Ухвала суду № 36738766, 03.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-5684/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

03 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Ключковича В.Ю., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорожник» до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорожник» (далі - ТОВ «Дорожник») звернувся до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби, в якому, з урахуванням поданих ним уточнень, просив скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 08.08.2012 № 0001062301 та від 29.10.2012 року № 0001182301, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 69 518,04 грн. (у тому числі 46 749,47 - основний платіж та 22 768,57 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року даний позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовими особами Миронівської міжрайонної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби була проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «Дорожник» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.09 по 31.03.12, за результатами якої складено Акт перевірки від 24.07.2012 № 122/22-011/19425966 (далі - Акт перевірки).

Так, за наслідками проведення перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.2, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», занижено податок на додану вартість всього у сумі 18 579,00 грн.; пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, підпункту 187.1 статті 187, пункту 198.1, пункту 198.2 пункту 198.6, статті 198 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, частини першої статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 10914 грн.; пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, підпункту 187.1 статті 187, пункту 198.1, пункту 198.2 пункту 198.6, статті 198 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 18 351,00 грн..

На підставі Акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.08.2012 № 0001062301, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 69518,04 грн., з них 46749,47 грн. за основним платежем та 22768,57 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

29.10.2012 на адресу позивача було направлено податкове повідомлення-рішення № 0001182301, згідно з яким ТОВ «Дорожник» визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 46749 грн. 47 коп. за основним платежем і 22768 грн. 57 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

Вважаючи спірні податкові повідомлення-рішення неправомірними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги ту обставину, що обґрунтованість та законність прийняття податкових повідомлень-рішень відповідачем суду не доведена, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Із такою правовою позицією суду першої інстанції колегія суддів може погодитись із огляду на наступне.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, у 2011 році позивач мав фінансово-господарські правовідносини з ПП «Дортехкомплект» і ПП «Автохімзв'язок». Предметом угоди була поставка комплектуючих і транспортної стрічки для будівництва і ремонту доріг. Результати виконання даних правочинів оформлювались податковими і видатковими накладними, а факт перерахування коштів рахунками і платіжними дорученнями.

Суми сплаченого позивачем податку на додану вартість у складі ціни придбаного у ПП «Дортехкомплект» товару було включено до податкового кредиту за квітень 2009 року (857,60 грн.), жовтень (5260,47 грн.) і листопад 2011 року (3862,20 грн.).

Суми сплаченого позивачем податку на додану вартість у складі ціни придбаного у ПП «Автохімзв'язок» товару було включено до податкового кредиту за березень 2012 року у сумі 1791,81 грн.

Так, на підтвердження здійснення господарських операцій між ТОВ «Дорожник» і ПП «Дортехкомплект» позивачем були надані суду копію рахунку від 25.03.2009 № 106, накладної від 03.04.2009 № 84, податкової накладної від 03.04.2009 № 3-04 та виписки банку від 31.03.2009, які безпосередньо стосуються господарської операції по купівлі комплектуючих ДС-158 від 03.04.2009; копію рахунку від 12.09.2011, накладної від 17.11.2011 № 133, податкової накладної від 20.10.2011 № 8, платіжного доручення від 20.10.2011 № 329, які безпосередньо стосуються господарської операції по купівлі комплектуючих від 20.10.2011; копію рахунку від 20.10.2011 № 231, накладної від 17.11.2011 № 134, податкової накладної від 28.10.2011 № 13, платіжного доручення від 28.10.2011 № 365, які безпосередньо стосуються господарської операції по купівлі комплектуючих до ДС-158; копію рахунку від 30.11.2011 № 253, накладної від 08.12.2011 № 143, податкової накладної від 30.11.2011 № 16, платіжного доручення від 30.11.2011 № 4634, які безпосередньо стосуються господарської операції по купівлі комплектуючих ДС-158 від 30.11.2011.

Відносно господарської операції з ПП «Автохімзв'язок» щодо купівлі транспортерної стрічки позивач надав суду копію рахунку від 14.03.2012 № 14\03-2, видаткової накладної від 28.03.2012 № 32802, податкової накладної від 28.03.2012 № 32802, платіжного доручення від 28.03.2012 № 598.

Тобто, позивачем було надано суду первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання товарно-матеріальних цінностей у контрагентів. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що податковий орган ані в Акті перевірки, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Також, в матеріалах справи містяться копії звітів про рух основних і допоміжних матеріалів, запасних частин і малоцінного інвентарю за березень 2012 року, інструментів і спецодягу, звіту основних засобів станом на 01.01.2012, балансу на 31.12.2011, матеріальних звітів по складу за листопад і грудень 2011 року.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до наявної в матеріалах справи копії довідки з Єдиного державного реєстр підприємств та організацій України АБ № 362654, основними видами діяльності ТОВ «Дорожник» є: будівництво доріг, аеродромів та улаштування поверхні спортивних споруд, будівництво будівель, добування декоративного та будівельного каменю, добування піску та гравію, діяльність автомобільного вантажного транспорту, оптова торгівля будівельними матеріалами.

Таким чином, позивач придбавав у контрагентів матеріали для будівництва доріг, що безпосередньо пов'язано із його господарською діяльністю.

При цьому, відповідач не надав суду будь-яких доказів на підтвердження факту укладення між позивачем і ПП «Дортехкомплект», ПП «Автохімзв'язок» нікчемних правочинів або господарських зобов'язань, які б було вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Крім того, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не були надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Дорожник», ПП «Дортехкомплект» і ПП «Автохімзв'язок».

Відносно тверджень податкового органу про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість у зв'язку з віднесенням до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі придбаних товарів, суд зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», який підлягав застосуванню до 01.01.2011 (далі - Закон 168/97-ВР), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону № 168/97-ВР (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Починаючи з 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

З аналізу вищевказаних норм податкового законодавства вбачається, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так із дати отримання платником податку товарів/послуг або дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, визначені у даній статті.

Згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем суду надано усі документи, що підтверджують правильність формування податкового кредиту, зокрема, первинні розрахункові та інші документи, у тому числі видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання - виконаних послуг, платіжні доручення.

У свою чергу, відповідачем суду не було надано доказів того, що контрагент позивача неправомірно виписав податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів.

Усі здійснені банківські та господарські операції між позивачем та ПП «Дортехкомплект» і ПП «Автохімзв'язок» знайшли своє належне відображення на відповідних рахунках бухгалтерського обліку відображені у податкових деклараціях і розрахунках.

Судові рішення, що встановлювали б недійсність правочинів, укладених між цими підприємствами - відсутні.

Докази про скасування чи припинення державної реєстрації ПП «Дортехкомплект» і ПП «Автохімзв'язок» та анулювання їх свідоцтв про сплату податку на додану вартість на момент виконання договорів, укладених між цими юридичними особами та Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорожник», відсутні.

Крім того, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

При цьому, сторони вказаного договору при здійсненні зазначеного правочину були правоздатними і зареєстрованими в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Щодо посилання податкового органу на відсутність реального характеру зазначеного правочину через неспроможність контрагенту його виконання у зв'язку з відсутністю належних ресурсів, колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено кількість працівників контрагентів та конкретно визначених ресурсів в тому числі і складських приміщень, які повинні були бути у контрагента для виконання передбачених вказаним договором операцій, а тому такі посилання податкового органу є необґрунтованими.

Разом з тим, відсутність у підприємства трудових ресурсів не позбавляє права платника податків укладати цивільні правочини з фізичними особами або угоди з юридичними особами, які забезпечують суб'єктів господарювання трудовими ресурсами або укладати договори з іншими суб'єктами господарювання з приводу оренди основних засобів.

Також, відповідачем не було надано судового рішення, яке б набрало законної сили, прийнятого в порядку ст. 551 Господарського кодексу України щодо встановлення підробної реєстрації контрагентів, втрачених документів або реєстрацію на осіб, які не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження, а також не наданого судового рішення в порядку ст. 234 Цивільного кодексу України щодо фіктивності правочинів між позивачем та його контрагентами.

Водночас, колегія суддів не погоджується з твердженнями відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ПП «Дортехкомплект» і ПП «Автохімзв'язок», і вважає такі доводи відповідача необґрунтованими і безпідставними, з огляду на відсутність належного документального підтвердження завідомо умисної мети і факту спрямованості правочинів на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, з чим частина перша ст. 228 ЦК пов'язує визначення порушення публічного порядку.

Враховуючи викладене, клегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення відповідача від 08.08.2012 № 0001062301 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Що стосується правомірності винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення від 29.10.2012 № 0001182301, колегія суддів зазначає наступне.

Процедура оскарження податкових рішень визначена у статті 56 Податкового кодексу України відповідно до якої рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку (пункт 56.1. статі 56 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 14 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 23.12.2010 № 1001, який підлягав застосуванню, орган державної податкової служби при розгляді скарги платника податків перевіряє правомірність нарахування, здійсненого органом державної податкової служби, у випадках, визначених Податковим кодексом України, або прийняття будь-якого рішення органу державної податкової служби, що оскаржується, і приймає одне з таких рішень: а) залишає податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення органу державної податкової служби, яке оскаржується, без змін, а скаргу без задоволення; б) скасовує у певній частині податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення органу державної податкової служби, яке оскаржується, і не задовольняє скаргу платника податків у певній частині; в) скасовує податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення органу державної податкової служби, яке оскаржується, і задовольняє скаргу платника податків повністю; г) збільшує суму грошового зобов'язання або податкового боргу; ґ) залишає у випадках, передбачених статтею 8 Закону України "Про звернення громадян", скаргу без розгляду та повертає автору.

Аналізуючи норми чинного законодавства, колегія суддів зауважує, що даним положенням встановлено виключний перелік рішень, які приймаються податковими органами за результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень.

Порядок направлення платниками податків податкових повідомлень-рішень, у тому числі і прийнятих за результатами адміністративного оскарження визначено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 985 «Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків», який підлягав застосуванню.

Згідно з пунктом 3.4 розділу ІІІ даного Порядку якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість збільшується, то, крім раніше надісланого податкового повідомлення-рішення, направляється окреме податкове повідомлення-рішення на суму збільшення, якому присвоюється номер та вноситься до відповідного реєстру податкових повідомлень-рішень у порядку, передбаченому пунктом 3.3 цього розділу.

Якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість зменшується, то до платника податків направляється податкове повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, якому присвоюється номер та вноситься до відповідного реєстру податкових повідомлень-рішень у порядку, передбаченому пунктом 3.3 цього розділу.

Із аналізу наведених норм вбачається, що відповідно до Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, податковий орган приймав нове податкове повідомлення-рішення за результатами адміністративного оскарження у випадку зменшення або збільшення податкового зобов'язання визначеного податковим повідомленням-рішенням, яке оскаржувалось.

При цьому, вказаними нормативними актами не передбачено прийняття нового податкового повідомлення-рішення у випадку залишення скарг платника податків без задоволення.

У зв'язку з цим, колегія суддів дійшла висновку, що спірне повідомлення-рішення відповідача від 29.10.2012 № 0001182301 було прийнято з порушенням процедури встановленої чинним податковим законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не спростовано доводів позивача та наявних у справі доказів, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків В.Ю.Ключкович І.Й. Петрик

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Ключкович В.Ю.

Петрик І.Й.