Постанова № 36753582, 08.01.2014, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 822/4547/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2014 року 10 год. 30 хв.м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд

в складі:головуючого-суддіНіколайчука М.Є. при секретаріОстровській І.В. за участі:представників сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування наказу від 22.11.2013 №256-К «Про звільнення», поновлення на посаді, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в розмірі 3000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказ Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області від 22.11.2013 №256-К є протиправним та незаконним, оскільки заява про звільнення за згодою сторін написана позивачем у жовтні 2013 року під психологічним тиском начальника Головного управління в стані сильного душевного хвилювання. Позивач вказану заяву в листопаді 2013 року Головному управлінню не подавав, не мав наміру припиняти трудові відносини та не висловлював такого волевиявлення. Зазначене підтверджується відсутністю у заяві про звільнення дати її підписання (число, місяць, рік), а також строку (дати) припинення трудових відносин.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив суд задоволити їх в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, зазначивши, що заява про звільнення подана позивачем добровільно, без будь-якого примусу, оскаржуваний наказ є законним, дії відповідача правомірними, а тому просив суд в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задоволити частково з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, в тому числі і щодо оплати праці.

Відтак, спір, який виник між ОСОБА_3 та Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області, є публічно-правовим.

Суд встановив, що ОСОБА_3 працював на посаді начальника відділу охорони і моніторингу земель Управління землеустрою та охорони земель Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області.

Головним управлінням Держземагенства у Хмельницькій області 22.11.2013 винесено наказ №256-К, яким звільнено позивача із займаної посади 22.11.2013 за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Підстава звільнення - заява ОСОБА_3

Оглядом акту Головного управлінням Держземагенства у Хмельницькій області встановлено, що позивач відмовився від ознайомлення із наказом про звільнення та отримання трудової книжки.

З дослідженої в судовому засіданні копії заяви про звільнення поданої позивачем в порядку п. 1 ст. 36 КЗпП України вбачається, що на ній відсутня дата її написання та дата, з якої ОСОБА_3 підлягав би звільненню з займаної посади, а є лише резолюція Головного управління «До наказу. 22.11.2013р.» за підписом уповноваженої особи.

Відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992, з наступними змінами, передбачено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП України).

Отже, визначення дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення. Окрім того, предметом доказування у даному випадку є встановлення свідомого волевиявлення працівника щодо звільнення з підстав, передбачених п. 1 ст. 36 КЗпП України.

У п. 18 вищевказаної Постанови зазначено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Аналіз зазначених норм трудового законодавства дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Таким чином, основними умовами угоди про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється.

Як вбачається з заяви про звільнення ОСОБА_3 з займаної посади за угодою сторін, вона не містить волевиявлення (пропозиції) позивача на визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати. Резолюція відповідача, що знаходиться на вказаній заяві, також не містить ні пропозиції, ні погодження строку, з якого трудовий договір може бути розірвано.

За таких обставин суд приходить до висновку, що сторонами спору не було досягнуто згоди щодо припинення трудового договору та не узгоджено дату звільнення в день подання позивачем відповідної заяви. Відсутність узгодження дати звільнення позбавляло права відповідача на звільнення позивача 22.11.2013 в порядку п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Що стосується вимоги позивача про компенсацію розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу, то вона безумовно підлягає задоволенню, оскільки є похідною від вимоги про поновлення на роботі.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 цього ж Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн., заявленої позивачем, суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Відповідно до п. 9 цієї Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та інше.

Під час судового розгляду з'ясовано, що звільнення з посади позивача потягло відповідні негативні наслідки та вимушені зміни у його життєвих і виробничих стосунках, зокрема, це призвело до зниження його репутації як спеціаліста серед колег та відповідних моральних страждань.

Судом встановлений безпосередній прямий зв'язок між протиправним звільненням позивача та завданням йому цим шкоди у вигляді вище перерахованих наслідків, а також наявність вини відповідача.

Проте, суд вважає, що задоволення ОСОБА_3 адміністративного позову - поновлення його на роботі та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу можна вважати достатньою компенсацією позивачу моральної шкоди.

З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку, що на користь позивача слід стягнути з відповідача 100 грн. моральної шкоди, що відповідає встановленим та доведеним обставинам справи.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 256 КАС України постанова суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно.

Дослідивши письмові докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задоволити частково.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 71, 86, 159 - 163, 167, 254, 256 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_3 задоволити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області № 256-К від 22.11.2013 року про звільнення ОСОБА_3.

Поновити ОСОБА_3 на посаді начальника відділу охорони і моніторингу земель Управління землеустрою та охорони земель Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області.

Зобов'язати Головне управління Держземагенства у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.11.2013 року по день поновлення.

Зобов'язати Головне управління Держземагенства у Хмельницькій області відшкодувати ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 100 (сто) грн.

Звернути до негайного виконання постанову в частині поновлення на посаді та зобов'язання нарахувати та виплатити середньомісячний заробіток у межах суми стягнення за один місяць.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 08 січня 2014 року о 16 год. 30 хв.

Суддя М.Є. Ніколайчук"Згідно з оригіналом" Суддя М.Є. Ніколайчук