Постанова № 36721492, 15.01.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2014 року Справа № 813/7638/13-а

15 год. 31 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Саїв М.В.,

від позивача Ткач М.Я., Царик Ю.Б.

від відповідача Рождественська Л.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКРО ЛЬВІВ» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, -

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Факро Львів» (далі - позивач, ТзОВ «Факро Львів») з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач, ДПІ у Залізничному районі м. Львова), в якому, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог за вх. № 44545 від 09.12.2013 року /Т.ІІ., а.с. 130-131/, просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001582210/2840 від 22.08.2013 року Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 979203,00 грн. - за основним платежем та у сумі 37712,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при проведенні перевірки податковим органом не враховано, що основні засоби, для будівництва яких позивачем отримано позику від нерезидента, у ІІ кварталі 2011 року використовувалися у господарській діяльності ТзОВ «Факро Львів». Зокрема, представник позивача зазначив, що цех з виробництва деталей мансардних вікон та котельня на альтернативному виді палива введені в експлуатацію з 01.04.2011 року у зв'язку із закінченням їх будівництва, на підтвердження чого до перевірки надавалися відповідні документи. На думку позивача, віднесення до первісної вартості об'єкта основних засобів фінансових витрат, пов'язаних із позикою, що виникли після їх введення в експлуатацію не передбачене положеннями бухгалтерського обліку. Таким чином, представник позивача вважає, що віднесення процентів за позикою до складу витрат у податковому періоді їх нарахування (ІІ - ІV квартал 2011 року, 2012 рік) є правомірним. Щодо суми курсових різниць від перерахунку отриманої позики та процентів в іноземній валюті, на думку позивача належать до інших операційних витрат періоду їх нарахування, тому у позивача відсутні будь--які правові підстави для віднесення витрат від курсових різниць до фінансових витрат, що включаються до собівартості основних засобів, на створення яких було отримано позику. Також позивачем зазначено, що Податковий кодекс України не містить жодних застережень щодо можливості віднесення курсових різниць до складу фінансових витрат, а відповідачем, на його думку, не наведено жодних аргументів на підтвердження того, що курсові різниці по заборгованості в іноземній валюті належать до інших витрат, пов'язаних із запозиченням. Зазначив, що податковим органом за результатами проведення перевірки не враховано існуюче позитивне значення курсових різниць (доходи), тому відповідачем необґрунтовано прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Висновки, які містяться в акті перевірки є невірними та не відповідають дійсним обставинам та чинному законодавству.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, з підстав викладених у позовній заяві, поясненнях, долучених у попередньому судовому засіданні 08.11.2013 року /Т.ІІ, а.с.113-114/ та в уточненні позовних вимог від 09.12.2013 року. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив повністю з підстав викладених у письмовому запереченні, що долучене у судовому засіданні 28.10.2013 року /Т.ІІ., а.с.105-108/, вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства. Зокрема, представник відповідача зазначив, що позивачу необхідно було замість включення нарахованих та сплачених процентних ставок за користування позиками включити їх не до фінансових витрат, а до первісної вартості об'єкта основного засобу на будівництво якого їх було отримано та використано. Щодо курсових різниць від перерахунку заборгованості по позиці згідно Договору позики від 22.07.2008 року та Договору позики від 20.10.2008 року, то такі, на думку відповідача, підлягають включенню до первісної вартості об'єкта основного засобу на будівництво якого було отримано та використано позики, як інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченням, а не до фінансових витрат, оскільки такі не включаються до складу первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати»). Вважає, що дії податкового органу під час проведення перевірки та винесення податкового повідомлення-рішення за її результатами законними і обґрунтованими, просить у задоволенні позову відмовити.

Суд заслухав пояснення представників сторін, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та -

в с т а н о в и в :

ДП «Факро Львів» (зареєстроване Виконавчим комітетом Львівської міської ради 06.05.1998 року) 30.08.2013 року перереєстроване Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції в результаті перетворення у ТзОВ «Факро Львів»; код ЄДРПОУ 25551988.

Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Факро Львів» (код ЄДРПОУ 25551988) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої було складено акт № 334/22-10/25551988 від 22.08.2013 року /Т.1 а.с.11-243/.

Вищевказаним актом перевірки встановлено наступні порушення:

1. п. 135.1, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2756 - VІ (зі змінами та доповненнями) (далі - ПК України), в результаті чого ТзОВ «Факро Львів» занизило доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування всього у сумі 92830,00 грн. у тому числі за II квартал 2011 року у сумі 92830,00 грн.;

2. п.138.1 ст.138, п.п.138.10.5 п.138.10 ст.138 ПК України, в результаті чого ТзОВ «Факро Львів» завищило витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування (при нарахуванні процентів за позикою), всього у сумі 1458343,00 грн. у тому числі: за ІІ квартал 2011 року завищило в сумі 186550,00грн.; за ІІІ квартал 2011 року завищило в сумі 1492157,00 грн.; за ІV квартал 2011 року занизило в сумі 938689,00 грн.; за ІІ квартал 2012 року завищило в сумі 421374,00 грн.; за ІІІ квартал 2012 року завищило в сумі 196138,00 грн.; за ІV квартал 2012 року завищило в сумі 100813,00 грн.;

3. п.138.1 ст.138, п.п.138.10.4 п.138.10 ст.138, п.153.1.3 ст.153, п.146.5 ст.146 ПКУ, в результаті чого ТзОВ «Факро Львів» завищило витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування (при відображення від'ємного значенні курсових різниць), всього у сумі 2861519,00 грн. у тому числі: за ІІ квартал 2011 року у сумі 1457793,00 грн. за ІІІ квартал 2011 року у сумі 452824,00 грн., за ІV квартал 2011 року у сумі 950902,00 грн.

На підставі вищевказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001582210/2840 від 22.08.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 1038266,25 грн. (основний платіж - 1000554,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 37712,25 грн.) /Т.І, а.с.244/.

Не погоджуючись із рішенням контролюючого органу про визначення грошових зобов'язань, позивач звернувся з вищевказаним позовом до суду.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів, відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України, поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи підстави позову та заперечень, спір виник щодо правильності визначення позивачем податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, а саме: віднесення до складу витрат процентів за позикою та від'ємного значення курсових різниць від перерахунку заборгованості по позиці у періоді їх нарахування.

З 01.04.2011 року відносини у сфері справляння податку на прибуток підприємств регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України) № 2755-VI від 02.12.2010 року (із наступними змінами та доповненнями).

Відповідно до пп. 14.1.27. п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Зокрема, відповідно до пп. 138.10.4 п. 138 138.10 ст. 138 ПК України інші операційні витрати, включають, зокрема: а) витрати за операціями в іноземній валюті, втрати від курсової різниці, визначені згідно зі статтею 153 цього Кодексу; б) амортизацію наданих в оперативну оренду необоротних активів; амортизацію необоротних та нематеріальних активів у складі об'єктів, отриманих у концесію відповідно до Закону України "Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності"; в) інші витрати операційної діяльності, пов'язані з господарською діяльністю, у тому числі, але не виключно: суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; суми нарахованих податків та зборів, установлених цим Кодексом (крім тих, що не визначені в переліку податків та зборів, встановлених цим Кодексом), єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відшкодування Пенсійному фонду України сум фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", сум фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", різниці між сумою пенсії, призначеної за Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність", та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право особа, які згідно із законодавством фінансуються за рахунок коштів підприємств, установ, організацій в обов'язковому порядку, а також інших обов'язкових платежів, встановлених законодавчими актами, за винятком податків та зборів, передбачених підпунктами 139.1.6 і 139.1.10 статті 139 цього Кодексу, та пені, штрафів, неустойки, передбачених підпунктом 139.1.11 статті 139 цього Кодексу.

Для платників податку, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, до складу витрат включається плата за землю, що не використовується в сільськогосподарському виробничому обороті; витрати на інформаційне забезпечення господарської діяльності платника податку, в тому числі з питань законодавства, на придбання літератури, оплату Інтернет-послуг і передплату спеціалізованих періодичних видань; суми коштів, спрямовані уповноваженими банками до додаткового спеціального резерву страхування пенсійних вкладів та додаткових спеціальних резервів страхування коштів фондів банківського управління відповідно до закону, що регулює питання створення та функціонування фондів банківського управління.

Відповідно до пп. 14.1.138. п. 14.1. ст. 14 ПК України основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Податковим кодексом України, зокрема, п. 146.5 ст. 146, передбачено, що первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат: суми, що сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків); реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням/отриманням прав на об'єкт основних засобів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються платнику); витрати на страхування ризиків доставки основних засобів; витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів; фінансові витрати, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку; інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Відповідно до пп. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 ПК України визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Предметом доказування відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку звернення до адміністративного суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

У судовому засідання 25.11.2013 року представником позивача було визнано, що позивач несвоєчасно включив до доходу суму безнадійної кредиторської заборгованості у розмірі 92830 грн., а тому відповідач правомірно нарахував грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 21351 грн.

Позивачем подано уточнення позивних вимог від 03.12.2013 року, де позивач відмовився від оскарження податкового повідомлення-рішення №0001582210/2840 від 22.08.2013 року ДПІ у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 21351,00 грн. Така відмова позивача від частини позовних вимог відповідає вимогам законодавства та матеріалам справи, а тому прийнята судом.

Щодо віднесення до витрат суми процентів за позикою, слід зазначити наступне.

У процесі судового розгляду встановлено, що ТзОВ «Факро Львів» (Позивач, Позичальник) укладено Договір позики від 22.07.2008р. із Fakro Sp. Z о.о. (Польща) (Позикодавець), що знаходиться у 33-300 м. Нови Сонч, вул. Венгерська,144а, Польща. Згідно з даним договором Позикодавець (Fakro Sp. Z о.о. (Польща)) надає Позичальнику (ТзОВ «Факро Львів») довгострокову позику для фінансування будівництва нового цеху по монтажу вікон та фінальної обробки елементів на суму 1000000 ЄВРО (п.1 Договору) / Т. ІІ а.с.55-57/.

Відповідно до п. 4 «Умови надання позики» в п. 4.1, Договору позики зазначено, що процентна ставка є змінною, вираховується як сума ставки WIBOR для 1 місячних міжбанківських депозитів у Польщі та націнки у 1,1 відсоток. Процентна ставка визначається від ставки WIBOR в перший день місяця, в який сплачується відсоток, у випадку якщо у цей день ставка нефіксована, то на підставі ставки, коли була в останнє фіксована.

Даний Договір позики від 22.07.2008 року зареєстрований Національним банком України у Львівській області згідно з Реєстраційним свідоцтвом № 741 від 21.08.2008 року /Т.ІІ, а.с.61/. Відповідно до даного свідоцтва, мета використання коштів - «для фінансування будівництва нового цеху по монтажу вікон та фінальної обробки елементів».

Також, ТзОВ «Факро Львів» (Позичальник) укладено Договір позики від 20.10.2008 року із Fakro Sp. Z о.о. (Польща) (Позикодавець), що знаходиться у 33-300 м. Нови Сонч, вул. Венгерська,144а, Польща. Згідно з даним договором Позикодавець (Fakro Sp. Z о.о. (Польща)) надає Позичальнику (ТзОВ «Факро Львів») довгострокову позику для фінансування будівництва нового цеху по монтажу вікон та фінальної обробки елементів на суму 2000000 ЄВРО (п.1 Договору) / Т.ІІ, а.с.58-60/.

Відповідно до п. 4 «Умови надання позики» в п. 4.1, Договору позики зазначено, що процентна ставка є змінною, вираховується як сума ставки WIBOR для 1 місячних міжбанківських депозитів у Польщі та націнки у 1,1 відсоток. Процентна ставка визначається від ставки WIBOR в перший день місяця, в який сплачується відсоток, у випадку якщо у цей день ставка нефіксована, то на підставі ставки, коли була в останнє фіксована.

Даний Договір позики від 20.10.2008р. зареєстрований Національним банком України у Львівській області згідно Реєстраційного свідоцтва № 781 від 21.11.2008 року /Т.ІІ, а.с.62/. Відповідно до даного свідоцтва, мета використання коштів - «для фінансування будівництва нового цеху по монтажу вікон та фінальної обробки елементів».

Судом встановлено, що отримана Позивачем сума позики була використана на будівництво майнового комплексу на вул. Городоцькій, 355-б у м. Львові, що складається із нежитлових будівель цеху з виробництва деталей мансардних вікон, загальною площею 6833,9 кв.м. (літ. «И-1»), та котельні, загальною площею 314,7 кв.м. (літ. «І-1»).

Відповідно до наказу Позивача № 15 від 29.03.2011 року /Т.ІІ, а.с.63/, цех з виробництва деталей мансардних вікон та котельня на альтернативному виді палива були введені в експлуатацію з 01.04.2011 р. (ІІ квартал 2011 року) у зв'язку з закінченням будівництва.

Закінчення будівництва підтверджується наступними документами:

- акти готовності об'єктів до експлуатації № 1 та № 2 від 12.10.2010 року /Т. ІІ а.с.64-65, 66-67/;

- рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 1452 від 22.10.2010 року «Про погодження акта готовності об'єкта до експлуатації - цеху з виробництва деталей мансардних вікон на вул. Городоцькій, 355-б» / Т. ІІ а.с.68/;

- сертифікат відповідності ЛВ001390 від 22.11.2010 р., яким Інспекція ДАБК у Львівській області засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта «Цех з виробництва деталей мансардних вікон» проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та підтверджує його готовність до експлуатації / Т. ІІ а.с.95/;

- сертифікат відповідності ЛВ001391 від 22.11.2010 р., яким Інспекція ДАБК у Львівській області засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта «Котельня на альтернативному виді палива» проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та підтверджує його готовність до експлуатації / Т. ІІ а.с.94/.

На підтвердження права власності на вищевказані будівлі позивача долучено до матеріалів справи:

- свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю від 19.04.2011 року /Т. ІІ а.с.71/,;

- наказ Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради № 684-НЖ-З від 19.04.2011 року «Про оформлення права приватної власності на нежитлові будівлі на вул. Городоцькій, 355-б» /Т. ІІ а.с.70/;

- витяг про державну реєстрацію прав № 32485991 від 14.12.2011 року /Т. ІІ а.с.72/;

- витяг про державну реєстрацію прав № 32486160 від 14.12.2011 року /Т. ІІ а.с.73/.

Усі вище перелічені документи надавалися контролюючому органу до перевірки. Застережень до документації представником відповідача у судових засіданнях не висловлено. Варто зазначити, що оригінали таких документів надавалися для огляду у судовому засіданні.

Згідно з п. 141.1 ст. 141 ПК України будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку), включаються до складу витрат у податковому періоді їх нарахування, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 146.5 ст. 146 ПК України первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат, зокрема як, фінансові витрати, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Пунктом 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92 (далі - ПСБО 7 «Основні засоби»), визначено, що фінансові витрати не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до ПСБО 31).

Відповідно до п. 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 року № 415, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.05.2006 року за № 610/12484, із змінами і доповненнями (далі - ПСБО 31 «Фінансові витрати»), фінансові витрати - це витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями. Собівартість кваліфікаційного активу - це витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу (далі - витрати на створення кваліфікаційного активу). Кваліфікаційний актив - це актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення. Капіталізація фінансових витрат - це включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу.

Відповідно до п. 4 ПСБО 31 «Фінансові витрати» фінансові витрати визнаються юридичними особами витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями), крім фінансових витрат, які капіталізуються.

Відповідно до п. 13 ПСБО 31 «Фінансові витрати» капіталізація фінансових витрат припиняється, якщо створення кваліфікаційного активу завершено.

Відтак, після завершення будівництва та початку експлуатації будівель вони перестають бути кваліфікаційним активом та стають основними засобами, припиняється включення фінансових витрат до їх собівартості. Фінансових витрати, пов'язані із позикою, що виникли після завершення створення кваліфікаційного активу, не включаються до первісної вартості основних засобів, а визнаються витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані.

Відтак, виходячи із вищевказаних положень ПК України та положень (стандартів) бухгалтерського обліку, ТзОВ «Факро Львів» нараховані та сплачені процентні ставки за користування вищезазначеними позиками повинно було включати до первісної вартості об'єкта основного засобу на будівництво якого було їх отримано та використано, до моменту завершення його створення, а після початку експлуатації повинно було включати до витрат періоду їх нарахування.

Судом встановлено, що ТзОВ «Факро Львів» за користування вищезазначеними позиками нараховувало та сплачувало проценти, суму яких включало:

- до складу первісної вартості основних засобів відповідно до п. 146.5 ст. 146 ПК України у 2010 році - І кварталі 2011 року;

- до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування в рядок 06.3.1 Декларації з податку на прибуток (2011 рік - рядок 06.4.1 Декларації) «Фінансові витрати» відповідно до пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПК України, а саме: за II квартал 2011 року у сумі 186550,00 грн.; за III квартал 2011 року у сумі 1492157,00 грн.; за IV квартал 2011 року у сумі «-» 93889,00 грн.; Всього за II- IV квартал 2011 року у сумі 740018,00грн. За І квартал 2012 року у сумі 0,00 грн.; за II квартал 2012 року у сумі 421374,00грн.; за III квартал 2012 року у сумі 196138,00 грн.; за IV квартал 2012 року у сумі 100813,00 грн.; всього за I- IV квартал 2012 року у сумі 718325,00 грн. Разом - 1 458 343,00 грн.

З огляду на зазначене вище, аргументи відповідача щодо віднесення процентів за позикою до складу собівартості кваліфікаційного активу підлягають відхиленню судом, оскільки відповідачем не враховано, що з ІІ кварталу 2011 року основні засоби були введені в експлуатацію, а капіталізація фінансових витрат припинена.

Відтак, ТзОВ «Факро Львів» у ІІ-ІV кварталах 2011 року та 2012 році правомірно віднесло проценти за позикою до складу витрат у податковому періоді їх нарахування на підставі пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, п. 141.1 ст. 141 ПКУ та п. 4, 13 ПСБО 31 «Фінансові витрати».

Щодо віднесення на витрати від'ємного значення курсових різниць від перерахунку заборгованості по позиці, слід зазначити наступне.

Як встановлено у судовому засіданні, відповідач ствердив, що від'ємне значення курсових різниць від перерахунку заборгованості по позиці згідно з Договором позики від 22.07.2008 року та Договором 20.10.2008 року підлягають до первісної вартості об'єкта основного засобу на будівництво якого було отримано та використано позики, як інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями. Зокрема, представник відповідача покликається на пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПК Україна, відповідно до якої до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених Податковим кодексом України, пов'язані із запозиченням (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку). Представник позивача категорично не погодився із такими висновками, та ствердив, що жоден законодавчий акт не передбачає норми щодо необхідності віднесення курсових різниць до складу первісної вартості основного засобу.

Даючи правову оцінку вищевказаному, суд керувався наступним.

Відповідно до пп. «а» п. 138.10.4 ст. 138 ПКУ до складу інших витрат включаються інші операційні витрати, зокрема витрати за операціями в іноземній валюті, втрати від курсової різниці, визначені згідно зі статтею 153 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 153.1.3 п. 153.1 ст.153 ПКУ визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

Відповідно до п. 20 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318 (надалі - ПСБО 16 «Витрати») до інших операційних витрат включаються втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства).

Визначення курсових різниць здійснюється відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10.08.2000 року № 193 (надалі - ПСБО 21"Вплив змін валютних курсів").

Відповідно до п. 4 ПСБО 21 "Вплив змін валютних курсів" курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах. Монетарні статті - це статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов'язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів.

Відповідно до п. 7 ПСБО 21 "Вплив змін валютних курсів" монетарні статті в іноземній валюті відображаються з використанням валютного курсу на кожну дату балансу. Визначення курсових різниць за монетарними статтями в іноземній валюті проводиться на дату здійснення господарської операції та на дату балансу (п. 8 ПСБО 21 "Вплив змін валютних курсів").

Курсові різниці від перерахунку грошових коштів в іноземній валюті та інших монетарних статей про операційну діяльність відображаються у складі інших операційних доходів (витрат).

Підпункт 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 ПКУ не висуває ніяких умов для включення в податкові витрати від'ємного значення курсових різниць, окрім наявності таких різниць у бухгалтерському обліку. Даний висновок підтверджує Узагальнююча податкова консультація, затверджена Наказом ДПС України від 05.07.2012 р. № 574, в якій вказано, що перерахунок курсових різниць проводиться за заборгованістю, що не враховується у податковому обліку, оскільки відповідно до ПСБО № 21 "Вплив змін валютних курсів" така заборгованість є монетарною статтею (наприклад, заборгованість за кредитом та відсотками, якщо кредитні кошти використовуються не у межах господарської діяльності).

На переконання суду, відповідач безпідставно відніс курсові різниці по заборгованості в іноземній валюті до складу фінансових витрат, а саме інших витрат, пов'язаних із запозиченнями. Пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПК України та ПСБО 16 «Витрати», на які посилається відповідач в запереченнях та акті перевірки, не передбачає включення до складу фінансових витрат втрат курсових різниць.

Помилкове застосування відповідачем до правовідносин щодо віднесення до складу інших витрат від'ємного значення курсових різниць від перерахунку заборгованості по позиці в іноземній валюті пп. 138.10.5. п. 138.10 ст. 138 ПК України, замість п. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138 та пп. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 ПК України, призвело до винесення протиправного повідомлення-рішення.

Слід також взяти до уваги і те, що у ІІ-ІV кварталах 2011 року основний засіб, на створення якого було отримано та використано позику в іноземній валюті, було введено в експлуатацію, а тому фінансові витрати не підлягають включенню до їх собівартості, а визнаються витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані.

Також потрібно врахувати те, що позивачем у вказаних податкових періодах відобразив у Податковій декларації як від'ємне, так і позитивне значення курсових різниць відповідно до пп. 153.1.3 п. 153.1 ст.153 ПК України.

Зокрема, позитивне значення курсових різниць (доходи) за 2011 рік становить разом у сумі 3746008,13 грн., у тому числі за ІІ квартал 2011 року у сумі 948330,13 грн.; за ІІІ квартал 2011 року у сумі 1320102,25 грн., за ІV квартал 2011 року у сумі 1477575,75 грн. Від'ємне значення курсових різниць (витрати) за вищевказаними договорами позики становить за 2011 рік разом у сумі 3054341,58 грн. у тому числі: за ІІ квартал 2011 року у сумі 1556,117,46 грн., за ІІІ квартал 2011 року у сумі 196824,25 грн., за ІV квартал 2011 року у сумі 60901,50 грн.

Відтак, за результатами 2011 року дохід Позивача від розрахунку курсових різниць за вищевказаними договорами позики перевищив витрати на 691666,55грн. Вказані дані підтверджуються даними бухгалтерського обліку, зокрема аналізом субрахунку 506 «Інші довгострокові позики в іноземній валюті» /Т.ІІ, а.с.81-84/.

Відповідно до п. 86.10 ст. 86 ПК України в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

Тому, при прийнятті рішення за результатами перевірки про зменшення витрат позивача у вигляді від'ємного значення курсових різниць, відповідач неправомірно не враховував існуюче позитивне значення курсових різниць (доходи).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 979 203,00 грн. - за основним платежем та у сумі 37712,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 138, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0001582210/2840 від 22.08.2013 року в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 979 203,00 грн. (дев'ятсот сімдесят дев'ять тисяч 203 грн. 00 коп.) - за основним платежем та у сумі 37712,25 грн. (тридцять сім тисяч сімсот дванадцять грн. 25 коп.) - за штрафними (фінансовими) санкціями.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Факро Львів» (м. Львів, вул. Городоцька, 355-б, код ЄДРПОУ 25551988) понесені судові витрати на суму 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 копійок).

Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано о 17.30 год. 20.01.2014 року.

Суддя Кравців О.Р.