Постанова № 36771848, 16.01.2014, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/8579/13-а

16.01.14 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Дудкіної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Латинін Ю.А. ) від 10.10.2013 по справі №801/8579/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеф-Виналь-Крим" (вул. Одеська, 30, смт. Багерове, Ленінський район, Автономна Республіка Крим,98227)

до Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. Борзенко, буд.40, м. Керч, Автономна Республіка Крим,98300)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.10.2013 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеф-Виналь-Крим" до Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим - задоволені: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі АР Крим Державної податкової служби № 0000062200 від 29.05.2013; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі АР Крим Державної податкової служби № 0000152200 від 15.07.2013.

Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, з апеляційною скаргою звернувся відповідач, який просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.10.2013 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована не відповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, неправильною оцінкою судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

До початку судового засідання від Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність свого представника.

У судове засідання 16.01.2014 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 533,36 грн. за червень 2011 року за податковим повідомленням-рішенням від 29 травня 2013 року за № 0000062200 та збільшенням суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 612,89 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 15 липня 2013 року № 0000152200.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту ДПІ у Ленінському районі АР Крим ДПС від 22.04.2013 № 124/22-00/32148768 «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ "Алеф-Виналь-Крим" (код за ЄДРПОУ 32148768) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово - господарський операцій з КП "Яніна" (код ЄДРПОУ 19317417), за період з травень - червень 2011 року", яким встановлено заниження позивачем податку на прибуток у сумі 612,89 грн. за червень 2011 року та завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 533,36 грн. за червень 2011 року.

Податкова інспекція дійшла висновку що правочини між позивачем та контрагентом КП "Яніна" здійснені без мети настання реальних наслідків і не встановлено факту передачі товарів (надання послуг) від продавця до покупців, у зв'язку з чим, вони є нікчемними та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між позивачем та вищевказаним суб'єктом господарювання суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час прийняття спірних податкових повідомлень - рішень у податкової інспекції був відсутній відповідний вирок суду відносно фіктивності КП "Яніна" .

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені між позивачем та його контрагентом КП "Яніна", спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується наступними матеріалами справи.

Так між ТОВ "Алеф-Виналь-Крим" та КП "Яніна" укладено Договори № 10 від 10.05.2011 та № 20 від 01.12.2011, предметом якого є взаємовідносини сторін, що виникають під час перевезення вантажів, що надаються Експедитору Замовником для транспортування їх в межах внутрішнього сполучення.

Приймання виконаних робіт оформлялися актами прийому - передачі № 17 від 24.05.2011, № 12 від 20.05.2011, № 11 від 18.05.2011, та товарно-транспортними накладними на переміщення алкогольних напоїв від 18.05.2011 № 988905, № 988906, № 102196, № 102197, № 102194, № 102195, № 988907, № 988904.

Згідно платіжного доручення від 07.06.2011 на суму 16000,00 грн., у т.ч. ПДВ 2666,67 грн. позивачем було сплачено за надані послуги.

Судом першої інстанції встановлено, що сума податку на додану вартість сплачена ТОВ "Алеф-Виналь-Крим", зазначена сума увійшла до складу ціни придбаних послуг та була перерахована на розрахунковий рахунок контрагента - КП «Яніна».

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до ч.2 ст. 929 Цивільного кодексу України, положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (ч. 3, ст.929 Цивільного кодексу України).

Єдиною підставою для не визнання відповідачем договору від 10.05.2011 №10 та від 01.12.2011 №20 є акт Нікопольської об'єднаної ДПІ Дніпропетровської ДПС від 14.12.2012 №2655/221/19317417 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки КП «Яніна» (код ЄДРПОУ 19317417) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Торговий Дім «Лайнер» (код ЄДРПОУ 33184456) за період з 01.01.2010 по 30.09.2012», яким встановлено, що у другому ланцюгу постачання у підприємства (ТОВ «Торговий Дім «Лайнер») не підтверджуються операції з придбання послуг стосовно врахування реального часу.

В акті перевірки зазначено, що «отримані послуги з транспортне - експедиційного обслуговування, від ТОВ «Торгівельний Дім «Лайнер», підприємством КП «Яніна» надані на ТОВ «Алеф-Виналь-Крим» (код 32148768) в червні 2011 року на суму 3 200,00 грн. згідно договору поставки від 10.05.2011 № 10.

ТОВ «Алеф-Виналь-Крим» не укладало з КП «Яніна» договір поставки від 10.05.2011 р. № 10, а також жодних інших договорів поставки та/або купівлі-продажу товарів, більш того позивач не отримував від останнього жодних товарів. КП «Яніна» надавало ТОВ «Алеф-Виналь-Крим» лише транспортно-експедиційні послуги та послуги з організації транспортно-експедиційного обслуговування за договором транспортно-експедиційних послуг.

Зазначена сума податку на додану вартість у розмірі 533,36 грн. була включена до складу податкового кредиту у звітному періоді червень 2011 року.

Таким чином, придбання у вищевказаного суб'єкту господарювання товарів (робіт, послуг) безпосередньо пов'язано із здійсненням позивачем власної господарської діяльності.

Отже, матеріалами справи підтверджується реальне здійснення між позивачем та КП "Яніна" фінансово - господарських операцій.

Але, під час здійснення перевірки позивача, податковою інспекцією не досліджувалося питання щодо реального виконання умов правочинів між позивачем та КП "Яніна" та не досліджувалося питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вказаних суб'єктів товарів (робіт, послуг).

Суд першої інстанції правильно зазначив, що між позивачем та КП «Яніна» не відбувалось постачання товарно - матеріальних цінностей, а тому дослідження ланцюгів постачання в даному випадку є безпідставним.

Докази, які б спростовували висновки суду та відомості первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача з вказаних питань суду не надано.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно приписів п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пункт 198.1 ст.198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 р. за № 1333/20071 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пункт 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, витрати платника податків з придбання товарів (робіт, послуг) повинні бути документально підтвердженні та пов'язанні зі здійсненням платником власної господарської діяльності.

Судова колегія вважає за необхідним відмітити, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

В матеріалах справи відсутні докази "фіктивності" КП "Яніна".

Що стосується доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України під час розподілу судових витрат по справі, а саме: стягнення на користь позивача витрат зі сплати судового збору у розмірі 114,70 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка ДПІ у м. Керчі АР Крим ДПС, то судова колегія погоджується з такими доводами відповідача з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, понесені позивачем судові витрати суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету України.

При таких обставинах справи апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.10.2013 по справі №801/8579/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі АР Крим Державної податкової служби № 0000062200 від 29.05.2013.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі АР Крим Державної податкової служби № 0000152200 від 15.07.2013.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеф-Виналь-Крим" (вул. Одеська, 30, смт. Багерове, Ленінський район, Автономна Республіка Крим, 98227 код ЄДРПОУ 32148768) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 114,70 грн. (Сто чотирнадцять гривень сімдесят копійок) з Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська