Постанова № 36765797, 15.01.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/15792/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О., Епель О.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інтервагонсервіс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.11.2013 року по справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Інтервагонсервіс» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000019156 від 20.03.2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «Інтервагонсервіс» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність оскаржуваної постанови, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для скасування спірного податкового повідомлень-рішення, оскільки, не було доведено фактичне виконання господарських операцій, та, як наслідок-встановлено відсутність у позивача правових підстав для формування спірних сум податкових вигод. Апеляційна інстанція не може підтримати таку правову позицію з огляду на слідуюче.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з надходженням постанови від 29.03.2013 року старшого слідчого СВ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС по матеріалах досудового розслідування, внесених до ЄРСР, податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Інтервагонсервіс» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Грейт Стар» за період з 01.01.2011 року по 30.06.2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 19.08.2013 року № 1076/26-58-22-08-11/35931971, у якому відображено висновки про порушення апелянтом пп. 198.3, пп. 198.6 ст. 198, пп. 201.4, пп. 201.6, пп. 201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України № 2755- VІ від 02.12.2010 р. в результаті чого було занижено ПДВ на суму 1 002 816,00 грн..

На підставі зазначених вище висновків акту перевірки прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Так, між позивачем (покупець) та ТОВ «Грейт Старт» (постачальник) укладено договір поставки № 01-24/12 від 24.12.2012 р. Відповідно до розділу 1 договору, постачальник зобов'язується поставляти та передати у власність покупця товари, визначені у п. 2.1 договору, а покупець прийняти та оплатити товари в асортименті, кількості та за цінами, викладеним у додатках до цього договору, які є невід'ємною частиною договору. Під додатками до цього договору маються на увазі додаткові угоди, специфікації, додатки, узгоджені постачальником замовлення покупця, рахунки та видаткові накладні, які видаються постачальником. Всі додатки до даного договору становлять невід'ємну частину договору.

Права та зобов'язання сторін за цим договором визначаються, виходячи з його умов. Так, поставка товарів здійснюється окремими партіями. Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товарів, її часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) кожної партії товарів узгоджуються сторонами шляхом оформлення замовлень на поставку товарів відповідно до умов, визначених цим договором.

Замовлення на поставку відповідної партії товарів подається покупцем у письмовій формі власноручно або передається факсимільним або поштовим зв'язком (рекомендованим листом), або/чи в усній формі (по телефон).

На підтвердження виконання умов даного договору матеріали справи містять: копію договору поставки, видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання - передачі.

В подальшому товар від TOB «Грейт Старт» було реалізовано (продано) апелянтом ТОВ «Вагонтрассервіс», що підтверджується рядом видаткових накладних, податкових накладних та банківськими виписками, що також наявні в матеріалах справи.

Зазначених вище документів, на думку суду першої інстанції, виявилося недостатньо для того щоб вважати договірні зобов'язання такими, що виконані належним чином, а також для підтвердження товарності господарських відносин та їх реальності. В свою чергу, апеляційна інстанція не може погодитися з такими доводами, з огляду на слідуюче.

Перш за все, необхідно зазначити, що судом першої інстанції до даних правовідносин не правомірно не застосовано положення п. 86.9 ст. 86 ПК України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Згідно п. 58.4 ст. 58 ПК України встановлено, що у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом. Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Таким чином, судова колегія повністю приходить до висновку, що матеріали перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку, а статус таких матеріалів перевірки та висновків державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність, при цьому орган державної податкової служби визначає суми грошових зобов'язань, але податкове повідомлення-рішення не приймає до набрання законної сили обвинувальним вироком, винесеним судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, або рішенням про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Отже, спірне податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом передчасно, оскільки винесене відповідачем на підставі висновків акту позапланової перевірку, яку призначено відповідно до кримінально-процесуального закону. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів існування та набрання законної сили рішенням, прийнятим в порядку кримінально-процесуального судочинства. Також за основу висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту взято акти перевірки контрагентів позивача іншими органами ДПС щодо фіктивності правочинів, які ними укладались.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи відповідача про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентами базуються лише на твердженнях податкової інспекції, які не підтвердженні належними та допустимими доказами, а тому мають сумнівний характер.

Приймаючи до уваги, що в матеріалах справи наявні видаткові та податкові накладні, виписки з банку, які оформлені належним чином, містять усі необхідні реквізити, відтиски мокрих печаток, підписи уповноважених осіб, а також те, що видані позивачу податкові накладні належно оформлені контрагентом, який на момент їх видачі знаходився в Єдиному державному реєстрі, був зареєстрованим платником податку на додану вартість, колегія суддів вважає помилковими доводи відповідача про не підтвердження позивачем права на податковий кредит.

Також судова колегія не може не погодитися з доводами апелянта, що податковий орган фіктивність господарських операції між позивачем та його контрагентом обґрунтовує фактично лише висновком експертизи від 10.07.2013 року № 580 НДЕКЦ СТКЗР Білоцерківського МВ, проведеної в рамках вже згаданого вище кримінального провадження, що не може вважатися належним доказом в обґрунтування нереальності та безтоварності укладення договорів.

За п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно когось із контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Також в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року зазначено, що в разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Така правова позиція викладена й в постанові Верховного Суду України від 29.10.2010 року № 21-14а10 за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Отже, укладаючи угоду із своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента договору: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність, тощо.

Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету зумовлює відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи (постанова Верховного Суду України від 31 січня 2011 року по справа № 21-42а10).

Необхідно зауважити, що позивачем були вчинені всі необхідні дії, починаючи з укладання договору до проведення оплати товару та його реалізації. Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів. Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірне податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом передчасно.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки позивачем документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених ним господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про безтоварність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, орган державної податкової служби не наділений правом самостійно визначати сумнівність чи фіктивність правовідносин, їм надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, … (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»).

Тому податкова інспекція має право звернутися до суду з метою визнання правочину недійсним, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, а тому останнє підлягає скасуванню.

За таких обставин Окружним адміністративним судом міста Києва зроблено неправильний висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.198, ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційна інстанція дійшла однозначного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 199, 200, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інтервагонсервіс»- задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2013 року - скасувати, постановити нову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 16.09.2013 року № 0005892208 Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 20.01.2014 року.

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Аліменко В.О.

Епель О.В.