Рішення № 36739920, 20.01.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9882/13-ц

Провадження № 22-ц/779/139/2014

Категорія 52

Головуючий у 1 інстанції Хоростіль Р. В.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Девляшевського В.А., Горблянського Я.Д.

секретарів Турів О.М., Петріва Д.Б.

з участю апелянта ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3, представника відповідача Шкурашівського І.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової і лікеро-горілчаної промисловості, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_6, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 листопада 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 листопада 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової і лікеро-горілчаної промисловості, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_6, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт зауважує, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд не взяв до уваги та не дав належної оцінки його доводам з приводу того, що відповідачем проведено скорочення штату відповідно до наказу Концерну «Укрспирт», який не є Уповноваженим органом управління з питань реорганізації чи ліквідації Об'єднання. Відповідно до статуту Івано-Франківського ОДОСП Уповноваженим органом управління є Міністерство аграрної політики України.

Також апелянт зазначає, що поза увагою суду залишилось і те, що відповідач про майбутнє скорочення його не повідомляв, а також при звільненні за скороченням штату працівників не запропонував йому іншу роботу, незважаючи на те, що в процесі звільнення, тобто в період з 05 квітня по 12 червня 2013 року, на підприємстві були утворені додаткові вакансії і на ці посади було прийнято інших осіб та, крім того, залишалися вільними інші вакансії. Таким чином, при звільненні його з роботи відповідач не тільки не врахував його переважного права на залишення на роботі, а й знехтував його першочерговим правом на перевід на вакантні посади, чим грубо порушив вимоги ст. 42 КЗпП України.

Крім того, апелянт вказує, що не дотримавшись передбачених ст. 494 КЗпП України вимог щодо обов'язкового надання професійним спілкам інформації про скорочення чисельності або штату працівників, пов'язаних з ліквідацією, реорганізацією, зміною форм власності підприємства, установи, організації, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватись, про строки проведення звільнень, не пізніше, ніж за три місяці до намічуваних звільнень, відповідач обмежився тільки надісланим за два місяці до намічуваних звільнень повідомленням від 05.04.2013 року №01-1/232 на ім'я голови профспілкового комітету. Вказане повідомлення не містило термінів і причин проведення намічуваних звільнень працівників, категорій і кількості працівників, яких може стосуватися звільнення та техніко-економічного обґрунтування таких дій.

З цих підстав апелянт просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 листопада 2013 року скасувати та ухвалити нове по суті позовних вимог.

У засіданні апеляційного суду апелянт та його представник доводи скарги підтримали з наведених в ній мотивів.

Представник відповідача Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової і лікеро-горілчаної промисловості в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнав, рішення суду першої інстанції вважав законним і обґрунтованим.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилася, по час та день розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомила.

З урахуванням положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає не повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що при вирішенні даного спору не встановлено обставин, на які посилався позивач у позові, які були б достатніми для визнання незаконним звільнення ОСОБА_2 з роботи 12.06.2013 року наказом №76 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та поновлення його на роботі з відповідними наслідками. Судом з'ясовано наявність ряду обставин, що спростовують доводи позивача про незаконність його звільнення. Такими обставинами є, зокрема, належне дотримання відповідачем процедури звільнення позивача та наявність законних підстав для цього.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2 з 22.09.1987 року працював у Івано-Франківському обласному державному об'єднанні спиртової і лікеро-горілчаної промисловості слюсарем-ремонтником горілчаного цеху (а.с. 44 зв.).

Згідно наказу №76 від 12.06.2013 року «По особовому складу» позивач з 12.06.2013 року у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці на Івано-Франківському ОДОСП був звільнений з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 18).

Судом також встановлено, що у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості» від 28.07.2010 року №672 щодо проведення реорганізації державних підприємств спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, що належать до сфери управління Міністерства аграрної політики, згідно з додатком 1 і 2 шляхом приєднання до Державного підприємства «Укрспирт» та шляхом виділу майна, з використанням якого виготовляється підакцизна продукція, і передачі такого майна до Державного підприємства «Укрспирт», Івано-Франківському обласному державному об'єднанню спиртової та лікеро-горілчаної промисловості було надіслано листа №16-01-6-3/22 від 11.05.2012 року щодо вжиття заходів стосовно зменшення кількості штатних працівників цього підприємства (а.с. 112).

20.03.2013 року Державним концерном спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (Концерн «Укрспирт») видано наказ №12 «Про заходи підготовки Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості до реорганізації» та зобов'язано тимчасово виконуючу обов'язки генерального директора Івано-Франківського ОДОСП Гаркаву Н.М. в місячний термін здійснити аналіз відповідності діючої структури підприємства ринковим умовам сьогодення та привести штатний розпис працівників підприємства до економічно-обґрунтованої кількості, з урахуванням об'ємів виробництва та реалізації продукції у 2013 році (а.с. 113).

03.04.2013 року наказом тимчасово виконуючою обов'язки генерального директора Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості Гаркавої Н.М. №56 «Про скорочення вакантних посад» із штату об'єднання виведено 24 вакантні посади та зобов'язано внести відповідні зміни до штатного розпису.

04.04.2013 року тимчасово виконуючою обов'язки генерального директора Івано-Франківського ОДОСП Гаркавою Н.М. видано наказ №57 «Про реорганізацію структурних підрозділів Івано-Франківського ОДОСП», яким затверджено новий штатний розпис підприємства, проведено реорганізацію структурних підрозділів підприємства згідно нового штатного розпису та зобов'язано відділ кадрів повідомити про даний наказ всіх працівників об'єднання під розписку і у відповідності до наказу №37 передбачено скорочення по п. 1 ст. 40 КЗпП України з 05.04.2013 року тридцяти посад по об'єднанню та зобов'язано начальника відділу кадрів ознайомити працівників персонально під розписку про наступне вивільнення з роботи у зв'язку із скороченням (а.с. 114).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 2 вказаної статті звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Порядок вивільнення працівників урегульовано ст. 492 КЗпП України.

За змістом ч. 1 цієї статті працівники персонально попереджаються про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці.

В порушення наведеної норми закону відповідач не попередив позивача у встановленому законом порядку про наступне вивільнення, оскільки з цього приводу в матеріалах справи відсутні належні докази. В засіданні апеляційної інстанції представник відповідача надав копію попередження від 05.04.2013 року та копію списку згрупованих поштових відправлень від 08.04.2013 року. Однак, доказу про отримання такого попередження ОСОБА_2 він не надав, а останній заперечив, що був попереджений про звільнення з роботи в будь-який спосіб.

Положеннями ч. 2 ст. 492 КЗпП України встановлено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з наступними змінами) роз'яснив, що суди, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, зобов'язані з'ясувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату, чи додержано власником норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу. При цьому мається на увазі, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичної особи.

Проте, відповідач в порушення вимог ч. 2 ст. 492 КЗпП України не запропонував позивачу інших вакантних посад, які існували під час проведення процедури вивільнення працівників, а також прийнято інших осіб на існуючі на той час вакантні посади, що є грубим порушенням вищезазначених вимог трудового законодавства.

Даний факт грубого порушення вимог трудового законодавства при звільненні працівників, в тому числі і ОСОБА_2 підтверджується також висновками перевірок, які проводилися згідно їх колективного звернення до прокуратури області, за вказівкою якої Рада профспілок області та Територіальна Державна інспекція з питань праці в Івано-Франківській області подали свої висновки з цього приводу, про що було повідомлено заступника прокурора області. Так, проведеною перевіркою було встановлено факт наявності вакантних посад на час звільнення позивача, про що не заперечував в засіданні апеляційної інстанції представник відповідача, зокрема охоронника, а також оператора автомату «Термопак», оператора викладки посуду, на які було переведено працівників підприємства, що не вивільнялися і не мали першочергового права перед позивачем на перевід.

Посилання представника відповідача на те, що позивачу не пропонувалися дані посади, оскільки він звільнений з посади , яка є єдиною на підприємстві, а перестановка з однієї посади на іншу є виключною прерогативою роботодавця, не заслуговують на увагу, оскільки встановлено, що позивач має загальну середню освіту, а для зайняття вищевказаних вакантних посад також не потрібно спеціальної освіти. Як ствердив позивач, він є фізично здоровим, військовозобов'язаним і міг би виконувати роботу охоронця. Щодо роботи оператора автомату «Термопак», то він, працюючи слюсарем ремонтником, обслуговував такий автомат і добре знає роботу на ньому.

Крім того, позивач має стаж роботи на даному підприємстві 26 років, а відповідач в порушення вимог ст. 42 КЗпП України не врахував взагалі його переважного права на залишення на роботі.

Поза увагою суду залишилась і та обставина, що в провадженні господарського суду Івано-Франківської області знаходиться справа про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості. Ухвалою суду від 13.10.2010 року призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Градюка О.І., з яким Уповноважений орган управління мав погоджувати реорганізацію Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості чи його структурних підрозділів (а.с. 31-31).

Відповідно до п. 5 ст. 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» після призначення розпорядника майна і до припинення процедури розпорядження майном органи управління боржника не мають права без згоди розпорядника майна приймати рішення про реорганізацію.

Однак, в порушення вищезазначених вимог закону, відповідачем рішення про реорганізацію з арбітражним керуючим не погоджено, як і з Міністерством аграрної політики України, яке відповідно до п.п. 1.1, 11.2.1 Статуту є Уповноваженим органом управління, який приймає рішення з цього приводу.

За наведених обставин висновок суду першої інстанції про те, що адміністрацією не було порушено вимог трудового законодавства при звільненні позивачки є необґрунтованим.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_2 про поновлення на роботі слід скасувати та постановити нове рішення про поновлення позивача на роботі на попередньо займаній посаді з 12 червня 2013 року.

За приписами ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

З урахуванням наведеного слід скасувати рішення першої інстанції і в частині вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалити нове рішення про стягнення з відповідача в користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 12.06.2013 року по 20.01.2014 року, що складає 150 робочих днів. Виходячи з даних довідки відповідача від 12.06.2013 року №63 (а.с. 45) розмір середньомісячної зарплати ОСОБА_2 становить 4195,85 грн. та середньоденної - 146,53 грн. Сума втраченого заробітку за вказаний період складає 21979,50 грн. (150 днів х 146,53 грн.), яка підлягає стягненню з відповідача в користь позивача з відрахуванням всіх обов'язкових платежів та внесків.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, суд виходив з того, що позивачем не доведено факту заподіяння йому відповідачем моральної шкоди в розумінні ст. 23 ЦК України.

Такий висновок суду першої інстанції є правильними та відповідає матеріалам справи й вимогам закону.

Статтею 237-1 КЗпП України встановлено обов'язок власника або уповноваженого ним органу відшкодувати моральну шкоду працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 13 Постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Оскільки в судовому засіданні позивач не навів в чому полягає спричинення моральної шкоди та таке не знайшло своє підтвердження, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди та про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 в цій частині.

На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 42, 492,494, 235, 237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, рішення Івано-Франківського міського суду від 20 листопада 2013 року скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_2 на посаді слюсаря-ремонтника 5-го розряду горілчаного цеху №2 Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової і лікеро-горілчаної промисловості з 12 червня 2013 року.

Стягнути з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової і лікеро-горілчаної промисловості, місцезнаходження якого вул. Княгинин, 44, м. Івано-Франківськ, 76019, ідент. код 00375409, на користь ОСОБА_2, жителя АДРЕСА_1 21979,50 грн. (двадцять одну тисячу дев'ятсот сімдесят дев'ять грн. 50 коп.) середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (з якої підлягають стягненню обов'язкові платежі та внески) та в дохід державного бюджету судовий збір в розмірі 219 грн. 79 коп.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 4195,85 грн. (чотири тисячі сто дев'яносто п'ять грн. 85 коп.) (з якої підлягають стягненню обов'язкові платежі та внески) допустити до негайного виконання.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової і лікеро-горілчаної промисловості моральної шкоди - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Горейко М.Д.

Судді: Девляшевський В.А.

Горблянський Я.Д.