Ухвала суду № 36755047, 14.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" січня 2014 р. м. Київ К/800/17505/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Мацепура І. О., Величко О. В. Борсенко О. В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГСМ» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2013 рокуу справі№ 2а-0770/4033/11за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ВГСМ»до Державної податкової інспекції у Рахівському районі Закарпатської областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.02.2012 року у справі № 2а-0770/4033/11 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Рахівському районі Закарпатської області від 09.11.2011 року № 000352351, № 0003622351, № 000372351, № 000382351, № 000146/1751.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Рахівському районі задоволено. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.02.2012 року у справі № 2а-0770/4033/11 скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 20, пп. 139.1.12 п. 139.1 ст. 139, п. 177.8 ст. 177, п. п. 200.4, 200.5, 200.7, 200.11, 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 204, ст. ст. 215, 234 Цивільного кодексу України, п. 22.10 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», ст. ст. 81, 207 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі постанову апеляційного суду.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної Державною податковою інспекцією у Рахівському районі Закарпатської області планової виїзної перевірки ТОВ «ВГСМ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 31.03.2010 року по 30.06.2011 року складено акт перевірки № 40/2351/37020022 від 28.10.2011 року, яким зафіксовано порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим занижено податок на прибуток в сумі 94 119,00 грн.; пп. пп. 139.1.11, 139.1.12 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 98 206,00 грн.; пп. пп. 7.4.1, 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим завищено суму податкового кредиту на загальну суму 6 558,00 грн.; пп. пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у зв'язку з чим завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ на загальну суму 2 771 863,00 грн. та занижено суму бюджетного відшкодування ПДВ на загальну суму 2 765 305,00 грн.; п. 1.5 ст. 1, пп. 4.2.14 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»; п. 177.6 ст. 177 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті 09.11.2011 року податкові повідомлення-рішення № 000352351, № 000382351, № 000146/1751, № 000372351, № 000362351.

Судом першої інстанції встановлено, що 27.05.2010 року за договорами купівлі-продажу ТОВ «ВГСМ» придбано у ТОВ «Бичківська меблева фабрика» основні засоби (будівлі, споруди, обладнання, автомобілі) на загальну суму 16 188,3 тис. грн., в тому числі ПДВ 2 698,1 тис. грн. ТОВ «ВГСМ» надані копії накладних на відповідну суму договорів купівлі-продажу основних засобів, податкових накладних до них та платіжних доручень. Оплата постачальнику ТОВ «Бичківська меблева фабрика» грошовими коштами проведена повністю, що підтверджується платіжними дорученнями, банківськими виписками, що наведені у Реєстрі договорів купівлі-продажу основних засобів, податкових накладних до них та платіжних доручень.

21.08.2010 року, 02.09.2010 року, 24.05.2011 року за договорами купівлі-продажу основних засобів (деревообробні верстати, деревообробне обладнання) від 22.07.2010 року № 02/07/2010, від 08.04.2011 року № 03/04/201 ТОВ «ВГСМ» придбало від нерезидента СК «Плімоб» С. А. (Румунія) зазначене в них майно на суму 1 228,6 тис. грн., за яке під час митного оформлення було сплачено 204,8 тис. грн.

Суми податкового кредиту по зазначеним операціям внесено позивачем до відповідної декларації з ПДВ за травень 2010 року.

У відповідності до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у позивача виникло право на податковий кредит, але з огляду на положення п. «а» пп. 7.7.11 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на вартість» товариство не могло заявити дані суми до бюджетного відшкодування як «особа, яка була зареєстрована, як платник цього податку менш, ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування», а тому в подальшому переносило податковий кредит на наступні податкові періоди, що підтверджується записами в податкових деклараціях з ПДВ за період до травня 2011 року.

В червні 2011 року позивачем подано до Державної податкової інспекції у Рахівському районі податкову декларацію з ПДВ за травень 2011 року, якою заявлено до бюджетного відшкодування 4 558 053,00 грн. ПДВ.

На підставі пп. 78.1.8 п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України, в рамках процедури підтвердження достовірності права на бюджетне відшкодування, встановленої п. 200.11 ст. 200 Податкового кодексу України, ТОВ «ВГСМ» отримало від податкового органу підтвердження відображеного ТОВ «ВГСМ» у декларації за травень 2011 року бюджетного відшкодування в сумі 4 255 766,00 грн., заявлене на розрахунковий рахунок.

В обґрунтування необхідності заниження бюджетного відшкодування в січні 2011 року, податковий орган в акті перевірки зазначає, що особа, яка зареєстрована як платник ПДВ менше, ніж 12 календарних місяців, має право на бюджетне відшкодування у разі якщо нарахування податкового кредиту відбулося внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів. За наслідками перевірки відповідачем виявлено заниження заявленої платником у попередніх періодах суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної органом ДПС внаслідок такої перевірки, вважається, що платник добровільно відмовився від отримання такої суми. Тому, на думку відповідача, з яким погодився суд апеляційної інстанції, оскільки право на бюджетне відшкодування у товариства виникло у січні 2011 року, то має місце заниження заявленої платником у попередніх періодах суми бюджетного відшкодування. Відповідно, заявлення до відшкодування в травні 2011 року спірної суми є завищенням суми бюджетного відшкодування.

Колегія суддів з таким висновком не погоджується, оскільки положеннями п. п. 200.2, 200.7 ст. 200 Податкового кодексу України визначено, що платник може самостійно приймати рішення про повернення суми бюджетного відшкодування. Саме наявність такого самостійного рішення платника ПДВ, яке відображається у відповідній податковій декларації, і є основною умовою для отримання бюджетного відшкодування.

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України.

Проте, відповідачем проігноровано вказані норми та в порушення п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України вказано про необхідність заявлення суми відшкодування у січні 2011 року, та, відповідно, про відсутність права на відшкодування за травень 2011 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 09.11.2011 року № 000362351 та № 000372351 є неправомірними.

Також обґрунтованим є висновку місцевого адміністративного про скасування податкового повідомлення - рішення № 000352351 (збільшено податок на прибуток на 94 119,00 грн. і застосовані штрафні санкції), враховуючи наступне.

Підставою для прийняття цього податкового повідомлення-рішення став висновок, зазначений в акті перевірки, про порушення позивачем вимог пп. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» за період діяльності з 31.03.2010 року по 31.03.2011 року, в результаті чого занижено податок на прибуток.

Відповідач стверджує, що ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9 в період з 31.03.2011 року по 31.03.2011 року для ТОВ «ВГСМ» роботи фактично не виконували, а витрати, понесені ТОВ «ВГСМ» та відображені у складі валових витрат у відповідних податкових періодах, здійснені по взаємовідносинах з вказаними контрагентами, є витратами, не пов'язаними з господарською діяльністю підприємства та, відповідно, не підлягають відображенню у складі валових витрат відповідних податкових періодів.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюється як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із п. 5.2.1 п. 2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Судом першої інстанції встановлено, що 02.08.2008 року між ФОП ОСОБА_8 та ТОВ «ВГСМ» укладено договір № 4 про надання послуг по облагороджуванню та розкряжуванню деревини у місцях її складування. Факти надання послуг підтверджується двосторонніми актами прийняття виконаних робіт за вересень-грудень 2010 року. Розрахунки за надані послуги проведені у безготівковій формі повністю.

01.01.2011 року між ФОП ОСОБА_8 та ТОВ «ВГСМ» укладено договір № 1 з надання послуг по облагороджуванню та розкряжуванню деревини у місцях її складування. Факти надання послуг підтверджуються двосторонніми актами прийняття виконаних робіт за січень - березень 2011 року. Розрахунки і послуги були проведені у безготівковій формі повністю.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що витрати, понесені ТОВ «ВГСМ» та відображені у складі валових витрат у відповідних податкових періодах, здійснених по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_8, є витратами, пов'язаними з господарською діяльністю підприємства та підлягають відображенню у складі валових витрат відповідних податкових періодів, оскільки доводи податкового органу про відсутність фактичного здійснення спірних господарських операцій спростовується матеріалами справи.

Висновок відповідача, який підтримав апеляційний суд, ґрунтується на тому, що ТОВ «ВГСМ» отримувало лісопродукцію від ДП «Великобичківське ЛМГ» у завершеному для подальшого господарського використання стані, яка не потребувала її додаткового облагородження та розкряжування (пиловник відповідного сорту деревини), тому витрати, понесені ТОВ «ВГСМ» щодо виконуваних робіт фізичними особами-підприємцями протягом 2010 року та першого півріччя 2011 року, є витратами, не пов'язаними з господарською діяльністю підприємства, та, відповідно, не підлягають відображенню у складі валових витрат відповідних податкових періодів.

При цьому, податковий орган та суд апеляційної інстанції посилаються на пояснення, надані ФОП ОСОБА_8, що містяться в матеріалах ВПМ ДПІ у Тячівському районі від 10.10.2011 року № 279/7.

Вказані доводи підлягають відхиленню, оскільки ФОП ОСОБА_8 не є стороною у справі і в силу положень ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, показання вказаного контрагента можуть мати доказову силу в разі допиту ОСОБА_8 в якості свідка, що судом апеляційної інстанції зроблено не було.

Посилання відповідача на карти технологічного процесу розробки лісосік ДП «Великобичківське ЛМГ» обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки в період з 31.03.2010 року по 31.03.2011 року товариство взагалі розробкою лісосік не займалося.

Крім того, така картка не документом, який встановлює факти нездійснення господарських операцій, оскільки вона містить лише вимоги до проведення робіт, правила та схеми.

В листі ДП «Великобичківське ЛМГ» до начальника ДПІ у Рахівському районі від 27.09.2011 року № 483 зазначено, що покупець лісопродукції на його бажання може здійснити додаткові роботи по облагородженню деревини (розкряжування, торцування, обрізку, корування прикореневих лам і інше): ТОВ «ВГСМ» просило дозволити проведення робіт по облагороджуванню деревини із рахунок покупця лісопродукції; ця робота проводиться без участі та контролю ДП «Великобичківське ЛМГ».

З аналогічних підстав не заслуговують на увагу і доводи податкового органу про відсутність факту надання послуг для ТОВ «ВГСМ» ФОП ОСОБА_9 за договором від 08.06.2010 року за № 6 та актом за липень 2010 року, так як висновки відповідача щодо зазначеного контрагента ґрунтуються на таких самих документах і поясненнях ФОП ОСОБА_9

Отже, висновок суду першої інстанції про скасування податкового повідомлення - рішення № 000352351 є обґрунтованим.

Підставою прийняття податкового повідомлення-рішення № 000382351 став висновок податкового органу про те, що товариство завищило втрати на збут, зокрема, в сумі 78 870,00 грн. виплат на користь ФОП ОСОБА_10

Судом першої інстанції встановлено, що 27.07.2010 року між ТОВ «ВГСМ» та ОСОБА_10 укладено договір, предметом якого є надання послуг з обробки інформації: набір на комп'ютері, друк на принтері, копіювання, робота із сканером, який був в подальшому припинений.

07.04.2011 року ФОП ОСОБА_10 отримав код діяльності 72.30.0 з надання послуг, які належать до діяльності у сфері інформатизації у відповідності до розділу 72 Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97, який затвердженого наказом Державного комітету по стандартизації, метрології та сертифікації від 20.12.1997 року № 822.

07.04.2011 року між ОСОБА_10 та ТОВ «ВГСМ» укладено новий договір про надання послуг у сфері інформатизації.

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що в акті перевірки не наведено жодних мотивів щодо ненадання послуг ФОП ОСОБА_10, враховуючи, пп. 139.1.12 п.139.1.ст. 139 Податкового кодексу України, яким визначено, що при визначенні оподатковуваного прибутку не враховуються витрати, понесені у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи-підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв'язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи-платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації), висновки податкового органу про завищення витрат на збут є неправомірним.

Посилання апеляційного суду на те, що згідно укладеного між ТОВ «ВГСМ» та ФОП ОСОБА_10 договору від 27.07.2010 року № б/н передбачено надання послуг з обробки інформації, а саме: набір на комп'ютері, друк на принтері, копіювання, робота із сканером, підлягають відхиленню, оскільки послуги надавались на підставі договору від 07.04.2011 року про надання послуг у сфері інформатизації, а не договору від 27.07.2010 року, як помилково зазначив відповідач, з яким погодився суд апеляційної інстанції.

При цьому надані послуги, зазначені в актах виконаних робіт, відповідають переліку послуг в сфері інформатизації, визначеному в розділі 72 Державного класифікатору продукції та послуг ДК 016-97, затвердженого наказом Державного стандарт від 30.12.1997року № 822.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення № 0001461751 про нарахування податку з доходів найманих працівників, відповідач виходив з того, що позивач допустив порушення ст. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», а також п. 1.5 ст. 1, пп. 4.2.14 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», оскільки у вересні - грудні 2010 року не оподаткував податком з доходів фізичних осіб за ставкою 15% дохід, виплачений ФОП ОСОБА_8 в жовтні - грудні 2010 року в сумі 141 543,74 грн. за послуги по розкряжуванню та облагороджуванню деревини, внаслідок чого донараховано 21 231,56 грн. податку з доходів фізичних осіб за вересень-грудень 2010 року.

Особливості оподаткування доходів отриманих фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності були передбачені п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Згідно із пп. 9.12.1 цього пункту оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Відповідно до пп. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9 вищевказаного Закону якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Пунктом 22.10 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено, що втратив чинність Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок громадян», крім розділу IV в частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницької діяльності, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Отже, питання оподаткування послуг ФОП ОСОБА_8 регулювалося положеннями п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про оподаткування доходів фізичних осіб», а також розділом IV Декрету Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок з громадян».

Статтею 13 Декрету було встановлено, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи. При цьому оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Враховуючи те, що ФОП ОСОБА_8 протягом вересня-грудня 2010 року був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, виступав в договорі про надання послуг від 02.08.2010 року як приватний підприємець, діяв самостійно і систематично, підпадаючи під визначення ст. 42 Господарського кодексу України, згідно з ч. 4 ст. 14 Декрету ФОП ОСОБА_8, будучи підприємцем та здійснюючи підприємницьку діяльність, повинен був самостійно задекларувати отримані доходи від ТОВ «ВГСМ».

Тобто ФОП ОСОБА_8 є відповідальним за сплату цього податку, а у податкового органу відсутні підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0001461751, яким нараховано податок з доходів найманих працівників позивачу.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено висновки акта перевірки щодо наявності порушень з боку платника, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГСМ» задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2013 року у справі № 2а-0770/4033/11 скасувати.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.02.2012 року у справі № 2а-0770/4033/11 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак