Постанова № 36766187, 22.01.2014, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

22.01.2014р. справа №905/7823/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддівТатенко В.М. Зубченко І.В., Радіонова О.О.,

за участю представників сторін: від позивача:ОСОБА_4 довіреність від відповідача:Оксаніченко М.Є. довіреністьрозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6, м. Маріуполь Донецька область на рішення господарського судуДонецької області від09.12.2013р.по справі№ 905/7823/13 (суддя: Матюхін В.І.),за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_6, м. Маріуполь Донецька область до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Будводоканал», м. Маріуполь Донецька областьпростягнення 42' 760,68 грн.

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_6, м. Маріуполь Донецька область (далі - «Позивач») звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Будводоканал», м. Маріуполь Донецька область (далі - «Відповідач») 42' 760,68грн., яка складається з: 42.680,00грн. - заборгованості за надані послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом, 1' 443,33грн. - 3% річних.

Заявою від 20.11.2013р. позивач зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з Відповідача 42' 680,00грн. заборгованості та 80,68грн. - 3% річних за період з 29.10.2013р. по 20.11.2013р.

Рішенням господарського суду Донецької області від 09.12.2013 року у справі № 905/7823/13 у задоволенні позовних вимог було відмовлено у повному обсязі. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з безпідставності вимог у межах їх звернення, оскільки звернення позивач до відповідача з претензією щодо оплати, на думку суду, не може вважатися вимогою у розумінні статті 530 ЦК України.

Не погодившись з прийнятим рішенням Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у заявленому розмірі.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та неповно з'ясуванні обстави справи, що мають значення для справи.

Наполягає на тому, що цивільним законодавством не встановлено форма та зміст вимоги для пред'явлення, тому це право може бути реалізовано у претензії, листі, телеграми щодо.

Сторони були апеляційним судом належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, у судове засідання не з'явилися, про поважність причин неявки суд не повідомили.

Позивач підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Відповідач відзив не надіслав, у судовому засіданні звернувся з прохання рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права, а апеляційну скаргу - такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 03.01.12р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Будводоканал" (Замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (Виконавець) був укладений договір на надання послуг (далі - «Договір») з додатками.

Предметом якого є надання виконавцем послуг з перевезення вантажів своїм транспортом за рахунок замовника та на підставі актів виконаних робіт (п.1 договору).

Вартість послуг складає 130,00 грн. за 1 машино-годину роботи механізму, яка може бути змінена тільки за домовленістю сторін з оформленням додатку до договору (п.п.3.1 п.3 договору).

Додатковою угодою сторони узгодили, що вартість послуг складає 140,00 грн. за 1 машино-годину роботи механізму.

За пунктом 6 договору, строк дії договору починається з моменту підписання до 31.12.2012р., з можливістю подальшої пролонгації за домовленістю сторін.

Станом на 01.05.2013р. сторонами складений та підписаний акт звірки розрахунків, з якого вбачається, що залишок неоплаченої суми складає 44' 880,00 грн.

21.10.2013р. Позивачем на адресу Відповідача була направлена претензія, за якою Позивач вимагав сплату утвореної заборгованості у розмірі 42' 680,00 грн. та нарахованої на неї суми 3% річних у розмірі 1' 394,23 грн.

Факт направлення претензії підтверджується описом вкладання поштового відправлення від 21.10.2013р. (а.с.40).

В обґрунтування вимог позову Позивач послався на той факт, що строк виконання Відповідачем обов'язку договором невстановлений, отже звернення до відповідача з претензією, у розумінні ч.2 ст.530 ЦК України, є підставою для виконання обов'язку щодо оплати.

Відповідно до ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу («ГПК») України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Згідно із ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 ЦК України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись у повному обсязі та у встановлені строки. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не припустима.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст..526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1, ч.4 ст. 306 ГК України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов договору позивачем протягом березня - жовтня 2012р. були надані послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом, що відповідачем не оспорюється і підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг):

- №2 від 31.03.2012р. на суму 33930,00грн. (без ПДВ);

- №3 від 15.04.2012р. на суму 9100,00грн. (без ПДВ);

- №4 від 30.05.2012р. на суму 14280,00грн. (без ПДВ);

- №5 від 15.06.2012р. на суму 10780,00грн. (без ПДВ);

- №6 від 30.06.2012р. на суму 9940,00грн. (без ПДВ);

- №7 від 16.07.2012р. на суму 12040,00грн. (без ПДВ);

- №8 від 31.07.2012р. на суму 12320,00грн. (без ПДВ);

- №9 від 31.08.2012р. на суму 11620,00грн. (без ПДВ);

- № 1 від 01.10.2012р. на суму 2800,00грн. (без ПДВ).

Загальна сума наданих послуг протягом дії договору становить 116.810,00грн.

Також протягом лютого-березня 2013р., тобто поза межами дії договору, на який позивач посилається як на підставу своїх вимог, ним відповідачеві були надані послуги на суму 2' 380,00грн. (без ПДВ), підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг):

- №1 від 05.02.2013р. на суму 1260,00грн. (без ПДВ);

- №2 від 11.03.2013р. на суму 1120,00грн. (без ПДВ).

Відповідачем надані в межах дії договору послуги оплачені у розмірі 71' 510,00грн., що підтверджено платіжними дорученнями:

- № 167 від 14.05.2012р. на суму 10' 000,00грн. (оплата рахунку № 2 від 29.02.2012р.);

- № 257 від 26.06.2012р. на суму 2' 000,00грн. (оплата рахунку № 2 від 29.02.2012р.);

- № 285 від 06.07.2012р. на суму 5' 000,00грн. (оплата рахунку № 4 від 30.05.2012р.);

- № 303 від 18.07.2012р. на суму 10' 000,00грн. (оплата рахунку № 6 від 30.06.2012р.);

- № 407 від 05.09.2012р. на суму 5' 000,00грн. (оплата рахунку № 6 від 30.06.2012р.);

- № 418 від 11.09.2012р. на суму 5' 000,00грн. (оплата рахунку № 8 від 30.08.2012р.);

- № 429 від 14.09.2012р. на суму 5' 000,00грн. (оплата рахунку № 7 від 30.07.2012р.);

- № 491 від 05.10.2012р. на суму 5' 000,00грн. (оплата рахунку № 8 від 30.08.2012р.);

- № 497 від 09.10.2012р. на суму 5' 000,00грн. (оплата рахунку № 5 від 30.05.2012р.);

- № 512 від 16.10.2012р. на суму 5' 000,00грн. (оплата рахунку № 7 від 30.07.2012р.);

- № 41 від 28.01.2013р. на суму 5' 000,00грн. (оплата рахунку № 7 від 30.07.2012р.);

- № 82 від 12.02.2013р. на суму 7' 010,00грн. (оплата рахунку № 5 від 30.05.2012р.);

- № 225 від 08.04.2013р. на суму 2' 500,00грн. (оплата рахунку № 7 від 30.07.2012р.).

Відповідачем послуги перевезення по даному договору були отримані та частково оплачені. Наведений факт підтверджується, як актами здачі-приймання робіт, так і платіжними дорученнями на оплату, що також не спростовується Відповідачем по справі.

Виходячи з позову вбачається, що позивач обґрунтував позовні вимоги, як невиконання договору, так і пред'явленою вимогою - претензією.

Отже, висновок суду, що вимога позивача не була пред'явлена - є хибним та таким, що не ґрунтується на нормах діючого законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку), зокрема, встановлюються у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+1(Наказ Міністерства транспорту та зв'язку, від 12.12.2007, № 1149 "Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів").

Оскільки, матеріалами справи підтверджується наявність основного боргу 42' 680,00 грн., то позовна вимоги щодо стягнення 3% річних також є обґрунтованою вимогою.

Перевіривши нараховану позивачем суму 3% річних, суд задовольняє її у межах заявлених вимог.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення може ґрунтуватися лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Однак, оскаржуване рішення господарського суду у даній справі вказаним вимогам не відповідає. Так висновки місцевого господарського суду про те, що претензія не може вважатися вимогою у розумінні приписів ст.. 530 ЦК України, на думку судової колегії, є помилковим та не достатньо обґрунтованим, виходячи з наступного.

Обґрунтовуючи свій висновок місцевий господарський суд послався на норму ст.ст. 6 - 7 ГПК України, дійшовши до висновку, що направлений Відповідачу документ (поіменований Позивачем «претензією) носить виключно процесуальний характер. Відтак - відповідну дію Позивач - процесуальною. Втім, місцевий господарський суд аж ніяк не обґрунтував та не навів жодної підстави для такого висновку.

Між там слід зазначити, що нормами діючого матеріального права чітко не визначена форма та зміст «вимоги», про яку йдеться у ст. 530 ЦК України. Відтак, на думку судової колегії, головним при визначенні судом можливості застосування приписів ст.. 530 ЦК України щодо настання чи не настання строку для виконання того чи іншого зобов'язання (строк виконання якого не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги) є правильна оцінка змісту документа, який зацікавлена сторона визначає як «вимогу», а не його назви.

У даному випадку, судова колегія проаналізувавши пред'явлений Позивачем документ від 21.10.2013р. №1 (а.с.41), названий останнім «Претензією», дійшла висновку про те, що Відповідачу з боку Позивача була пред'явлена саме «вимога» у розумінні приписів ст.. 530 ЦК України

Найменування Позивачем вимоги «претензією» не позбавляє її статуту вимоги.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 - задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької області від 09.12.2013 року по справі № 905/7823/13 - скасувати. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Будводоканал», м. Маріуполь (код ЄДРПОУ 30660782) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 (код НОМЕР_1) 42' 680,00 грн. заборгованість, 80,68 грн. - 3% річних; 1' 720,50 грн. - витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, 860,25 - витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою.

Доручити господарському суду Донецької області видати відповідний наказ про примусове виконання Постанови Донецького апеляційного господарського суду від 22.01.2014р., оформивши його у відповідності до приписів Закону України «Про виконавче провадження».

Головуючий суддя: В.М. Татенко Судді: І.В. Зубченко О.О. Радіонова

Надруковано примірників: 1 - позивачу; 1 - відповідачу; 1 - у справу; 1 - ГСДО; 1 - ДАГС