Ухвала суду № 36755081, 14.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" січня 2014 р. м. Київ К/800/21497/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Білявський В. В., Бабич Ф. П. Прокопчук О. О.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ» на постанову та ухвалуПолтавського окружного адміністративного суду від 17.01.2013 року Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 рокуу справі№ 2а-1670/7957/12за позовомПублічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ»до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової службипроскасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.01.2013 року у справі № 2а-1670/7957/12, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями в справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про задоволення позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 187.1 ст. 187, п. п. 198.2, 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з вимогами та доводами не погоджується, просить залишити в силі оскаржені судові рішення.

На підставі статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України клопотання відповідача про заміну правонаступником підлягає задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ПАТ «АвтоКрАЗ» суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість з бюджету на рахунок платника в банку за травень 2012 року складено акт № 3123/15-507/05808735 від 17.08.2012 року, яким зафіксовано порушення пп. пп. 201.4, 201.6 ст. 201, пп. 198.6 ст. 198, пп. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, яке призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і податкового кредиту з ПДВ за квітень 2012 року на 90 994,00 грн., за травень 2012 року на 45 261,00 грн., що стало причиною завищення заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2012 року на 90 994,00 грн.

За результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ПАТ «АвтоКрАЗ» суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість з бюджету на рахунок платника у банку за червень 2012 року складено акт № 3616/15-507/05808735 від 17.09.2012, яким зафіксовано порушення позивачем пп. пп. 201.4, 201.6 ст. 201, пп. 198.6 ст. 198, пп. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2012 року на 45 261,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на 13 215,00 грн.

На підставі даного акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.102.2012 № 0000281555/171, яким зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2012 року на суму 45 261,00 грн. і застосовано до позивача штрафну санкцію в розмірі 22 630,50 грн., та № 0000291555/170, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 13 215,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем неправомірно заявлено до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, за червень 2012 року, оскільки документально не підтверджено факт сплати податку на додану вартість у зв'язку з придбанням товарів у зазначений період.

Колегія суддів вважає такий висновок передчасним, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового коксу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця видається податкова накладна, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Правомірність формування податкового кредиту визначається фактом придбання товарів (робіт, послуг, основних фондів) з метою їхнього використання у власній господарській діяльності платника податків.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

У відповідності до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п.201.7 ст. 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією (п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Проте, розглядаючи спір про правомірність формування бюджетного відшкодування, судами першої та апеляційної інстанції судами не досліджувалось питання реальності спірних господарських операцій з урахуванням відповідних первинних бухгалтерських документів.

Посилання судів на те, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні та рахунки на оплату на виконання договорів з ЗАТ «Рівненський ливарний завод» не містять повну інформацію про покупця товарів ПАТ «АвтоКрАЗ», з рахунків на оплату неможливо встановити посаду і прізвище особи, яка їх виписала, а товарно-транспортні накладні не підтверджують факт здійснення поставки товару, оскільки не містять інформації про вантаж, що перевозився, підлягають відхиленню, оскільки наявність недоліків при складанні первинних документів не є вирішальною ознакою для визнання формування суми податкового кредиту неправомірним, якщо із суті господарських операцій вбачається їх реальних характер та товарність.

З аналогічних підстав є необґрунтованими доводи про те, що надані позивачем до заяви про відмову постачальника надати податкову накладну первинні документи, складені за результатом фінансово-господарської діяльності позивача на виконання договорів з ТОВ «Авангард 10» та ЗАТ «Рівненський ливарний завод», не містять необхідних обов'язкових реквізитів, складені з порушенням вимог щодо їх змісту, тому не можуть вважатись достатньою підставою для формування податкової звітності з ПДВ.

Помилковими є посилання судів на те, що за результатом проведених перевірок ЗАТ «Рівненський ливарний завод» та ТОВ «Авангард 10» встановлено факт недекларування податкових зобов'язань за наслідками фінансово-господарських відносин з позивачем на суму ПДВ відповідно 13 110,79 грн. та 103,94 грн., оскільки невиконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України оскаржені судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, встановити реальність господарських операцій, що стали підставою для формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню .

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Замінити відповідача Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Полтавської області Державної податкової служби правонаступником Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в Полтавській області.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ» задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.01.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 року у справі № 2а-1670/7957/12 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак