Постанова № 36748683, 21.01.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2014 року № 810/6962/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта»доВишгородської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській областіпроскасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 27.11.2013 № 0005802201, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «прибуток страхових організацій» у розмірі 209249,00 грн. ( за основним платежем - 190558,00 грн., за штрафними санкціями - 18691,00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів сформовано валові витрати, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентами угод і неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку наприбуток. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що правочини, укладені між позивачем та ТДВ «СК «Відродження України»/СК «Рада» і ПрАТ «Прогрес-фонд», є нікчемними, оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагенти позивача здійснювали надання послуг без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного формування позивачем валових витрат. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

У ході судового розгляду справи представниками сторін заявлено клопотання про розгляд справи за їх відсутності у письмовому провадженні.

Наявність клопотань сторін про розгляд справи за їх відсутності, відповідно до приписів статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши наявні матеріали справи, керуючись статтями 122, 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток по взаємовідносинах із ТДВ «СК «Відродження України»/СК «Рада» за період з 07.04.2010 по 31.12.2012 та ПрАТ «Прогрес-фонд» за період з 01.07.2010 по 31.12.2012.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 11.11.2013 № 1328/10-08-22-01/321704186 (надалі - акт перевірки).

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між позивачем та ТДВ «СК «Відродження України»/СК «Рада» і ПрАТ «СК «Прогрес-фонд», є нікчемними і в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Як наслідок, у ході перевірки встановлено порушення позивачем положень підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 190558,00 грн., у тому числі: за 2010 рік - на суму 74758,00 грн., за І квартал 2011 року - на суму 115800,00 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується, зокрема, на використаних під час аналізу господарських операцій позивача матеріалів перевірки його контрагентів, а саме:

акту Броварської ОДПІ від 19.07.2013 № 28/22-4/30779308 про результати планової виїзної перевірки ТДВ «СК «Відродження України»/СК «Рада» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012;

акту Вишгородської ОДПІ від 19.07.2013 № 445/2250/30303336 про результати планової виїзної перевірки ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-фонд» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012.

Як то вбачається з матеріалів справи, у ході перевірок контрагентів позивача перевіряючі дійшли висновків, що ТДВ «СК «Відродження України»/СК «Рада» та ПрАТ «СК «Прогрес-фонд» укладало договори страхування з метою проведення транзитних фінансових операцій зі страховими компаніями, які задіяні у схемах мінімізації податкових зобов'язань та не забезпечують реального захисту прийнятих ризиків.

Між тим, зі змісту вищевказаних актів перевірок вбачається, що їх висновки ґрунтуються виключно на матеріалах перевірок та інформації, наявній у базах даних податкових органів контрагентів ТДВ «СК «Відродження України»/СК «Рада» та ПрАТ «СК «Прогрес-фонд», зокрема, ТДВ «УСК «Сучасний вибір», ТДВ «СК «Зеніт», ТДВ «СК ТДВ «СК «Говерла», Київська філія ВАТ СК «Мир», ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека», ТДВ СК «Універсальсаний страховий альянс» та інші.

Так, під час перевірки ТДВ «СК «Відродження України»/СК «Рада» та ПрАТ «СК «Прогрес-фонд» встановлено, що їх контрагенти перебувають у стані ліквідації та не знаходяться за юридичними адресами, з огляду на що перевіряючі дійшли висновку, що угоди перестрахування з перестраховиками контрагентів позивача здійснені без створення правових наслідків. Відтак, укладення контрагентами позивача угод було спрямовано на оформлення операцій пов'язаних з отриманням податкової вигодами переважно з контрагентами-посередниками, які не виконували своїх податкових зобов'язань.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем валових витрат.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.11.2013 № 0005802201, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «прибуток страхових організацій» у розмірі 209249,00 грн. ( за основним платежем - 190558,00 грн., за штрафними санкціями - 18691,00 грн.).

У той же час, позивач вважає вказане податкове повідомлення-рішення таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив його, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи судом під час судового розгляду справи витребувано від позивача докази на підтвердження факту реальності господарських операцій за спірними правочинами.

Щодо взаємовідносин із ТДВ «СК «Відродження України, судом встановлено таке.

Так, 15.11.2010 між позивачем та ТДВ «СК «Відродження України» було укладено договір про непропорційне перестрахування на базі ексцеденту збитковості № 01/02/СТР (надалі- договір перестрахування № 01/02/СТР).

За умовами підпункту 1.1.1 пункту 1.1 договору перестрахування № 01/02/СТР ТДВ «СК «Відродження України» (перестраховик) взяло на себе зобов'язання після перевищення пріоритету позивача (перестрахованого) виплатити в межах своєї відповідальності, встановленої цим договором, збитки, що можуть настати після виплат Позивачем (Перестрахованим) страхових сум (їх часток) за договорами страхування (перестрахування), що складають визначеним цим договором портфель.

У відповідності до підпунктів 1.1.2, 1.1.3 договору перестрахування № 01/02/СТР об'єктом страхування згідно дійсного договору є фінансові результати діяльності Позивача (перестрахованого) по портфелю, що підлягає перестрахуванню за цим договором. Портфель складається з договорів добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), які укладено позивачем (перестрахованим) через прийняття у страхування (перестрахування) таких ризиків у період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року.

Підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 договору перестрахування № 01/02/СТР передбачено, що основними умовами цього договору є страхові ризики - у відповідності з оригінальними договорами добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного). Очікувана (нарахована) страхова премія за портфелем - 26 000 000,00 грн.

Перестраховик здійснює оплату частини чистого збитку при перевищенні приорітету- показника збитковості Позивача, який становить 85 % від очікуваної страхової премії за портфелем (підпункти 1.2.2, 1.2.3 договору перестрахування № 01/02/СТР).

Пунктом 5.1 договору перестрахування № 01/02/СТР передбачено, що позивач (перестрахований) сплачує ТДВ «СК «Відродження України» (перестраховику) перестраховувальну премію в розмірі 2 465 000,00 грн.

На виконання умов цього Договору зазначена премія була сплачена перестраховику одним платежем, що підтверджується платіжним дорученням № 29005 від 16.11.2010 р.

Як зазначено позивачем, у період 01.01.2011 по 31.12.2011 позивачем було укладено з страхувальниками більше ніж 3 700 договорів добровільного страхування наземного транспорту, але чистий збиток позивача по страховим випадкам, які настали, не перевищив приорітет-показник збитковості позивача за договором перестрахування № 01/02/СТР, відтак, позивач не мав права звертатися до перестраховика за відшкодуванням збитків.

Також, 01.12.2010 між позивачем та ТДВ «СК «Відродження України» було укладено договір облігаторного пропорційного перестрахування вантажів № 4/11/2010-1/УСЕП (надалі-договір перестрахування № 4/11/2010-1/УСЕП).

За умовами договору перестрахування № 4/11/2010-1/УСЕП предметом цього договору є облігаторне (обов'язкове) пропорційне перестрахування ТДВ «СК «Відродження України» (перестраховиком) частини відповідальності позивача (перестрахувальника), прийнятої ним за оригінальними договорами добровільного страхування вантажів.

Відповідно до пункту 2.1 договору перестрахування № 4/11/2010-1/УСЕП перестрахування здійснювалося на облігаторній пропорційній основі з пропорційним розподілом відповідальності між позивачем (перестрахувальником) та ТДВ «СК «Відродження України» (перестраховиком). Пуктом 2.4 цього договору було визначено частку перестраховика, яка становила 95 % від страхової суми по кожній окремій партії вантажу.

Згідно пункту 2.8 договору перестрахування № 4/11/2010-1/УСЕП основний документообіг між сторонами здійснювався шляхом оформлення позивачем (перестрахувальником) місячних рахунків-бордеро премій, що є додатком до цього договору. У рахунку-бордеро премій зазначається: страхувальник, оригинальний договір страхування, найменування вантажу, перевізник, період перестрахування, вид транспорту, маршрут перевезення, страхова сума, власне утримання позивача (перестрахувальника), відповідальність перестраховика, тариф та премія сплачена Перестраховику.

Так, у січні 2011 року між позивачем (перестрахувальником) та ТДВ «СК «Відродження України» (перестраховиком) було підписано Бордеро премій № 1 до договору перестрахування № 4/11/2010-1/УСЕП за грудень 2010 року, за умовами якого перестраховик прийняв від позивача (перестрахувальника) в перестрахування частину відповідальності за оригінальними договорами добровільного страхування вантажів, а саме:

страховий поліс № 4/11/2010-1/УСЕ/USE-12.2-316-D/K-10/2 від 30.11.2010 та Додаток № 2, укладені між Позивачем та ДК „Укрспецекспорт" (страхувальник) згідно заяви Страхувальника та на умовах Генерального договору страхування вантажів № 4/11/2010-1/УСЕ (реєстраційний номер ДК „Укрспецекспорт" : USE-12.2-316-D/K-10/2 від 26.07.2010 укладеного між Позивачем та Страхувальником;

страховий поліс № 4/11/2010-1/УСЕ/USE-12.2-316-D/K-10/3 від 30.11.2010 та Додаток № 3, укладені між Позивачем та ДК „Укрспецекспорт" (страхувальник) згідно заяви Страхувальника та на умовах Генерального договору страхування вантажів № 4/11/2010-1/УСЕ (реєстраційний номер ДК „Укрспецекспорт" : USE-12.2-316-D/K-10/2 від 26.07.2010 укладеного між Позивачем та Страхувальником.

Пунктом 2.10 договору перестрахування № 4/11/2010-1/УСЕП визначено порядок сплати премії перестраховику, згідно якого позивач (перестрахувальник) сплачує премію перестраховику одразу після отримання страхової премії від страхувальника за оригінальним договором страхування, розмір якої зазначається у рахунку-бордеро премій за відповідний звітний період.

На виконання умов договору перестрахування № 4/11/2010-1/УСЕП, згідно Бордеро премій № 1 за грудень 2010 року, позивачем було сплачено перестраховику страхові премії на загальну суму 19 672,85 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 30169 від 07 грудня 2010 року.

У лютому 2011 року між позивачем (перестрахувальником) та ТДВ «СК «Відродження України» (перестраховиком) було підписано Бордеро премій № 2 до договору перестрахування № 4/11/2010-1/УСЕП за січень 2011 року за умовами якого перестраховик прийняв від позивача (перестрахувальника) в перестрахування частину відповідальності за оригінальними договорами добровільного страхування вантажів, а саме:

страховий поліс № POE-1-D/K-11/1 від 10.01.2011 р. та Додаток № 1, укладені між Позивачем та ДП ДК „Укрспецекспорт" Державне зовнішньоторговельне та інвестиційне підприємство „ПРОМОБОРОНЕКСПОРТ" (страхувальник) згідно заяви страхувальника та на умовах Генерального договору страхування вантажів (реєстраційний номер ДП „ПРОМОБОРОНЕКСПОРТ": POE-1-D/K-11/1 від 10.01.2011, укладеного між позивачем та страхувальником;

страховий поліс № POE-1-D/K-11/2 від 10.01.2011 та Додаток № 2, укладені між Позивачем та ДП ДК „Укрспецекспорт" Державне зовнішньоторговельне та інвестиційне підприємство „ПРОМОБОРОНЕКСПОРТ" (страхувальник) згідно заяви страхувальника та на умовах Генерального договору страхування вантажів (реєстраційний номер ДП „ПРОМОБОРОНЕКСПОРТ": POE-1-D/K-11/1 від 10.01.2011, укладеного між позивачем та страхувальником;

страховий поліс № POE-1-D/K-11/3 від 19.01.2011 та Додаток № 3, укладені між Позивачем та ДП ДК „Укрспецекспорт" Державне зовнішньоторговельне та інвестиційне підприємство „ПРОМОБОРОНЕКСПОРТ" (страхувальник) згідно заяви страхувальника та на умовах Генерального договору страхування вантажів (реєстраційний номер ДП „ПРОМОБОРОНЕКСПОРТ": POE-1-D/K-11/1 від 10.01.2011, укладеного між позивачем та страхувальником;

страховий поліс № POE-1-D/K-11/4 від 31.01.2011 р. та Додаток № 4, укладені між Позивачем та ДП ДК „Укрспецекспорт" Державне зовнішньоторговельне та інвестиційне підприємство „ПРОМОБОРОНЕКСПОРТ" (страхувальник) згідно заяви страхувальника та на умовах Генерального договору страхування вантажів (реєстраційний номер ДП „ПРОМОБОРОНЕКСПОРТ": POE-1-D/K-11/1 від 10.01.2011, укладеного між позивачем та страхувальником.

На виконання умов Договору перестрахування № 4/11/2010-1/УСЕП, згідно Бордеро премій № 2 за січень 2011 року, позивачем було сплачено перестраховику страхові премії на загальну суму 259 986,19 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 32974 від 01 лютого 2011 року на суму 184 118,55 грн., № 33321 від 08 лютого 2011 року на суму 18 752,67 грн., № 32032 від 14 січня 2011 року на суму 57 114,97 грн.

У квітні 2011 року між позивачем (перестрахувальником) та ТДВ «СК «Відродження України» (перестраховиком) було підписано Бордеро премій № 3 до договору перестрахування № 4/11/2010-1/УСЕП за березень 2011 року, за умовами якого перестраховик прийняв від позивача (перестрахувальника) в перестрахування частину відповідальності за оригінальними договорами добровільного страхування вантажів, а саме:

страховий поліс № POE-1-D/K-11/5, укладений між Позивачем та ДП ДК „Укрспецекспорт" Державне зовнішньоторговельне та інвестиційне підприємство „ПРОМОБОРОНЕКСПОРТ" (страхувальник) згідно заяви страхувальника та на умовах Генерального договору страхування вантажів (реєстраційний номер ДП „ПРОМОБОРОНЕКСПОРТ": POE-1-D/K-11/1 від 10.01.2011, укладеного між Позивачем та страхувальником.

На виконання умов Договору перестрахування № 4/11/2010-1/УСЕП, згідно Бордеро премій № 3 за березень 2011 року позивачем було сплачено перестраховику страхові премії на суму 6 727,23 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 35307 від 22 березня 2011 року на суму 6 727,23 грн.

Оскільки за оригінальними договорами добровільного страхування вантажів страхові випадки не наставали, позивач не звертався до ТДВ «СК «Відродження України» (Перестраховика) за страховим відшкодуванням.

Окрім того, 03.09.2007 між позивачем та ТДВ «СК «Відродження України» було укладено договір про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) № ВУ-0903/60 (надалі - договір перестрахування № ВУ-0903/60).

Згідно умов договору перестрахування № ВУ-0903/60, його предметом були загальні умови конкретних договорів перестрахування, які сторони мали намір укласти надалі. Кожна із сторін, що підписала даний договір, отримала право приймати від іншої сторони або передавати їй на перестрахування ризики, відповідно до видів страхування, зазначених в ліцензіях сторін.

Відповідно до підпункту 1.2 пункту 1 договору перестрахування № ВУ-0903/60 сторони могли укладати договори факультативного перестрахування (ковер-ноти, сліпи) окремо по кожному ризику (чи групі ризиків), які є невід'ємною частиною цього договору.

Підпунктом 1.3 пункту 1 договору перестрахування № ВУ-0903/60 предметом конкретного договору перестрахування (ковер-нота, сліпа) було зобов'язання однієї сторони (перестраховика, цесіонера) за обумовлену в ковер-ноті плату (перестрахувальну премію) відшкодовувати іншій стороні (перестрахувальнику, цеденту) частину витрат, що виникли в результаті здійснення перестрахувальником страхової виплати за оригінальним договором страхування.

01 листопада 2010 року між позивачем та ТДВ «СК «Відродження України» згідно договору перестрахування № ВУ-0903/60 було укладено ковер-нот № 15001.6348707 П по факультативному пропорційному перестрахуванню та додаток до нього.

Згідно пункту 8 Ковер-ноту № 15001.6348707 П предметом перестрахування є майновий інтерес позивача (перестрахувальника), пов'язаний з ризиком виконання частини своїх зобов'язань перед страхувальником за договорами/полісами страхування, що зазначені у Додатку до цього Ковер-ноту.

Пунктом 13 Ковер-ноту № 15001.6348707 П встановлено загальний розмір відповідальності за цим Ковер-нотом, який становив 2 415 485,15 грн. Загальний розмір відповідальності ТДВ «СК «Відродження України» (перестраховика) для кожної одиниці застрахованого майна вказано у додатку до цього Ковер-ноту.

Як зазначено позивачем договори страхування майна, що зазначені у Додатку до Ковер-ноту № 15001.6348707 П, за виключенням договору добровільного страхування майна юридичних осіб № 20/01-6200888 від 26 жовтня 2010 року, були передані позивачем для зберігання до архівної установи у зв'язку з закінченням їх строку дії. На підтвердження укладання договорів страхування, зазначених у Додатку, позивачем надано суду довідку, сформовану відповідно до електронної бази реєстрації договорів страхування позивача „BACK-OFFICE" (Додаток № 10), а також банківські виписки, що свідчать про отримання позивачем страхових платежів за цими договорами страхування майна.

Відповідно до пункту 15 Ковер-ноту № 15001.6348707П позивачем (перестрахувальником) було сплачено ТДВ «СК «Відродження України» (перестраховику) перестрахувальну премію в розмірі 7 268,72 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 29795 від 30 листопада 2010 року.

Оскільки за оригінальними договорами добровільного страхування майна страхові випадки не наставали, позивач не звертався до ТДВ «СК «Відродження України»/СК „Рада" за отриманням страхового відшкодування.

Як то вбачається з акту перевірки, перестрахувальні платежі відображалися позивачем у декларації з податку на доходи (прибуток) страховика у рядку 02, а саме: за 2010 рік у сумі 2491941,57 грн. та за 1 квартал 2011 року у сумі 259986,19 грн.

Щодо взаємовідносин із ПАТ «СК «Прогрес-Фонд», судом встановлено таке.

31 січня 2010 року між ТДВ «СК «Провіта» та ПАТ «СК «Прогрес-Фонд» було укладено договір про непропорційне перестрахування на базі ексцеденту збитковості № 2/712/СТР (надалі-договір перестрахування № 2/712/СТР).

За умовами договору перестрахування № 2/712/СТР перестраховик взяв на себе зобов'язання після перевищення пріоритету перестрахованого виплатити в межах своєї відповідальності, встановленої цим договором, збитки, що можуть настати після виплат перестрахованим страхових сум (їх часток) за договорами cтрахування (перестрахування), що складають визначений цим договором портфель.

У відповідності до підпунктів 1.1.2, 1.1.3 договору перестрахування 2/712/СТР об'єктом страхування згідно дійсного Договору є фінансові результати діяльності позивача (перестрахованого) по портфелю, що підлягає перестрахуванню за цим договором. Портфель складається з договорів страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які укладено позивачем (перестрахованим) через прийняття у страхування (перестрахування) таких ризиків у період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року.

Відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 договору перестрахування № 2/712/СТР основними умовами цього договору є страхові ризики - у відповідності з оригінальними договорами страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Очікувана перестрахувальна премія за цим портфелем становить 25 000 000,00 грн.

Згідно підпунктів 1.2.2, 1.2.3 договору перестрахування № 2/712/СТР перестраховик здійснює оплату частини чистого збитку при перевищенні приорітету-показника збитковості позивача, який становить 85 % від очікуваної страхової премії за портфелем.

Пунктом 5.1 договору перестрахування №2/712/СТР передбачено,що перестрахований сплачує перестраховику перестраховувальну премію в розмірі 3 600 000,00 грн.

Вищезазначена премія була сплачена перестраховику, що підтверджується платіжними дорученнями: № 33009 від 02.02.2011 на суму 1 500 000,00 грн.; № 34081 від 23.02.2011 на суму 1 200 550,00 грн.; № 35477 від 25.03.2011 на суму 899 450,00 грн.

Як то зауважено представником позивача у період з 01.01.2011 по 31.12.2011 позивачем було укладено з страхувальниками більше ніж 75 000 договорів страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але чистий збиток позивача по страховим випадкам, які настали, не перевищив приорітет-показник збитковості позивача за договором перестрахування № 2/712/СТР, а тому позивач не мав права звертатися до перестраховика за відшкодуванням збитків.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що за вказаним договором перестрахування суми страхових платежів були включені позивачем до декларації з податку на доходи за І квартал 2011 року та відображено у рядку 02 у розмірі 3600000,00 грн.

Суд зауважує, що вищевказані документи було надано позивачем під час перевірки та досліджено перевіряючими, що відображено в акті перевірки позивача. Копії вищевказаних документів наявні у матеріалах справи.

Як вже зазначалося судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТДВ «СК «Відродження України»/СК «Рада» і ПрАТ «СК «Прогрес-фонд» є нікчемними.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами - ТДВ «СК «Відродження України»/СК «Рада» та ПрАТ «СК «Прогрес-фонд», недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

Як то вбачається з актів перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТДВ «СК «Відродження України»/СК «Рада» та ПрАТ «СК «Прогрес-фонд», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Проте, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ТДВ «СК «Відродження України»/СК «Рада» і ПрАТ «СК «Прогрес-фонд», з підстав відсутності реальності виконання робіт та, як наслідок, встановлення порушення позивачем порядку формування валових витрат, судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача та його контрагентів за КВЕД є інші види страхування.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик отриманих послуг, які б однозначно свідчили про їх призначення для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що предметом спірних правочинів є перестрахування відповідальності позивача за прийнятими на себе зобов'язаннями згідно укладених ним договорів страхування.

Відповідно до статті 987 Цивільного кодексу України за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

Вказана норма права передбачає право страховика, який уклав договір страхування, перестрахувати частину ризиків у іншого страховика. При цьому згоди страхувальника на укладення договору перестрахування законодавством не передбачено. Відповідальним перед страхувальником в повному обсязі залишається страховик. Саме на нього покладається обов'язок виплатити страхувальнику повну суму страхової виплати. Відносини між страховиком та перестраховиком залишаються поза сферою контролю страхувальником.

Втім, норми Закону України "Про страхування" є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України, які в даному випадку є загальними нормами.

Стаття 12 Закону України "Про страхування" визначає перестрахування як страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Отже, у разі настання страхового випадку у перестраховика виникають певні зобов'язання, зокрема, виплатити свою частину страхового відшкодування. У свою чергу у перестрахувальника теж виникають зобов'язання.

Як то вбачається з аналізу статті 12 Закону України "Про страхування" та статті 987 Цивільного кодексу України, договір перестрахування за своєю суттю є договором страхування, що укладається між спеціальними суб'єктами і об'єктом якого є ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика. Таким чином, до такого договору мають застосовуватись положення про договір страхування. Облігаторне перестрахування - договір перестрахування, за яким страховик (цедент) повинен передати, а перестраховик прийняти всі ризики по даному виду страхування.

При цьому норми статті 984 ЦК України визначають, що страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Відтак, перестрахування здійснюється за договором, сторонами якого можуть бути тільки особи, які мають статус страховика за законодавством країни реєстрації.

Стаття 2 Закону України «Про страхування» (в редакції на момент укладення договорів) встановлює, що страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, є: фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства", з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності; зареєстровані Уповноваженим органом відповідно до цього Закону та законодавства України постійні представництва у формі філій іноземних страхових компаній, які також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - філії страховиків-нерезидентів).

Відповідно до Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 № 40, для отримання ліцензії на право проведення конкретних видів страхування фінансова установа зобов'язана виконати всі вимоги нормативно-правових актів України, які регулюють страхову діяльність (пункт 1.4.). При цьому відповідно до пункту 1.5. цих же умов після отримання відповідної ліцензії в Держфінпослуг страховик має право здійснювати страхову діяльність на всій території України.

Як то зауважено позивачем у ході судового розгляду справи, відповідно до інформації, розміщеної в комплексної інформаційної системі Накомфінпослуг, ТДВ «СК «Рада» є діючою страховою компанією з діючими ліцензіями, які почали діяти з 10.12.2009, а ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» була включена до реєстру 07.04.1999 та також є діючою страховою компанією з діючими до цього часу ліцензіями, початок дії яких - 04.08.2010.

На підтвердження вказаного позивачем надано до матеріалів справи відповідні копії свідоцтва про реєстрацію фінансової установи ТДВ «СК «Рада» від 21.08.2004, ліценції ТДВ «СК «Рада» на право займатися страховою діяльністю серії АВ № 594202 від 13.01.2012, серії АВ № 594203 від 13.01.2012 та серії АВ № 594204 від 13.01.2012, які діють з 10.12.2009 безстроково.

Також матеріали справи містять копії свідоцтва про реєстрацію фінансової установи ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» від 17.02.2011 та ліценції ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» на право займатися страховою діяльністю серії АВ № 546793 від 04.08.2010, яка діє з 25.06.2009 безстроково.

Доказів анулювання або скасування вищевказаних ліценцій відповідачем суду не надано.

Таким чином, вказані юридичні особи мали право на укладення договорів перестрахування та всі повноваження для їх укладення.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про страхування» страховики зобов'язані дотримуватися таких умов забезпечення платоспроможності, зокрема, створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань. При цьому частина п'ятнадцята цієї ж статті визначає, що страховики, які прийняли на себе страхові зобов'язання в обсягах, що перевищують можливість їх виконання за рахунок власних активів, повинні перестрахувати ризик виконання зазначених зобов'язань у перестраховиків резидентів або нерезидентів.

Згідно Положення про обов'язкові критерії та нормативи достатності, диверсифікованості та якості активів, якими представлені страхові резерви з видів страхування, інших, ніж страхування життя, страховик зобов'язаний на будь-яку дату дотримуватися нормативів диверсифікованості активів, якими представлені страхові резерви з видів страхування, інших, ніж страхування життя (далі - нормативи диверсифікованості активів), встановлених у пункті 2 цього розділу. До суми прийнятних активів, яка розраховується з метою дотримання нормативу достатності активів, включаються активи, такі як, зокрема, права вимоги до перестраховиків - разом не більше 50 відсотків страхових резервів (крім частки перестраховиків у резерві заявлених, але не виплачених збитків).

З врахуванням наведених норм права, укладення договорів, які були визнані відповідачем як нікчемні, є діями сторін, спрямованими на виконання вимог діючого законодавства та були спрямовані на настання реальних наслідків.

Окрім того, на підтвердження фактичного виконання робіт позивачем надано до матеріалів справи первинно-бухгалтерські документи щодо взаємовідносин із ТДВ «СК «Відродження України»/СК «Рада» та ПрАТ «СК «Прогрес-фонд».

Таким чином, враховуючи, що предметом спірних правочинів є перестрахування позивачем частини своїх обов'язків перед страхувальниками у інших страховиків, беручи вид діяльності позивача та його контрагентів, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТДВ «СК «Відродження України»/СК «Рада» та ПрАТ «СК «Прогрес-фонд» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище операції використано позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, суд критично ставиться до посилання відповідача, як на єдиний доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на акти податкових органів про результати перевірок ТДВ «СК «Відродження України»/СК «Рада» та ПрАТ «СК «Прогрес-фонд» з питань дотримання вимог податкового законодавства, які у свою чергу зводиться виключно до розгляду матеріалів перевірок, які здійснені іншими податковими органами, в яких досліджувались господарські взаємовідносини ТДВ «СК «Рада»/СК «Відродження України» та ТДВ «СК «Прогрес-Фонд» з іншими підприємствами.

Будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено у ході перевірок контрагентів позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаних підприємств та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем податковим органом не наведено.

Суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх «фіктивність», відносини з іншими контрагентами) не впливає на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відтак, вищевказані акти перевірок не є належними та допустимими доказами у справі, а висновки, що угоди перестрахування з перестраховиками здійснені без створення правових наслідків зроблені за відсутності обґрунтованих підстав, що є недостатнім для визнання угод, укладених із позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Суд також не бере до уваги посилання відповідача на відсутність у ТДВ «СК «Відродження України»/СК «Рада» та ПрАТ «СК «Прогрес-фонд» адміністративно-господарських можливостей для здійснення діяльності, оскільки, як то встановлено судом, підприємства мають відповідні ліцензії на здійснення страхової діяльності. У свою чергу видача органом ліцензування ліцензії свідчить про наявність у суб'єкта господарювання адміністративно-господарських можливостей та відповідність його певним критеріям, необхідним для здійснення відповідного виду діяльності.

Підсумовуючи наведене суд зауважує, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження безтоварності спірних операцій, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що діяльність контрагентів позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням остатньому податкової вигоди у вигляді безпідставного формування валових витрат, судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, оскільки акт перевірки та довідка зустрічної звірки не має преюдиційного значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що спірні правочини не можуть визнаватися нікчемними, оскільки відповідають волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямовані на реальне настання правових наслідків, а зміст правочинів не суперечать чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральних засад суспільства.

Окрім того, правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків, не може бути підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем із ТДВ «СК «Відродження України»/СК «Рада» та ПрАТ «СК «Прогрес-фонд», відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаними підприємствами, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які складено на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо порушення позивачем підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд зауважує таке.

На момент виникнення спірних правовідносин законом, що визначав порядок сплати податку на прибуток, був Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Загальний порядок оподаткування доходів та визначення оподатковуваного доходу від страхової діяльності встановлено пунктом 7.2 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

Як вже зазначалося судом, в контексті Закону України «Про страхування» договір перестрахування є різновидом договору страхування, а платіж по ньому відповідає терміну "страховий платіж".

У зв'язку з викладеним, зменшення оподатковуваного доходу страховика при здійсненні операцій перестрахування з резидентами-страховиками є правомірним. При цьому, датою зменшення валового доходу страховика (перестрахувальника), що здійснює перестрахування ризику виконання своїх зобов'язань перед страхувальником в іншого страховика (перестраховика), є дата фактичного перерахування перестраховику частини страхової премії згідно з договором страхування.

Водночас, суд зауважує, що загальні вимоги щодо формування валових витрат встановлені статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Із системного аналізу положень податкового законодавства вбачається висновок, що право на формування валових витрат, виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Суд звертає увагу, що для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції, які підтверджуються, зокрема, належним чином оформленими первинно-бухгалтерськими документами.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд звертає увагу на те, що первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV. В іншому випадку, відповідно до положень податкового законодавства, у платника податків не виникає права відносити до складу податкового кредиту, витрати без належних на те документів, обов'язковість заповнення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Так, в силу положень частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

У частині другій статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" встановлено, що на даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, а тому первинні документи з відображенням господарських операцій є основою і для податкового обліку.

Відтак, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, які відповідають вимогам чинного законодавства, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Факт виконання сторонами (позивачем та ТДВ «СК «Рада»/СК «Відродження України» та ТДВ «СК «Прогрес-Фонд») договірних зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: договорами, платіжними дорученнями, виписками по рахункам тощо. Факт оплати підтверджується банківськими виписками.

Вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні документи дають змогу визначити, які саме послуги було надано та за якою ціною.

Докази того, що вказані розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт виконання робіт за спірними правочинами документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Окрім того суд зауважує, що питання нарахування позивачем податку на прибуток за період з 01.04.2010 по 31.03.2012 було предметом виїзної планової перевірки, яка проводилась Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області. Водночас, згідно з акту перевірки від 24.07.2012 № 1080/22-02/31704186, при проведенні перевірки фактично сплачених та задекларованих страховиком валових внесків, сплачених за договорами перестрахування з резидентами заниження (завищення) за період з 01.04.2010 по 31.03.2012 встановлено не було.

Більш того суд звертає увагу на той факт, що перевіряючими у ході проведення перевірки позивача взагалі не вказано, в чому саме полягає порушення позивачем підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог вищевказаної норми права, є безпідставними, у свою чергу суд дійшов висновку, що позивачем правомірно було зменшено суму оподаткованого доходу на розмір коштів, сплачених перестраховикам за вказаними договорами.

Суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування валових витрат поставлено в залежність від добросовісності його контрагентів, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такі контрагенти не виконали своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо таких осіб. На переконання суду, своїм рішенням відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим податковим законодавством та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Підсумовуючи вищенаведене суд зазначає, що будь-яка неправомірна діяльність контрагента (наприклад, його «фіктивність», відносини з іншими контрагентами) не впливає на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має. зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи та з урахуванням того, що у справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, суд дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, при розгляді даної справи відповідачем не наведено достатніх доводів та не подано доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.

Таким чином відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своїх рішень.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області відповідача від 27.11.2013 № 0005802201, за яким товариству з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» нараховано грошове зобов'язання за платежем «прибуток страхових організацій» у розмірі 209249,00 грн. ( за основним платежем - 190558,00 грн., за штрафними санкціями - 18691,00 грн.).

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» (код ЄДРПОУ 31704186) сплачений судовий збір у розмірі 4184 (чотири тисячі сто вісімдесят чотири) грн. 98 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.