Ухвала суду № 36757732, 23.01.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/4293/13-ц Головуючий у І інстанції Голуб А.В. Провадження № 22-ц/780/85/14 Доповідач у 2 інстанції ПриходькоКатегорія 46 23.01.2014

УХВАЛА

Іменем України

22 січня 2014 року колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого: Приходька К.П.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

при секретарі: Дмитренко Ю.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2013 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,-

встановила:

у березні 2013 року позивачка звернулася до суду з вказаним позовом який обґрунтовувала тим, що сторони уклали шлюб 12.08.1995 року, а відповідно до рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 20.02.2013 року за №357/795/13-ц провадження №2/357/982/13 шлюб між позивачем і відповідачем було розірвано.

Вказувала на те, що за період проживання у шлюбі, сторонами було придбане наступне майно: збудовано житловий будинок з сараєм-гаражем-літньою кухнею за АДРЕСА_1, який в подальшому було зареєстровано за відповідачем відповідно до свідоцтва про право власності від 21 вересня 2000 року, вартість житлового будинку станом на день звернення до суду становить 50 000 гривень; автомобіль марки ВАЗ 111740, номерний знак НОМЕР_1, кузов НОМЕР_4, який сторони придбали на підставі довідки-рахунку ДДР723587 від 04.11.2008 р., вартість даного транспортного засобу станом на 20.03.2013 р. становить 56 000 гривень; причіп ПФ 01 ФЕРМЕР, номерний знак НОМЕР_2, шасі НОМЕР_5, який сторони придбали на підставі довідки-рахунку ОПГ036781 від 31.01.1998 р., вартість даного причіпу станом на 20.03.2013 р. становить 4 000 грн. Всього за період шлюбу сторонами було придбано спільного сумісного майна на загальну суму 110 000 гривень.

Позивачка вказувала на те, що вона має право на 1/2 частину вищевказаного майна, тобто на суму 55 000 гривень. Тому, з урахуванням уточнених позовних вимог просила поділити спільне сумісне майно, набуте за час шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2; визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з сараєм-гаражем-літньою кухнею за АДРЕСА_1, загальною площею 83,7кв.м. житловою площею 64,6кв.м., вартістю 25 000 гривень; залишити за ОСОБА_2 на праві власності 1/2 частину житлового будинку з сараєм-гаражем-літньою кухнею за АДРЕСА_1, загальною площею 83,7кв.м., житловою площею 64,6кв.м., вартістю 25 000 гривень; виділити ОСОБА_2 на праві власності автомобіль марки ВАЗ 111740, номерний знак НОМЕР_3, кузов № НОМЕР_4, вартістю 50 000 гривень, придбаний на підставі довідки-рахунку ДДР723587 від 04.11.2008 р.; причіп ПФ 01 ФЕРМЕР, номерний знак НОМЕР_2, шасі НОМЕР_7, вартістю 3 000 гривень придбаний на підставі довідки-рахунку ОПГ036781 від 31.01.1998 р.; стягнути з ОСОБА_1 на користь позивачки грошову компенсацію різниці вартості часток, що виділяється в особисту приватну власність ОСОБА_2 в розмірі 26 500 грн. ОСОБА_3 також просила на підставі ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1545га, кадастровий номер 3220487201:04:003:0081, що розташована по АДРЕСА_1 та призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, вартістю 28 482,07 гривень; залишити за ОСОБА_2 на праві власності 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1545га, кадастровий номер 3220487201:04:003:0081, що розташована по АДРЕСА_1 та призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, вартістю 28 482,07 гривень; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 4504,41 грн., які складаються з: 550 грн. - сплаченого судового збору; 69,59 грн. - за адвокатський запит; 3 600 грн. - витрати на правову допомогу; 284,82 грн. - сплачений судовий збір.

Представник відповідача ОСОБА_4 збільшені та уточнені позовні вимоги позивачки визнала частково та не заперечувала щодо задоволення позову позивачки в частині: визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину житлового будинку; залишення за ОСОБА_2 на праві власності 1/2 частини житлового будинку; визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1545га., кадастровий номер 3220487201:04:003:0081; залишення за ОСОБА_2 на праві власності 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1545га., кадастровий номер 3220487201:04:003:0081.

Представник відповідача не заперечувала те, що автомобіль марки ВАЗ 111740, номерний знак НОМЕР_3, вартістю 50 000 гривень та причіп ПФ 01 ФЕРМЕР, номерний знак НОМЕР_2. шасі НОМЕР_5, який був придбаний на підставі довідки-рахунку ОГ1Г036781 від 31.01.1998 р. вартістю 3 000 гривень являються спільним сумісним майном сторін.

Представник відповідача не заперечувала щодо виділення відповідачу ОСОБА_1 на праві власності автомобіля марки ВАЗ 111740, номерний знак НОМЕР_3, вартістю 50 000 гривень та причіпа ПФ 01 ФЕРМЕР, номерний знак НОМЕР_2, вартістю 3 000 гривень але заперечувала щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації різниці вартості часток, що виділяється в особисту приватну власність ОСОБА_2 в розмірі 26 500 грн. посилаючись на те, що ОСОБА_2 не згоден сплачувати вказану компенсацію, бо у нього відсутні такі кошти. Також представник відповідача заперечувала щодо задоволення інших вимог ОСОБА_1.

07 травня 2013 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов в якому посилався на те, що з 26.10.2009 року ОСОБА_1 зареєстрована як суб»єкт підприємницької діяльності і весь товар, який використовувався у її підприємницькій діяльності був куплений за кошти, які заробляв ОСОБА_2 працюючи на посаді експедитора відділу логістики ДП «Савсервіс столиця», оскільки ОСОБА_1 ніде не працювала.

Із листа Білоцерківської ОДПІ Київської області ДПС від 20.05.2013 року за №3903/609/171 вбачається, що за час спільного проживання у шлюбі (2009-2012p.p.) фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було отримано доходу у розмірі 128 930 грн. ОСОБА_1 вказував на те, що дохід від підприємницької діяльності ОСОБА_1 у розмірі 128 930 грн. підлягає поділу в рівних частинах, тобто ОСОБА_2 має право на частку, що становить 64 465 гривень. ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на 1/2 частку одержаних доходів від підприємницької діяльності ОСОБА_1 з 2009 року по 2012 рік, що становить 64 465 гривень; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частку одержаних доходів від підприємницької діяльності ОСОБА_1 з 2009 року по 2012 рік, що становить 64 465 гривень.

Ухвалою суду від 13.06.2013 року було прийнято та об»єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя вимоги ОСОБА_2 за зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Поділено спільне сумісне майно, набуте за час шлюбу між сторонами. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з сараєм-гаражем-літньою кухнею за АДРЕСА_1, загальною площею 83,7кв.м. житловою площею 64,6кв.м., вартістю 25 000 гривень.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1545га, кадастровий номер 3220487201:04:003:0081, що розташована по АДРЕСА_1 та призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, вартістю 28 482,07 грн.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля марки ВАЗ 111740, номерний знак НОМЕР_3, кузов № НОМЕР_4, придбаного на підставі довідки-рахунку ДДР723587 від 04.11.2008 р., вартістю 25 000 гривень.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину причіпа ПФ 01 ФЕРМЕР, номерний знак НОМЕР_2, шасі НОМЕР_5, придбаного на підставі довідки-рахунку ОПГ036781 від 31.01.1998 р., вартістю 1 500 гривень.

Залишено за ОСОБА_2 на праві власності 1/2 частину житлового будинку з сараєм-гаражем-літньою кухнею за АДРЕСА_1, загальною площею 83,7 кв.м., житловою площею 64,6кв.м., вартістю 25 000 гривень.

Залишено за ОСОБА_2 на праві власності 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1545га., кадастровий номер 3220487201:04:003:0081, що розташована по АДРЕСА_1 та призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, вартістю 28482,07 грн.

Залишено за ОСОБА_2 на праві власності 1/2 частину автомобіля марки ВАЗ 111740, номерний знак НОМЕР_3, кузов № НОМЕР_4, придбаного на підставі довідки-рахунку ДДР723587 від 04.11.2008 р., вартістю 25 000 гривень.

Залишено за ОСОБА_2 на праві власності 1/2 частину причіпа ПФ 01 ФЕРМЕР, номерний знак НОМЕР_2, шасі НОМЕР_5, придбаного на підставі довідки-рахунку ОПГ036781 від 31.01.1998 р., вартістю 1 500 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 799,82 грн.

Відмовлено ОСОБА_1 в стягненні з ОСОБА_2 69 гривень 59 коп. за адвокатський запит, 3 600 гривень витрат на правову допомогу, 35 грн. судового збору. В задоволенні решти частини позову відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення в частині відмови їй в стягненні з ОСОБА_2 69 грн. 59коп. за адвокатський запит та 3 600 грн. витрат на правову допомогу скасувати, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити цю частину вимог.

Також, не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення суду в частині відмови йому в задоволенні зустрічного позову та ухвалити нове рішення по суті зустрічних позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 12.08.1995 року сторони уклали шлюб, 20.02.2013 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду шлюб було розірвано (а.с.5).

Також встановлено, що під час шлюбу за спільні кошти подружжя сторонами було побудовано житловий будинок з сараєм-гаражем-літньою кухнею за АДРЕСА_1, загальною площею 83,7кв.м., житловою площею 64,6кв.м., вартість якого з врахуванням зносу на час розгляду справи сторони погодили в судовому засіданні, а саме сторонами було погоджено, що вартість вищевказаного житлового будинку з сараєм - гаражем-літньою кухнею на даний час - 50 000 гривень.

На ім»я ОСОБА_2 виконкомом Томилівської сільської ради було видано 21.09.2000 року свідоцтво про право власності на житловий будинок з сараєм - гаражем-літньою кухнею за АДРЕСА_1. На вказаному свідоцтві міститься реєстраційний напис на право встановлювальному документі про те, що зазначений будинок в цілому зареєстрований в Білоцерківському БТ1 на праві приватної власності за ОСОБА_1 реєстровий №474. Наведене підтверджується поясненнями учасників процесу, копією свідоцтва про право власності на житловий будинок.

Також, під час шлюбу за спільні кошти подружжя сторонами було придбано автомобіль марки ВАЗ 111740, номерний знак НОМЕР_3, кузов НОМЕР_4, який був придбаний на підставі довідки-рахунку ДДР723587 від 04.11.2008 р., вартість якого з врахуванням зносу на час розгляду справи представники сторін погодили в судовому засіданні, а саме представниками сторін було погоджено, що вартість вищевказаного автомобіля на даний час - 50 000 гривень. За спільні кошти подружжя сторонами також було придбано причіп ПФ 01 ФЕРМЕР, номерний знак НОМЕР_2, шасі НОМЕР_5 на підставі довідки-рахунку ОПГ036781 від 31.01.1998 р., вартість якого з врахуванням зносу на час розгляду справи представники сторін погодили в судовому засіданні, а саме представниками сторін було погоджено, що вартість вищевказаного причіпу на даний час - 3 000 гривень.

Відповідно до довідки виданої Білоцерківським МРЕВ ДАІ при УДАІ ГУМВС України в Київській області за №213 від 15.03.2013 року вищевказаний автомобіль та причіп зареєстровані на ім»я відповідача (а.с.7).

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно до ч.1 ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

В ч.1 ст.70 СК України вказано, що у разі поділу майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.1 ст.71 СК України, майно, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Тому, суд вважав, що до поділу підлягає спільне сумісне майно сторін, яке було нажите ними під час шлюбу за спільні кошти подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

На підставі вищевикладеного, суд поділив спільне сумісне майно, набуте за час шлюбу сторонами, при цьому визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину спірного житлового будинку.

Задовольняючи позов в частині поділу спірного житлового будинку суд першої інстанції виходив з наступного.

Згідно до ст.183 ЦК України, подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Відповідно до ч.2 ст.71 СК України, неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. В ч.4 цієї ж статті вказано, що присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. А в ч.5 цієї ж статті вказано, що присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання про поділ майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4.5 ст.71 СК України щодо обов»язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Тобто, спірні автомобіль та причіп, які належать сторонам по справі на праві спільної сумісної власності відносяться до неподільних речей.

ОСОБА_1 погодилася на присудження їй грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на вищевказані неподільні речі, однак ОСОБА_2 відмовився від попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Оскільки, неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд правильно вважав, що слід первісний позов у цій частині задоволити частково та визнати ідеальні частки подружжя в цьому вищевказаному майні без його реального поділу і залишити майно у їх спільній частковій власності, а саме: визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля марки ВАЗ 111740. номерний знак НОМЕР_3, вартістю 25 000 гривень; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину причіпа ПФ 01 ФЕРМЕР, номерний знак НОМЕР_2, придбаного на підставі довідки-рахунку ОПГ036781 від 31.01.1998 р., вартістю 1 500 гривень та залишити за ОСОБА_2 на праві власності 1/2 частину вказаного автомобіля та причіпа.

Крім того, ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 667468 від 19.08.2008 року належить земельна ділянка площею 0,1545га., кадастровий номер 3220487201:04:003:0081, що розташована по АДРЕСА_1 цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, нормативна грошова оцінка земельної ділянки 56 964,15 гривень. Вказаний державний акт на право власності на земельну ділянку був виданий 19.08.2008 року на підставі рішення 6 сесії 5 скликання Томилівської сільської ради від 30.11.2006 року №06-49. Вартість вказаної земельної ділянки на час розгляду справи представники сторін погодили в судовому засіданні, а саме представниками сторін було погоджено, що вартість вищевказаної земельної ділянки на даний час - 56 964,15 гривень.

Як вже зазначено вище в рішенні суду судом поділене спільне сумісне майно, набуте за час шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 та при цьому було визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з сараєм-гаражем-літньою кухнею за АДРЕСА_1, загальною площею 83,7кв.м., житловою площею 64,6кв.м., вартістю 25 000 гривень. Відповідно до ч.1 ст.377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

В ч.1 ст.120 ЗК України вказано, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до п.18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 року №7 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19.03.2010 року №2), земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК,377 ЦК України.

Тому, враховуючи вищевикладене, суд правильно визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1545га, кадастровий номер 3220487201:04:003:0081, що розташована за вказаною вище адресою, вартістю 28 482,07 гривень, а також залишив за ОСОБА_2 на праві власності 1/2 частину спірної земельної ділянки.

Суд правильно стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 799 гривень 82 коп. сплаченого судового збору. Також ОСОБА_1 вірно відмовив в стягненні судового збору в сумі 35 грн., задоволенні її вимог про стягнення з ОСОБА_2 на її користь 69,59 грн. за адвокатський запит за недоведеністю.

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на її користь 3 600 гривень - витрати на правову допомогу суд також відмовив обґрунтовано.

Згідно до ст.84 ЦПК України витрати, пов»язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Тобто, позивачем ОСОБА_1 не було надано суду безспірних доказів про те, яка конкретно правова допомога була надана особою, яка здійснювала надання правової допомоги ОСОБА_1, про те, скільки годин було витрачено вищевказаною особою на надання правової допомоги, а також доказів про те, що правова допомога була надана саме в розмірі 3 600 гривень.

Крім того, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відмову задоволенні зустрічного позову виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 26.10.2009 року та станом на 20.05.2013 року зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як фізична особа-підприємець (а.с.50).

На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_2 надав відповідь Білоцерківської об»єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС від 20.05.2013 року за №3903/609/171 на запит адвоката ОСОБА_4 від 15.05.2013 року де вказано, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Білоцерківській ОДПІ Київської області ДПС з 27.10.2009 року, в період з 27.10.2009 року по 31.12.2011 року ОСОБА_1 працювала на загальній системі оподаткування шляхом придбання фіксованого патенту, згідно декларації про отримані доходи (форма №1) сума одержаного валового доходу за: 4 квартал 2009 року - 5 000 гривень; 1-4 квартал 2010 року - 20 000 гривень; 1-4 квартал 2011 року - 40 000 гривень. В період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року ФОП ОСОБА_1 працювала на спрощеній системі оподаткування і згідно податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, поданої до Білоцерківської ОДПІ Київської області ДПС: 1-4 кв. 2012 року сума одержаного валового доходу - 63 930,00 грн.

Представник ОСОБА_1 в спростування наведеного вказував, що на час розгляду справи цих коштів в наявності не має, оскільки ОСОБА_1 отримувала ці кошти в минулі роки і витрачала їх на потреби сім'ї, в інтересах сім'ї та за згодою ОСОБА_2, що виключає право позивача отримати частину доходів від підприємницької діяльності за період перебування у шлюбі.

В п.29 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що відповідно до положень статей 57,61 СК України, ст.52 ЦК України майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об»єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

Однак, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 року №17-рп/2012 у справі №1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя. Рішення Конституційного Суду України є обов»язковим до виконання на території України та остаточним.

Згідно до ч.1 ст.61 CK України, об»єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Тобто, з врахуванням зазначених положень, майно фізичної особи-підприємця є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов»язки сторін у спірних правовідносинах, на статті 10,11,60,212 та 214 ЦПК України (статті 224 - 226 ЦПК України - при ухваленні заочного рішення) й інші норми процесуального права, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов»язки сторін.

У разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини, які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року N3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі. У необхідних випадках суд зазначає про урахування: рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення Конституції України та законів України, які підлягають застосуванню в даній справі та при вирішенні питання про відповідність Основному Закону України нормативно-правових актів, перелічених у пункті 1 частини першої статті 150 Конституції України, якими сторони доводять свої вимоги чи заперечення; постанов Пленуму Верховного Суду України, прийнятих відповідно до статті 125 Конституції України і статті 55 Закону України від 7 лютого 2002 року N3018-ІІІ «Про судоустрій України», з питання застосування норм процесуального та матеріального права, які підлягають застосуванню в даній справі.

Згідно ч.2 ст.61 CK України, об»єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

В ст.177 CK України вказано, що об»єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

В п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказано, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. А в п.30 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 зазначено, що рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об»єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України, у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім»ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Відповідно до ст.44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом.

Згідно до ч.ч.1,2 ст.142 ГК України, прибуток (доход) суб»єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Склад валового доходу та валових витрат суб»єктів господарювання визначається законодавством. Для цілей оподаткування законом може встановлюватися спеціальний порядок визначення доходу як об»єкта оподаткування.

Згідно до п.13 Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю затвердженою Наказом Головної державної податкової інспекції України №12 від 21.04.1993 №12 (із змінами і доповненнями, внесеними Наказом від 18.05.1993 N17), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 червня 1993 р. за №64, оподаткуванню підлягають доходи, одержані за звітний податковий період фізичною особою - суб»єктом підприємницької діяльності від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Загальним оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов»язаними з одержанням доходу. Вказаний наказ втратив чинність з 01.01.2012 року на підставі Наказу Міністерства фінансів України від 20.12.2011 року №1675, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2011 р. за N1536/20274 «Про затвердження форми свідоцтва платника єдиного податку та порядку видачі свідоцтва, форми та порядку подання заяви про застосування спрощеної системи оподаткування та форми розрахунку доходу за попередній календарний рік».

Відповідно до п 292.1. Податкового кодексу України, доходом платника єдиного податку є: 1) для фізичної особи - підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі га використовується в її господарській діяльності.

Таким чином, позивач по зустрічному позову ОСОБА_1 не надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що у ОСОБА_1 на час розгляду справи наявні спірні кошти. Також не надано суду доказів про місцезнаходження або місце зберігання вказаних коштів, та доказів того, що ОСОБА_1 використала вказані кошти на свій розсуд проти волі чоловіка, не в інтересах сім»ї чи не на її потреби, або приховала їх.

Крім того, ОСОБА_1 на підтвердження свого зустрічного позову не надав до суду доказів, які б містили дані про те, яку суму із валового доходу становить чистий дохід ФОП ОСОБА_1, після сплати усіх податків, зборів і інших платежів, передбачених чинним законодавством України.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції незаконно відмовив їй в стягненні витрат на правову допомогу, залишив поза увагою договір про надання правової допомоги, акт виконаних робіт та рахунок адвокатського об»єднання в зв»язку з наданням правової допомоги не приймаються судом до уваги, оскільки спростовуються дослідженими доказами та матеріалами справи.

Доводи ОСОБА_2 про те, що суд не дослідив обставин того, що у ОСОБА_1 є в наявності товар на суму щонайменше 60 000 грн. не підтверджується належними та допустимими доказами. А посилання на відомості які наведені у листі Білоцерківської ОДПІ Київської області ДПС від 20.05.2013 року за №3903/609/171 також суд не може взяти до уваги, оскільки у вказаній відповіді містяться відомості про суму валового доходу ФОП ОСОБА_1, а відомості про суму чистого доходу після сплати усіх податків, зборів і інших платежів, передбачених чинним законодавством України у вказаній відповіді відсутні.

Таким чином, решта доводів апелянтів про незаконність та необгрунтованість рішення, неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання колегії суддів апеляційної інстанції, не знайшли свого підтвердження і повністю спростовуються дослідженими належними та допустимими доказами по справі.

За таких обставин, колегія судів, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Оскільки рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду без змін.

Керуючись: ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України колегія суддів, -

ухвалила :

апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді