Постанова № 36783705, 20.01.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2014 р. Справа № 3/64/5022-833/2012

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Зварич О.В.

суддів Данко Л.С.

Кордюк Г.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тернопільської обласної спілки споживчих товариств (надалі Тернопільська облспоживспілка) за №7/210 від 25.10.2013р. (вх. № 05-05/2436/13 від 11.11.2013р.)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.10.2013р.

у справі № 3/64/5022-833/2012

за позовом: Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_4 (надалі СПД ФО ОСОБА_4)

до відповідача: Тернопільської облспоживспілки

про стягнення 70150,61 грн. безпідставно отриманих коштів,

за участю:

від позивача: ОСОБА_5 - представник (довіреність № 468 від 28.02.2013р.);

від відповідача: Ясеницький Є.І. - представник (довіреність № 7/3 від 15.01.2014р.),

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 20.12.2012р. у справі №3/64/5022-833/2012 (суддя Турецький І.М.) відмовлено в задоволенні позову СПД ФО ОСОБА_4 до відповідача Тернопільської облспоживспілки про стягнення безпідставно отриманих коштів в розмірі 70150,61 грн. (а.с. 106-108, т. 1).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.04.2013р. (головуючий-суддя Хабіб М.І., судді: Гриців В.М., Якімець Г.Г.) скасовано рішення господарського суду Тернопільської області від 20.12.2012р. у справі №3/64/5022-833/2012, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Тернопільської облспоживспілки на користь ФОП ОСОБА_4 70150,61 грн. безпідставно отриманих коштів та 2414,25 грн. судового збору (а.с. 178-184, т. 1).

03 липня 2013 року Вищий господарський суд України скасував рішення господарського суду Тернопільської області від 20.12.2012р. та постанову ЛАГС від 09.04.2013р. у справі № 3/64/5022-833/2012. Справу направив на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області (а.с. 209-213, т. 1).

Оскаржуваним рішенням господарського суду Тернопільської області від 10.10.2013р. у справі № 3/64/5022-833/2012 (суддя Андрусик Н.О.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Тернопільської облспоживспілки на користь СПД - ФОП ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 70150,61 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1609,50 грн. (а.с. 38-41, т. 2).

В ході розгляду справи суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що між сторонами припинились зобов'язання по договору оренди приміщення від 05 березня 2002 року внаслідок набуття позивачем у приватну спільну часткову власність 853/1000 частки споруди ринку промислових товарів, у зв'язку з чим визнано правомірною вимогу позивача про повернення суми здійсненої переплати орендних платежів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій рішення суду першої інстанції вважає прийнятим з порушенням норм матеріального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи. Зазначає, що заявлені до стягнення кошти в розмірі 70150,61 грн. були сплачені позивачем на виконання умов договору оренди приміщення від 05.03.2002р. Підтверджує, що в період дії договору оренди позивач на підставі рішення суду набув право власності (спільної часткової) на частину орендованого майна. Звертає увагу на те, що з часу реєстрації власності за позивачем і до закінчення терміну дії договору оренди приміщення сторони не вносили змін в наведений договір. Просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 10.10.2013р. у справі № 3/64/5022-833/2012, постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог СПД ФО ОСОБА_4

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу оскаржуване рішення місцевого господарського суду вважає законним та обґрунтованим. Стверджує, що з моменту набуття СПД ФО ОСОБА_4 права власності на 853/1000 частин приміщення, спірні правовідносини підпадають під врегулювання глави 26 ЦК України «Право спільної власності». Звертає увагу на те, що ст. 358 ЦК України не передбачено здійснення права спільної часткової власності шляхом передачі умовної частки в оренду. Вказує, що оскільки право власності відповідача на 853/1000 майна припинилось, тому і припинилось право розпоряджатись даною часткою. Вважає, що орендні правовідносини між сторонами припинились в силу закону (ст. 598 ЦК України), оскільки відбулось поєднання боржника і кредитора в одній особі. Зазначає, що до спірних правовідносин слід застосовувати ст. 1212 ЦК України, оскільки відповідач був обізнаний у строках і порядку набуття права власності СПД ФО ОСОБА_4 на 853/1000 споруди ринку промислових товарів, при цьому продовжував виставляти рахунки за оренду всього приміщення та отримувати ці кошти. Просить залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні представник відповідача заявив усне клопотання про проведення судово-бухгалтерської експертизи у даній справі з метою перевірки заявленої до стягнення позивачем суми.

Представник позивача заперечив щодо задоволення клопотання відповідача, вказавши на його безпідставність та необґрунтованість.

Заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, порадившись, прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи, враховуючи наступне:

Частиною 1 статті 41 ГПК України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Проте, в матеріалах справи є достатньо належних та допустимих доказів для прийняття законного, обґрунтованого рішення. Задоволення вищевказаного клопотання призведе до порушення строку розгляду апеляційної скарги, встановленого ст.102 ГПК України.

Крім того, клопотання відповідача про призначення експертизи у даній справі заявлене всупереч положенням ч. 3 ст. 101 ГПК України, відповідно до яких в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Виходячи з наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для призначення судово-бухгалтерської експертизи на стадії апеляційного провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про наявність підстав для скасування рішення господарського суду Тернопільської області від 10.10.2013р. у справі № 3/64/5022-833/2012, з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 05 березня 2002 року між Тернопільською облспоживспілкою (орендодавець) та ПП ОСОБА_4 (орендар) укладено договір оренди приміщення, за умовами якого орендодавець передає, а орендар бере у тимчасове користування торгове приміщення - магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 677,3 м2, розташований в АДРЕСА_1 на центральному ринку м. Тернополя (надалі «об'єкт, що орендується») (а.с.18-22, т.1).

Об'єкт, що орендується береться в оренду з метою здійснення торгівельно-посередницької діяльності (п. 2.1 договору).

У відповідності до розділу 3 договору приймання-передача об'єкта, що орендується здійснюється двохсторонньою комісією, що складається з представників сторін. Об'єкт, що орендується вважається переданим з моменту підписання акта здачі-приймання.

Згідно п. 4.1 договору термін оренди складає 10 років з моменту приймання об'єкта, що орендується за актом здачі-приймання.

В пункті 4.2 договору зазначено, що якщо жодна сторона в термін один рік до закінчення даного договору не заявить про свій намір його розірвати, даний договір автоматично пролонгується на попередній термін і на попередніх умовах.

Відповідно до п. 4.4 договору зміна власника орендодавця не впливає на умови даного договору оренди і не є підставою доля його розірвання.

Сторони погодили, що розмір орендної плати за весь об'єкт, що орендується, складає 1350,00 грн. в місяць на протязі перших шести місяців оренди, 8130,00 грн. в місяць з врахуванням ПДВ в подальшому. За згодою сторін один раз в рік орендна плата може бути переглянута в зв'язку із збільшенням сплати орендодавцем земельного податку або введенням податку на нерухомість (п.п. 5.2-5.3 договору).

Розділом 6 договору передбачені права та обов'язки орендодавця.

Права та обов'язки орендаря містяться в розділі 7 договору. Зокрема, орендар зобов'язується своєчасно здійснювати орендні платежі (п. 7.1 договору). Орендар має право здійснювати реконструкцію, перебудову, добудову та перепланування об'єкта, що орендується, без згоди та письмового повідомлення про це орендодавця.

Порядок повернення об'єкта, що орендується врегульований розділом 8.1 договору.

Відповідальність сторін передбачена розділом 9 договору.

Договір оренди приміщення від 05.03.2002р. підписаний та скріплений печатками сторін, що свідчить про погодження всіх істотних умов даного договору.

Згідно належно оформленого акта приймання-передачі від 29.03.2002р. орендодавець передав, а орендар прийняв в операційну оренду торгове приміщення - магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 677,3 кв.м, розташований в АДРЕСА_1 (а.с.23, т.1).

07 листопада 2002 року сторони підписали додаток № 1 до договору оренди приміщення від 05.03.2002р., яким виклали в новій редакції п. 5.2 договору, а саме: «Розмір орендної плати за період з 7.11.2002р. до часу вводу об'єкта в експлуатацію орендарем встановити в сумі 1350,00 грн. в місяць з врахуванням ПДВ та 8130 грн. в місяць з врахуванням ПДВ - в подальшому» (а.с.146, т.1).

08 листопада 2002 року між сторонами укладено додаток № 2 до договору здачі в операційну оренду основних засобів від 05.03.2002р., яким встановлено комерційний характер інформації стосовно орендної плати та порядку розрахунків (а.с. 147, т.1).

01 вересня 2004 року сторони підписали додаток № 3 до договору здачі в операційну оренду основних засобів від 05.03.2002р., яким доповнили п. 5.2 договору абзацом наступного змісту: «В зв'язку із збільшенням розміру орендної плати за земельну ділянку АДРЕСА_1 з 01.03.2004р. (додаток до договору оренди земельної ділянки від 17.09.2002р., зареєстрований у відділі земельних ресурсів Тернопільської міської ради 04.03.2004р. за № 108) орендар додатково сплачує орендодавцю з 01.09.2004р. 647,03 грн. в місяць (а.с.142, т.1).

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 16.11.2010р. у справі №15/176-3468, яке набрало законної сили, СПД - ФО ОСОБА_4 визнано співвласником на праві спільної часткової власності орендованого торгового приміщення споруди ринку промислових товарів, розташованого в АДРЕСА_1 з часткою у праві спільної часткової власності в розмірі 85,3 %. Одночасно, вказаним рішенням суду, відмовлено СПД - ФО ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог про зміну договору оренди від 05.03.2002р. в частині орендної плати пропорційно до визнаної частки СПД - ФО ОСОБА_4 у праві спільної часткової власності. Відмовляючи в задоволенні вищевказаної частини позовних вимог суд зазначив про їх передчасність та про відсутність як доказів звернення СПД - ФО ОСОБА_4 до Тернопільської облспоживспілки з пропозицією про внесення змін в договір оренди, так і доказів відмови відповідача щодо внесення таких змін (а.с.33-38, т.1).

На підставі рішення господарського суду Тернопільської області від 16.11.2010р. у справі №15/176-3468 за позивачем зареєстровано право власності на 853/1000 споруди ринку промислових товарів за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер 33180741, номер запису 1283,3559 в книзі 5,31, форма власності - приватна спільна часткова, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією витягу про державну реєстрацію прав № 30311165 від 16.06.2011, виданого ТзОВ "МБТІ" (м. Тернопіль) (а.с.25, т.1).

22.06.2011р. позивач надіслав відповідачу письмову пропозицію про внесення змін до договору оренди, зокрема в частині орендної плати, у зв'язку з набуттям 16.06.2011р. права приватної спільної часткової власності на об'єкт, що орендується (а.с.26-29, т.1).

В листі-відповіді за № 7/90 від 12.07.2011р. відповідач повідомив позивачу про передчасність вимоги щодо внесення змін до договору оренди. Одночасно, зазначив, що Тернопільська облспоживспілка звернулась до ТзОВ «МБТІ» з заявою про зміну назви і часток орендованого приміщення та після отримання відповідних документів розгляне пропозицію позивача про внесення змін до договору оренди приміщення від 05.03.2002р., про що повідомить додатково (а.с.30-32, т.1).

В матеріалах справи відсутні і суду не надані докази про внесення сторонами відповідних змін до договору оренди приміщення від 05.03.2002р. до закінчення терміну його дії, які б відображали факт реєстрації за позивачем з 16.06.2011р. право власності на 853/1000 споруди ринку промислових товарів за адресою: АДРЕСА_1.

14 березня 2012 року відповідач листом за № 7/40 від 13.03.2012р. повідомив позивача про те, що 29.03.2012р. закінчується строк дії договору оренди приміщення від 05.03.2002р. У зв'язку з тим, що ринок промислових товарів (речовий ринок "Рубікон") належить сторонам на праві спільної часткової власності, пропонував подати на розгляд проект договору про використання споруди ринку, як майна, яке знаходиться у спільній частковій власності (а.с.59, т.1).

З матеріалів справи вбачається, що і до і після реєстрації за позивачем права власності на 853/1000 споруди ринку промислових товарів, відповідач виставляв рахунки-фактури на оплату орендної плати, в яких вказував розмір орендної плати за все приміщення, передбачений договором оренди, а саме 8777,03 грн.; за березень 2012р. виставив рахунок на суму 7927,64 грн. (у зв'язку із закінченням 29.03.2012р. дії договору оренди) ( а.с. 75-79, т.1).

Наявними в матеріалах справи випискою банку та копіями платіжниж дорученнь підтверджується та не заперечується сторонами, що з червня 2011 року по березень 2012р. позивач сплатив відповідачу орендну плату в сумі 86920,91 грн. ( а.с.11-16; 80-84, т.1).

Позивач, після закінчення дії договору, звернувся до відповідача з претензією від 27.08.2012, в якій зазначив, що, оскільки він є співвласником нежитлового приміщення споруди ринку промислових товарів АДРЕСА_1 в частці 853/1000 часток з 16.06.2011р., внаслідок чого в період з 16.06.2011р. по 29.03.2012р. зайво сплатив за оренду, в т.ч. і свого майна, кошти в розмірі 70150,61 грн., просив повернути вказану суму зайво сплачених коштів (а.с.10, т.1).

У відповіді на претензію позивача за № 7/162 від 07.09.2012р. відповідач повідомив, що вважає необґрунтованою вимогу про повернення коштів в сумі 70150,61грн., у зв'язку з тим, що всі сплачені позивачем платежі проведені відповідно до договору оренди приміщення від 05.03.2002р., який діяв терміном 10 років (з 29.03.2002р. до 29.03.2012р.). Вказав, що, незважаючи на набуття позивачем права власності на частину об'єкта споруди ринку промислових товарів з 16.06.2011р., договір оренди приміщення залишався чинним (а.с.17, т.1).

Підставою звернення позивача до місцевого господарського суду з даним позовом слугувало невиконання Тернопільською облспоживспілкою вищевказаної вимоги СПД ФО ОСОБА_4 щодо повернення коштів в розмірі 70150,61 грн.

В позовній заяві від 08.10.2012р. позивач просив суд зобов'язати відповідача передати СПД ФО ОСОБА_4 шляхом перерахування на розрахунковий рахунок кошти в розмірі 70150,61 грн., одержані як доходи від майна внаслідок незаконного володіння цим майном (а.с.4-5, т.1).

13 грудня 2012 року позивач звернувся в місцевий господарський суд з письмовим уточненням позовних вимог, в якому просив стягнути з відповідача на користь СПД ФО ОСОБА_4 шляхом перерахування на розрахунковий рахунок безпідставно отримані кошти в розмірі 70150,61 грн. (а.с.96-97, т.1).

При винесенні постанови, колегія суддів керувалася наступним:

Частиною 2 статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно положень ч. 1 ст. 759 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст.283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 4 ст. 284 ГК України, ч. 1 ст. 763 ЦК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Орендар зобов'язаний, зокрема, своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (ч. 3 ст 285 ГК України, ст. 762 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

На підставі рішення господарського суду Тернопільської області від 16.11.2010р. у справі №15/176-3468 позивач набув у приватну спільну часткову власність 853/1000 частки об'єкта, що орендував - споруди ринку промислових товарів за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку з чим звертався до відповідача з листом про внесення змін до договору оренди, на який отримав відповідь Тернопільської облспоживспілки про погодження пропозиції щодо внесення змін до договору оренди приміщення від 05.03.2002р., після отримання правовстановлюючих документів у ТзОВ "МБТІ".

У відповідності до приписів ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В статті 188 ГК України зазначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

В матеріалах справи відсутні і суду не надані докази внесення сторонами змін до договору оренди приміщення від 05.03.2002р. після реєстрації за позивачем права власності на 853/1000 споруди ринку промислових товарів за адресою: АДРЕСА_1, тобто після 16.06.2011р.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції констатує, що позивач в установленому законом порядку не вніс змін в договір оренди приміщення від 05.03.2002р. та не скористався своїм правом внести зміни в даний договір в судовому порядку.

Разом з тим, рішенням господарського суду Тернопільської області від 16.11.2010р. у справі №15/176-3468, яке набрало законної сили, зокрема відмовлено СПД - ФО ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог про зміну договору оренди від 05.03.2002р. в частині орендної плати пропорційно до визнаної частки СПД - ФО ОСОБА_4 у праві спільної часткової власності з підстав їх передчасності та відсутності як доказів звернення СПД - ФО ОСОБА_4 до Тернопільської облспоживспілки з пропозицією про внесення змін в договір оренди, так і доказів відмови відповідача щодо внесення таких змін.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин глави 26 ЦК України «Право спільної власності».

Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Статтею 358 ЦК України встановлено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Згідно ст. 359 ЦК України плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном (ст. 360 ЦК України).

Судом встановлено, що Тернопільська облспоживспілка листом № 7/40 від 13.03.2012р. повідомяла позивачу про те, що 29 березня 2012 року закінчується строк дії договору оренди від 05.03.2002р. Оскільки, на даний час ринок промислових товарів (речовий ринок "Рубікон") належить на праві спільної часткової власності ФОП ОСОБА_4 і Тернопільській облспоживспілці, тому для здійснення права спільної часткової власності приміщенням - ринком промислових товарів за адресою: АДРЕСА_1 пропонував укласти договір щодо використання майна, що знаходиться у спільній частковій власності.

Однак, позивач не уклав з відповідачем угоди на здійснення права спільної часткової власності приміщення - ринком промислових товарів за адресою: АДРЕСА_1 у відповідності до статті 358 ЦК України.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що вимога позивача щодо повернення сплачених сум у зв'язку з припиненням правовідносин, що випливають з договору оренди приміщення від 05.03.2002р., є правомірною та такою, що підлягає до задоволення, враховуючи наступне:

Як встановлено судом з червня 2011 року по березень 2012р., позивач сплатив відповідачу орендну плату в сумі 86920,91 грн.

Заявлена до стягнення сума грошових коштів становить 70150,61 грн., тобто на переконання позивача, він здійснив переплату орендних платежів за період з 16.06.2011р. по 29.03.2012р. в той час як набув право власності на 853/1000 об'єкта оренди.

Однак, з моменту реєстрації за позивачем права власності на 853/1000 споруди ринку промислових товарів і до моменту закінчення строку дії договору оренди приміщення від 05.03.2002р. зміни до даного договору в частині його істотної умови - орендної плати не вносились, даний договір не визнавався недійсним у встановленому законом порядку та залишався чинним.

Відтак, колегія суддів вважає, що здійснені позивачем платежі за період з червня 2011 року по березень 2012р. в сумі 86920,91 грн., в т.ч. заявлена до стягнення сума, сплачені СПДФО ОСОБА_4 як орендна плата відповідно до умов укладеного між сторонами і діючого договору оренди приміщення від 05.03.2002р.

На підставі наведеного з врахуванням зазначених норм чинного законодавства України, колегія суддів дійшла висновку про те, що правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача шляхом перерахування на розрахунковий рахунок безпідставно отриманих коштів в розмірі 70150,61 грн. - відсутні.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими твердження позивача про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст. 1212 ЦК України, з огляду на наступне:

Відповідно до частини 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, відповідно до наведеної норми обов'язковою умовою набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, коли мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

На думку колегії суду, неправомірним є застосування до спірних правовідносин ст.1212 ЦК України при наявності укладеного між сторонами договору оренди приміщення від 05.03.2002р.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає помилковим твердження місцевого господарського суду про те, що зобов'язання між сторонами припинились з 16.06.2011р. у зв'язку з поєднанням в одній особі боржника і кредитора, оскільки, на відміну від позивача як орендаря спірних приміщень, відповідач (орендодавець) за договором оренди не мав грошових зобов'язань перед позивачем, що виключає можливість поєднання в одній особі боржника і кредитора та застосування до спірних відносин положень ст.606 ЦК України.

Отже, наведені в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду висновки не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, тому його слід скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на позивача згідно вимог ст.49 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 43, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу задоволити.

Рішення господарського суду Тернопільської області від 10.10.2013р. у справі №3/64/5022-833/2012 скасувати. Прийняти нове рішення.

Відмовити в задоволенні позову.

Стягнути з позивача Субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь відповідача Тернопільської обласної спілки споживчих товариств (м. Тернопіль, майдан Волі, 4, ідентифікаційний код 01767413) 860,25 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

Справу повернути в господарський суд Тернопільської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.

Головуючий суддя Зварич О.В.

Суддя Данко Л.С.

Суддя Кордюк Г.Т.