Постанова № 3677115, 23.10.2008, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16

тел. 230-31-77

ПОСТАНОВА

Іменем України

"23" жовтня 2008 р. Справа № А4/119-08

м. Київ, вул. Комінтерну, 16

(зал судових засідань № 1)

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді А.Ю. Кошика, суддів, В.М. Бабкіної, А.В. Маляренка при секретарі Кантарія Д.Ю. розглянувши матеріали адміністративної справи

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Соммас"

до Державної податкової інспекції у Миронівському районі

про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення

За участю представників:

Позивач - Долженков О.В.

Відповідач - Заріцький В.В.

Суть спору:

До господарського суду Київської області подано позов Відкритого акціонерного товариства «Соммас»(далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Миронівському р-ні (далі - відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення –рішення.

На підставі ухвали голови господарського суду Київської області А.С.Грєхова від 19.06.2008 року справу №А4/119-08 передано для подальшого розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя А.Ю.Кошик, судді Маляренко А.В., Бабкіна В.М.

Справа була прийнята до провадження відповідно до ухвали голови господарського суду Київської області А.С.Грєхова від 19.06.2008 року.

В ході розгляду спору позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, відповідач проти позову заперечив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані ними докази, судом встановлено.

В ході проведеної відповідачем виїзної планової перевірки з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавств Відкритим акціонерним товариством «Соммас» (акт про результати винної планової документальної перевірки від 15.08.2007 року № 242/23-1/20594929) встановлено порушення вимог податкового законодавства. Перевірка проводилась за період з 01.07.2006 року по 31.03.2007 року.

Як вбачається з акту перевірки, в результаті її проведення було встановлено порушення вимог пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», завищення валових витрат у сумі 598028,06 грн., також в порушення п. 1.32 ст. 1; пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено заниження валового доходу на суму 746048,85 грн. В зв'язку з невиконанням позивачем вимог пп. 4.1, 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено заниження платником податку податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 149209,76 грн. В результаті порушення позивачем вимог пп. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»підприємством неправомірно включено до складу податкового кредиту суму ПДВ по отриманих послугах, які не призначаються для використання в їх господарській діяльності, в результаті чого завищено податковий кредит в сумі 74034,83 грн.

На підставі даних акту перевірки, за наслідками виявлених порушень податкового законодавства, ДПІ у Миронівському районі було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.08.2007 року № 0001812301/0, яким донараховано ВАТ «Соммас»податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 198816,00 грн., в тому числі 132544,00 грн. основного платежу та 66272,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач, не погоджуючись зі спірним податковим повідомленням-рішенням звернувся до суду з позовом про його скасування. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на необґрунтованість висновків контролюючого органу.

Дослідивши обставини спору, судом встановлено, що в перевіряємому періоді позивач згідно укладених договорів здійснював продаж продукції власного виробництва пов'язаним особам (ЗАТ «Фінансова компанія «АгроПак», ТОВ «Будград», ВАТ «Канівський маслосирзавод») за цінами нижчими собівартості, що на думку контролюючого органу є порушенням правил господарської діяльності, які призвели до заниження позивачем валового доходу у сумі 746048,85 грн. та, відповідно, заниження податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 149209,76 грн.

Позивач вважає такий висновок відповідача неправомірним, оскільки згідно з п. 7.4 п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Відповідно до пп. 1.20.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Приписами пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Враховуючи фактичні обставини справи, перевіряючі відповідні запити щодо обґрунтування цінової політики ВАТ «Соммас»при реалізації молочної продукції за період з липня по грудень 2006 року не направляли, чим, в свою чергу, допустили порушення вимог пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Також позивач заперечує правомірність визначення відповідачем звичайної ціни виходячи з собівартості молочної продукції, тоді як за змістом пп. 1.20.2, 1.20.6 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»звичайна ціна визначається, виходячи з рівня цін на відповідному ринку, тобто на рівні справедливої ринкової ціни.

Позивач обґрунтовує звичайний рівень цін нижче собівартості продукції, відповідною ціновою політикою підприємства. Також, причиною визначення порушення податкового законодавства вважає непроведення відповідачем належного аналізу економічного обґрунтування застосованих ним для донарахування податку на додану вартість цін, будь-якої оцінки зібраної інформації щодо ідентичних договорів, що виключає можливість співставлення цін в цілях оподаткування.

За наслідками розгляду спору, суд зазначає, що у відповідності до ст. 42 Господарського кодексу України господарська діяльність (підприємництво) це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Собівартість продукції відображає затрати підприємства на виготовлення такої продукції. Зокрема, поняття собівартості продукції визначене в постанові Кабінету міністрів України № 759 від 10.11.1994 року «Про затвердження Основних положень про склад витрат виробництва (обігу) на підприємствах і в організаціях»і включає витрати підприємств, безпосередньо пов'язані з виробництвом і збутом продукції, виконанням робіт та наданням послуг.

Справедлива вартість для готової продукції і товарів відповідно до Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 19 «Об'єднання підприємств», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 07.07.99 № 163 - ціна реалізації за вирахуванням витрат на реалізацію та суми надбавки (прибутку).

Таким чином, реалізація продукції за цінами нижче собівартості фактично передбачає планову збитковість підприємства, тому такі ціни не можуть вважатись звичайними чи справедливими.

Крім того, в ході проведеної перевірки відповідачем було встановлено укладення позивачем з ЗАТ «Клуб Сиру»(Виконавець) договору доручення з організації надання аудиторських послуг від 29.12.2005 року № 24, предметом якого є виконання доручення Замовника щодо пошуку установи з метою організації проведення аудиту господарської діяльності Замовника.

Згідно акту приймання-передачі послуг за вищезазначеним Договором № 24 від 31.08.2006 року вартість таких робіт склала 117000,00 грн., в тому числі ПДВ у сумі 19500,00 грн. Згідно акту приймання-передачі послуг за Договором № 24 від 31.05.2006 року вартість таких робіт склала 193800,00 грн., в тому числі ПДВ у сумі 32300,00 грн. Винагорода виконавцю складає 5160,00 грн., в тому числі ПДВ у сумі 860,00 грн.

Як зазначається в акті перевірки розрахунок за виконані роботи із ЗАТ «Клуб Сиру»проведено в березні 2007 року.

Всього по Договору № 24 в податковому обліку віднесено до валових витрат 263300,00 грн. та включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по отриманих послугах (згідно податкових накладних від 31.05.2006 року № 0000011; 31.05.2006 року № 0000012; 31.07.2006 року № 0000023) у сумі 52660,00 грн.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач вважає зазначені господарські операції такими, що проведені з порушенням правил господарської діяльності, оскільки статутними цілями та визначеними при реєстрації видами діяльності ЗАТ «Клуб Сиру»надання спірних послуг не передбачено. Таким чином, на думку контролюючого органу витрати підприємства на оплату спірних послуг не обґрунтовані відповідними господарськими зобов’язаннями. Крім того, в ході проведення перевірки були відсутні докази фактичного отримання послуг та обґрунтування їх вартості.

Позивач стверджує, що спірні послуги надавались ЗАТ «Клуб Сиру»з метою організації (пошуку відповідної аудиторської установи) здійснення неупередженого фінансового аудиту для оцінки стану фінансово-господарської діяльності позивача.

Також позивач стверджує, що відповідно до ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до пп. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлення додаткових обмежень по віднесенню витрат до складу валових витрат платника податку, окрім вказаних в цьому Законі, забороняється.

Таким чином, позивач вважає, що правомірно відніс до складу валових витрат, пов'язаних з компенсацією вартості послуг, наданих ЗАТ «Клуб Сиру»за договором № 24 витрати у сумі 263300,00 грн. та включив до складу податкового кредиту суми ПДВ по отриманих послугах у сумі 52660,00 грн.

Крім того, за наслідками податкової перевірки відповідачем заперечується правомірність укладення між позивачем та ЗАТ «Клуб Сиру»(Виконавець) договору від 29.12.2005 року № 26, відповідно до якого Виконавець бере на себе обов'язки по дослідженню перспектив та умов проведення зовнішньоекономічної діяльності, пов'язаної з експортом сирів твердих, масла вершкового, молока сухого.

Згідно акту приймання-передачі послуг за вищезазначеним Договором № 26 від 31.08.2006 року вартість таких робіт склала 69000,00 грн., в тому числі ПДВ у сумі 11500,00грн. Згідно акту приймання-передачі послуг за Договором № 26 від 31.05.2006 року вартість таких робіт склала 45000,00 грн., в тому числі ПДВ у сумі 7500,00 грн.

Укладення вищезазначеного договору та його виконання призвело до необґрунтованого віднесення позивачем до валових витрат 95000,00 грн. та включення до складу податкового кредиту суми ПДВ по отриманих послугах (згідно податкових накладних від 31.05.2006 року № 0000013; 31.07.2006 року № 0000025) у сумі 19000,00 грн.

Позивач не погоджуючись з такими висновками контролюючого органу зазначив, що спірна інформація використовувалась скаржником у власній господарській діяльності з метою підвищення економічної рентабельності виробництва, розширення сировинної бази та дослідження перспектив експорту; відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; надання зазначених послуг підтверджуються відповідними актами приймання-передачі.

Крім того, відповідно до ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Судом встановлено, що основний вид діяльності ЗАТ «Клуб Сиру»відповідно до отриманих розширених відомостей центральної бази даних ДПА України - оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, олією, тваринним маслом та жирами.

Крім того, позивачем до валових витрат включено витрати по дослідженню перспектив та умов проведення зовнішньоекономічної діяльності, пов’язаної з експортом сирів твердих, масла вершкового, молока сухого ЗАТ «Клуб Сиру»в сумі 95000 грн. в той час, як за перевіряємий та попередні періоди позивач зовнішньоекономічною діяльністю не займався, сири тверді та масло вершкове, по яких проводилося дослідження перспектив та умов проведення зовнішньоекономічної діяльності, не виробляв.

Щодо посилань позивача на ст. 91 ЦК України щодо правоздатності та дієздатності юридичної особи, суд зазначає, що правоздатність особи це її потенційна можливість мати, зокрема, цивільні права та обов'язки, її обмеження можливе лише за законом чи рішенням суду.

Однак, позивачем не враховано особливості дієздатності юридичних осіб, яка полягає в можливості реалізації прав та обов’язків юридичної особи в межах правового поля, що визначається статутними документами підприємства за рішенням його засновників в момент створення і закріплюється у визначених видах діяльності господарюючого суб’єкта.

В акті планової перевірки зазначено, що в липні 2006 року позивачем згідно виписки банку «Фінанси і Кредит»нараховані та включені до складу валових витрат, витрати по сплаті відсотків за користування кредитом в сумі 686040,68 грн. При проведенні перевірки перевіряючими було встановлено, що протягом перевіряємого періоду підприємствам -пов'язаним особам надавалася безпроцентна фінансова допомога.

Кредит відповідно до договору мультивалютної кредитної лінії № 964М-01-05 від 23.05.2005 року в сумі 45434850,00 грн. та договору мультивалютної кредитної лінії № 963М-01-05 від 23.05.2005 року в сумі 2003075,00 грн. ВАТ «Соммас»отримав на поповнення власних обігових коштів, однак, кредитні кошти використовувались в господарській діяльності іншого господарюючого суб’єкта.

Зокрема, перевіркою встановлено, що суми позики були надані позивачем в якості безпроцентної фінансової допомоги пов'язаним особам.

В ході проведеної перевірки відповідач дійшов висновку про необґрунтованість віднесення відповідних сум відсотків за користування кредитом до валових витрат підприємства та формування податкового кредиту, оскільки відповідні суми позики не використовувались у власній господарській діяльності позивача.

Позивав не погоджуючись з такими висновками контролюючого органу стверджує, що відповідачем не враховано, що господарська діяльність повинна бути направлена на отримання доходу не тільки в грошовій, матеріальній та і в нематеріальній формі в розумінні п. 1.32. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

А саме, надання безпроцентної фінансової допомоги ВАТ «Соммас»пов'язаним особам сприяє зміцненню ділових стосунків, отриманню репутації надійного ділового партнера, що, в свою чергу, сприяє поліпшенню фінансових результатів роботи підприємства в наступних періодах.

Також, позивач наголошує, що відповідачем не зазначено, яким чином були встановлені способи використання залучених за вищезазначеними договорами мультивалютної кредитної лінії грошових коштів та яким чином останні були відокремлені із загальної суми обігових коштів, наявних на банківських рахунках відповідача, і встановлено, що саме грошові кошти банку, а не власні обігові кошти ВАТ «Соммас»були використані для надання безпроцентної фінансової допомоги ВАТ «Світловодський маслосиркомбінат».

Суд вважає, що відповідні обставини не впливають на правомірність відображення сум відсотків за користування кредитом в податковому обліку позивача, оскільки кредитні кошти не використовувались в його господарській діяльності.

В ході вирішення спору судом враховано, що підпунктом 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено включення до складу валових витрат будь-яких витрат, пов'язаних з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються з веденням господарської діяльності платника податку.

Враховуючи принципи господарської діяльності, отримання доходу, в тому числі в нематеріальній формі, має відбуватись внаслідок проведення господарський операцій і повинно мати відповідний грошовий еквівалент.

В той час, як сприяння зміцненню ділових стосунків, отриманню репутації надійного ділового партнера, поліпшення фінансових результатів роботи підприємства в наступних періодах, стосується організації господарської діяльності підприємства, а не її здійснення, крім того, не має зобов’язального характеру та грошової вартості.

Підпунктом 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Проте відповідно до вимог Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»абз. б) п.п. 4.2.2. п.4.2 ст.4 контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначати суму податкового зобов'язання платника податків у випадку коли дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Відповідно до пп. 17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежне від кількості податкових періодів, що минули.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, стосовно допущених ВАТ «Соммас»порушень чинного законодавства, які викладені в акті перевірки від 15.08.2007 року № 242/23-1/20594929 підпунктом 4.2.3 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»передбачено, що обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків, за винятком випадків, визначених пунктом 4.3 цієї статті.

Позивач висновки перевіряючи не спростував належними доказами, в той час, як відповідач довів правомірність та обґрунтованість своїх висновків.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем не обґрунтовані та не доведені, відповідачем спростовані, тому не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 71, 94, 105, 158-163 КАС України, господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня її проголошення, якщо заява про апеляційне оскарження постанови не буде подана. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана, в двадцятиденний строк після надання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий суддя Кошик А. Ю.

Суддя Бабкіна В.М.

Суддя Маляренко А.В.