Рішення № 36763497, 20.01.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23457/13

20.01.14

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго"

до приватного акціонерного товариства "Вищий навчальний заклад "Міжрегіональна академія управління персоналом"

про стягнення 74 880,04 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги лЛьвівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" до приватного акціонерного товариства "Вищий навчальний заклад "Міжрегіональна академія управління персоналом" про стягнення 74 880,04 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.01.2004 року між ним та Міжрегіональною академією управління персоналом" (у формі акціонерного товариства закритого типу) укладено договір №3957/Ш про постачання теплової енергії в гарячій воді.

В порушення умов договору на норм чинного законодавства відповідач не виконує взяті на себе зобов’язання, внаслідок чого за період з 01.05.2012 року по 30.09.2013 року виникла заборгованість в розмірі 70 222,29 грн.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію в гарячій воді в розмірі 70 222,29 грн., пені в розмірі 3 714,37 грн. та 3 % річних в сумі 943,38 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.12.2013 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 17.12.2013 року.

В судове засідання 17.12.2013 року представники сторін не з’явилися, вимоги ухвали від 05.12.2013 року не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час та дату судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 27518188, № 01030 27518218 відповідно, але 17.12.2013 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.12.1013 року розгляд справи відкладено на 20.01.2014 року.

В судове засідання 20.01.2014року представники сторін не з’явилися, вимоги ухвали від 05.12.2013 року не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час та дату судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 27518897, № 01030 27518862 відповідно, але 20.01.2014 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 05.12.2013 року та клопотання про розгляд справи без участі представника.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01.01.2004 року між Львівським міським комунальним підприємством "Львівтеплоенерго" (енергопостачальна організація) та Міжрегіональною академією управління персоналом (у формі акціонерного товариства закритого типу) в особі директора Львівського інституту (споживач) укладено договір №3953/Ш про постачання теплової енергії в гарячій воді.

Згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АГ №913255 повним найменуванням відповідача є приватне акціонерне товариство «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академією управління персоналом» (код ЄДРПОУ 00127522).

Відповідно до пункту 1.1. договору, енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Згідно з п.2.1 договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби:

опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону;

гаряче водопостачання - протягом року згідно графіка, затвердженого органами місцевої влади;

Початок та закінчення опалювального сезону встановлюється відповідними органами влади. (п.2.2 договору).

Споживач теплової енергій зобов’язується:

- додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені в додатку №1 до даного договору, не допускаючи їх перевищення (п.3.2.1);

- виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в термінах, які передбачені даним договором (п.3.2.2).

Як вбачається з додатку №1 до договору №3957/Ш від 01.01.2004 року, у відповідача відсутні прилади обліку опалення.

Відповідно до п.5.1 договору, облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку при їх наявності , а при їх відсутності – за розрахунковим способом.

Згідно з п.6.1 договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів та іншими незабороненими чинним законодавством формами.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до п.6.3 договору, споживач до 15-го числа місяця, наступного за звітним сплачує енергопостачальній організації вартість фактично спожитої теплової енергії.

В матеріалах справи наявні підписані сторонами акти про включення системи теплоспоживання від 07.11.2001 року (опалювальний сезон 2011/2012рр.) та від22.10.2012 року (опалювальний сезон 2012/2013рр.).

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, останній в порушення умов договору та чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов’язання по оплаті отриманої енергії в гарячій воді, у зв’язку з чим у останнього, за період з 01.05.2012 року по 30.09.2013 року виникла заборгованість в розмірі 70 222,29 грн.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України “Про теплопостачання”, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №3957/Ш від 01.01.2004 року в період з 01.05.2012 року по 30.09.2013 року у відповідача перед позивачем в сумі 70 222,29 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і не спростований відповідачем, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Також, у зв’язку з неналежним виконанням грошових зобов’язань за договором позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 3 714,37 грн. за період з 16.04.2013 року по 30.09.2013 року.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2.3 договорів, споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію – пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Дії відповідача є порушенням вимог договорів, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору, Цивільного кодексу України та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань.

З огляду на вищенаведене, суд погоджується з розрахунком пені в розмірі 3 714,37 грн. за період з 16.04.2013 року по 30.09.2013 року наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

У зв’язку з неналежним виконання грошових зобов’язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних в розмірі 943,38 грн. за період з 16.06.2012 року по 30.09.2013 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору, умовами статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем, суд погоджується з розрахунком 3 % річних в розмірі 943,38 грн. нарахованих за період з 16.06.2012 року по 30.09.2013 року, наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Вищий навчальний заклад "Міжрегіональна академія управління персоналом" (03039, м. Київ, вул. Фрометівська, будинок 2, ідентифікаційний код 00127522) на користь Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" (79040, м. Львів, вул. Д.Апостола, 1, ідентифікаційний код 05506460) заборгованість в розмірі 70 222 (сімдесят тисяч двісті двадцять дві) грн.. 29 коп., пеню в розмірі 3 714 (три тисячі сімсот чотирнадцять) грн.. 37 коп., три проценти річних в розмірі 943 (дев’ятсот сорок три) грн. 38 коп., а також 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.М. Мудрий