Вирок № 36756189, 21.01.2014, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

21.01.2014

Справа №639/3597/13-к

Провадж. №1-кп/639/73/2014

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2014 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - Кіся Д.П.,

за участю секретарів: Олійник Я., Котлярові Д.О., Нестеровській Л.В., Мельніковій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження №639/3597/13-к (в ЄРДР №42013220100000055 від 05.04.2013 року) за обвинуваченням:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Стулепівка Нововодолазького району Харківської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, офіційно не працюючого, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_3,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 365 КК України, -

за участю сторін кримінального провадження:

прокурорів: Старченко Я.В., Колєсніка Є.О.,

потерпілих: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

обвинуваченого - ОСОБА_1,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1, будучи працівником правоохоронного органу та працюючи на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області на підставі наказу ХМУ ГУМВС України в Харківській області № 21 о/с від 29.01.2008 та маючи звання майора міліції, 14.11.2010 близько 10 години 30 хвилин знаходячись за адресою: АДРЕСА_4, перевищив свої службові повноваження при затриманні ОСОБА_3 при наступних обставинах:

Так, 14.11.2010 близько 10 години 30 хвилин ОСОБА_1 в порушення положень Конституції України, ст.ст. 94-97 Кримінально-процесуального Кодексу України (в редакції 1960 року), ст.ст. 2, 10 Закону України «Про міліцію», ст. 7 Закону України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», а також в порушення своїх службових обов'язків з ведення оперативно-розшукової діяльності з попередження та розкриття злочинів, скоєних на території району, грабежів, крадіжок приватного та державного майна, діючи умисно з використанням свого службового становища, яке пов'язане з його владними повноваженнями, з метою створення видимості ефективності виконуваних службових обов'язків, а також з метою штучного підняття показника розкриття умисних злочинів, скоєних на території Жовтневого району м. Харкова, явно виходячи за межі службових повноважень, зупинив поблизу будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_3 з метою спонукання останнього до визнання у скоєнні крадіжки металевих предметів і подальшої фіксації та оформлення даного факту шляхом складання відповідних правових документів. Після того, як ОСОБА_1 зупинив ОСОБА_3, то попросив його пред'явити документ, що засвідчує його особу, на що останній пред'явив йому свою перепустку встановленого зразка на ТОВ «Харківський завод підйомно-транспортного устаткування», на якому він працює токарем. Не дивлячись на це, ОСОБА_1, упевнившись в особі ОСОБА_3 та переслідуючи мету незаконного доставлення його в МВМ-1 Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, а також подальшого спонукання його шляхом застосування до нього незаконного фізичного та психологічного впливу у зізнанні у скоєнні крадіжки, яку він насправді не скоював, повідомив йому, що пред'явлена ним перепустка не є документами, що засвідчують особу, а також застосовуючи до нього фізичну силу, яка супроводжувалася болісними і такими, що принижують особисту гідність потерпілого, незаконно застосовуючи при цьому до нього металеві наручники, які віднесені законодавством до спеціальних засобів, шляхом застібання їх на зап'ястях рук за спиною ОСОБА_3, що потягло за собою незаконне позбавлення волі ОСОБА_3 та протиправне перешкоджання йому вибирати за своєю волею місце знаходження, а також заподіянні при цьому йому фізичного болю і моральних страждань.

Крім того, під час застосування ОСОБА_1 до ОСОБА_3 фізичного та психологічного насильства, незаконного застосування до нього спецзасобів - металевих наручників, до останніх підійшла дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_2 з метою з'ясування обставин застосування до її чоловіка фізичного насильства раніше не відомим їй ОСОБА_1, який при цьому перебував у цивільному одязі.

ОСОБА_2, будучи впевненою у протиправних діях по відношенню до її чоловіка з боку раніше не знайомого їй ОСОБА_1, дістала свій мобільний телефон «Samsung X 160» червоного кольору з метою викликати працівників міліції. В цей час ОСОБА_1 вихопив із рук ОСОБА_2 її мобільний телефон «Samsung X 160» червоного кольору з метою перешкоджання останній здійснити телефонний дзвінок та перешкоджання останньою в припиненні його протиправних дій по відношенню до ОСОБА_3, із застосуванням насильства щодо ОСОБА_2, яке не є небезпечним для її життя чи здоров'я, заподіяв ОСОБА_2 тілесні ушкодження.

В наслідок протиправних дій ОСОБА_1, пов'язаних із застосуванням грубого фізичного насильства до ОСОБА_2, останній були заподіяні тілесні ушкодженім у вигляді синця на голові, на лівій молочній залозі, руках, садна на лівій руці і які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Продовжуючи свій злочинний намір, спрямований на змушення ОСОБА_3 у визнанні у скоєнні крадіжки металевих предметів, незаконно обмежуючи свободу останнього у пересуванні шляхом застосування до нього спецзасобів - металевих наручників, а також застосовуючи фізичне насильство, шо виразилося у викручуванні рук і заподіянні тим самим йому фізичного болю, ОСОБА_1 посадив ОСОБА_3 в керований ОСОБА_1 автомобіль «Тайота Кемрі», 1999 року випуску, темно-зеленого кольору та проїхали в МВМ-1 Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області за адресою: м. Харків, просп. Ілліча, буд. 70. При цьому в дорозі до МВМ-1 Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області руки ОСОБА_3 продовжували бути скутими в спецзасоби - металеві наручники.

По прибуттю до МВМ-1 Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області за адресою: м. Харків, просп. Ілліча, буд 70, ОСОБА_1 провів ОСОБА_3 в приміщення службового кабінету № 5 МВМ-1 Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області.

Внаслідок злочинних дій ОСОБА_1, спрямованих на спонукання ОСОБА_3 у визнанні у скоєнні крадіжки, якої останній не вчиняв, а також з метою штучного підняття показника з розкриття умисних злочинів, скоєних на території Жовтневого району м. Харкова, воля ОСОБА_3, внаслідок застосованих до нього під час затримання незаконних заходів фізичного та психологічного впливу, та спеціальних засобів - наручників, була зломлена та останній в силу тиску на нього з боку ОСОБА_1 підписав зізнавальні свідчення про вчинення крадіжки металевих предметів з ТОВ «Харківський завод підйомно-транспортного устаткування».

Допитаний в судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_1 свою провину у вчиненні інкримінованих йому злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 365 КК України, визнав повністю, але від давання показань відмовився в силу ст. 63 Конституції України. У зв'язку з відмовою від давання показань ОСОБА_1, первісно встановлений порядок дослідження доказів, передбачений ч. 3 ст. 349 КПК України, було змінено та досліджено докази по кримінальному провадженню в повному обсязі. При цьому, під час розгляду кримінального провадження в подальшому ОСОБА_1 частково надав пояснення щодо обставин, які мали місце 14.11.2010 року, відповідно до яких він визнав свою провину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, та показав, що дійсно в зазначений день він затримав ОСОБА_3 та доставив його до МВМ-1 Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області. При цьому ним були застосовані до ОСОБА_3 спецзасоби - наручники. Також він визнав, що при затриманні ОСОБА_3 біля будинку № 117 по просп. Ілліча в м. Харкові він забрав у ОСОБА_2 мобільний телефон марки «Samsung». Крім того, ОСОБА_1 пояснив, що дійсно при затриманні ОСОБА_3 поняті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не були присутні, їх викликали телефоном в МВМ-1 Жовтневого РВ, але хто саме, чи він чи інші працівники міліції, він не пам'ятає. При цьому їх телефони на той час були у всіх працівників МВМ-1 Жовтневого РВ.

Окрім визнання ОСОБА_1 його вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, остання знайшла своє підтвердження дослідженими в судовому засіданні доказами.

Так, потерпілий ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що 14.11.2010 року, приблизно о 10:30 год., у неділю йому зателефонувала жінка, щоб він зустрів її з маршрутного таксі. Він одягнувся та вийшов з домую. При цьому в руках у нього нічого не було. Біля будинку стояла машина темного кольору , а біля неї - два чоловіки. Коли він проходив повз них, вони його зупинили та попрохала пред'явити документи. Він показав перепустку на завод ТОВ «Харківський завод підйомно-транспортного устаткування», де він працював на той час токарем, на що чоловіки сказали, що цього замало. Він сказав, що зараз сходить додому та принесе їм паспорт, розвернувся та хотів йти. Тоді його схопили за руку та потягнули до автомобілю, сказавши: «Поїхали з нами». В цей момент до них підійшла його дружина ОСОБА_2, та запитала що відбувається. На що їй відповіли: «Жіночка проходь далі». Тоді вона повідомила їм, що вона є його дружиною, та сказала, що зараз зателефонує в міліцію. На що один з зазначених чоловіків, як потім з'ясувалося - ОСОБА_7, залишився, тримаючи ОСОБА_3 за руку, а інший - ОСОБА_1 підійшов до дружини та хотів забрати в неї телефон. Вона телефон не віддавала. Тоді ОСОБА_1 взяв її за руку потім ударив правою рукою в ліву грудь, від якого вона впала та випустила телефон з руки. Він підняв телефон, підійшов до автомобілю, взяв з переднього сидіннянаручники, підійшов до нього, та вдарив у живіт. Дружина цього не бачила, адже лежала на землі з іншого боку автомобілю. Від удару він схилився. ОСОБА_1 одягнув йому наручники, завівши руки за спину, та силоміць посадив в автомобіль на заднє сидіння. При цьому, коли йому було заведено руки за спіну та одягнуто наручники, він відчув біль в області правого надпліччя. ОСОБА_7 сів ліворуч від нього на задньому сидінні, а ОСОБА_1 сів за кермо автомобілю. Потім його повезли на Баварію у МВМ-1 Жовтневого РВ за адресою: м. Харків, просп. Ілліча, 70. Відчинивши двері, його завели в середину, та поставили біля стінки. ОСОБА_1 щось сказав черговому міліціонеру, та ОСОБА_7 повів його у кабінет. ОСОБА_1 залишився та зайшов до кабінету через декілька хвилин з сумкою у руках. Поставив сумку, та сказав, що він його розлютив. Він стояв біля стінки в наручниках. В кабінеті на той час також був присутній ОСОБА_7 Потім якийсь співробітник міліції диктував ОСОБА_3, що йому треба писати про обставини його затримання. В цей час ОСОБА_1 роздивлявся телефон його дружини. Після цього його з зазначеного кабінету виводили та повертали декілька разів. Його також дактилоскопували. Другий працівник міліції, що там знаходився, запитав чи треба викликати понятих, на що ОСОБА_1 відповів, що пізніше. Потім його знов завели в зазначений кабінет, щоб він підписав папери. Він підписав зазначені папери через страх перед погрозами, та застосованими до нього перед цим заходами психологічного та фізичного впливу, а також застосування спеціальних засобів - наручників. Перед виходом його відвели до чергового, зняли наручники. Він в журналі написав, що не має претензій до працівників міліції. Потім вони з ОСОБА_1 знов повернулися в кабінет, він особисто написав папери про те, що він отримав перепустку та два мобільні телефони, і лише після цього його відпустили. Зміст заяви йому диктував ОСОБА_1 Відпустили його о 16:20 год. Пізніше він звернувся до лікарні зі скаргами на погане самопочуття.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 пояснила, що 14.11.2010 року вранці вона поїхала на ринок за покупками. Її чоловік ОСОБА_3 з донькою ОСОБА_8 в цей час знаходились вдома. Вони з чоловіком періодично зв'язувались телефоном. Коли вона збиралася їхати додому, то зателефонувала чоловіку, щоб він її зустрів на зупинці, адже в неї були важкі сумки. Вийшовши з маршрутного таксі, чоловіка вона не побачила, та пішла в бік дому через двори. Біля під'їзду їх будинку вона побачила автомобіль іномарку, поруч з яким знаходилось двоє чоловіків, один з яких, як з'ясувалось пізніше був ОСОБА_1, а інший - ОСОБА_7 Одягнені в цивільний одяг, вони силоміць саджали її чоловіка в зазначений автомобіль. Вона підійшла, запитала, що відбувається, на що вказані чоловіки їй відповіли щоб вона йшла куди йшла. Вона сказала, що зараз викличе міліцію, адже зазначені особи були одягнені в цивільний одяг, це була неділя, ранок, та вони не відрекомендувались. Коли вона дістала свій мобільний телефон «Samsung-160», то ОСОБА_1 підбіг до неї та почав викручувати руку. Вона телефон не віддавала. Тоді ОСОБА_1 вдарив її правою рукою у ліву грудь та вона впала на землю. Після цього в неї розжалася рука, та ОСОБА_1 забрав телефон. Її чоловіка посадили в машину і вони поїхали. З того моменту як вона підійшла до автомобілю та до моменту як машина поїхала пройшло приблизно 5 хвилин. Після цього до неї підбігла донька та допомогла піднятися з землі. Вона прийшла додому, привела себе до ладу, взяла всі документи - паспорт, документи на телефон та спустилася на перший поверх, адже в їх домі знаходиться міліцейська дільниця, в якій вона звернулася до їх дільничного ОСОБА_3, який почав з'ясовувати телефоном де її чоловік, та повідомив куди їй треба їхати - до МВМ-1 Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, що знаходиться за адресою: м. Харків, просп. Ілліча, 70. Коли вона приїхала до чергової частини МВМ-1 Жовтневого РВ, то зателефонувала в домофон, повідомила причину свого прибуття. Черговий впустив її, сказав, щоб вона присіла почекати, а сам пішов до ОСОБА_1 Через деякий час вийшов ОСОБА_1, взяв її та повів в свій кабінет. В кабінеті окрім неї та ОСОБА_1 нікого не було. Вона запитала де її телефон, на що ОСОБА_1 відповів, що телефон їй не віддасть. Коли вона спитала щодо чоловіка, то він почав вимагати в неї 500 гривень. В цілому розмова у них не вдалася. Вона вийшла та написала заяву про те, що вона була побита ОСОБА_1 та в неї ним було відібрано мобільний телефон, із зазначенням всіх даних та доданими копіями документів на телефон. В цей час ОСОБА_1 виходив та бачив, що вона пише заяву, про це також йому повідомили інші працівники міліції, але ОСОБА_1 відповіді: «Хай пише». В цей день їй було виписано направлення на судово-медичне обстеження. Працівники чергової частини віднеслися до неї з розумінням, дали їй води та валідол. ОСОБА_2 не пам'ятає чи реєструвалась вона в журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених МВМ-1 Жовтневого РВ. За час перебування у райвідділу свого чоловіка вона не бачила. Через декілька днів вона звернулась до чергової частини МВМ-1 Жовтневого РВ щодо результатів розгляду її заяви, та черговим їй було повідомлено, що її заява не реєструвалась. Тоді 18.11.2010 року вона поїхала в управління внутрішньої безпеки УМВС України в Харківській області, написала заяву та за цим фактом було проведено перевірку, якою встановлено, що заява в порушення вимог відомчої інструкції не зареєстрована, про вказаний факт керівнику Жовтневого РВ ОСОБА_24 не доповідалось, а номер в ЖРЗПЗ, який їй надано щодо реєстрації її заяви та видачі направлення на судово-медичне освідування було виправлено на її чоловіка ОСОБА_3 Коли її чоловіка відпустили з МВМ-1 вона знаходилась у лікарні. Чоловіка забирали її мати ОСОБА_10, батько ОСОБА_11 та донька ОСОБА_8 З їх слів їй стало відомо, що його відпустили о 16:20 год. В цей день її батько ОСОБА_11 писав заяву до МВМ-1 Жовтневого РВ щодо неправомірного затримання її чоловіка, але в нього її не прийняли, і через декілька днів він написав скаргу до прокуратури Жовтневого району м. Харкова. Потім зі слів чоловіка їй стало відомо, що коли його зупинили, та попросили пред'явити документи, що посвідчують його особу, в нього була перепустка на завод, де він працює, але вони сказали, що це не належний документ.

Свідок ОСОБА_8 показала, що 14.11.2010 року о 10:30 вона разом з батьком знаходилась вдома, йому зателефонувала мати, щоб він її зустрів з ринку, адже в неї була важка сумка. Він пішов. Через декілька хвилин вона пішла на кухню поставити чайник. Потім вона вийшла на балкон. З моменту як пішов її батько та вона вийшла на балкон пройшло не більше 5 хвилин, проте вона хвилювалася чому батьки не повертаються. З балкону вона побачила, що біля будинку стоїть іномарка темного кольору. За нею біля задньої дверцяти стояв високий чоловік одягнений в светер темного кольору та тримав її батька за ліву руку. Біля багажника автомобіля з іншого боку позаду стояла її мати разом з чоловіком. При цьому в судовому засіданні ОСОБА_8 упізнала в ОСОБА_1 зазначеного чоловіка. Було видно, що зазначений чоловік намагався, щось забрати у її матері. Вона йому не віддавала, після чого він правою рукою вдарив її в ліву грудь, та вона впала. Після чого він в неї щось забрав, як з'ясувалось пізніше це був мобільний телефон. Потім він підійшов до водійської дверцяти та щось взяв звідти. Підійшовши до її батька, якого другий чоловік тримав за руку, ОСОБА_1 вдарив його в область живота, вдягнув на нього наручники та запхав його у машину. Чоловік, що стояв з батьком сів біля нього на заднє сидіння з лівого боку, а ОСОБА_1 сів за водійське сидіння, та вони поїхали. Вона спустилася, забрала мати, привела її додому. Дома мати привела себе до ладу, взяла документи на телефон та пішла. При цьому, про що розмовляли двоє чоловіків та її батьки вона не чула та не чула будь-яких криків. На її запитання що трапилося, мати вдома їй пояснила, що міліція посадила батька в машину та забрала його. Але це вона і так бачила. На запитання за що її вдарили, мати пояснила, що в неї намагалися відібрати телефон, вона його не віддавала, але в неї все ж таки його відібрали. Після цього вона о 15:40 приїхала разом з дідусем та бабусею до міліції за батьком. Вона бачила як його там водили в наручниках. З міліції його відпустили о 16:30 год. Коли батько вийшов з міліції, то скаржився на болі в області живота, в нього були набряки руки та боліло надпліччя. Чи звертався в цей день її батько до лікарні вона не знає, адже вона пішла погуляти. Повернулася додому вечорі, приблизно о 19:00 год. Вона не пам'ятає чи був батько в цей час дома та чи ночував він дома. В якій лікарні батько лікувався вона також не пам'ятає.

Сідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснив, що з потерпілими ОСОБА_3 та ОСОБА_2 він проживає в одному будинку АДРЕСА_4. Крім того, разом з ОСОБА_3 він працює на ТОВ «Харківський завод під'ємно-транспортного устаткування». В цей день він бачив в загальних рисах, що відбувалось біля їх будинку. Так, в зазначений день, це була неділя, восени приблизно два роки тому, в період часу з 10 до 11 годин ранку, він вийшов з дому за хлібом. Купив хліб. Коли повертався назад, біля будинку побачив якийсь автомобіль темного кольору, який не належить жителями їх будинку, адже всі їх машини він знає. Біля зазначеної машини стояло два чоловіки. Заходячи в під'їзд, він зустрів ОСОБА_3 Вони привітались, на запитання куди він збирається, ОСОБА_3 відповів, що йде зустрічати жінку, яка повертається з ринку. В руках у ОСОБА_3 нічого не було. Підійшовши до ліфту, де стояли якісь хлопці, які також чекали на ліфт, він подивився у вікно, та побачив, що один з зазначених чоловіків, що стояли біля автомобілю, схопив ОСОБА_3 за руку. При цьому зазначений автомобіль знаходився приблизно на відстані 15-20 метрів від вказаного вікна. Ліфт він чекав приблизно 2-3 хвилини. Поки він чекав на ліфт, то бачив у вікно як вказані чоловіки штовхали ОСОБА_3 до автомобілю. Як саме вони його штовхали він не пам'ятає, адже пройшло багато часу та він подумав, що це знайомі ОСОБА_3, вони байдикують (жартують) та не придав цим подіям вагомого значення. Більше біля автомобілю він нікого не бачив. Коли він піднявся ліфтом на 9 поверх, то додому одразу не пішов, а запалив цигарку, підійшов до вікна, в яке побачив, що біля зазначеного автомобілю вже з одного боку стояв потерпілий разом з одним з вказаних чоловіків, одягненим у светер, а з іншого боку стояла ОСОБА_2, в якої обвинувачений ОСОБА_1, одягнений в куртку, викручував руку, а ОСОБА_2 намагалася вивільнитися. Після цього, він пішов додому.

Як пояснила в судовому засіданні свідок ОСОБА_13, 14.10.2010 року після 12:00 год. її чоловіку ОСОБА_11 на мобільний телефон зателефонувала донька ОСОБА_2 та повідомила, що їх зятя ОСОБА_8 забрала міліція, попрохала приїхати. Вони в цей час знаходилась вдома в АДРЕСА_5. Вони разом з її чоловіком ОСОБА_11 приїхали до Харкова о 15:30 год. Спочатку вони приїхали до дому доньки, їх зустріла онука та вони поїхали до міліції. Дорогу показувала онука ОСОБА_8 Приїхавши до міліції вони почали дзвонити у двері. Відчинив черговий міліціонер. Вони пояснили, що приїхали з приводу затримання ОСОБА_8 Він сказав, що їм треба зачекати. Через деякий час вийшов ОСОБА_1 На запитання скільки будуть тримати зятя, ОСОБА_1 відповів, що скільки треба, стільки і будуть. Коли відчинялися двері, то вони бачили, що вели їх зятя ОСОБА_3 в наручниках. Її чоловік ОСОБА_14 написав скаргу, але в нього відмовились її прийняти. О 16:20 год. ОСОБА_3 відпустили. Коли його відпустили він скаржився на болі у правій ключиці. На запитання, що відбулося, зять відповів, що розповістить вдома, але не розповів, адже йому вдома сталося зле, вони викликали швидку, та його забрали до 4-ої лікарні швидкої невідкладної допомоги. Вони після цього поїхали додому в АДРЕСА_5.

Аналогічні показання в судовому засіданні надав свідок ОСОБА_14, та додав, що після цих подій він писав скаргу до прокуратури.

Свідок ОСОБА_6 пояснив, що восени 2010 року він разом з ОСОБА_5 був запрошений працівниками міліції до МВМ-1 Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області для участі в якості понятого при вилучені сумки з металевими виробами у потерпілого ОСОБА_3 Де він знаходився в цей час він не пам'ятає. Він точно не пам'ятає кому зателефонували, йому чи ОСОБА_5, але йому здається, що зателефонували ОСОБА_5. Хто телефонував він не знає, скоріш за все хтось з працівників міліції. До цього, на скільки він пам'ятає, він ніколи не приймав участі в якості понятого. Звідки у працівників міліції був номер телефону ОСОБА_5 він не знає. Вони у другій половині дня під'їхали з ОСОБА_5 на машині до МВМ-1 Жовтневого РВ, що знаходиться на просп. Ілліча в м. Харкові. Вони підійшли до входу в приміщення МВМ-1, звернулися до чергового міліціонера. Їх вийшли та зустріли працівники міліції, хто саме він не пам'ятає. Йому здається, що їх зареєстрували в журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених МВМ-1 Жовтневого РВ. Вони з ОСОБА_5 пройшли всередину, в який саме кабінет він не пам'ятає. В кабінеті знаходились потерпілий ОСОБА_3, обвинувачений ОСОБА_1 та здається ще декілька осіб - працівників міліції. ОСОБА_1 їм пояснив, що особа, яка знаходилась в кабінеті - ОСОБА_3 викрала металеві предмети з заводу, де працює. Потерпілий сидів на стільці. В нього запитали чи це його сумка, він відповів - так. В чому був одягнений ОСОБА_3 він не пам'ятає. Йому здається, що руки в ОСОБА_3 були вільні, наручників на них не було. Сумка темного кольору (шириною 20 см., висотою 40 см. та довжиною 30 см.) знаходилась на столі напроти потерпілого ОСОБА_3 В середині сумки знаходилась металева стружка та металеві вироби з чорного металу, на скільки він пам'ятає, це були різци токарного станку не придатні до використання через їх пошкодження. При цьому, працівники міліції виклали зазначені предмети на стіл. Хто з працівників міліції задавав питання ОСОБА_3 він не пам'ятає. Після того як зазначені предмети виклали на стіл у потерпілого знов запитали чи належать вони йому, та він підтвердив, що вони його. Під час цих подій один з працівників заповнював якісь папери. Після цього вони з ОСОБА_5 розписалися в наданих їм працівниками міліції паперах щодо ходу вищезазначених дій про вилучення вказаних предметів у ОСОБА_3 в приміщенні МВМ-1 Жовтневого РВ та пішли. При цьому свідок додав, що він не був присутній при безпосередньому вилученні вказаної сумки поза межами райвідділу.

Відповідно до показань свідка ОСОБА_5, наданих в судовому засіданні, у 2010 році, точну дату та місяць він не пам'ятає, приблизно в обід, він знаходився дома. В цей момент йому чи ОСОБА_6, він не пам'ятає, зателефонував ОСОБА_1 та попросив, щоб вони терміново під'їхали до МВМ-1 Жовтневого РВ, що розташований в районі Баварії біля ДК «Ілліча». Коли вони туди під'їхали на належному йому автомобілі «ВАЗ-2106», він зателефонував на номер телефону, з якого йому телефонували та сказав, що вони під'їхали. Хтось з оперативних працівників зустрів їх та провів в середину. При цьому, йому здається, що при вході вони десь розписалися. До цього часу він залучався в якості понятого працівниками міліції приблизно три рази, але іншими працівниками МВМ-1 Жовтневого РВ, а не ОСОБА_1, але на його (ОСОБА_1) прохання. Коли вони зайшли в середину приміщення, їх завели в кабінет на першому поверсі. В кабінеті знаходилось 3-4 працівника міліції, та на столі лежала сумка. Потім працівники міліції з коридору в кабінет завели потерпілого ОСОБА_3, на якому були одягнені наручники. Потім їх зняли. Працівники міліції показали зміст сумки, в якій знаходились металеві вироби, які начебто вилучили у ОСОБА_3, який зі слів працівників міліції, обвинувачувався у здійсненні їх крадіжки. Після цього вони з ОСОБА_6 розписались в якомусь документі, написали пояснення та пішли. Про що саме були пояснення він не пам'ятає. В кабінеті він знаходився приблизно 1-1,5 години. При цьому ОСОБА_3 теж щось писав, що саме він не пам'ятає. На уточнююче запитання, поставлене з метою усунення протиріч з показаннями свідка ОСОБА_6, ОСОБА_5 пояснив, що точно не пам'ятає чи був ОСОБА_3 в кабінеті, коли їх туди завели та скільки часу потерпілий знаходився в цьому кабінеті.

Також свідок ОСОБА_16 (попереднє прізвище ОСОБА_16) пояснила, що знайома з ОСОБА_1 давно - ще з моменту коли була одружена з попереднім чоловіком. Він (попередній чоловік) варив наркотики, та ОСОБА_1, який на той час працював оперуповноваженим МВМ-1 Жовтневого РВ, неодноразово приїздив до них додому, залучав його в якості понятого, та змушував його повідомляти про вчинення іншими особами злочинів в сфері незаконного обігу наркотиків. Коли з чоловіком розлучилась, жила з ОСОБА_5, та ОСОБА_1 також неодноразово приїздив до них додому, адже знав, що ОСОБА_5 також варить наркотики, та залучав чоловіка в якості понятого. В цей день, приблизно у 2009-2010 році, точну дату вона не пам'ятає, ОСОБА_1 зателефонував ОСОБА_5 та просив взяти ще когось та приїхати до МВМ-1 Жовтневого РВ для участі в якості понятих. ОСОБА_5 взяв свою машину «ВАЗ-2106», та приблизно у обід разом з ОСОБА_6 вони поїхали. Повернулися вони до них додому у вечорі. ОСОБА_5 їй розповів, що вони з ОСОБА_6 приймали участі в якості понятих при вилученні сумки з металобрухтом у якогось чоловіка на кругу тролейбусів. Подробиць він не розповідав, та вона не може точно повідомити чи були вони присутні під час вилучення вказаної сумки на місці подій. Коли пізніше стосовно ОСОБА_5 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою за вчинення злочину, вона зверталася до ОСОБА_1 з проханням посприяти тому, щоб ОСОБА_5 потрапив на поселення. Вона передала за це ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 4000 грн., але в подальшому допомогти не вдалося та він повернув їй ці грошові кошти. При цьому, ОСОБА_1 казав їй, щоб вона попередила чоловіка, щоб він слідчому прокуратури давав такі свідчення, які він йому казав раніше, та вона при побаченнях з ОСОБА_5 передавала останньому слова ОСОБА_1. Також в цей час вона зустрічалася з ОСОБА_6, який також повідомив їй, що бачився з ОСОБА_1, який йому також сказав, щоб він на допиті в прокуратурі давав такі свідчення, які треба ОСОБА_1.

Свідок ОСОБА_18, допитаний в судовому засіданні, пояснив, що з вересня 2010 року він знайомий з обвинуваченим ОСОБА_1. В той час він працював оперуповноваженим СКР МВМ-1 Жовтневого РВ разом з обвинуваченим. Восени 2010 року, точну дату він не пам'ятає, в денний час доби, він знаходився на робочому місці в кабінеті приміщення МВМ-1 Жовтневого РВ за адресою: м. Харків, просп. Ілліча, 70. До кабінету зайшов ОСОБА_1, ОСОБА_7, раніше не відомий йому ОСОБА_3 та двоє понятих. Як йому пояснив ОСОБА_1, він зупинив чоловіка з краденими металевими виробами, та попросив зібрати відповідний матеріал. Він (ОСОБА_18) виходив та заходив до зазначеного кабінету, але в приміщенні МВМ-1 Жовтневого РВ знаходився весь час. Вони зібрали матеріал, зокрема протокол особистого огляду, в ході проведення якого у ОСОБА_3 було вилучено металеві вироби. Якісь документи складав він. Що робив ОСОБА_1 він не пам'ятає. Він знаходився в приміщенні. Скільки часу прибував ОСОБА_3 в приміщенні МВМ-1 Жовтневого РВ він сказати не може, але одразу після того, як матеріал був зібраний, його було відпущено, адже потреби його подальшого перебування не було. ОСОБА_3 пояснив, що дійсно викрав зазначені металеві вироби раніше з заводу, збирав їх вдома, збирався здати на пункт прийому металу та був зупинений ОСОБА_1 Також в МВМ-1 Жовтневого РВ в цей день він бачив ОСОБА_2 Як приїхав потерпілий ОСОБА_3 в приміщення МВМ-1 Жовтневого РВ він не бачив. Коли проводили огляд поняті вже були. Чи були надягнуті наручники не пам'ятає. Ним ухвалювалась постанова про відмову в порушенні кримінальної справи за зазначеним матеріалом, підстави прийняття даного рішення він не пам'ятає.

Крім того, свідок ОСОБА_7 пояснив, що у період з 2007 по 2010 роки він разом з ОСОБА_1 працював у МВМ-1 Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області. При цьому він займав посаду дільничного інспектора міліції, а ОСОБА_1 - старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку. У 2009 чи 2010 році, або восени, або весною, точну дату він не пам'ятає, він вийшов з підрайонного відділу міліції Жовтневого РВ, що розташований за адресою: м. Харків, просп.. Ілліча 117-а, де працював дільничним інспектором. В метрах 20 від підрайонного відділу він побачив старшого оперуповноваженого МВМ-1 Жовтневого РВ ОСОБА_1, який стояв біля автомобілю обвинуваченого Тойота-кемрі, темно-зеленого кольору. В подальшому ОСОБА_1 було затримано ОСОБА_3 та доставлено до МВМ-1 Жовтневого РВ. В цей час він був разом з обвинуваченим, прослідував до МВМ-1 Жовтневого РВ, сидів на задньому сидінні автомобілю поруч з ОСОБА_3, до якого були застосовані спецзасоби - наручники, які були застебнуті на його руках позаду, автомобілем керував ОСОБА_1. Коли затримувався ОСОБА_3 до них підходила жінка, яка йшла з боку зупинки, та назвалася дружиною ОСОБА_3 - ОСОБА_2 При цьому, ОСОБА_2 представилась працівником апеляційного суду Харківської області та вимагала, щоб її чоловіка відпустили. Крім того, в неї був мобільний телефон, з якого вона намагалася зателефонувати своїм знайомим чи викликати міліцію. В МВМ-1 Жовтневого РВ він пробув не тривалий проміжок часу, після чого повернувся до підрайонного відділення міліції на робоче місце. Коли він туди приїхав, там знаходився старший дільничний ОСОБА_3, дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_2 та невідомий йому чоловік, який відрекомендувався працівником міліції, черговим Краснокутського РВ ГУМВС України в Харківській області, який також погрожував йому звільненням, кримінальною відповідальністю, оскільки будуть направлені всілякі скарги начебто вони щось підкинули ОСОБА_3 та били його. На що він відповів, що він цим матеріалом не займається, та вони можуть проїхати в МВМ-1 Жовтневого РВ, після чого вони пішли. До МВМ-1 Жовтневого РВ він більше не повертався, ОСОБА_3 він в цей день більше не бачив.

Свідок сторони захисту ОСОБА_20 пояснив, що 14.11.2010 року у неділю він вийшов на роботу о 9:00 год., адже проводилась відпрацювання території м. Харкова на предмет вчинення злочинів. На той час він працював оперуповноваженим карного розшуку МВМ-1 Жовтневого РВ. По прибуттю на роботу він зайнявся документацію в кабінеті приміщення МВМ-1 Жовтневого РВ за адресою: м. Харків, просп. Ілліча, 70. Приблизно о 10:00 - початок 11 години до МВМ-1 Жовтневого РВ прибув ОСОБА_1, який на той час займав посаду старшого оперуповноваженого. Разом з ним був дільничний інспектор ОСОБА_7 Ними був доставлений чоловік. В судовому засіданні в потерпілому ОСОБА_3 ОСОБА_20 упізнав зазначеного чоловіка, який, як зрозумів в той день з розмови свідок, повідомив, що він здійснив крадіжку металевих виробів з заводу, за що і був доставлений до МВМ-1 Жовтневого РВ. Коли привезли ОСОБА_3 він знаходився у вестибюлі, бачив як його завели до основного кабінету сектору карного розшуку (номер кабінету він точно не пам'ятає.), та також в нього зайшов. При цьому до МВМ-1 Жовтневого РВ ОСОБА_3 був доставлений у наручниках. В зазначеному кабінеті він також побачив сумку з металевою стружкою та металевими виробами, але хто приніс зазначену сумку він не пам'ятає, можливо це був ОСОБА_1 Приблизно о 13:00 год. прибули поняті, за участю яких було проведено огляд ОСОБА_3 та складено відповідний протокол. При ньому були документи працівника (токаря) заводу ім. Леніна, два мобільні телефони. Під час знаходження ОСОБА_3 в кабінеті та складання відповідного матеріалу він періодично виходив, а потім повертався в кабінет, адже там знаходився сейф, в якому були і його документи та матеріали. ОСОБА_3 зізнався, що вчинив крадіжку. Поняті писали пояснення. На скільки йому відомо при затриманні ОСОБА_3 поняті були відсутні. Бачив в цей день в приміщенні МВМ-1 Жовтневого РВ потерпілу ОСОБА_2 Десь у обід (о 14:00-15:00 год.), але точно він сказати не може, було від ОСОБА_3 відібрано розписку, про те, що всі належні йому речі повернуто, ОСОБА_3 відпущено, а матеріал зареєстрований в черговій частині.

Аналіз показань потерпілих та свідків, викладених вище, відсутність будь-яких суттєвих (таких, що мають значення для кримінального провадження) протиріч між ними, їх послідовність, дають підстави дійти висновку щодо їх правдивості.

При цьому щодо показань свідків ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_18 та ОСОБА_20 про те, що потерпілий ОСОБА_3 зізнавався у вчиненні крадіжки з ТОВ «Харківський завод підйомно-транспортного устаткування», де він працював токарем, то зазначені пояснення в повному обсязі в судовому засіданні спростовані потерпілим, який, як зазначалось вище, пояснив, що він визнав провину у вчиненні відповідного злочину через страх перед погрозами, та застосованими до нього перед цим заходами психологічного та фізичного впливу, зокрема безпідставного застосування спеціальних засобів - наручників.

При цьому, про відсутність у нього перед затриманням за адресою: АДРЕСА_4, відповідної сумки з металевими виробами зазначав як сам ОСОБА_3, так і потерпіла ОСОБА_2, що була присутня при зазначеному фактичному затриманні, а також свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_12, які бачили його перед виходом на вулицю. Сідок ОСОБА_20 пояснив, що можливо сумку з металевими виробами в кабінет заніс саме обвинувачений ОСОБА_1

Окрім показань, допитаних в судовому засіданні потерпілих та свідків, вина ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, також підтверджується іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні:

- витягами з наказів №162 о/с від 28.08.2007 року, №21 о/с від 29.01.2008 року, №2 о/с від 12.01.2011 року, копією послужного списку ОСОБА_1, посадовими обов'язками ст. о/у СКР Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, з яких вбачаються обставини щодо проходження ОСОБА_1 служби в органах внутрішніх справ та зайняття ним станом на 14.11.2010 року посади старшого оперуповноваженого СКР Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, а також його посадові обов'язки (а. 235, 244-248, 260-262 т. 2 матеріалів досудового розслідування);

- даними, що містяться в журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених МВМ-1 Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області (а. 38-39, 41-43 т. 1 матеріалів досудового розслідування);

- даними, що містять матеріали перевірки ВВБ в Харківській області СВБ ГУБОЗ МВС України (а. 113-182 т. 1 матеріалів досудового розслідування);

- даними, що містить лист директора з трудових ресурсів ТОВ «Харківський завод підйомно-транспортного устаткування» від 05.04.2011 року №387, відповідно до якого станом на 14.11.2010 року при проведенні інвентаризації на підприємстві товарно-матеріальних цінностей, окремо, різців до токарних станків, заготовок для різців недостач не виявлено (а. 226 т. 1 матеріалів досудового розслідування);

- даних, що містить роздруківки вхідних та вихідних дзвінків з телефонних номерів оператору мобільного зв'язку «Kyivstar» НОМЕР_4 та НОМЕР_5 належних станом на 14.11.2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно, якими підтверджуються показання потерпілих про те, що 14.11.2010 року в ранці вони зв'язувалась телефоном один з одним, та зокрема домовлялись щоб ОСОБА_3 зустрів ОСОБА_2 (а. 4, 5, 7-9 т. 2 матеріалів досудового розслідування);

- висновком судово-медичної експертизи №2585-ая/11 від 30.05.2011 року, відповідно до якого у ОСОБА_2 мали місце легкі тілесні ушкодження у вигляді: синця на голові, на лівій молочній залозі, руках, садна на лівій руці, які утворились від дії тупих твердих предметів та могли бути спричинені у строк та при обставинах, зазначених в постанові про призначення судово-медичної експертизи, тобто 14.11.2010 року (а. 13-16 т. 2 матеріалів досудового розслідування);

- даними, що містять матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи ЖРЗПЗ №9768 (а. 63-96 т. 2 матеріалів досудового розслідування);

- змістом протоколу відтворення обстановки та обставин подій від 09.06.2011 року, відповідно до якого ОСОБА_2 в конкретній обстановці показала, яким чином 14.11.2010 року ОСОБА_1 було завдано їй тілесні ушкодження (а. 148-150 т. 2 матеріалів досудового розслідування);

- висновком додаткової судово-медичної експертизи №2816-ая/11 від 14.06.2011 року, відповідно до якого у ОСОБА_2 мали місце легкі тілесні ушкодження у вигляді: синця на голові, на лівій молочній залозі, руках, садна на лівій руці, які утворились від дії тупих твердих предметів та могли бути спричинені у строк, зазначений в постанові про призначення додаткової судово-медичної експертизи, тобто 14.11.2010 року. Обставини, на які посилається ОСОБА_2 в ході проведення відтворення обстановки та обставин подій в цілому не протиріччять об'єктивним судово-медичним даним в частині способу та механізму спричинення їй тілесних ушкоджень (а. 144-147 т. 2 матеріалів досудового розслідування);

- змістом протоколу відтворення обстановки та обставин подій від 09.06.2011 року, відповідно до якого ОСОБА_3 в конкретній обстановці за участю статистів показав, яким чином 14.11.2010 року ОСОБА_1 було одягнуто на нього наручники та посаджено в автомобіль (а. 159-163 т. 2 матеріалів досудового розслідування)

- даним, що містить відповідь начальника Харківського слідчого ізолятора від 22.06.2011 року №12/12 12876 на запит старшого слідчого прокуратури Жовтневого району м. Харкова, відповідно до якої 05.04.2011 року, 04.05.2011 року та 03.06.2011 року ОСОБА_5 мав побачення з цивільною дружиною ОСОБА_16 (а. 168 т. 2 матеріалів досудового розслідування);

- змістом протоколу огляду предметів від 29.06.2011 року - коробки з-під мобільного телефону «Samsung Х160 Valentine Red» та гарантійної книги на зазначений мобільний телефон на 20 арк., які постановою старшого слідчого прокуратури Жовтневого району м. Харкова були визнані та долучені до кримінальної справи в якості речових доказів (а. 174-175 т. 2 матеріалів досудового розслідування);

- довідкою КЗОЗ «Харківська міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. Мещанінова» від 17.11.2010 року, відповідно до якої ОСОБА_3 знаходився у відділенні політравми з 14.11.2010 року по 15.11.2010 року з діагнозом: травма правого надпліччя.

При цьому хоча відповідно до висновку судово-медичної експертизи №2586-ая/11 від 30.05.2011 року та висновку додаткової судово-медичної експертизи №2815-ая/11 від 14.06.2011 року (а. 17-24, 151-158 т. 2 матеріалів досудового розслідування) будь-яких видимих ушкоджень на тілі ОСОБА_3 не виявлено, але, з мотивувальної частини вказаних експертиз вбачається, що відповідні висновки щодо скарг ОСОБА_3 на болі у надпліччі зроблені лише на підставі рентгенограми правого плечового суглобу, зробленого після звернення ОСОБА_3 до лікарні 14.11.2010 року, який був без кістно-травматичних змін, а тому не можна виключати можливість спричинення ОСОБА_3 ушкоджень правого надпліччя, викликаного заламуванням рук потерпілого та одягненням на нього наручників, непов'язаних з ушкодженням кісток та суглобу, для яких не є характерним залишення видимих слідів. В первинній же медичній документації відзначалось про обмеження руху в правому плечовому суглобі через хворобливість.

Достовірність та об'єктивність наведених доказів у суду сумніву не викликає, адже вони отримані без порушення закону, узгоджуються один з одним, відносні, допустимі та достатні, у зв'язку з чим суд їх прийняв. При цьому суд, окрім іншого, враховує положення п. 8 Розділу ХІ Перехідні положення КПК України 2012 року, відповідно до якого допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначаються у порядку, що діяв до набрання ним чинності. Матеріали досудового розслідування ОСОБА_1 були відкриті відповідно до ст. 290 КПК України, про що свідчить відповідна розписка обвинуваченого та не заперечується останнім.

Разом з тим, необхідно відзначити, що органом досудового розслідування ОСОБА_1 в провину також ставилось те, що по прибуттю до МВМ-1 Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області за адресою: м. Харків, пр. Ілліча, буд 70, він в приміщення службового кабінету № 5 МВМ-1 Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, продовжуючи свій злочинний намір, спрямований на перевищення своїх службових повноважень, продовжив завдавати ОСОБА_3 фізичний біль і страждання шляхом нанесення йому не менше шести ударів кулаками рук в нижню частину живота та пах з метою придушення волі ОСОБА_3

На зазначені обставини в судовому засіданні посилався потерпілий ОСОБА_3 Зокрема, він зазначив, що по прибуттю до МВМ-1 Жовтневого РВ його витягнули з машини. Взяли за руки, підвели до дверей, та вдарили головою о двері. Крім того, в кабінеті МВМ-1 Жовтневого РВ ОСОБА_1 підійшов до нього, та наніс йому кулаком правої руки 4-5 ударів в область живота та паху, від яких він впав на коліна. Після того, як працівниками міліції були складені відповідні документи з метою примушення його до їх підписання ОСОБА_1 знов вдарив його в область живота та паху не менш 5 разів. При цьому, скільки ударів було нанесено в область живота, а скільки в область паху потерпілий не зміг відповісти, але зазначив, що це було приблизно через 1-2 години після першого побиття в кабінеті. Після того, як його було відпущено він звернувся до лікарні зі скаргами на болі, зокрема в животі. Синців в області живота та паху в нього не було, але через 4 дні йому зробили операцію на сечовому міхурі, діагноз: грижа, ущемлення сечового міхура. До попадання в МВМ-1 Жовтневого РВ у нього відповідного діагнозу не було, у нього нічого не боліло та він нікуди не звертався. Грижа з'явилася після виходу з МВМ-1 Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області.

Надаючи оцінку обвинуваченню в цій частині, суд виходить з положень ст. 62 Конституції України, відповідно до якої ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Зазначені конституційні положення знайшли своє відображення і в ст. 17 КПК України, яка встановлює, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

В аспекті вказаного треба відзначити, що обвинувачений ОСОБА_1, хоча і визнав свою провину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, але надаючи пояснення в судовому засіданні, заперечував побиття ним ОСОБА_3 в приміщенні МВМ-1 Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області.

При цьому, потерпіла ОСОБА_2 пояснила, що за час її знаходження 14.11.2010 року в приміщенні МВМ-1 Жовтневого РВ вона свого чоловіка не бачила та відповідно не бачила, щоб хтось його там бив.

Свідок ОСОБА_13 пояснила, що, коли ОСОБА_3 відпустили з МВМ-1 Жовтневого РВ, він скаржився на болі у в животі. В нього були набряки на руках від наручників, шишка на голові, а коли він підняв сорочку, то вона побачила в нього синці на животі. Водночас, перед цим на запитання прокурора Кушніренко В.Ф. повідомила, що живіт ОСОБА_3 вона не оглядала. Крім того, відсутність синців на животі визнавав і сам ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_14 показав, що з ушкоджень бачив у зятя ОСОБА_3 лише шишку на голові (лобі).

Також свідки ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_18 та ОСОБА_20 пояснили, що до ОСОБА_3 в їх присутності в приміщенні МВМ-1 Жовтневого РВ заходи фізичного або психологічного впливу з боку будь-кого з працівників міліції, зокрема і ОСОБА_1, не застосовувались, видимих тілесних ушкоджень у нього не було, на стан здоров'я та самопочуття він не скаржився.

При цьому, згідно висновку судово-медичної експертизи №2586-ая/11 від 30.05.2011 року в період знаходження ОСОБА_3 в стаціонарі ХМКЛШМНД з 14 по 15 листопада 2010 року будь-яких видимих ушкоджень на тілі не виявлено. Перебування ОСОБА_3 в стаціонарі 31 лікарні з 19 по 26 листопада 2010 року пов'язано з ущемленням правосторонньої ковзної пахової гили, з приводу чого 19.11.2010 року йому було зроблено операцію - гилорозтин. Одним з факторів спровокувавших ущемлення пахової гили могло бути і фізичний вплив в область передньої черевної стінки (здавлювання, удари), які могли мати місце при обставинах та в період часу, на які посилається освідуваний. Відповідно до п. 4.7. Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995 року загострення захворювань, що були раніше не враховується при оцінці ступеню тяжкості. (а. 17-24 т. 2 матеріалів досудового розслідування)

Відповідно до висновку додаткової судово-медичної експертизи №2815-ая/11 від 14.06.2011 року в період знаходження ОСОБА_3 в стаціонарі ХМКЛШМНД з 14 по 15 листопада 2010 року будь-яких видимих ушкоджень на тілі не виявлено. Перебування ОСОБА_3 в стаціонарі 31 лікарні з 19 по 26 листопада 2010 року пов'язано з ущемленням правосторонньої ковзної пахової гили, з приводу чого 19.11.2010 року йому було зроблено операцію - гилорозтин. Одним з факторів спровокувавших ущемлення пахової гили могло бути і фізичний вплив в область передньої черевної стінки (здавлювання, удари), які могли мати місце при обставинах та в період часу, на які посилається освідуваний, проте дійти висновку про наявність прямого причинно-наслідкового зв'язку не уявляється можливим з огляду на те, що у ОСОБА_3 не було будь-яких видимих ушкоджень в області живота. Відповідно до п. 4.7. Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995 року загострення захворювань, що були раніше не враховується при оцінці ступеню тяжкості. (а. 151-158 т. 2 матеріалів досудового розслідування)

При цьому відповідні висновки були зроблені, окрім іншого, на підставі первинного огляду потерпілого, та відповідної медичної документації, зокрема складеної одразу при зверненні до ХМКЛШМНД 14.11.2010 року, тобто в день, коли згідно пояснень ОСОБА_3 йому було завдано відповідні тілесні ушкодження.

З мотивувальних частин даних висновків вбачається, що при надходженні 14.11.2010 року ОСОБА_3 до КЗОЗ «Харківська міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. Мещанінова» при огляді кожних покровів черепа ран, синців, садин не виявлено, чим спростовуються показання свідка ОСОБА_14 щодо наявності шишки на голові у ОСОБА_3 після того як його було відпущено з МВМ-1 Жовтневого РВ.

Також відповідно до вказаних висновків ОСОБА_3 є гилоносієм впродовж 3 років. В той час як ОСОБА_3 в судовому засіданні на запитання надав чітку та недвозначну відповідь про те, що гила в нього з'явилася після виходу з МВМ-1 Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, і тільки після оголошення вищезазначеного висновку судово-медичної експертизи №2586-ая/11 від 30.05.2011 року визнав, що гила була в нього і раніше, але не турбувала його. З огляду на непослідовність в цій частині показань потерпілого ОСОБА_3 суд до них щодо спричинення йому тілесних ушкоджень в приміщенні МВМ-1 Жовтневого РВ ставиться критично.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом факту побиття ОСОБА_1 ОСОБА_3 в приміщенні МВМ-1 Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, а саме, що він в кабінеті №5 вказаного МВМ-1 продовжив завдавати ОСОБА_3 фізичний біль і страждання шляхом нанесення йому не менше шести ударів кулаками рук в нижню частину живота та пах з метою придушення волі ОСОБА_3

Разом з тим, дані обставини не впливають на правову кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_1 з огляду на встановлені вище обставини затримання ОСОБА_3, доставлення його до МВМ-1 Жовтневого РВ та спонукання до визнання вчинення злочину, який він в дійсності не скоював.

Так, аналізуючи зібрані та досліджені докази, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України за вищенаведених обставин є доведеною. Дії обвинуваченого ОСОБА_1, з урахуванням положень ст. 337 КПК України, ст. ст. 4, 5 КК України, суд кваліфікує за ч. 2 ст. 365 КК України як перевищення службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй повноважень, що заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, яке супроводжувалося насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування. При цьому, з огляду на положення ст. ст. 4, 5 КК України, не можна погодитися з органом досудового розслідування щодо наявності в діях ОСОБА_1 такої кваліфікуючої ознаки як перевищення службових повноважень, що супроводжувалось застосуванням спеціальних засобів, оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 11.06.2009 №1508-VI, яким, окрім іншого, було внесено відповідні зміни до диспозиції та санкції ч. 2 ст. 365 КК України, був введений дію одночасно з введенням в дію законів України "Про засади запобігання та протидії корупції" та "Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень", тобто з 01.01.2011 року. (Розділ ІІ Закону).

Крім того, необхідно відзначити, що органом досудового розслідування первинно ОСОБА_1 відповідно до повідомлення про підозру та обвинувального акту також обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України за ознаками відкритого викрадення майна (грабіж), поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої. Зазначене обвинувачення полягало в тому, що після того, як ОСОБА_2 дістала свій мобільний телефон «Samsung Х160» червоного кольору з метою викликати працівників міліції у ОСОБА_1 виник умисел на відкрите заволодіння майном ОСОБА_2, а саме мобільним телефоном «Samsung X160» червоного кольору після чого він з корисливих мотивів, із застосуванням насильства щодо ОСОБА_2, яке не є небезпечним для її життя чи здоров'я, а також висловлюючись з погрозами фізичної розправи в її бік, вирвав з рук останньої зазначений мобільний телефон, а також заподіяв ОСОБА_2 при цьому тілесні ушкодження. Мобільний телефон «Samsung X160» червоного кольору, який належить ОСОБА_2, ОСОБА_1 в подальшому їй не повернув, а розпорядився ним на власний розсуд, спричинивши при цьому останній матеріальну шкоду у розмірі 100,00 гривень.

Проте, в подальшому під час судового розгляду прокурор, вважаючи, що дії завади охоплюються диспозицією ч. 2 ст. 365 КК України, змінив обсяг обвинувачення, у зв'язку з тим, що, на його думку, не було встановлено такої обов'язкової ознаки злочину, передбаченого ст. 186 КК України, як корисливий мотив відповідних дій обвинуваченого ОСОБА_1

Разом з тим, потерпілими було підтримано обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі.

Надаючи оцінку обвинуваченню ОСОБА_1 в цій частині, необхідно відзначити таке.

Відповідно до висновку судово-товарознавчої експертизи №6674 від 21.06.2011 року вартість мобільного телефону «Samsung «SGH-X160» з урахуванням зниження вартості від зносу станом на 14.11.2010 року складає 100,00 гривень. (а. 172-173 т. 2 матеріалів досудового розслідування)

ОСОБА_1 свою провину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України не визнав, та пояснив, що, коли він посадив ОСОБА_3 в автомобіль, то поклав вказаний телефон «Samsung X160» червоного кольору в нагрудну кишеню одягненої на останньому куртки, та в подальшому, коли ОСОБА_3 був відпущений, він повернув його потерпілому, про що той написав відповідну заяву. Попередньо з зазначеного телефону, та телефону ОСОБА_3 марки «Sony Ericsson», що був при ньому, та який також повернуто потерпілому, було переписано телефону книгу, що було на той час передбачено внутрішньою відомчою вказівкою, згідно якої телефоні книги з телефонів всіх доставлених в міліцію осіб в ручному режимі переписувалися, потім печатались в електронному вигляді та направлялись до ГУМВС України в Харківській області, де велася відповідна база з метою подальшого розкриття злочинів. При цьому, телефон у ОСОБА_2 він забрав, щоб не чинився тиск при складанні матеріалів на її чоловіка з боку інших працівників міліції або інших сторонніх осіб, адже потерпіла є працівником апеляційного суду Харківської області та має певні зв'язки, про що потерпіла йому сама повідомила одразу після того як підійшла до них, погрожуючи звільненням. Корисливої мети на заволодіння вказаним телефоном у нього не було з самого початку.

ОСОБА_3, в свою чергу, заперечував той факт, що ОСОБА_1 поклав йому в кишеню мобільний телефон його дружини, та, що в подальшому перед виходом з МВМ-1 Жовтневого РВ він був йому повернутий. До теперішнього часу йому або його дружині ОСОБА_2 вказаний телефон не було повернуто. В дійсності йому перед виходом з МВМ-1 Жовтневого РВ було повернуто два належних йому мобільних телефони «Samsung-140» та «Sony Ericsson-300», що були при ньому під час його затримання. Також ОСОБА_3 зазначив, що телефон «Sony Ericsson-300» був контрактним телефоном (потім контракт закінчився) з його постійною карткою оператора «Kyivstar», він залишився у нього і до тепер, а в телефоні «Samsung-140» була картка оператора «Life» для дзвінків родичам, донці тощо. Донька на той час користувалася телефоном з карткою телефонного оператора «Life». Після подій 14.11.2010 року він ще деякий час користувався телефоном «Samsung-140» з карткою оператора «Life», але через деякий час, приблизно через пів року в нього така потреба відпала, адже донька змінила оператора, та він перестав ним користуватися. Документи на телефон «Samsung-140» в нього не збереглися. Їх не стало приблизно через рік після відповідних подій. Телефони «Samsung-140» та «Sony Ericsson-300», які були йому повернуті ОСОБА_1, надавалися ним слідчому прокуратури, який їх оглядав та складав якийсь протокол.

Також потерпіла ОСОБА_2 вказувала, що на теперішній час їй, або її чоловіку належний їй телефон ОСОБА_1 не повернув. Вона через декілька днів придбала новий телефон та сим-картку, а цей час була без телефону. Коли приїхав чоловік, то її телефону в нього не було. При цьому чоловік отримав належні йому два мобільні телефони.

Свідок ОСОБА_8 також показала, що після подій 14.11.2010 року її матері телефон ніхто не повернув. Також сідок додала, що у її матері ОСОБА_2 на той час був номер мобільного телефону оператору «Kyivstar» НОМЕР_1, а у батька НОМЕР_2 - оператору «Life», та «Kyivstar» НОМЕР_3. На теперішній час її батько номером телефону мобільного оператору «Life» не користується. На теперішній час в неї новий номер телефону оператору «Djuice», який вона змінила приблизно три місяці тому, але раніше протягом останніх 4 років вона також користувалася номером телефону оператора «Djuice». Номером телефону оператору «Life» вона користувалася лише в школі, яку закінчила у 2009 році, та одразу після вступу до ВУЗу змінила на оператора «Djuice» та номером телефону оператору «Life» більше не користувалась.

Усуваючи протиріччя в показаннях обвинуваченого ОСОБА_1 з одного боку, та потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_2 і свідка ОСОБА_8 - з іншого, щодо долі належного ОСОБА_2 телефону, та, надаючи їм відповідну оцінку, необхідно відзначити таке.

Так, свідок ОСОБА_12 пояснив, що у потерпілого ОСОБА_3 був телефон оператору або «Kyivstar», або «МТС». Про наявність телефонного номеру оператору «Life» не зазначав. На уточнююче запитання відповів, що було начебто два телефони, але в цій частині його показання були нечіткі та невпевнені. При цьому, він пояснив, що у нього було записано лише один номер телефону ОСОБА_3, начебто «Kyivstar». Візуально як виглядали його телефони він не пам'ятає - чи «Nokia» чи «Samsung». Один телефон був темного кольору. Також сідок зазначив, що на роботі в тумбочці він бачив у потерпілого ОСОБА_3 лише один телефон. Потерпілий купував один мобільний телефон на дві сим-картки.

Свідок ОСОБА_13 хоча і зазначила, що до подій, що мали місце 14.11.2010 року, у її зятя ОСОБА_3 було два звичайних телефони темного кольору, а у доньки розкладний червоного кольору, але під час первинного допиту в судовому засіданні на запитання прокурора надала чітку відповідь про те, що коли ОСОБА_3 відпустили з МВМ-1 Жовтневого РВ, то вона в нього не бачила ніяких телефонів, він їх не показував, телефоном не з ким не спілкувався та про долю телефонів зять нічого не казав, а тому показання наданні нею при повторному допиті, який проводився, зокрема за ініціативою потерпілої ОСОБА_2, про те, що ОСОБА_3 при виході з МВМ-1 Жовтневого РВ тримав в руках належні йому два звичайних мобільних телефони, та повідомив про відкрите викрадення телефону ОСОБА_2, як і показання щодо кількості телефонів у її зятя, не можуть бути взяті до уваги як не послідовні, та спрямовані на підтвердження версії потерпілих, які є її близькими родичами, та надані після спілкування з потерпілим, оскільки про необхідність з'явитися до суду для дачі показань щодо відповідних обставин їй повідомила ОСОБА_2, що сам свідок не заперечив та не спростував в судовому засіданні.

З цих же підстав відхиляються показання щодо долі телефонів батька та матері під час повторного допиту свідка ОСОБА_8, яка є донькою потерпілих, проживає разом з ними, та яка, як зазначалось вище, під час первинного допиту показала, що номером телефону оператору «Life» вона користувалася лише в школі, яку закінчила у 2009 році, та одразу після цього змінила на оператора «Djuice», і номером телефону оператору «Life» більше не користувалась, чим вона фактично спростувала свідчення потерпілого ОСОБА_3 про те, що на час подій 14.11.2010 року телефоном «Samsung-140» з сим-карткою оператору «Life» він користувався здебільшого для спілкування з донькою ОСОБА_8, яка також користувалась послугами зазначеного оператору мобільного зв'язку.

Допитаний свідок ОСОБА_14 первинно пояснив, що у його зятя ОСОБА_3 було 1 чи 2 мобільних телефони. Його пояснення в цій частині також є непослідовними, адже він не зміг чітко пояснити скільки телефонів та в який період було у ОСОБА_3 При цьому він висказував припущення, що можливо ОСОБА_3 продав телефон. Про те, що у зятя два телефони він дізнався пів року тому.

Не знайшли свого підтвердження дослідженими в судовому засіданні і показання потерпілого ОСОБА_3 про те, що належні йому телефони «Samsung-140» та «Sony Ericsson-300», які були йому повернуті ОСОБА_1, надавалися ним слідчому прокуратури, який їх оглядав та складав якийсь протокол, адже в матеріалах справи наявний лише протокол огляду коробки з-під мобільного телефону «Samsung Х160 Valentine Red» та гарантійної книги на зазначений мобільний телефон на 20 арк.

Відповідно до висновку судово-товарознавчої експертизи №6674 від 21.06.2011 року телефон «Samsung «SGH-X160» відповідно до гарантійного талону мав IMEI (міжнародний ідентифікатор мобільного обладнання, зазвичай 15-розрядне число, унікальне для кожного використовуваного апарату) НОМЕР_6.

Також матеріали досудового розслідування (а. 201 т. 1) містять фотокопію (оригінали до матеріалів справи не долучалися) товарно-розрахункового чеку б/н від 26.12.2005 року та гарантійної карточки на телефон «Sony Ericsson j300i» IMEI НОМЕР_7.

Таким чином, під час судового розгляду належними, допустимими та беззаперечними доказами не було встановлено факту наявності у ОСОБА_3 двох мобільних телефонів, а саме - телефону «Samsung-140».

При цьому, саме вищезазначені телефони марки «Samsung» IMEI НОМЕР_6 та «Sony Ericsson» IMEI НОМЕР_7 були повернуті разом з перепусткою на завод ОСОБА_3 відповідно до даних, що містить заява від 14.11.2010 року, особисте написання якої потерпілий визнавав в судовому засіданні. (а. 92 т. 2 та інші матеріалів досудового розслідування). При цьому в матеріалах досудового розслідування наявні копії зазначених заяв, проте враховуючи, що потерпілим визнавався факт її написання, та з огляду на надання в судовому засіданні обвинуваченим оригіналу даної заяви для огляду, суд приходить до висновку про доведеність факту повернення потерпілому ОСОБА_3 саме мобільного телефону марки «Samsung» IMEI НОМЕР_6, належного його дружині. При цьому недолучення оригіналу заяви до відповідного матеріалу про відмову в порушенні кримінальної справи обвинуваченим ОСОБА_1 пояснювалось його бажанням забезпечити його схоронність в світлі конфліктної ситуації, що склалася з потерпілими 14.11.2010 року. Крім того, він повідомляв слідчому про наявність у нього оригіналу даної заяви під час досудового розслідування, але слідчим не ухвалювалась постанова про її виїмку відповідно до КПК 1960 року, та/або не отримувався дозвіл на тимчасовий доступ.

Крім того, факт повернення ОСОБА_1 ОСОБА_3 розкладного мобільного телефону червоного кольору підтвердили в судовому засіданні свідки сторони обвинувачення, що знаходились 14.11.2010 року в приміщенні МВМ-1 Жовтневого РВ.

Так, опосередковано даний факт був підтверджений свідком ОСОБА_6, який пояснив, що працівники міліції повернули ОСОБА_3 мобільні телефони, два чи один він не пам'ятає. До цього зазначені телефони, на скільки він пам'ятає, лежали на столі біля сумки з металевими виробами. Потерпілий писав документ про отримання телефону(ів), та робив це самостійно.

Сідок ОСОБА_5 також пояснив, що на столі в кабінеті приміщення МВМ-1 Жовтневого РВ, окрім сумки, лежало декілька мобільних телефонів (не менше двох), чиї вони були він не знає. Точну кількість телефонів він не пам'ятає, їх було два чи три. Крім того, ОСОБА_5 зазначив, що ОСОБА_1 повернув ОСОБА_3 відповідні мобільні телефони, попередньо переписавши їх телефоні книги.

Свідок ОСОБА_18 показав, що окрім металу у ОСОБА_3 було два мобільні телефони, один з яких був розкладний красного кольору, та ще один звичайний телефон темного кольору. Все майно було повернуто ОСОБА_3 окрім того, що було вилучено.

Також свідок сторони захисту ОСОБА_20 надав пояснення відповідно до яких ОСОБА_3 було повернуто перепустку та два мобільних телефони, один з яких був звичайним мобільним телефоном темного кольору, а інший розкладний з якимись вставками червоного кольору. Обидва телефони були старі. Мобільні телефони не вилучались, лежали на столі. Згідно розпорядження керівництва, діючого на той час переписувалися телефоні книги з телефонів затриманих осіб, що і було зроблено в даному випадку. Інших мобільних телефонів на столі не знаходилось. Також він додав, що відповідну розписку потерпілий писав добровільно та що саме ОСОБА_1 переписував телефоні книги з відповідних телефонів, адже у вечорі він переводив зазначені записи в електронний вигляд, та наскільки він пам'ятає, почерк був саме ОСОБА_1

При цьому, також треба відзначити, що матеріали перевірки ВВБ в Харківській області СВБ ГУБОЗ МВС України містять копії виписок з телефонних книг саме мобільного телефону ОСОБА_2 (IMEI НОМЕР_6) та ОСОБА_3 (IMEI НОМЕР_7), та не містять копії виписки з телефонної книги іншого мобільного телефону ОСОБА_3, на наявність якого посилався потерпілий (а. 160-162 т. 1 матеріалів досудового розслідування).

Зазначені обставини, а саме - відтворення обвинуваченим ОСОБА_1 телефонної книги належного ОСОБА_2 мобільного телефону, за умов, що він не збирався його повертати, та не відтворення телефонної книги іншого мобільного телефону ОСОБА_3 (пояснення потерпілого щодо її відсутності в телефоні відхиляються судом, з огляду на те, що, враховуючи його показання, які, як зазначалось вище, окрім іншого були спростовані свідком ОСОБА_8, у відповідній телефонній книзі повинен був бути телефон принаймні його доньки), суперечить логічному розвитку подій, адже такими б діями обвинувачений ОСОБА_1 наперед сам би викрив себе у вчиненні відповідного злочину.

Крім того, як вбачається з роздруківки вхідних та вихідних дзвінків з телефонного номеру оператору мобільного зв'язку «Kyivstar» НОМЕР_4, належного ОСОБА_2 (а. 8 т. 2 матеріалів досудового розслідування), в період часу з 16:26 год. по 16:38 год. 14.11.2010 року, тобто після звільнення з МВМ-1 Жовтневого РВ ОСОБА_3 згідно пояснень самого потерпілого та свідків ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_13, з зазначеного номеру телефону було здійснено три вихідних та отримано один вхідний дзвінок з номером телефону оператору мобільного зв'язку «Kyivstar» НОМЕР_8, який згідно пояснень самої потерпілої та копії виписки телефонної книги її мобільного телефону належить її знайомій судді Жовтневого районного суду м. Харкова Срокіній Ірині Іванівні (а. 48-49 т. 1 матеріалів досудового розслідування)

Таким чином, аналізуючи зібрані та досліджені судом докази у їх сукупності, з точки зору достатності та взаємозв'язку, та керуючись положеннями ст. 62 Конституції України, ст.. 17 КПК України, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення не спростовано твердження обвинуваченого ОСОБА_1 щодо повернення ним 14.11.2010 року ОСОБА_3 належного його дружині ОСОБА_2 мобільного телефону марки «Samsung-160», IMEI НОМЕР_6, та не доведено поза розумним сумнівом зворотного.

При цьому зазначеними обставинами повністю підтверджуються показання ОСОБА_1 щодо відсутності у нього корисливої мети заволодіння телефоном потерпілої ОСОБА_2, та, що телефон у ОСОБА_2 він відібрав, щоб не чинився тиск при складанні матеріалів на її чоловіка з боку інших працівників міліції або інших сторонніх осіб. При цьому, самі потерпілі в судовому засіданні опосередковано підтвердили ці показання, зазначивши, що мобільний телефон у ОСОБА_2 був відібраний ОСОБА_1 після того, як потерпіла ОСОБА_2 дістала його та повідомила, що буде телефонувати до міліції.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що в діях обвинуваченого ОСОБА_1 відсутня така обов'язкова ознака суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 186 КК України, як наявність корисливої мети, а відповідно і склад даного злочину в цілому. Відповідні дії ОСОБА_1 повністю охоплюються диспозицією ч. 2 ст. 365 КК України, у зв'язку з чим він підлягає виправданню за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_1 встановлено, що він на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, офіційно не працює, одружений, має на утриманні одну неповнолітню та одну малолітню дитину (ОСОБА_21, ІНФОРМАЦІЯ_7, та ОСОБА_22, ІНФОРМАЦІЯ_8), раніше не судимий, до кримінальної відповідальності за інші злочини не притягувався, має постійне місце проживання та реєстрації, за місцем проживання характеризується позитивно, неодноразово заохочувався грамотами та подяками за високий професіоналізм та сумлінне ставлення до праці під час служби в органах внутрішніх справ.

Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України, суд вважає щире каяття обвинуваченого.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд виходить з положень ст. 65 КК України, а саме - принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових злочинів як самим обвинуваченим, так і іншими особами, враховує характер та ступінь тяжкості скоєного злочину, його наслідки, обставини, що пом'якшують покарання, особу обвинуваченого, його відношення до скоєного злочину. Також суд враховує, що з часу вчинення ОСОБА_1 відповідного злочину минуло більше 3 років, за цей час він нових злочинів не скоїв. Крім того, на теперішній час відпала обставина, що стала передумовою вчинення відповідного злочину - перебування ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ.

При цьому, суд приходить до висновку, що виправлення ОСОБА_1 та цілі покарання щодо нього в цілому можуть бути досягнуті без його ізоляції від суспільства, з призначенням йому покарання у виді позбавлення волі строком у межах санкції ч. 2 ст. 365 КК України, але зі звільненням його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням та покладенням на обвинуваченого обов'язків передбачених п. п. 2, 3 ст. 76 КК України.

Долю речових доказів належить вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_1 згідно ст. 124 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 337, 349, 368, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, пов'язані з виконанням владних повноважень, строком на 3 (три) роки.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 3 (три) роки.

На підставі п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_1 не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи.

Виправдати ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Речовий доказ - коробку з-під мобільного телефону «Samsung Х160 Valentine Red» та гарантійну книгу на зазначений мобільний телефон на 20 арк. - повернути ОСОБА_2

Процесуальні витрати в сумі 281 (двісті вісімдесят одна) грн. 40 коп. за проведення судово-товарознавчої експертизи стягнути з ОСОБА_1 на користь держави з перерахуванням зазначених коштів на розрахунковий рахунок Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса (вул. Золочівська, 8-А. м. Харків, 61177, код ЄДРПОУ 2883133).

Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишити раніше обраний - у вигляді домашнього арешту.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Харківської області через Жовтневий районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, потерпілим та прокурору.

Суддя Д.П. Кісь