Ухвала суду № 36767260, 22.01.2014, Апеляційний суд міста Севастополя

22.01.2014

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Провадження № 11кп/797/10/2014 Головуючий у першій інстанції Істягіна Н.М.

Категорія: ст. 289 ч. 3 КК України Доповідач в апеляційної інстанції Батрак В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Севастополя у складі:

головуючого судді - Батрака В.В.,

суддів - Соловйова Є.О., Юненка М.О.,

за участю секретаря - Мазнева Ю.М.,

прокурора - Клочко К.В.,

обвинуваченого - ОСОБА_4,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5,

представника потерпілої - адвоката ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Апеляційного суду міста Севастополя матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_4 за апеляційними скаргами прокурора прокуратури Ленінського району міста Севастополя Тоічкіна С.М., обвинуваченого ОСОБА_4, потерпілої ОСОБА_8 і її представника - адвоката ОСОБА_6 на вирок Ленінського районного суду міста Севастополя від 05 листопада 2013 року, яким

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець смт. Дашів Іллінецького району Вінницької області, громадянин України, з середньою освітою, не одружений, офіційно не працевлаштований, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, мешкає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимий,

засуджений за ст. 289 ч. 3 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, до 5-ти (п'яти) років обмеження волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4:

- на користь ОСОБА_8 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 269.200 гривень, моральної шкоди - 50.000 гривень;

- на користь держави процесуальні витрати у сумі 586 гривень 80 копійок.

Вирішено питання про речові докази.

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Ленінського районного суду міста Севастополя від 05 листопада 2013 року ОСОБА_4 визнано винним у скоєні кримінального правопорушення за наступних обставин.

ОСОБА_4 в період часу з 23 годин 30 хвилин 08 липня 2013 року до 05 годин 30 хвилин 09 липня 2013 року, перебуваючи на вул. Степаненко, будинок 4 у місті Севастополі, шляхом вільного доступу отримав ключі від автомобілю «Toyota Land Cruiser Prado» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 чорного кольору, для його миття. Після чого ОСОБА_4, з метою тимчасового використання транспортного засобу, діючи умисно, за допомогою ключа від автомобілю, всупереч волі власника, з метою здійснення поїздки до місту Балаклава, відкрив двері та проник до салону автомобілю «Toyota Land Cruiser Prado» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 чорного кольору, що належить ОСОБА_8, та реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, а саме автомобілем «Toyota Land Cruiser Prado» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 чорного кольору, не маючи посвідчення водія, технічного паспорту на вказаний автомобіль, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, завів двигун автомобіля та привів його в рух, тим самим незаконно заволодів вказаним автомобілем, отримавши можливість тимчасового використання його в своїх цілях. Після чого, без дозволу законного власника автомобілю з місця скоєння злочину зник і, рухаючись в бік міста Балаклави, на повороті автодороги Севастополь-Інкерман, не впоравшись з керуванням, виїхав з проїзжої частини в праву сторону, після чого здійснив наїзд на ліхтарний стовп, в результаті чого автомобіль перекинувся на лівий бік та отримав механічні пошкодження. В результаті незаконного заволодіння транспортним засобом - автомобілем «Toyota Land Cruiser Prado» державний реєстраційний номер НОМЕР_1, потерпілій ОСОБА_8 завдано матеріальної шкоди, відповідно до висновку експертного авто товарознавчого дослідження серії SL № 20531 (зі змінами) від 17 липня 2013 року, у розмірі 269.200 гривень.

Не погодившись з постановленим вироком, прокурор прокуратури Ленінського району міста Севастополя Тоічкін С.М. потерпіла ОСОБА_8 і її представник - адвокат ОСОБА_6, та обвинувачений ОСОБА_4 подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок Ленінського районного суду міста Севастополя від 05 листопада 2013 року відносно ОСОБА_4, ухвалити новий вирок з призначенням обвинуваченому покарання за скоєне ним кримінальне правопорушення, передбачене ст. 289 ч. 3 КК України, у вигляді семи років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, що йому належить. В інший частині вирок суду першої інстанції прокурор просить залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість.

Зокрема вказує, що районний суд, в порушення вимог ст. 65 КК України, дійшов помилкового висновку про можливість призначення ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, оскільки у провадженні не встановлено та у вироку не зазначено обставин, які істотно знижують ступень тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.

На думку прокурора, суд першої інстанції не в достатньої мірі врахував тяжкість скоєного ОСОБА_4 кримінального правопорушення, обтяжуючі покарання обставини, а також те, що матеріальні збитки, заподіяні потерпілій взагалі не відшкодовано.

По викладених підставах вважає, що достатнім та необхідним для виправлення обвинуваченого покаранням бути тільки позбавлення волі на певний строк.

Крім того вказує, що з урахуванням тяжкості і обставин вчинення кримінального правопорушення, даних про особу винного, є підстави для призначення додаткового покарання у вигляді конфіскації майна.

В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_8 і її представник - адвокат ОСОБА_6 просять скасувати оскаржуваний вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_4 покарання, постановити в цій частині новий вирок, яким визнати ОСОБА_4 винним за ст. 289 ч. 3 КК України та призначити йому покарання у вигляді восьми років позбавлення волі, в інший частині вирок суду залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована доводами про надмірну м'якість призначеного покарання.

Так, посилаючись на п. 6.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», вказують, що ОСОБА_4 свою вину визнав тільки при судовому розгляді, розкаявся номінально, матеріальний збиток не відшкодував і будь-яких заходів для його відшкодування не приймає, кримінальне правопорушення скоїв у стані алкогольного сп'яніння.

Також вважають, що районний суд не врахував ті обставини, що ОСОБА_4 постійного місця проживання та роботи не має, мешкає у садовому товаристві без реєстрації, у зв'язку з чим, має намір уникнути покарання та відшкодування спричинених збитків.

Необхідним та достатнім покарання, на думку потерпілій та її представника, буде вісім років позбавлення волі, що передбачено санкцією статті за скоєне кримінальне правопорушення.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_4 просить змінити постановлений відносно нього Ленінським районним судом міста Севастополя вирок в частині призначеного покарання та застосувати положення ст. 75 КК України.

Доводи апеляційної скарги мотивує суворістю призначеного покарання.

В обґрунтування своїх доводів вказує на ті обставини, що він в повному обсязі визнав себе винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, щиро розкаявся, активно сприяв досудовому розслідуванню і судовому розгляду, заподіяну потерпілій матеріальну шкоду визнав та розмір цивільного позову не оспорював, прийняв заходи про часткове відшкодування шкоди у розмірі 3.000 гривень..

Вважає, що суд першої інстанції не достатньо врахував і те, що він позитивно характеризується за місцем проживання, не є суспільно небезпечним та його перевиховання можливо без ізоляції від суспільства.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши учасників судового провадження:

- прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив скасувати вирок Ленінського районного суду міста Севастополя від 05 листопада 2013 року відносно ОСОБА_4, ухвалити новий вирок з призначенням обвинуваченому покарання у вигляді семи років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, що йому належить, в інший частині вирок суду залишити без змін, який підтримав апеляційну скаргу потерпілої і її представника, та заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого;

- представника потерпілої - адвоката ОСОБА_6, який просив скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_4 покарання, постановити в цій частині новий вирок з призначенням ОСОБА_4 покарання у вигляді восьми років позбавлення волі, в інший частині вирок суду залишити без змін, який підтримав апеляційну скаргу прокурора і заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого;

- обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника - адвоката ОСОБА_5, які підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого та просили суд апеляційної інстанції змінити постановлений відносно ОСОБА_4 вирок в частині призначеного покарання та застосувати положення ст. 75 КК України, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг інших учасників судового провадження;

- дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши та перевіривши доводи апеляційних скарг, судова колегія не находить підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення при зазначених у вироку обставинах, кваліфікація його дій за ст. 289 ч. 3 КК України та розмір цивільного позову нікім не оскаржуються.

Призначаючи покарання ОСОБА_4, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 65 КК України, а також роз'яснень, що містяться в Постанові № 7 Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, що відноситься до категорії особливо тяжкого, особу винного, пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини.

З матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_4 вину в пред'явленому обвинуваченні та заявлений потерпілою цивільний позов визнав в повному обсязі, у скоєному щиро розкаявся, сприяв розкриттю кримінального правопорушення, що обгрунтовано визнано в якості обставини, що пом'якшує його покарання.

Крім того, ОСОБА_4 раніше судимий не був, до кримінальної відповідальності притягується вперше, має реєстрацію на території України та місце проживання в місті Севастополі, на обліку в наркологічному диспансері не перебуває, під наглядом у лікаря психіатра не знаходиться.

Відповідно до характеристики дільничного інспектора Балаклавського РВ УМВС України в місті Севастополі, ОСОБА_4 за місцем проживання характеризується задовільно, спиртними напоями не зловживає, громадський порядок не порушує, у конфліктах помічений не був, з особами, раніше судимими та тими, які ведуть антигромадський спосіб життя, відносини не підтримує.

Разом з тим, районним судом обґрунтовано враховано і те, що кримінальне правопорушення ОСОБА_4 скоїв у стані алкогольного сп'яніння, та правильно визнано цю обставину такою, що обтяжує покарання обвинуваченого.

Також судовою колегією встановлено, що ОСОБА_4 частково відшкодував потерпілій шкоду, завдану його неправомірними діями, а саме перерахував на її ім'я 3.000 гривень, що об'єктивно підтверджується квитанцією поштового відділення, та визнається як обставина, яка пом'якшує покарання.

Виходячи з зазначених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 має відбуватися в умовах здійснення за ним нагляду і обов'язковим залученням до праці, та визнавши конкретні обставини справи такими, які істотно знижують суспільну небезпеку дій ОСОБА_4, а також з урахуванням викладених даних, при призначенні покарання застосував положення ст. 69 КК України і призначив інше, більш м'якше покарання, ніж основне, передбачене санкцією статті за вчинене кримінальне правопорушення.

З таким висновком районного суду погоджується і судова колегія апеляційного суду, оскільки такі обставини, як визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, наявність реєстрації в України і місця проживання в місті Севастополі, позитивна характеристика з місця проживання, молодий вік обвинуваченого, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, в тому числі поведінка власника транспортного засобу, який залишив автомобіль без нагляду, що вплинуло на скоєння кримінального правопорушення, відсутність тяжких наслідків вчиненого, оскільки фізично постраждалих від скоєного ОСОБА_4 кримінального правопорушення не має, його діями лише заподіяно шкоду потерпілій, яка виражається в грошовому еквіваленті, без заподіяння шкоди її життю та здоров'ю, істотно знижують суспільну небезпеку дій ОСОБА_4 і, у сукупності з характером кримінального правопорушення, відсутністю в минулому судимостей та молодим віком обвинуваченого, дають підстави для застосування при призначенні покарання положень ст. 69 КК України.

Виходячи з характеру, ступеня тяжкості кримінального правопорушення та конкретних обставин його вчинення, підстав для застосування положень ст. 75 КК України не встановлено ані судом першої інстанції, ані при апеляційному розгляді кримінального провадження.

Судова колегія визнає необґрунтованими і не бере до уваги доводи, викладені в апеляційних скаргах як про надмірну суворість, так й про необґрунтовану м'якість призначеного ОСОБА_4 покарання.

Зокрема, доводи обвинуваченого про визнання вини, щире каяття у скоєному, активне сприяння розкриттю злочину, визнання цивільного позову та часткове його відшкодування, а також позитивна характеристика з місця проживання, враховано судом першої інстанції, що знайшло своє підтвердження в оскаржуваному вироку.

Суперечать фактичним даним, викладеним у вироку, і доводи прокурора та потерпілої про надмірну м'якість призначеного покарання та недостатнє врахування районним судом тяжкості скоєного ОСОБА_4 кримінального правопорушення, обтяжуючих покарання обставин, а також те, що матеріальні збитки, заподіяні потерпілої, не відшкодовано та заходів по відшкодуванню не прийнято.

Як встановлено з матеріалів провадження та оскаржуваного вироку, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_4 покарання в достатній мірі врахував всі зазначені обставини, тяжкість кримінального правопорушення, вчинення його в стані алкогольного сп'яніння та розмір матеріальної шкоди. Вказане підтверджується викладеними у постановленому вироку обставинами.

Також квитанція поштового відділення, згідно з якої обвинуваченим на ім'я потерпілої ОСОБА_8 було перераховано 3.000 гривень, свідчить про те, що ОСОБА_4 приймає заходи для відшкодування шкоди, що спростовує доводи потерпілої про його намір уникнути покарання та відшкодування спричинених збитків.

Проживання у садовому товаристві також не є підставою вважати наміром обвинуваченого уникнення покарання, оскільки відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах знаходиться на території України, гарантується, у тому числі, вільний вибір місця проживання. Незаконності перебування ОСОБА_4 на території України матеріали провадження не містять.

Посилання в апеляційній скарзі потерпілої та її представника на необґрунтованість застосування ст. 69-1 КПК України є неспроможним, оскільки ця норма закону при призначенні ОСОБА_4 покарання не застосовувалася.

Таким чином, колегія судді доходить висновку про правильність судового рішення районного суду, а також про те, що перебування ОСОБА_4 в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду та обов'язковим залученням до праці сприяє його виправленню, попередженню нових злочинів, та виступить гарантом відшкодування заподіяної потерпілій матеріальної шкоди.

Покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, на думку судової колегії, буде явно несправедливим через його суворість.

Інші доводи апеляційних скарг не спростовують законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Судова колегія зазначає і те, що відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 3 Постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», визначаючи ступень тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів, а також з особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, характер і ступень тяжкості наслідків, тощо). Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи і навчання, його минуле, склад сім'ї, матеріальний стан.

Згідно зі ст. 12 КК України, вчинений ОСОБА_4 злочин відноситься до категорії особливо тяжкого, однак його злочинна діяльність нараховує лише один епізод незаконного заволодіння транспортним засобом, вчинений не з корисливих мотивів, метою заволодіння не було продаж автомобілю та використання грошових коштів на власний розсуд, шкоди життю та здоров'ю будь-яких осіб від скоєного ОСОБА_4 не заподіяно.

Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_4 має молодий вік, раніше не судимий, не спец обліках не знаходиться, мешкає у місті Севастополі самостійно, без родини, працює неофіційно на різних видах робот, за що отримує незначний заробіток, за місцем проживання зарекомендував себе позитивно, заподіяну потерпілій шкоду зобов'язався відшкодувати та приймає для цього заходи у вигляді перерахування потерпілій грошових коштів у сумі 3.000 гривень.

З урахуванням викладеного, доводи про призначення судом першої інстанції надмірно суворого чи несправедливо м'якого покарання є необґрунтованими.

Порушень вимог кримінально-процесуального закону, що тягнуть скасування оскаржуваного вироку, при апеляційному розгляді кримінального провадження не встановлено.

За таких обставин, судова колегія не вбачає підстав для скасування вироку та призначення обвинуваченому іншого покарання, чим призначене вироком суду першої інстанції.

Разом з тим, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції, згідно зі ст. 407 ч. 1 КПК України, має право змінити вирок.

Відповідно до ст. 408 ч. 1 п. 4 КПК України, суд апеляційної інстанції змінює вирок, у тому числі, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.

Санкцією статті 289 ч. 3 КК України передбачено, що за скоєння цього злочину призначається покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк з конфіскацією майна або без такої.

Між тим, постановляючи вирок та вирішуючи питання про призначення ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. 69 УК України у вигляді п'яти років обмеження волі, суд першої інстанції не обговорив питання щодо застосування додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, чи не призначення такого покарання.

Згідно зі ст. 69 ч. 2 КК України, з підстав, передбачених ст. 69 ч. 1 КК України, суд може не призначати додаткове покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове.

Виходячи із вищевикладених обставин, характеру і тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, молодого віку обвинуваченого, інших даних про особу, зокрема відсутності у минулому судимостей, вчинення кримінального правопорушення не з корисливих мотивів, а також у зв'язку із застосуванням ст. 69 КК України додаткове покарання у вигляді конфіскації майна не підлягає застосуванню, що в повному обсязі спростовує в цій частині доводи апеляційної скарги прокурора.

Таким чином, вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання належить змінити, вказавши в резолютивній частині вироку про призначення ОСОБА_4 покарання у вигляді п'яти років обмеження волі без конфіскації майна, що не тягне погіршення становища обвинуваченого.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 408 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги прокурора прокуратури Ленінського району міста Севастополя Тоічкіна С.М., обвинуваченого ОСОБА_4, потерпілої ОСОБА_8 і її представника - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Вирок Ленінського районного суду міста Севастополя, постановлений 05 листопада 2013 року відносно ОСОБА_4 за ст. 289 ч. 3 КК України - змінити в частині призначеного покарання.

ОСОБА_4 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 ч. 3 КК України, призначити покарання у вигляді п'яти років обмеження волі без конфіскації майна.

В інший частині вирок Ленінського районного суду міста Севастополя від 05 листопада 2013 року відносно ОСОБА_4 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий, судді - підписи

Згідно з оригіналом:

Суддя Апеляційного суду

міста Севастополя В.В.Батрак