Постанова № 36718266, 20.01.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2014 р. Справа№ 910/20150/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Калатай Н.Ф.

Пашкіної С.А.

при секретарі: Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Дивосвіт" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2013 року (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова

компанія "Асортимент"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія

"Дивосвіт"

про стягнення 10362,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2013 року по справі №910/20150/13 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Дивосвіт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Асортимент" 5737,05 грн. - заборгованості, 346,49 грн. - пені, 72,86 грн. - 3% річних та 1022,19 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2013 року по даній справі, виправлено описку в абзацах першому, шостому та дев'ятому сторінки третьої, та абзаці п'ятому сторінки четвертої мотивувальної частини рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2013 року по справі №910/20150/13, а саме цифру "5737,05 грн." виправлено на "5735,05 грн.". Абзац шостий сторінки четвертої мотивувальної частини рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2013 року по справі №910/20150/13 доповнено текстом "та суми основної заборгованості у розмірі 2,00 грн.". В пункті другому резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2013 року по справі №910/20150/13 цифри та слова " 5 737 (п'ять тисяч сімсот тридцять сім) грн. 05 коп." виправлено на "5735 (п'ять тисяч сімсот тридцять п'ять) грн. 05 коп.", цифри та слова "1022 (одна тисяча двадцять дві) грн. 19 коп." виправлено на "1021 (одна тисяча двадцять одна) грн. 86 коп.".

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних, пені та 2,00(двох) грн. - основного боргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 20.01.2014 року.

В судове засідання 20.01.2014 року представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Пунктом 3.9.2. Постанови пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги, що представники відповідача та позивача повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 201-203), колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників сторін.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

05 березня 2009 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки №91 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору позивач зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити продукти харчування (продукція), а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти та оплатити таку продукцію.

Згідно з п. 7.1 Договору оплата товарів покупцем здійснюється шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 календарних днів з моменту отримання товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, на виконання умов Договору ,в період з 06.03.2013 року по 26.04.2013 року поставив відповідачу продукцію на загальну суму 10329,19 грн. Відповідач частково розрахувався за поставлену продукцію на суму 4594,14 грн., в зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 5735,05 грн.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Доказів сплати заборгованості відповідачем до суду не надано.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що видаткові накладні підписані представниками сторін без зауважень та скріплені печатками підприємств, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що вимоги позивача про стягнення суми боргу в розмірі 34872,81 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити, у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Місцевим господарським судом встановлено, що пунктом 8.2 Договору передбачено, що Покупець за договором, у разі порушення строків оплати товару, сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня.

Заперечення викладені в апеляційній скарзі щодо безпідставності стягнення 3% річних, колегією суддів визнано необґрунтованими, з огляду на наступне.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 N 42/252, від 09.04.2012 N 20/246-08.

Перевіривши розрахунок місцевого господарського суду щодо суми 3% річних та пені, який складений арифметично правильно, колегія суддів приходить до висновку про його обґрунтованість та стягнення з відповідача.

Відповідно до ст. 89 Господарського процесуального кодексу України суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз'яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення.

Твердження апелянта щодо невірно зазначеної суми що підлягає до стягнення, колегією суддів визнано безпідставними, оскільки відповідно до ухвали місцевого господарського суду від 06.12.2013 року по даній справі, виправлено описку в абзацах першому, шостому та дев'ятому сторінки третьої, та абзаці п'ятому сторінки четвертої мотивувальної частини рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2013 року по справі №910/20150/13, а саме цифру "5737,05 грн." виправлено на "5735,05 грн.". Абзац шостий сторінки четвертої мотивувальної частини рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2013 року по справі №910/20150/13 доповнено текстом "та суми основної заборгованості у розмірі 2,00 грн.". В пункті другому резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2013 року по справі №910/20150/13 цифри та слова " 5 737 (п'ять тисяч сімсот тридцять сім) грн. 05 коп." виправлено на "5735 (п'ять тисяч сімсот тридцять п'ять) грн. 05 коп.", цифри та слова "1022 (одна тисяча двадцять дві) грн. 19 коп." виправлено на "1021 (одна тисяча двадцять одна) грн. 86 коп.".

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Дивосвіт" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2013 року.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Дивосвіт" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2013 року по справі №910/20150/13 - без змін.

Матеріали справи №910/20150/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді Н.Ф. Калатай

С.А. Пашкіна

Повний текст постанови виготовлено та підписано 21.01.2014 року