Ухвала суду № 36775644, 14.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2014 року м. Київ К/9991/18673/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Бившевої Л.І.

Голубєвої Г.К.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2010 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року

у справі № 2а-5071/10/1470

за позовом Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря-Машпроект»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року, позовні вимоги Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря-Машпроект» (позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 00005836/0 від 21 червня 2010 року.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2010 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ДП «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря-Машпроект» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час відображення операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Реція-Південь», Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрострой, ЛТД», Повним товариством Комерційно-фінансовою фірмою «Економ-Сервіс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Алмаз», Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгинвест Плюс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Ей-Пі Інженірінг», Приватним підприємством «Промто Плюс», Товариством з обмеженою відповідальністю «ІнПром», Приватним підприємством «Шива-Інвест», Акціонерним товариством «Промавтоматика», Товариством з обмеженою відповідальністю «Графіт-Юг», Приватним підприємством «Турботех», Товариством з обмеженою відповідальністю «Диал-Сервис» за періоди: лютий, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень та жовтень 2009 року, за результатами якої складено акт № 582/36/31821381 від 15 червня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 00005836/0 від 21 червня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 448 849,37 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпунктів 7.7.1, 7.7.2, 7.7.10 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, непідтверджених податковими зобов'язаннями контрагентів по ланцюгам постачання.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на наявність по ланцюгам постачання підприємств, які податкові зобов'язання з податку на додану вартість в деклараціях за відповідні звітні періоди не відображали та, зокрема, податок до бюджету не сплачували.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами, фактичне здійснення господарських операцій з придбання позивачем у контрагентів товарно-матеріальних цінностей засвідчується належним чином складеними первинним та платіжними документами, а податковим органом, в свою чергу, будь-яких доказів на підтвердження безтоварного (фіктивного) характеру проведених операцій не надано.

При цьому слід враховувати, що чинне на час виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платнику стосується саме цього платника та сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Таким чином, якщо контрагенти не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, однак зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування. Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві відхилити, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Бившева Л.І.

Голубєва Г.К.