Ухвала суду № 36756431, 16.01.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/3087/13-ц 16.01.2014 16.01.2014 16.01.2014

Провадження № 22ц/784/ 141/14 Суддя першої інстанції Агєєва Л.І.

Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

16 січня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Царюк Л.М., Мурлигіної О.Я.,

при секретарі Яценко Л.В.

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 4 листопада 2013 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватного підприємства «Агенство нерухомості «Перуджині» про стягнення суми авансу, -

В С Т А Н О В И Л А:

9 квітня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми авансу, переданого в рахунок укладення в майбутньому договору купівлі-продажу.

Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 1 липня 2011 року вона через представника приватного підприємства «Агенство нерухомості «Перуджині» (надалі - Агенство) домовилася з власником нерухомості ОСОБА_2 про купівлю-продаж через місяць квартири АДРЕСА_1. В рахунок вартості квартири за майбутнім правочином вона передала відповідачу 4000 грн., що еквівалентно 500 дол. США, про що було складено договір, в якому помилково передана сума названа завдатком.

Після отримання коштів ОСОБА_2 вона в обумовлений строк не змогла знайти кошти для придбання нерухомості і повідомляла директора Агенства про відстрочку покупки квартири, на що останній погодився. Проте, в серпні 2011 року їй стало відомо, що зазначена квартира продана іншій особі, між тим, ОСОБА_2 відмовився повернути отриману суму авансу.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь суму авансу 4000 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 4 листопада 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 4000 грн. авансу, а також 229 грн. 40 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, розглянувши спір в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази й дійшов вірного висновку, що передані ОСОБА_3 відповідачу кошти є авансом.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно попереднього договору від 1 липня 2011 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, сторони домовилися про те, що позивачка на виконання майбутнього договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який повинен відбутися не пізніше 1 серпня 2011 року, передає, а відповідач одержує від позивачки завдаток у сумі еквівалентній 500 дол. США в рахунок належної з покупця суми еквівалентної 37 000 дол. США у підтвердження та на забезпечення виконання майбутнього договору (а.с. 4-6). Цей договір складено в простій письмовій формі та посвідчено директором Агенства.

Договір купівлі-продажу квартири між сторонами укладено не було.

Згідно ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Якщо не буде встановлено, що сума сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом (ч. 2 ст. 570 ЦК України).

Отже, внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у випадку наявності зобов'язання, яке б мало випливати із договору, укладеного між сторонами, яким визначено предмет та істотні умови.

З огляду на зазначене та положення ст.ст. 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов'язання.

Таким чином, оскільки договір купівлі-продажу квартири в установленому законом порядку між сторонами укладено не було, то сплачені ОСОБА_3 відповідачу в рахунок виконання договору 4000 грн., що еквівалентно 500 дол. США, є авансом і повинні бути повернуті в тому розмірі, в якому вони передавалися.

Отже, суд першої інстанції правильно стягнув з відповідача на користь позивачки 4000 грн. сплаченого нею авансу.

Зазначення судом першої інстанції в рішенні правових норм, зокрема ч. 1 ст. 220 та ч. 1 ст. 216 ЦК України, щодо нікчемності правочину та юридичних наслідків таких правочинів, є помилковими, проте ця помилковість не призвела до невірних висновків суду та неправильного вирішення справи по суті, а тому доводи апеляційної скарги про розгляд справи судом за межами позовних вимог не можуть бути взяті до уваги.

Інші доводи апеляційної скарги правильного висновку суду першої інстанції не спростовують.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що місцевий суд повно з'ясував обставини справи, дав належну правову оцінку доказам, що надали сторони, а тому підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, для скасування рішення не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 4 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді