Постанова № 36785223, 21.01.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2014 р. Справа№ 910/16610/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Коршун Н.М.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача Гуйда Д.М. - дов. №124 від 08.01.2013р.

від відповідача Колтигін А.П. - б/н від 22.10.2013р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Підприємства з 100% іноземними інвестиціями

«БІЛЛА-Україна»

на рішення

господарського суду міста Києва

від 11.11.2013р. (суддя Пригунова А.Б.)

у справі №910/16610/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛиСа»

(далі - ТОВ «ЛиСа»)

до Підприємства з 100% іноземними інвестиціями

«БІЛЛА-Україна»

(далі - Підприємство «БІЛЛА-Україна»)

про стягнення 47 097,03 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.11.2013р. у справі №910/16610/13 позовні вимоги ТОВ «ЛиСа» задоволено, стягнуто з Підприємства «БІЛЛА-Україна» на користь позивача заборгованість в розмірі 47 097,03 грн. та 1 720,50 грн. судового збору.

Не погодившись із згаданим рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати і припинити провадження у справі. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що викладені в оскарженому рішенні висновки не відповідають обставинам справи, оскільки на момент розгляду спору місцевим судом відповідачем здійснено в односторонньому порядку зарахування вартості маркетингових послуг за рахунок оплати вартості поставленого товару на суму 47 097,03 грн., а судом першої інстанції при прийнятті рішення не враховано вимог ГК України щодо умов припинення господарських зобов'язань. Таким чином, на думку апелянта, заборгованості за укладеним між сторонами договором поставки немає, відсутній предмет спору, в зв'язку з цим провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України тощо.

21.01.2014р. до Київського апеляційного господарського суду через відділ документального забезпечення надійшло клопотання позивача про повернення апеляційної скарги відповідача на підставі п.4 ч.1 ст.97 ГПК України, яке мотивоване її поданням після закінчення строків на апеляційне оскарження.

В судовому засіданні представник позивача подане клопотання підтримав, просив його задовольнити. Представник відповідача проти згаданого клопотання заперечив.

Відповідно до ч.1 ст.93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день (ч.3 ст.51 ГПК України).

Рішення господарського суду міста Києва у справі №910/16610/13 прийнято 11.11.2013р., його повний текст складено та підписано 14.11.2013р., отже останнім днем строку для подання апеляційної скарги є 24.11.2013р. Як видно з поштового штемпеля на конверті, в якому подано апеляційну скаргу, її подано 25.11.2013р., разом з тим, оскільки 24.11.2013р. - неділя, апелянтом не пропущено строку для подання апеляційної скарги.

Крім цього, повернення апеляційної скарги на підставі ст.97 ГПК України здійснюється до моменту її прийняття, отже скаргу не може бути повернуто після винесення ухвали про її прийняття до провадження та призначення справи до розгляду апеляційним судом. Тому згадане клопотання позивача за своєю суттю є абсурдним,адже суперечить вимогам господарсько-процесуального законодавства, не може бути задоволеним.

З огляду на наведене, апеляційний господарський суд відмовив в задоволенні клопотання позивача про повернення апеляційної скарги відповідача.

В судовому засіданні апеляційного господарського суду апелянт доводи своєї скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржене рішення скасувати і припинити провадження у справі за наведених в ній підстав.

Представник позивача доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню за таких обставин.

Так, ТОВ «ЛиСа» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства «БІЛЛА-Україна» про стягнення заборгованості в сумі 47 097,03 грн. за договором поставки №302822/12 від 01.01.2012р. (далі - Договір поставки). В обґрунтування своїх вимог зазначило, що відповідачем неналежно виконано зобов'язання з сплати коштів за поставлений товар тощо.

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку про обґрунтованість позову, а відтак його задовольнив.

Так, задовольняючи позов, місцевий суд посилався на те, що за приписами цивільного законодавства договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами в порядку та у визначений відповідним договором строк. З огляду що підтвердження матеріалами справи заборгованості Підприємства «БІЛЛА-Україна» за Договором поставки на суму 47 097,03 грн., місцевий суд дійшов висновку, що вимоги позивача про її стягнення з відповідача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Твердження відповідача щодо проведення заліку зустрічних вимог місцевий суд вважав безпідставними, адже п.7.12 Договору поставки визначено лише порядок зарахування зустрічних вимог; наявність цього пункту в тексті угоди не тягне за собою автоматичного зарахування зустрічних вимог. За відсутності належних та допустимих доказів про зарахування зустрічних вимог визнав доводи відповідача в цій частині необґрунтованими тощо.

Як встановлено матеріалами справи, 01.01.2012р. між ТОВ «ЛиСа», як постачальником, та Підприємством «БІЛЛА-Україна», як покупцем, укладено Договір поставки, за умовами п.1.2 якого позивач зобов'язався відповідно до замовлень покупця передавати йому у власність (постачати) товар, а відповідач - приймати та оплачувати товар на передбачених цим договором умовах.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ст.712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Поставка товару здійснюється партіями на підставі замовлення покупцем товарів постачальника (п.2.1 Договору поставки).

Відповідно до п.3.14 Договору поставки, датою поставки вважається дата отримання товару покупцем в торговій точці чи РЦ, що підтверджується підписаною сторонами товарно-транспортною накладною та/або товарною (видатковою) накладною.

Перехід права власності на товар здійснюється в момент фактичного прийняття товару в торговій точці чи РЦ та підписання покупцем товарно-транспортної та/або товарної (видаткової) накладної (п. 5.1 Договору поставки).

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншого строку оплати товару.

Положеннями п.п.7.5, 7.8, 7.10 Договору поставки встановлено, що товар підлягає оплаті покупцем на умовах післяплати в строки, визначені в додаткових умовах поставки. Покупець проводить розрахунки у встановлений для цього день - вівторок кожного тижня. Сторони таким чином погодили, що розрахунки здійснюються покупцем в перший вівторок, який припадає після закінчення відстрочки платежу, а якщо цей вівторок є вихідним, святковим чи неробочим днем - у вівторок наступного тижня. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума грошових коштів, що підлягає сплаті, списана з рахунку покупця для перерахування на рахунок постачальника.

Відповідно до п.п.10.1, 10.2 Договору поставки, як невід'ємну його частину та відносин поставки за ним, одночасно з укладенням цього договору сторони уклали угоду про надання маркетингових послуг (додаток №3 до Договору поставки), за умовами якої покупець за окрему винагороду надаватиме постачальнику маркетингові послуги щодо товару, який постачається постачальником покупцю за цим договором. Сторони погодили, що покупець вправі в односторонньому порядку зараховувати свої вимоги до постачальника щодо сплати всіх та будь-яких належних йому виплат за маркетингові послуги в рахунок оплати вартості товару на підставі п.7.12 Договору поставки.

01.01.2012р. сторони уклали маркетингову угоду, яка є додатком №3 до Договору поставки (далі - Маркетингова угода), за умовами якої покупець зобов'язався надавати постачальнику, а постачальник - приймати та оплачувати передбачені Договором поставки, додатковими умовами до нього та цією угодою маркетингові, інформаційні та логістичні послуги щодо товару, який постачається постачальником покупцю та реалізується кінцевим споживачам у торгових точках покупця. Послуги надаються протягом всього строку дії Договору поставки (п.п.1.1, 1.3 Маркетингової угоди).

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Зобов'язанням на підставі ч.1 ст.509 ЦК України є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями ст.ст.525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Порушенням зобов'язання на підставі ст.610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Матеріалами справи (податкові та видаткові накладні та ін.) підтверджено заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар на суму 47 097,03 грн. Крім того, відповідачем цього не спростовано, як і факту поставки йому товар на згадану суму, натомість ним заявлено, що позивачу надано послуг на підставі Маркетингової угоди на цю суму, відтак ним здійснено в односторонньому порядку зарахування вартості маркетингових послуг за рахунок оплати вартості поставленого товару на підставі п.7.12 Договору поставки, тому відсутня будь-яка заборгованість перед позивачем.

Посилання апелянта на п.п.7.2, 10.2 Договору поставки, за умовами яких ТОВ «ЛиСа» здійснює оплату за надані йому послуги шляхом зарахування зустрічних вимог, тобто зарахування належних йому грошових коштів, які Підприємство «БІЛЛА-Україна» зобов'язане перерахувати йому за поставлений товар на підставі Договору поставки є безпідставними.

Так, приписами ст.203 ГК України визначено, що господарське зобов'язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною. Господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

За умовами п.7.12. Договору поставки, сторони дійсно погодили вважати положення цього пункту письмовою заявою покупця щодо заліку зустрічних вимог в односторонньому порядку згідно ч.3 ст.203 ГК України та ст.601 ЦК України, разом з тим передбачили, що зарахування може супроводжуватися складанням покупцем акта про зарахування зустрічних однорідних вимог, один примірник якого направляється постачальнику.

Відповідно до ч.1 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження надання маркетингових послуг, відповідачем надано копії виставлених та надісланих позивачу рахунків за надані послуги на суму 47 097,05 грн. та актів виконаних робіт. Ці документи не можуть вважатись належними доказами надання таких послуг, оскільки акти виконаних робіт не підписано замовником, а рахунки за надані послуги, як видно з опису вкладення у цінний лист, позивачу відповідачем надіслано 12.09.2013р., тобто після звернення позивача до суду.

Тому місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 47 097,03 грн. є законними, обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами та такими, що підлягають задоволенню.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст.99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Підприємства з 100% іноземними інвестиціями «БІЛЛА-Україна» залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2013р. у справі №910/16610/13 - без змін.

Матеріали справи №910/16610/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.О. Алданова

Н.М. Коршун