Ухвала суду № 36753885, 21.01.2014, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №285/2656/13-ц Головуючий у 1-й інст. Романюк Ю.Г.

Категорія 27 Доповідач Трояновська Г. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Трояновської Г.С.

суддів: Миніч Т.І., Забродського М.І.

при секретарі Камінній М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно, передане в іпотеку

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30 вересня 2013 року,-

в с т а н о в и л а :

У червні 2013 року публічне акціонерне товариство «БРОКБІЗНЕСБАНК» (далі - ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК») звернулося до суду з названим позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 В обґрунтування вимог зазначало, що 16 квітня 2008 року з ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №191К-08, за умовами якого позивач надав позичальнику кредит в розмірі 60 000доларів США з кінцевим терміном погашення 15 квітня 2018 року. Цього ж дня в забезпечення виконання зобов'язань за названим кредитним договором з відповідачами було укладено іпотечний договір №191К-08/і та передано в іпотеку житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка, розташована за цією ж адресою, площею 0,0863га. Однак ОСОБА_1 ухилялась від виконання зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 75 264 долари США 41 цент, яку було стягнуто з неї за рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 червня 2011 року. ОСОБА_1 погасила частину боргу, однак станом на 01 червня 2013 року заборгованість становить 65 844 долари США 41 цент. А тому ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на передане в іпотеку майно, а саме: житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться у м. Новоград-Волинський Житомирської області по вул. Панкратова, 9 Б, шляхом реалізації майна на прилюдних торгах, визначивши початкову ціну для реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30 вересня 2013 року позов задоволено в повному обсязі. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором, тому що це призведе до подвійного стягнення, оскільки ОСОБА_1 є одночасно і боржником, і іпотекодавцем; погоджена вартість предметів іпотеки перевищує залишок заборгованості на 18 258 доларів США 09 центів; зміни до кредитного договору, якими збільшено обсяг відповідальності, були внесені без отримання його згоди, як майнового поручителя.

Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи між Акціонерним банком «БРОКБІЗНЕСБАНК», правонаступником якого є ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» та ОСОБА_1 16 квітня 2008 року укладено кредитний договір №191К-08, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 60 000доларів США зі сплатою 13,5% річних з кінцевим терміном погашення 15 квітня 2018 року /а.с.11-17/.

8 серпня 2008 року додатковою угодою №1 до вказаного кредитного договору змінено відсоткову ставку з 13,5% річних до 15% річних, а 21 січня 2009 року між позивачем та позичальником була укладена додаткова угода №2, згідно якої змінено щомісячний платіж по поверненню кредиту/а.с.18-22/.

В забезпечення виконання зобов"язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в день укладення кредитного договору - 16 квітня 2008 року також було укладено іпотечний договір №191 К-08/і, відповідно до якого відповідачі передали в іпотеку, належний їм на праві власності, житловий будинок з надвірними господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,0863га за цією ж адресою /а.с.23-30,82,109-110/.

Банк виконав взяті на себе зобов"язання за кредитним договором та надав кредитні кошти, проте позичальник - ОСОБА_1 взяті на себе зобов"язання належним чином не виконує.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 червня 2011 року, яке набрало законної сили, у справі за позовом ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» заборгованість по кредитному договору №191К-08 від 16 квітня 2008 року в сумі 75 264долари США 41 цент /а.с.6-8/.

Станом на 1 червня 2013 року рішення суду не виконане, непогашений борг ОСОБА_1 перед банком становить 65 844долари США 41 цент./а.с.9-10/.

25.04.2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направлено вимоги про усунення порушень основного зобов"язання за кредитним договором, у яких відповідачів попереджено, що у разі невиконання вимоги про погашення кредиту банком буде звернено стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором /а.с.34,35/.

Звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» посилалось на те, що боржник не сплатила суми за кредитним договором, тому позивач просив задовольнити вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позову, правильно встановивши фактичні обставини справи та вирішивши спір у відповідності до закону, який підлягав застосуванню.

Так, згідно із ч. 1 ст.598, ст.599 ЦК України зобов"язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов"язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі невиконання зобов"язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (589 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

У п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінним від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

У разі невиконання рішення про стягнення кредитної заборгованості, банк має право захистити свої законні інтереси шляхом реалізації предмета іпотеки.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції врахував наведені вище положення та дійшов обгрунтованого висновку про те, що наявність судового рішення про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов"язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в іпотеку нерухоме майно.

Зазначена правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 04 вересня 2013 року № 6-73цс13, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Враховуючи те, що заборгованість за кредитними договорами не погашена, позивач має право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з прилюдних торгів.

Доводи, в апеляційній скарзі про те, що особа позичальника не є відмінною від іпотекодавця, а тому суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки і стягнути суму заборгованості за кредитним договором, оскільки це призведе до подвійного стягнення, є безпідставними, оскільки рішення суду про стягнення кредитної заборгованості не виконано, а тому банк має право захистити свої законні інтереси шляхом реалізації предмета іпотеки.

Задовольняючи позовні вимоги банку, суд першої інстанції правильно виходив з того, що звернення стягнення на предмет іпотеки проводиться саме на погашення суми боргу за кредитним договором. Звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором не може вважатися подвійною відповідальністю боржника.

Доводи ОСОБА_2, наведені в апеляційній скарзі про те, що він не є поручителем, про що зазначено в рішенні суду першої інстанції, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до іпотечного договору №191 К-08/і від 16.04.2008 року він передав в іпотеку належне йому на праві власності майно з метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_1 основного зобов"язанння тим самим поручившись перед банком /кредитором/ за виконання зобов"язань позичальником.

Доводи в апеляційній скарзі про те, що без згоди поручителя було збільшено відсоткову ставку, а відтак збільшено його обсяг відповідальності за основним зобов"язанням не заслуговують на увагу, оскільки поручителем не оскаржувалось рішення кредитора про зміну відсоткової ставки у передбаченому законом порядку.

Окрім того іпотечним договором № 191 К-08/і, який ОСОБА_2 підписав, а відтак погодився з його умовами, передбачено, що як кредитний договір так і додаткові угоди до нього, якщо такі будуть в майбутньому, укладаються лише між сторонами, тобто між банком - кредитодавцем (іпотекодержателем) і позичальником (ОСОБА_1)/а.с.23/.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Судом першої інстанції при ухваленні рішення також надано оцінку співмірності сум заборгованості за кредитом та вартістю іпотечного майна і правильно визначено початкову ціну предметів іпотеки для їх подальшої реалізації, що узгоджується з положеннями ст.39 закону „Про іпотеку" та роз"ясненнями, викладеними в п.42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», а тому доводи апеляційної скарги і в цій частині є безпідставними.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі наданих сторонами та досліджених у судовому засіданні доказів, повно і всебічно з"ясувавши обставини, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог і заперечень.

Рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст.209,218,303,304,307,308,313,314,315,317,319,324,325 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді