Постанова № 3676018, 25.09.2008, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2008                                                                                           № 14/47

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Зеленіна В.О.

суддів:           Синиці О.Ф.

          Рєпіної Л.О.

при секретарі:           Волуйко Т.В.

За участю представників:

від позивача -Плохута Н. В. – по довіреності

від відповідача - Галанський Д. П. – по довіреності

Присутній експерт КНДІСЕ Ратуш В. Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнє підприємство "Газ-тепло"

на рішення Господарського суду м.Києва від 15.05.2007

у справі № 14/47 (Калатай Н.Ф.)

за позовом                               Комунальне підприємство "Управління житлово-комунального господарства"

до                                                   Дочірнє підприємство "Газ-тепло"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                  стягнення 1159830,13 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 15.05.2007р. (суддя КалатайН.Ф.) частково задоволено позов КП "Управління житлово-комунального господарства" та стягнуто з ДП "Газ-тепло" 956 560 грн. 65 коп. вигоди позивача за період з жовтня 2003р. по вересень 2004р., що становить різницю в ціні теплової енергії по договору комісії № 12/03-123 від 15.10.2003р. В частині задоволення позову суд виходив з наявності вигоди позивача, розмір якої розрахований з огляду на тарифи на послуги з теплопостачання, затверджені виконавчим комітетом Славутицької міської ради Київської області. В стягненні 29 565 грн. 61 коп. –3 % річних судом відмовлено з огляду на недоведеність їх розміру при нарахуванні без визначення періоду, а в стягнення 173 703 грн. 87 коп. пені відмовлено з посиланням на невизначення в договорі за невиконання якого саме договірного зобов’язання до відповідача застосовується відповідальність у вигляді пені, а також невизначення порядку і строків надходження суми вигоди позивачеві.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду в частині стягнення вигоди, відповідач просить його скасувати, а в позові відмовити повністю. Заявник скарги посилається на те, що при обґрунтуванні позовних вимог позивач не надав жодних доказів укладення угод зі споживачами по зазначених у розрахунках тарифах, не відображена сума вигоди і у звітах комісіонера та у акті звірки взаєморозрахунків станом на 31.05.2006р.

Враховуючи виклик в судове засідання експерта для дачі ним пояснень по суті проведеної експертизи та з огляду на питання, що їх просить поставити відповідач на вішення експерта при проведенні додаткової експертизи клопотання відповідача про призначення останньої задоволенню не підлягає.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, судом встановлено наступне.

15.10.2003 р. позивач, як Комісіонер, та відповідач, як Комітент, уклали договір комісії № 12/03–123 (далі Договір), відповідно до умов якого відповідач уповноважує, а позивач бере на себе обов’язок протягом строку дії Договору здійснювати діяльність з продажу Теплової енергії відповідно до умов Договору, в інтересах відповідача від свого імені та за рахунок відповідача.

Додатковою угодою № 2 до Договору сторони затвердили форму Звіту Комісіонера.

Відповідно до п. 4.5 Договору загальний обсяг відпущеної теплової енергії Комісіонерам споживачам згідно укладеним угодам повинен відповідати обсягу теплової енергії, отриманому від комітента.

Відповідно до р. 3 Договору ціна Теплової енергії визначається відповідно до підписаних Актів прийому–передачі теплової енергії (за формою, наведеною у Додатку № 1 до Договору).

Як свідчать додані до матеріалів справи Акти прийому–передачі теплової енергії до Договору та Звіти комісіонера, протягом жовтня 2003 року –вересня 2004 року позивач отримував від відповідача теплову енергію за тарифами, узгодженими в Актах, для подальшої її реалізації споживачам.

Вказаний факт не заперечується сторонами, як і обсяги теплової енергії, переданої за Договором.

Відповідно до п.4.3 Договору позивач зобов’язаний укласти угоди із споживачами від свого імені (Постанова КМУ № 1497 від 30.12.1999 року “Про затвердження населенню послуг з водо - , теплопостачання та водовідведення”).

Відповідно до п. 4.4 Договору, угоди, укладені позивачем зі споживачами, повинні передбачати розрахунки за спожиту теплову енергію шляхом перерахування грошових коштів на рахунок відповідача з вказівкою призначення платежу “За теплову енергію, з ПДВ”.

Отже, за умовами Договору гроші за теплову енергію, що її реалізовував споживачам позивач, в повному обсязі надходили на рахунок відповідача.

Відповідно до п.5.2 Договору комісійна винагорода становить 0,1% від суми фактично реалізованої теплової енергії. Якщо позивач укладе угоду на умовах більш вигідних, ніж ті, що були зазначені відповідачем, вся вигода надходить позивачу.

Як слідує з доданих до матеріалів справи копії договорів зі споживачами, вони не містять розрахунку цін за теплову енергію, а містять лише посилання на те, що розрахунки за теплову енергію здійснюються відповідно до встановлених тарифів.

Згідно ч. 2 п. 1 ст. 7 Закону України „Про житлово-комунальні послуги” до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, в тому числі, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Згідно п. 10 Правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.97 р. № 1497, що діяли протягом спірного періоду, плата за надані послуги вноситься щомісячно за нормами і тарифами, встановленими Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями з розрахунку на 1 кв. метр житла на одного мешканця та за нормами на ведення особистого підсобного господарства або за показаннями засобів обліку води і теплової енергії, встановленими на вводі у будинок чи у квартиру (приватний будинок), та тарифами за 1 куб. метр води або 1 Гкал теплової енергії.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач був зобов’язаний відпускати теплову енергію споживачам за тарифами, встановленими рішеннями Виконавчого комітету Славутської міської ради Київської області, які містяться в матеріалах справи і з огляду на які позивачем розраховані суми вигоди за кожний місяць спірного періоду (відповідні розрахунки додані позивачем до позову).

Згідно зазначеним розрахункам, сума вигоди позивача за період з жовтня 2003 року по вересень 2004 року становить 956560,65 грн. і позивачу як Комісіонеру не перерахована.

Заперечення відповідача щодо незаконності вказаних рішень міськради не можуть бути прийняті колегією суддів в якості доказів, оскільки в матеріалах справи відсутні докази визнання їх недійсними.

Згідно ст. 1212 Глави 83 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набутемайно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння та повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Згідно ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (ЦК України) зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 956560,65 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 956560,65 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 6.1 Договору, в разі невиконання або неналежного виконання відповідачем Договору, відповідач зобов’язаний сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми Договору за кожний календарний день прострочення, але не більше 10 % від суми Договору.

Тобто, за невиконання якого саме договірного зобов’язання до відповідача застосовується відповідальність у вигляді пені, сторонами у Договорі не визначено.

Згідно ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Сторони не досягли письмової форми щодо застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення пені

Крім того, пунктом 5.2 Договору не визначено порядок і строки надходження суми вигоди позивачеві.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні вимог про стягнення пені.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 29565,61 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, для застосування відповідальності за користування чужими коштами у вигляді річних необхідно встановити дату, починаючи з якої кредитор набуває право їх застосовувати, тобто період нарахування фінансової санкції.

Позивач нараховує 3 % річних за період 356 календарних днів, не визначаючи періоду їх нарахування, що свідчить про недоведеність розміру заявлених до стягнення річних і є порушенням вимог закону, з огляду на що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 29565,61 грн.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження обставин, викладених в апеляційній скарзі.

Враховуючи викладене вище, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м.Києва від 15.05.2007 р. у справі № 14/47 відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, а тому підстави для його скасування відсутні.

З урахуванням обставин справи, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по оплаті судової експертизи покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України

Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Газ-тепло" НАК “Нафтогаз України” на рішення Господарського суду м. Києва від 15.05.2007 р. у справі № 14/47 –залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 15.05.2007 р. у справі № 14/47 – залишити без змін.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства “Газ–тепло” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (03065, м. Київ, бульв. І. Лепсе, 16, ідентифікаційний код 32587579, р/р 260083016264 в ГОУ ПІБ м. Києва, МФО 300012, або з будь–якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Комунального підприємства “Управління житлово–комунального господарства” (07100, Київська область, м. Славутич, вул. Військових будівельників, 8, ідентифікаційний код 31476318, р/р 26008301325785 в філіалі “Відділення Промінвестбанку України” в м. Славутичі Київської області, МФО 321154) витрати, пов’язані з розглядом справи в суді в сумі 15114 (п’ятнадцять тисяч сто чотирнадцять) грн.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.

5. Матеріали справи № 14/47 повернути Господарському суду м. Києва.

Головуючий суддя                                                                      Зеленін В.О.

Судді                                                                                          Синиця О.Ф.

                                                                                          Рєпіна Л.О.