Ухвала суду № 36732121, 20.01.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1028/578/12 Головуючий у І інстанції Карпович В.Д.Провадження № 22-ц/780/382/14 Доповідач у 2 інстанції КоцюрбаКатегорія 26 20.01.2014

УХВАЛА

Іменем України

13 січня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - Коцюрби О.П.,

Суддів - Білоконь О.В., Сержанюку А.С.,

При секретарі - Власенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 05 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання боргової розписки нікчемним правочином та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, -

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, пояснення осіб, які брали участь у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_2 звернулася в Яготинський районний суд Київської області з даним позовом, в якому вказала на те, що відповідно до договору позики, укладеного між нею та ОСОБА_1 02 лютого 2012 року, вона передала останній кошти в розмірі 3 409 грн., з поверненням суми позики до 10 травня 2012 року. Проте, до даного часу, розмір позики ОСОБА_1 їй не повернуто.

Посилаючись на вимоги, передбачені ст. ст. 526, 1047, 1049 ЦК України, просила стягнути із ОСОБА_1 на її користь 3 409 грн. боргу.

ОСОБА_1 звернулася в Яготинський районний суд Київської області з зустрічним позовом в якому вказала на те, що вона відповідно до трудового договору за №178 від 01 жовтня 2011 року працювала продавцем в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1», який знаходиться по АДРЕСА_1, який належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 Вказаний трудовий договір було зареєстровано в Яготинському районному центрі зайнятості.

В період з 05 лютого 2012 року по 07 лютого 2012 року в магазині де вона працювала продавцем разом із напарницею ОСОБА_3 та ще чотирма продавцями, було проведено так звану ревізію. 07 лютого 2012 року ОСОБА_2 повідомила їм, що має місце нестача товарно-матеріальних цінностей на суму близько 21000 грн., при цьому, акт ревізії не складався.

Вони не погодились з результатами ревізії та запропонували ОСОБА_2 повторно провести ревізію, проте остання в категоричній формі відмовилася від проведення повторної ревізії. Після цього, ОСОБА_2 разом зі своїм чоловіком не даючи можливості їм вийти з приміщення магазину, погрожуючи притягненням до кримінальної відповідальності, поширенням ганебної інформації проти них, примусили, проти їх волі, написати їм боргові розписки з зазначенням боргу в розмірі 1/6 частини від суми, яку ОСОБА_2 сама визначила, як нестачу, тобто, суму наближену до 21 000 грн., тому, кожна з них написали боргові розписки на суму 3 409 грн.

За таких обставин, ОСОБА_1 вважає, що ніякої передачі грошових коштів в розмірі 3 409 грн., не було. Доказом даної обставини, є сама розписка від 07 лютого 2012 року, в якій відсутня інформація про передачу грошей ОСОБА_2 та прийняття нею коштів.

Просила: визнати розписку, написану нею 07 лютого .2012 року, про позику у ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 3 409 грн. нікчемним правочином, застосувавши при цьому правила реституції щодо неї.

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 05 листопада 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму позики в розмірі 3 409 грн., в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Яготинського районного суду Київської області від 05 листопада .2013 року, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просила, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог, а її зустрічний позов задовольнити. Зазначила, що рішення Яготинського районного суду Київської області від 05 листопада .2013 року є незаконним, необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_4, 07 лютого 2012 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які працювали в магазині ОСОБА_2 продавцями в одну зміну на їх прохання, було надано грошову позику по 3 409 грн. кожній, які зобов»язались повернути ОСОБА_2 борг через 90 днів та склали про це розписки. Ці гроші були власними коштами ОСОБА_2 Гроші вона позичила їм, так як знала, що вони будуть продовжувати працювати в неї продавцями, та повернуть борг. Після отримання боргу, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на чергову зміну, що мала бути 09 лютого 2012 року не вийшли, і так як вони не виходили і на послідуючі зміни, то 29 лютого 2012 року вона їх звільнила.

ОСОБА_2 неодноразово зверталася до ОСОБА_1 з проханням про повернення боргу, але вона на її прохання не реагує та борг не повертає..Вона також зверталася з заявою до Яготинського РВ ГУ МВС України в Київській області, щоб їй допомогли стягнути з ОСОБА_1 борг по наданій нею розписці, але остання продовжує ухилятися від повернення боргу.

Із пояснень ОСОБА_1 даних нею в суді вбачається, що під час зміни 07 лютого 2012 року в магазині, який належить ОСОБА_2, де вона працювала продавцем, з участю всіх продавців магазину та власника магазину ОСОБА_2, була проведена ревізія, під час проведення якої, було виявлено недостачу товарно-матеріальних цінностей. ОСОБА_4 в присутності свого чоловіка змусила всіх продавців магазину (шість чоловік) написати розписки про начебто отримані в неї суми боргу. Сума нестачі була розділена на всіх продавців магазину, що складала по 3 409 грн. на кожного продавця. Всі продавці та вона, написали під диктовку ОСОБА_2 боргові розписки, в яких зобов»язались повернути ОСОБА_2 борг на протязі 90 днів. Після ревізії, вона на роботу не вийшла. ОСОБА_2 погрожувала їм, що якщо вони не напишуть боргові розписки то вона звернеться до міліції, та напише на них негативні характеристики. З проханням про позику, вона до ОСОБА_2 ніколи не зверталась. Після ревізії, їх до роботи не допустили, так як нестача була вагомою причиною, щоб не допустити до роботи. Спочатку вона хотіла повернути кошти ОСОБА_2, але потім передумала. Вважала, що недостача, виявлена підчас ревізії буде повернута заробітною платою за січень місяць 2012 року та розрахунковими.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5, поясним, що він є працівником Яготинського РВ ГУ МВС України у Київській області, що до нього в порядку консультації зверталась ОСОБА_2, щодо стягнення боргу та пояснила, що продавці, які працювали в її магазині заборгували їй кошти, показала йому розписку. Він пояснив, що даний спір вирішується в судовому порядку та як його вирішення не відноситься до компетенцією міліції.

Свідок ОСОБА_6 в суді пояснила, що вона дійсно працювала продавцем в магазині ОСОБА_2 на протязі чотирьох місяців, в період роботи продавцями ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Їй відомо від ОСОБА_2, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 позичили у ОСОБА_2 гроші. Ревізія в магазині була проведена в кінці січня 2012 року з її участю, але жодної недостачі товарно-матеріальних цінностей виявлено не було. Боргову розписку вона ОСОБА_2 не складала. Після проведення ревізії, ОСОБА_1. та ОСОБА_3 виходили на зміну один чи два рази, і після конфлікту що виник з покупцем, більше на зміну не виходили.

Вказані обставини також підтверджуються поясненнями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, розпискою ОСОБА_1, складеною нею 07 лютого 2012 року, в якій, вона вказала на те, що позичила у ОСОБА_2 кошти в сумі 3 409 грн. (три тисячі чотириста дев»ять грн.), і зобов»язалася повернути їх через 90 днів, тобто 10 травня 2012 року.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики, одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені речовими ознаками, а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів не перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,- незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов»язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку/, що встановлені договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок

В ст. 1051 ЦК України вказано, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця, або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника

позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 позики, підтверджується складеною та підписаною нею розпискою на ім.»я ОСОБА_4 від 07 лютого 2012 року.

Факт підписання особою договору позики є доказом отримання від іншої особи позики.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів ОСОБА_1 про невизнання позовних вимог ОСОБА_2, про те, що вказану розписку про позику грошей вона підписувала під тиском та погрозою з боку ОСОБА_2 та її чоловіка, чи під впливом обману, чи тяжкої обставини і грошових коштіві від ОСОБА_2 по спірній розписці вона не отримувала так як доказів про це, ОСОБА_1 суду не надала та підтримує думку суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 в зв'язку з їх доведеністю.

Колегія суддів також підтримує думку Яготинського районного суду Київської області про відмову ОСОБА_1 в задоволенні зустрічних позовних вимог так як у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України нею не доведено ті обставини на які вона посилалась, як на підставу своїх вимог і заперечень

Так як суд першої інстанції розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами доказ, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства при розгляді справи не допустив, тому, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 05 листопада 2013 року необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Яготинського районного суду Київської області від 05 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: