незмінними. Дана угода є невід»ємною частиною договору зберігання № 1/05-10 від 26.05.10р. та вступає в силу з моменту підписання уповноваженими представниками сторін.

Відповідач у своєму відзиві вх.№55723/13 від 14.12.13р. зазначив, що дана угода підписана не керівниками сторін у справі, зазначає, що на місці підпису від голови правління ПрАТ «Західно -Український консорціум» використано відбиток факсимільного відтворення підпису керівника, чим порушено вимоги до письмової форми правочину. Також вказує на те, що дана угода не підписана керівником ТзОВ»Боянівка».

Представник позивача в судовому засіданні заперечив обставини наведені у відзиві, та зазначив, що з боку позивача договір підписано уповноваженою особою, угоду скріплено печаткою юридичної особи.

За умовами ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Доказів визнання додаткової угоди №3 від 01.07.12р.до договору зберігання №1/05-10 від 26.05.2010р. в судовому порядку недійсною суду не надано, доказів в підтвердження фактів зазначених у відзиві щодо підпису уповноваженої сторони позивача на даній угоді , суду не представлено. Одночасно відповідачем не представлено доказів , які б спростовували можливість застосування факсиміле у договірних відносинах даних сторін, оскільки не представлено жодного документу ( інструкція, положення) щодо використання факсиміле, не надано доказів, які підтверджують відповідальних осіб за зберігання та використання факсиміле, перелік документів , на яких може бути поставлено факсиміле. З огляду на ту обставину, що відповідачем представлено суду контрольний зразок відбитка факсиміле, відповідно проставлення факсиміле на додатковій угоді , відбулося з відома відповідальної особи за його зберігання та використання. За умови обставин викладених у відзиві, а саме неможливості використання факсиміле без згоди сторін , про що було відомо відповідачу на час підписання спірної угоди, а також враховуючи відсутність спору про визнання даної угоди недійсною у судовому порядку, відсутність доказів порушення кримінального провадження за фактом неправомірного використання факсиміле юридичної особи, печатки, а також виходячи із того що цивільні відносини засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні їх учасників, за даних обставин, суд приходить до висновку, що дана угода фактично підписана відповідачем із використанням факсиміле (в момент її підписання) зі згоди сторін, оскільки відповідачем не доведено неправомірність використання у встановленому законом порядку факсиміле, щодо даної угоди. Про те, що відповідачу було відомо або що він повинен був знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника повноважень на укладення та підписання угоди, зокрема із використанням факсиміле, грунтується на його обов'язку перевіряти такі повноваження. Окрім цього, дана угода скріплена печатками обох сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Аналогічні приписи містяться і в ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Аналіз наведених норм свідчить про те, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує лише форму правочину, в якій його вчинено - письмову, а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, вчиненому в письмовій формі, відтак наявність печатки на додатковій угоді №3 від 01.07.12р. є свідченням скріплення не підпису особи, а самого документу. (Постанови Вищого господарського суду України від 01.06.2010 у справі №14/361, від 01.11.11р. у справі № 21/235-09 )

Матеріалами наявними у справі підтверджується також факт прийняття до виконання обома сторонами додаткової угоди №3 від 01.07.12р. , що зокрема підтверджується актами здачі -приймання наданих послуг , які підписані обома сторонами та скріплені їх печатками : № ОУ- 0001834, № ОУ- 0020272, № ОУ- 002209, № ОУ- 002368, № ОУ- 002512, якими прийнято встановлену у даній додатковій угоді ціну за зберігання, а саме в розмірі 12грн. помісячно. Відтак, наведені відповідачем обставини у відзиві щодо додаткової угоди №3 від 01.07.12р. до договору зберігання №1/05-10 від 26.05.2010р., не обґрунтовані та не підтверджені належними та допустимими доказами , тому судом до уваги не приймаються.

Як вбачається із матеріалів справи ТзОВ „Боянівка" прийняв від ПАТ «Західно-Український консорціум» на зберігання та надав послуги із зберігання за період з червня 2010р. по листопад 2012р. на загальну суму 60 848,40грн, що підтверджується матеріалами справи , а саме підписаними та скріпленими печатками обох сторін актами здачі- прийняття робіт (надання послуг) № ОУ- 0001798, № ОУ- 0001610, № ОУ- 0001416, № ОУ- 0001243, № ОУ- 0001108, № ОУ- 0000994, № ОУ- 0000891, № ОУ- 0002372, № ОУ- 0002127, № ОУ- 0001898, № ОУ- 0001660, № ОУ- 0001425, № ОУ- 0001203, № ОУ- 0000986, № ОУ- 0000798, № ОУ- 0000571, № ОУ- 0000380, № ОУ- 000323, № ОУ- 000118, № ОУ- 000106, № ОУ- 0000405, № ОУ- 000586, № ОУ- 000806, № ОУ- 001343, № ОУ- 001600, № ОУ- 0001834, № ОУ- 0020272, № ОУ- 002209, № ОУ- 002368, № ОУ- 002512. Жодних інших доказів в підтвердження надання послуг із берігання позивачем відповідачу , суду не представлено.

Позивачем представлено суду копії платіжних доручень. № 280 від 12.11.2010р. на суму 2430грн. із призначенням платежу за послуги зберігання та ВВР за вересень , та № 125 від 05.10.2010р. на суму 8559,67грн. із призначенням платежу за червень, липень, серпень та надано суду підписаний та скріплений печатками обох сторін акт звірки взаєморорахунків за період за 01.01.12р. по 31.05.12р., відповідно до відомостей якого станом на 31.05.12р. заборгованість на користь ТзОВ»Боянівка» складає 23600грн.

Інших доказів в підтвердження здійснення оплати сторонами суду не представлено, жодних заяв чи клопотань про поважність причин, які унеможливлюють подання доказів, клопотань ,заяв про необхідність витребування доказів, суду не надано, відтак суд виходить з наявних матеріалів справи.

Відтак, як вбачається із матеріалів справи станом на 01.07.12р.( згідно додаткової угоди №3 від 01.07.12р.) та враховуючи акт звірки взаєморорахунків за період за 01.01.12р. по 31.05.12р. станом на 01.07.2012р. заборгованість відповідача перед позивачем складала 23600грн.

Згідно до представлених суду актів № ОУ- 0001834 за липень 2012р, № ОУ- 0020272 за серпень 2012р, № ОУ- 002209 за вересень 2012р., № ОУ- 002368 за жовтень 2012р, № ОУ- 002512 за листопад 2012р. позивачем додатково надано відповідачу послуги по зберіганню на загальну суму 60грн. Тому враховуючи вищевикладене, та наявні матеріали фактично підтверджена належними доказами заборгованість відповідача складає 23660грн.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення плати за надання послуг зберігання у 2013р. то дана вимога необгрунтована , не підтверджена належними та допустимими доказами. Зокрема позивачем не зазначено скільки паллет залишилось на зберіганні після припинення дії договору, якими документами дана осбтавина підтверджується, не обгрунтовано ціни за послуги зберігання у 2013році, та не надано документів на підтвердження даних обставин, не представлено доказів в підтвердження факту зберігання , зокрема не надано актів надання послуг зберігання чи хоча б доказів їх скаладання та надіслання відповідачу, тому дані вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Згідно із ст.ст. 936, 946 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості не представлено, відтак заборгованість відповідача перед позивачем з основного боргу становить 23660грн.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання ( ст.610 ЦК України).

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 2 ст.218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі ст.625 ЦК України, позивач у зв'язку із простроченням оплати нарахував відповідачу за період з 01 липня 2012р. по 31.10.2013р. 1660,59грн. 3% річних, однак з огляду на фактично підтверджену суму боргу в перерахунку підлягають задоволенню позовні вимоги в частині 3%річних в розмірі 837,67грн.

Також, позивачем за прострочення оплати нараховано відповідачу пеню в розмірі 3912,16грн. за період з 01.07.12р. по 31.10.13р.

В частині стягнення пені позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав. Згідно до ст.546 ЦК України виконання зобов»язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання. Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання. За умовами ст.547 ЦК України правочин, щодо забезпечення виконання зобов»язання вчиняється у письмовій формі. Правочин, щодо забезпечення виконання зобов»язання, вчинений із недодержанням письмової форми є нікчемним.

Згідно до умов укладеного між сторонами договору № 1/05-10 від 26.05.10р. і додатками, сторонами не передбачено відповідальності у вигляді пені, не визначено , розмір пені та порядок її нарахування. Жодних змін до договору, додаткових угод чи протоколу розбіжностей підписаних сторонами суду не представлено. Отже, заявлена до стягнення пеня з огляду на погоджені сторонами положення договору задоволенню не підлягають.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України). Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, в частині основного боргу в сумі 23660грн., 3% річних у сумі 837,67грн. є обґрунтованими, не спростованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню. В решті позовні вимоги до відповідача задоволенню не підлягають у зв'язку із необґрунтованістю та недоведеністю.

Судові витрати необхідно віднести на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 4-3, 12, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Західно-Український консорціум» (м.Львів, вул. Джерельна, 27/7, ЄДРПОУ 30583551) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Боянівка» (м.Чернівці, вул.Хотинська, 43, ЄДРПОУ 14273138) 23660грн. основного боргу, 3% річних у сумі 837,67грн. та 629,71грн. - судового збору.

Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

В решті позовних вимог відмовити.

Суддя Іванчук С.В.

Повне рішення складено 24.01.14р..