Постанова № 36777715, 21.01.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2014 р. Справа№ 910/21324/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорногуза М.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Сухового В.Г.

при секретарі судового засідання Кац О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Ємчук В.О. - дов. № 2712/13-04 від 07.12.2013р.;

розглянувши матеріали апеляційної скарги страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія»,

на рішення господарського суду міста Києва від 26 листопада 2013 року,

у справі № 910/21324/13 (суддя Кирилюк Т.Ю.),

за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», м. Київ,

до страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія», м. Київ,

про стягнення 4 405,42 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до СТДВ «Гарантія» про стягнення 4 405,42 грн. (а.с.4-6).

Рішенням господарського суду міста Києва від 26 листопада 2013 року по справі № 910/21324/13 позов задоволено ( а.с. 100-103).

13 грудня 2013 року, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва по справі № 910/21324/13 від 26 листопада 2013 року.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не повно досліджено обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального права оскільки не взято до уваги, що в матеріалах справи відсутні належні докази розміру завданих збитків, так як не надано звіт про оцінку колісного транспортного засобу, який є обов'язковим при визначенні розміру страхового відшкодування.

Автоматизованою системою документообігу апеляційну скаргу СТДВ «Гарантія» по справі № 910/21324/13 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Чорногузу М.Г. Розпорядженням в.о. Голови Київського апеляційного господарського суду Андрієнка В.В. від 26 грудня 2013 року для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/21324/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Чорногуз М.Г., судді: Агрикова О.В., Суховий В.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 21 січня 2014 року.

В судовому засіданні 21 січня 2014 року представник відповідача надав суду свої пояснення, в яких підтримав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26 листопада 2013 року по справі № 910/21324/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки колегію суддів апеляційної інстанції не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

У зв'язку з належним повідомленням учасників судового процесу про час та місце судового засідання, з урахуванням вимог статей 102 ГПК України і тієї обставини, що неявка представників сторін не перешкоджає повному, всебічному та об'єктивному розгляду справи, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та за відсутності представника позивача.

Згідно з частиною першою статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

11 липня 2012 року в місті Києві на вулиці Лепсе сталось ДТП за участю автомобіля «Mitsubishi L200», державний номерний знак АА6691ЕВ під керуванням Савицького О.А. та автомобіля «Renault Megane», державний номерний знак АА2338НР, під керуванням Колосової І.В., вказане підтверджується відомістю про ДТП, довідкою ВДАІ та постановою Солом'янського районного суду міста Києва (а.с. 19-22)

Автомобіль «Renault Megane», згідно договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0103-11-8500 від 19 серпня 2011 року, застрахований позивачем (а.с. 7-16).

Згідно рахунку № 02002 від 12 липня 2012 року, наданого ТОВ «АвтоАльянс Київ», та наряду-замовлення № АН026078 від 22 липня 2012 року загальна вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «Renault Megane» становить 5 693,42 грн. (а.с. 25-27).

Позивачем складено страховий акт № ДККА-18580 від 17 липня 2012 року та розрахунок суми страхового відшкодування від 17 липня 2012 року, згідно яких сума, яка підлягає до сплати в якості страхового відшкодування становить 5 405,42 грн. (а.с. 35-36).

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» встановлено, що при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Позивач виплатив суму страхового відшкодування шляхом перерахування коштів на рахунок ТОВ «АвтоАльянс Київ» (СТО, що провело відновлювальний ремонт), що підтверджується платіжним дорученням № 8188 від 18 липня 2012 року (а.с. 37).

Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 02 серпня 2012 року по справі № 3-6084/12 Савицького О.А., водія автомобіля «Mitsubishi L200», визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с. 22) тому, на думку позивача до нього перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Mitsubishi L200» за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована відповідачем, що підтверджується полісом № АА/5046209 (а.с. 88).

Ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну, згідно вказаного полісу, становить 50 000 грн., що не перевищує суму завданих збитків.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що вимога позивача про стягнення витрат пов'язаних з виплатою страхового відшкодування є законною та обґрунтованою.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача вираховується за мінусом 1000 грн. (франшиза), та становить 4 405,42 грн. оскільки згідно ч. 2 п. 12.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що в матеріалах справи відсутні належні докази розміру завданих збитків, так як не надано звіт про оцінку колісного транспортного засобу, який є обов'язковим при визначенні розміру страхового відшкодування.

Вказані доводи апелянта є безпідставними та не обґрунтованими виходячи з наступного:

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України «Про страхування» встановлено, що розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

В пункті 12.1 договору добровільного страхування наземного транспортного засобу № 28-0103-11-8500 від 19 серпня 2011 року сторонами договору погоджено, що розмір страхового відшкодування визначається виходячи з прямого розміру збитків, завданих страхувальнику в результаті страхового випадку, на підставі даних огляду пошкодженого ТЗ, документів зазначених в розділі 11, ч. 2 договору.

Згідно п. 11.5 договору добровільного страхування, у разі настання страхового випадку, необхідно надати страховику калькуляцію рекомендованої (або погодженої) страховиком СТО, із зазначенням переліку відновлювальних робіт, їх вартості, вартості деталей, що підлягають заміні, вартості витратних матеріалів.

Відповідно до п. 12.2 договору добровільного страхування, вартість відновлювального ремонту розраховуючи виходячи з цін, що діяли на дату настання страхового випадку відповідно до калькуляції СТО, рекомендованої або погодженої страховиком.

Отже, розмір страхового відшкодування визначається за правилами, встановленими у договорі страхування, а договором сторони не передбачили обов'язку проведення авто товарознавчої експертизи.

Такої ж позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 22 липня 2013 року у справі №910/4048/13.

Крім того, Вищий господарський суд України в постанові від 23 серпня 2011 року у справі №42/92 зазначає, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що визначає розмір збитку. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з вищевикладеного колегія суддів зазначає, що скаржник не надав суду достатніх доказів в розумінні статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, які б могли стати підставою для задоволення апеляційної скарги.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене колегія суддів, апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду міста Києва повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення господарського суду міста Києва від 26 листопада 2013 року по справі № 910/21324/13 підлягає залишенню без змін.

Апеляційна скарга СТДВ «Гарантія» на рішення господарського суду міста Києва від 26 листопада 2013 року задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» на рішення господарського суду міста Києва від 26 листопада 2013 року по справі № 910/21324/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 26 листопада 2013 року по справі № 910/21324/13 залишити без змін.

3. Справу № 910/21324/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.

Головуючий суддя М.Г. Чорногуз

Судді О.В. Агрикова

В.Г. Суховий