Постанова № 36771382, 20.01.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2014 р. Справа№ 910/19718/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Гаркуші В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»

на рішення господарського суду міста Києва

від 28.11.2013 року

у справі №910/19718/13 (суддя - Головіна К.І.)

за позовом товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування», с. Софіївська Борщагівка, Київська обл.,

до публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна», м. Київ,

про стягнення 14 489,88 грн.

за участю представників:

від позивача: Долинський Д.О. - представник (довіреність №31/12-13-Д від 31.12.13р.);

від відповідача: Усенко А.М. - представник (довіреність №586 від 31.12.13р.);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» (надалі - ТДВ «СК «ВіДі-Страхування») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (надалі - ПАТ «СК «Країна») про стягнення в порядку регресу страхового відшкодування в сумі 14 489,88 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.11.2013 року у справі №910/19718/13 провадження в частині стягнення страхового відшкодування в сумі 8 429,66 грн. припинено, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на користь товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» страхове відшкодування в сумі 5 560,22 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2013 року в частині стягнення з публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» 5 560,22 грн., в іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням судом норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2013 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено в судове засідання на 20.01.2014 року.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва без змін.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2013 року скасувати в частині стягнення з публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» 5 560,22 грн., в іншій частині рішення залишити без змін.

Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив повністю, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення без змін.

20.01.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Вислухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 30.10.2012 року між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» (в тексті договору - страховик) та Саранюком Олександром Васильовичем (в тексті договору - страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту CLA № 4052, за яким застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме - автомобіля марки TOYOTA Land Cruiser, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер АІ 0151 ВР.

10.04.2013 року на вул. Курська в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля TOYOTA Land Cruiser, державний реєстраційний номер АІ 0151 ВР, що належить Шкільнюку Володимиру Миколайовичу, під керуванням Саранюка О.В. та автомобіля ГАЗ, державний реєстраційний номер 35347 КА, що належить ТОВ «Чиста вода», під керуванням Штекеля Т.С., що підтверджується довідкою ВДАІ Солом'янського РУ ГУМВС України в м. Києві №9184114 про дорожньо-транспортну пригоду (а.с. 22).

З даної довідки слідує, що дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху України водієм Штекелем Тарасом Степановичем, якого постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 23.04.2013 року визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП (а.с. 24).

В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль TOYOTA Land Cruiser, державний реєстраційний номер АІ 0151 ВР, було пошкоджено, а його власнику та вигодонабувачу за договором добровільного страхування наземного транспорту CLA № 4052 - Шкільнюку Володимиру Миколайовичу завдано матеріальної шкоди.

Водночас, місцевим господарським судом встановлено, що на замовлення позивача, Фізичною особою-підприємцем Врублевським Володимиром Олександровичем, який має сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №14136/12 від 29.12.2012 року, виданий Фондом державного майна України, був складений Звіт №173 від 07.05.2013 року (а.с. 31-53) про визначення вартості матеріального збитку, завданого внаслідок ДТП власнику автомобіля TOYOTA Land Cruiser, державний реєстраційний номер АІ 0151 ВР.

Як вбачається зі Звіту, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику зазначеного вище автомобіля, складає 11 043,77 грн.

В заявах про виплату страхового відшкодування від 23.04.2013 року (а.с. 19-20) страхувальник та вигодонабувач просили позивача перерахувати страхове відшкодування на рахунок СТО - ТОВ «ВіДі Автострада», а витрати на оплату послуг з технічного обслуговування в сумі 181,44 грн. - на спеціальний рахунок страхувальника.

На підставі вказаних заяв, рахунку №ВДиС-0011613 від 23.04.2013 року, актів виконаних робіт №ВДИСА-009930 від 06.05.2013 року та №ВДИСА-009489 від 23.04.2013 року, розрахунку страхового відшкодування до страхового акту №АС-006119 від 26.06.2013 року, ТДВ «СК «ВіДі-Страхування» виплатило суму страхового відшкодування у розмірі 14 489,88 грн., що підтверджується платіжним дорученням №10639 від 10.07.2013 року (а.с. 29), банківською квитанцією від 23.04.2013 року (а.с. 30) та відомістю підтверджених переказів від 17.07.2013 року (а.с. 61).

Відповідно до статті 979 ЦК України та ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Таким чином, виконавши свої зобов'язання перед страхувальником за договором добровільного страхування наземного транспорту CLA № 4052 від 30.10.2012 року, шляхом виплати страхового відшкодування, позивач набув право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, між ПАТ «СК «Країна» (страховик за договором, відповідач у справі) та ТОВ «Чиста вода» (страхувальник за договором) було укладено договір у вигляді полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АЕ/2302207, предметом якого є страхування цивільно-правової відповідальності ТОВ «Чиста вода», ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн., франшиза - 500,00 грн., забезпечений транспортний засіб - автомобіль ГАЗ, 2004 року випуску, державний реєстраційний номер 35347 КА, строком дії з 00:00 годин 02.03.2013 року до 01.03.2014 року (а.с. 78).

Матеріали справи свідчать, що особою, винною у скоєнні ДТП 10.04.2014 року було визнано Штекеля Тараса Степановича, який керував автомобілем ГАЗ, 2004 року випуску, державний реєстраційний номер 35347 КА, відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації якого на момент виникнення ДТП була застрахована ПАТ «СК «Країна» згідно полісу №АЕ/2302207.

У зв'язку з вищезазначеним позивач в порядку регресу звернувся до ПАТ «СК «Країна» з заявою про страхове відшкодування вих. №15/04/8.04/261-13 від 23.07.2013 року (а.с. 58-59) щодо сплати страхового відшкодування в розмірі 14 489,88 грн.

Факт отримання зазначеної заяви відповідачем підтверджується копією повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення з відміткою про отримання 29.07.2013 року (а.с.60).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, станом на час звернення з позовом до суду відповідач відповіді на вказану заяву не надав, вимоги позивача не задовольнив.

Колегія суддів зазначає, що предметом спору у даній справі є стягнення зі страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів суми виплаченого страховиком за договором добровільного страхування наземного транспорту страхового відшкодування в порядку регресу.

Відповідно до ст. 228 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Згідно ч. 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що особою відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є ПАТ «СК «Країна».

За приписами частини 2 статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Як було зазначено вище, позивачем згідно платіжного доручення №10639 від 10.07.2013 року (а.с. 29), банківської квитанції від 23.04.2013 року (а.с. 30) та відомості підтверджених переказів від 17.07.2013 року (а.с. 61) перераховано на рахунок станції технічного обслуговування ТОВ «ВіДі Автострада» кошти за ремонтно-відновлювальні роботи автомобіля TOYOTA Land Cruiser, державний реєстраційний номер АІ 0151 ВР, що є доказом фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, зумовленого страховим випадком - дорожньо-транспортною пригодою.

Суд апеляційної інстанції наголошує на помилковості доводів відповідача про невідповідність здійсненого позивачем розрахунку суми страхового відшкодування, який мав розраховуватися, виходячи з вартості відновлювального ремонту транспортного засобу з врахуванням зносу згідно ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», з огляду на наступне.

Дійсно, нормою ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Проте, здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі (без врахування зносу) на користь страхувальника не суперечить приписам ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки, вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли з договору добровільного страхування наземного транспорту CLA № 4052 від 30.10.2012 року, а Закон України «Про страхування» відповідних застережень не містить.

Крім того, відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту CLA № 4052, укладеного між позивачем та страхувальником, підставою для визначення страхового відшкодування є рахунки СТО офіційного дилера, визначеної страховиком, при цьому, фізичний знос при визначенні страхового відшкодування не враховується

Відтак, правомірним є визначення позивачем розміру страхового відшкодування на підставі рахунку ТОВ «ВіДі Автострада» №ВДиС-0011613 від 23.04.2013 року, розрахунку страхового відшкодування до страхового акту №АС-006119 від 26.06.2013 року, актів виконаних робіт №ВДИСА-009930 від 06.05.2013 року та №ВДИСА-009489 від 23.04.2013 року.

При цьому, з положень п.36.2 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що під оціненою шкодою в ньому розуміється також і шкода, щодо якої страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування без проведення оцінки та експертизи пошкодженого майна.

В даному випадку дії страховика (позивача) щодо перерахування страхового відшкодування безпосередньо особі (СТО), яка здійснила ремонт пошкодженого транспортного засобу, переконливо свідчать про досягнення відповідної згоди між сторонами договору добровільного страхування наземного транспорту CLA № 4052.

Крім того, Законом України «Про страхування» не передбачено обов'язкового проведення суб'єктами оціночної діяльності незалежної професійної оцінки шкоди, завданої транспортному засобу внаслідок ДТП, тобто необхідність відшкодування шкоди не ставиться у залежність від проведення такої оцінки, чим спростовуються посилання заявника в обґрунтування своїх заперечень на норми ст.ст. 3,5-7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

За приписами статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

При цьому, положеннями вказаної статті не передбачено проведення саме суб'єктами оціночної діяльності професійної оцінки шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, а тому посилання апелянта на ст. 4 зазначеного закону є безпідставними.

В обґрунтування апеляційної скарги та заперечень проти позову апелянт посилався на складену за його замовленням Консультацію про вартість фізичного зносу №4917 від 28.10.2013 року, згідно якої оцінювачем А.В. Стрілець було визначено вартість фізичного зносу автомобіля TOYOTA Land Cruiser, державний реєстраційний номер АІ 0151 ВР, яка склала 36,5%.

Згідно ст. 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» оціночна діяльність може здійснюватися зокрема, у формі консультаційної діяльності, яка полягає в наданні консультацій з оцінки майна суб'єктам оціночної діяльності, замовникам оцінки та (або) іншим особам в усній або письмовій формі.

Відповідно до ст. 9 вказаного закону методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Пунктом 5.1 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року №142/5/2092 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.07.2009 року №1335/5/1159) (надалі в тексті - Методика) визначено, що технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) являє собою початковий етап дослідження, який дає змогу органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна. Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом (оцінювачем), який складає висновок чи звіт (акт), можливе тільки за рішенням органу (посадової особи), який здійснює судове чи досудове слідство, у разі надання ними даних, необхідних для оцінки.

Як вбачається з наданої відповідачем Консультації про вартість фізичного зносу №4917 від 28.10.2013 року, вона була проведена оцінювачем не на підставі огляду транспортного засобу особисто оцінювачем, а на підставі дефектної відомості огляду колісного транспортного засобу, яка є частиною Звіту про визначення вартості матеріального збитку №173 від 07.05.2013 року, що є порушенням вищевказаної норми.

Крім того, при здійсненні розрахунку коефіцієнту зносу оцінювачем була застосована формула, що не відповідає формулі, передбаченій п. 7.37 Методики, а саме в частині застосування коефіцієнту функціонального зносу.

Таким чином, Консультація про вартість фізичного зносу №4917 від 28.10.2013 року оцінюється судом критично та, з огляду на порушення під час її складення вимог законодавства, не може підтверджувати наявність фізичного зносу у розмірі 36,5%.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу, що відповідно до п.7.38 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових колісних транспортних засобів.

Згідно п. 7.39 Методики винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувався в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

Оскільки свідоцтвом про реєстрацію автомобіля TOYOTA Land Cruiser, державний реєстраційний номер АІ 0151 ВР (а.с.16), підтверджується рік його випуску - 2008, а на момент ДТП строк експлуатації останнього не перевищував 7 років, при цьому, доказів щодо наявності, передбачених п.7.39 Методики, винятків щодо застосування коефіцієнту зносу суду не надано, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для вирахування фізичного зносу, як на цьому наголошує відповідач.

Колегія суддів апеляційного господарського суду також вважає необґрунтованими посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції суми матеріального збитку, визначеного згідно Звіту №173 від 07.05.2013 року, у розмірі 11 043,77 грн., яка є меншою за суму страхового відшкодування, виплаченого позивачем страхувальнику, оскільки, ані Законом України «Про страхування», ані договором добровільного страхування наземного транспорту CLA №4052, що укладений між позивачем та страхувальником, не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування на підставі звіту про оцінку майна.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, яка має бути понесена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 12.11.2012 року у справі №905/4194/13.

Пунктом 36.4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» встановлено право страховика на здійснення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Верховним Судом України у листі «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» від 19.07.2011 року роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Також з врахуванням приписів ст.ст.993,1191 ЦК України слід зазначити, що визначальним моментом для звернення з такою вимогою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу є сам факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.

Таким чином, наявні в матеріалах справи акти виконаних робіт №ВДИСА-009930 від 06.05.2013 року та №ВДИСА-009489 від 23.04.2013 року, рахунок №ВДиС-0011613 від 23.04.2013 року, виставлений СТО, яка надала послуги з ремонту пошкодженого автомобіля, а також платіжне доручення №10639 від 10.07.2013 року, банківська квитанція від 23.04.2013 року та відомості підтверджених переказів від 17.07.2013 року, є належними доказами фактично здійснених позивачем витрат, зумовлених ДТП, по виплаті страхового відшкодування.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до позивача перейшло право регресної вимоги до відповідача (відповідальної особи) у розмірі фактично виплаченого відшкодування (у межах понесених витрат), тобто у спірній сумі, що виключає будь-яку залежність вказаного розміру від оцінки відновлювального ремонту, коефіцієнту зносу, тощо.

При цьому, вирішуючи питання про суму стягнення в порядку регресу, суд враховує положення п. 6 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно яких страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

З огляду на те, що згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АЕ/2302207 сторонами встановлено франшизу у розмірі 500,00 грн., колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті відповідачем за шкоду заподіяну водієм Штекелем Т.С., складає 13 989,88 грн. (14 489,88 грн. - 500,00 грн.).

Разом з тим, як вірно встановлено місцевим господарським судом після подачі позову до суду відповідач частково сплатив суму страхового відшкодування в розмірі 8 429,66 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2491 від 08.11.2013 року (а.с.91).

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що сплативши заборгованість у розмірі 8 429,66 грн., відповідач припинив у такий спосіб відповідне грошове зобов'язання, у зв'язку з чим провадження в цій частині позовних вимог підлягає припиненню згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5 560,22 грн. (13 989,88 грн. - 8 429,96 грн.) страхового відшкодування в порядку регресу.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, а тому рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2013 року у справі №910/19718/13 відповідає фактичним обставинам справи та прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ПАТ «Страхова компанія «Країна» без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2013 року у справі №910/19718/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2013 року у справі №910/19718/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/19718/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Г.А. Жук