Ухвала суду № 36781747, 11.12.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Категорія 27 Головуючий в 1 інст.: Мітьков М.В.

Доповідач: Будулуца М.С.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2013 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Курило В.П.,

суддів: Будулуци М.С., Космачевської Т.В.,

при секретарі Бакунець Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Калінінського районного суду м. Горлівки від 31 жовтня 2013 року, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки від 31 жовтня 2013 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк», Банк) заборгованість за кредитним договором у сумі 28 569 грн. 23 коп., з яких 8 386 грн. 67 коп. заборгованість за тілом кредиту, 18 481 грн. 94 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 1 700 грн. 62 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 285 грн. 64 коп.

Не погодившись з рішенням суду, позвач - ПАТ «КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині зменшення пені та штрафу, порушення норм процесуального та матеріального права, просив рішення суду щодо часткового стягнення неустойки змінити та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів скарги апелянт посилався на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано ч.3 ст.551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, а пунктом 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» N 5 від 30 березня 2012 року передбачено, що до вказаних істотних умов відноситься ступінь виконання зобов'язання.

За умовами кредитного договору від 29 травня 2006 року відповідач отримала кредит у сумі 8 988 грн. 20 коп. Як встановлено судом під час розгляду справи та не заперечувалося відповідачем, на момент ухвалення оскаржуваного рішення заборгованість за тілом кредиту становила 8 386 грн. 67 коп. Тобто, фактично борг по кредиту зменшився на 601 грн. 53 коп., що становить лише 6,7 % від наданої відповідачу суми. Суд також не врахував заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом, яка на момент звернення з позовом становила 18 481 грн. 94 коп.

Таким чином, сумарна заборгованість відповідача по кредиту та відсотках становила 27 470 грн.14 коп., що не можна вважати співмірним із сумою пені, яку зменшив та стягнув суд на користь Банку в розмірі 1 700 грн. 62 коп.

Окрім цього, відповідно до позовної заяви та розрахунку заборгованості, сума штрафу складається з фіксованої частини - 500 грн. та процентної складової - 3 428 грн. 46 коп., а всього 3 928 грн. 46 коп. Як вбачається з резолютивної частини рішення, суд першої інстанції вимоги щодо стягнення пені задовольнив частково в сумі 1 700 грн. 62 коп., однак резолютивна частина рішення суду не містить висновку про задоволення або відмову в задоволенні позову щодо стягнення штрафу. Виходячи з наведеного, Банк просив змінити рішення суду щодо часткового стягнення неустойки та задовольнити позов в повному обсязі.

В судовому засіданні апеляційного суду представник ПАТ «КБ «Приватбанк» Власенко А.О. доводи апеляційної скарги підтримав та просив скаргу задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_1 заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та відповідачки, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що в червні 2013 року Банк звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги наступним.

25 травня 2006 року між сторонами укладено договір кредиту № DNH4KR82330279 на суму 8 988 грн. 20 коп. строком на 42 місяця (до 27 листопада 2009 року) під 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до умов договору, погашення даного кредиту необхідно було проводити шляхом щомісячної сплати у встановлені договором періоди грошової суми у розмірі 325 грн.30 коп., яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов. Прийняті на себе зобов'язання за договором, відповідачка виконувала не належним чином, а тому станом на 05 червня 2013 року утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі 72 497 грн. 69 коп., яка складала: з тіла кредиту - 8 386 грн.67 коп., процентів за користування кредитом - 18481 грн. 94 коп., пені - 41 700 грн.62 коп., штрафних санкцій, передбачених умовами кредитного договору 500 гривень (фіксована частина) та 3428 грн.46 коп. (процентна складова).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд обґрунтовано виходив з вимог ст.ст.256, 257, 259, 526, 530, 1054, 1049 ЦК України та зазначив, що відповідачка не заперечувала про отримання за кредитним договором 8988 грн. 20 коп., але зобов'язання відповідно до кредитного договору щодо повернення суми кредиту виконувала не належно, у зв'язку з чим виникла заборгованість. Крім цього, задовольняючи частково позовні вимоги стосовно стягнення суми пені та штрафних санкцій, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з вимог ч.3 ст. 551 ЦК України та зазначив, що розмір неустойки необхідно зменшити виходячи з майнового та сімейного стану відповідачки, оскільки вона народила дитину, перебувала у відпустці по догляду за дитиною, не працювала та розірвала шлюб з чоловіком.

Правовідносини з приводу надання кредиту регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про банки та банківську діяльність» № 2121-ІІІ від 07 грудня 2000 року (надалі Закон № 2121-ІІІ), відповідно до статті 2 якого банківським кредитом визнається будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання сплати процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно до положень частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до умов укладеного договору, договір складався з заяви позичальника та умов надання споживчого кредиту фізичним особам, що передбачено нормами ч.1 ст. 634 ЦК України, тобто договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З матеріалів справи вбачається, що договір від 29 травня 2006 року складався з заяви позичальника ОСОБА_1 та умов надання споживчого кредиту фізичним особам (а.с.49-56). За зазначеним договором відповідачка отримала кредит у розмірі 8 988 грн.20 коп. на строк 42 місяця по 27 листопада 2009 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.2-3, 6).

У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором у відповідачки виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 72 497,69 грн., про що свідчить розрахунок заборгованості (а.с.4).

Отже, суд першої інстанції правильно визначив правовідносини, які виникли між сторонами і обґрунтовано дійшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення суми заборгованості за кредитним договором, а саме: 8 386 грн.67 коп. - суми заборгованості за тілом кредиту: 18 481 грн. 94 коп. - суми заборгованості за відсотками за користування кредитом, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачкою грошового зобов'язання, що призвело до утворення зазначеної заборгованості за договором.

Крім цього, суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафних санкцій, обґрунтовано виходив з вимог ст. 551 ч.3 ЦК України, при цьому врахувавши матеріальний та сімейний стан відповідачки, зменшив розмір пені та відмовив у стягненні штрафних санкцій.

Згідно ст. 548 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається з пункту 1 ч.2 ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В пункті 27 постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» N 5 від 30 березня 2012 року зазначено, що положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК України, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Положення статті 616 ЦК передбачають право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Зазначене стосується цивільно-правової відповідальності боржника, а не сплати ним основного грошового боргу за кредитним договором, що суд на підставі вказаної норми закону змінити не може.

З матеріалів справи вбачається, що за укладеним договором боржник зобов'язаний повернути Банку кредит та сплатити проценти і винагороду.

Згідно пунктом 4.2. Умов, у разі порушення позичальником зобов'язань із погашення кредиту, останній сплачує Банку відсотки за користування кредитом в розмірі 6 % на місяць, розрахованих від суми залишку непогашеної заборгованості (а.с.6).

Відповідачка в судовому засіданні суду першої інстанції просила зменшити розмір пені, у зв'язку тяжким її матеріальним станом.

Дійсно, ІНФОРМАЦІЯ_1 року у відповідачки ОСОБА_1 народилась донька ОСОБА_3, про що свідчить свідоцтво про народження дитини, актова запис 316 (а.с.28).

21 квітня 2010 року відповідачка розірвала шлюб з ОСОБА_4, актова запис №112 (а.с.29).

Згідно розрахунку заборгованості, позивачем нараховувана пеня за період з 21 листопада 2006 року по 05 червня 2013 року, а з урахуванням її часткового погашення заборгованість за цей період станом на 05 червня 2013 року склала 41 700 грн. 62 коп (а.с. 4-5).

Отже, всуперечь тверджень позивача, суд першої інстанції, враховуючи ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий та сімейний стан відповідачки, прийшов до обґрунтованого висновку щодо зменшення суми пені з 41 700 грн. 62 коп. до 1700 грн.62 коп.

Крім цього, відмовляючи у стягненні штрафних санкцій, суд першої інстанції правильно виходив з вимог цивільного законодавства.

Суд дійшов висновку, що штрафи, відповідно до пункту 5.3 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 3 428,46 грн. - штраф (процентна складова) стягненню не підлягають, оскільки за вказані порушення Умов надання споживчого кредиту вже була передбачена юридична відповідальність у вигляді пені.Тобто за одне й те саме порушення зобов`язання передбачена подвйна відповідальність одного виду. При цьому в ст. 61 Конституції України зазначено, що ніхто не можу бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушння (а.с. 49-56).

Окрім цього, свої правові висновки щодо часткового задоволення позову, суд першої інстанції належно виклав у описовій та мотивувальній частинах рішення та зазначив про зменшення розміру неустойки до розміру 1 700 грн. 62 коп. та відмову у задоволенні позовних вимог Банку в частині стягнення штрафу в розмірі 500 грн.(фіксованої частині) та 3 428 грн. 46 коп. (процентної складової), які зрозумілі і не підлягають двоякому тлумаченню, а тому доводи апеляційної скарги щодо відсутності в резолютивній частині рішення висновку про задоволення або відмову в задоволенні позову щодо стягнення штрафу, є безпідставні.

В резолютивній частині рішення суду також чітко зазначено про те, які суми підлягають стягненню з відповідачки на користь Банку, а відповідно до вимог ч.2 ст.308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Виходячи з встановлених судом обставин, наданих сторонами доказів та вимог закону вбачається, що частково задовольняючи позовні вимоги Банку, суд першої інстанції правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та дав їм належну правову оцінку виходячи з вищенаведених підстав, а тому рішення суду необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Оскільки рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального і процесуального законодавства і підстав для його скасування в межах доводів скарги немає, апеляційний суд залишає рішення без змін, а апеляційну скаргу - відхиляє.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд , -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» - відхилити.

Рішення Калінінського районного суду м. Горлівки від 31 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: