Ухвала суду № 36716541, 14.01.2014, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Феодосія)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/92/14Головуючий суду першої інстанції:Блейз І.Г. Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В. "14" січня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіСамойлової О.В., СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П., При секретаріБогданович О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Міністерства оборони Російської Федерації, військової частини 09703-11, третя особа - Федеральна казенна установа «Об'єднане стратегічне командування Південного військового округу» про стягнення премії та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 28 листопада 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до Міністерства оборони РФ, військової частини 63876, Фінансово-економічного управління Чорноморського Флоту про стягнення суми премії за 1 квартал 2012 року, за 1- 4 квартали 2011 року і за 4 квартал 2010 року, стягнення моральної шкоди в сумі 5000,00 грн. Уточнивши позовні вимоги 12.09.2013 року (том 1 а.с. 56), ОСОБА_6 пред'явила їх до Міністерства оборони РФ та військової частини 09703-11 і просила суд стягнути з відповідачів щоквартальну премію за 4 квартал 2010 року, 1- 4 квартали 2011 року, 1 квартал 2012 року згідно із наказом Міністра оборони РФ №1010 пропорційно відпрацьованому часу у розмірі 132000 рублів, що дорівнює 37 714, 29 грн. та моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_6 з 17.03.1972 року зарахована на роботу до в/ч 62717 Міністерства оборони та її трудовий стаж на час звільнення 02.04.2012 року становить 40 років.

З 01 липня 2002 року ОСОБА_6 прийнята на роботу у в/ч 09882 на посаду комірника, 02 квітня 2012 року вона звільнена за власним бажанням.

За час роботи позивачка добросовісно виконувала свої обов'язки та отримувала щомісячну премію відповідно до наказу МО РФ від 28 березня 2009 року №115 "О дополнительных мерах по повышению эффективности использования фондов денежного довольствия военнослужащих и оплаты труда лиц гражданского персонала". З прийняттям наказу МО РФ №1010 від 26 липня 2010 року наказ №115 втратив силу. Згідно наказу №1010, додаткові виплати військослужбовцям та премії особам цивільного персоналу сплачуються щоквартально в межах сум, що доведено на ці цілі до центральних округів військового управління, видів військових сил, округів, флотів, родів військ ВС, об'єднань, військових частин та організацій ВС. Пунктом 11 вказаного наказу зазначено, що не підлягають додатковому стимулюванню особи цивільного персоналу, що мають дисциплінарні стягнення за невиконання або неналежне виконання за їх провиною покладених на них трудових обов'язків. За час роботи у в/ч 09882 стягнень позивач не мала.

У зв'язку із реорганізацією на Чорноморському флоті правонаступником в/ч 09882 стала в/ч 63876. Через деякий час після звільнення позивачці стало відомо про те, що співробітникам колишньої в/ч 09882, що зараз працюють у військовій частині 09703-л, були виплачені щоквартальні премії, однак, позивачці премія сплачена не була. Мотивом несплати премії стало те, що на той час позивачка вже була звільнена. Відповідно до ст. 97 КЗпП України та ст. 15 Закону України "Про оплату праці", положення про преміювання є складовою частиною діючої системи оплати праці на підприємстві та, як правило, затверджується як додаток до колективного договору. Умови оплати праці, визначені трудовим договором відповідно до ст. 22 Закону України "Про оплату праці" не можуть бути погіршені порівняно з встановленим трудовим законодавством або іншими нормативно - правовими актами, що містять норми трудового права. Наказ №1010 та Указ Президента РФ №1459 від 26.12.2006 року є нормативно-правовими актами, які поліпшують становище робітника порівняно із трудовим договором та на підставі яких особам з числа цивільного персоналу в/ч 63876 було сплачено додаткове стимулювання. Позивачка вважає, що на момент розподілу премії вона не працювала, а тому премія їй не нараховувалася та не сплачувалася, доведення грошових коштів на матеріальне стимулювання осіб цивільного персоналу пізніше звільнення не може вплинути на її право на отримання суми додаткового матеріального стимулювання.

На думку позивачки, не виплативши їй вказані премії, відповідач грубо порушив її права на отримання винагороди, чим спричинив їй моральну шкоду. Вказані вище обставини стали підставою для звернення із позовом з вимогами про стягнення грошової премії та стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Феодосійського міського суду АР Крим від 14.11.2013 року до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог залучено Федеральну казенну установу «Об'єднане стратегічне командування Південного військового округу» (том 2 а.с. 21).

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 28 листопада 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, позивач ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, які мають значення для справи, просить рішення скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В якості доводів апеляційної скарги апелянт посилається на обґрунтованість її позовних вимог та зазначає, що нормами КЗпП України та ЗУ «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівникам здійснюється в першочерговому порядку. Додаткова заробітна плата - це, зокрема, винагорода за трудові успіхи, особові умови праці, яка включає в себе доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені діючим законодавством. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат відносяться виплати у вигляді винагороди за підсумками роботи за рік, премія та інші виплати. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) та відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій та винагород встановлюються власником або уповноваженим їм органом з урахуванням вимог, передбачених ч.2 ст. 97 КЗпП України.

Апелянт зазначає, що відповідно до рішення МО РФ від 04.10.2012 року про матеріальне стимулювання за ІІІ квартал 2012 року згідно наказу МО РФ 2010 року №1010 цивільному персоналу військових частин, дитячих дошкільних установ та санаторіїв МО РФ, за вказівкою директора Департаменту фінансування планування МО РФ від 11.10.2012 р. № 180/5/9402 та від 16.10.12 року № 180/5/9536, Чорноморському флоту для визначення обсягів бюджетних коштів призначених на вказані цілі, встановлена розрахункова сума на одного працівника: для військових частин (організацій) арсеналів та інші в розмірі - 22,2 тис. рублів. Таким чином, на думку апелянта, відповідач повинен був виплатити їй матеріальне стимулювання, яке визначене наказом №1010 пропорційно відпрацьованому нею часу з 01.10.2010 року по 02.04.12 року в сумі 37714,29 грн., на що суд першої інстанції уваги не звернув.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачки, її представника, представника Міністерства оборони РФ, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Згідно із ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх позовних вимог або заперечень.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції посилався на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення сум премії, передбаченої наказом Міністерства оборони РФ № 1010 від 26.07.2010 року.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Як правильно встановлено місцевим судом і підтверджується матеріалами справи, позивачка 01 липня 2002 року прийнята на роботу до військової частини 09882 на посаду комірника та звільнена згідно із наказом від 02.04.2012 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с.5, т.1)

Згідно з вказівками Генерального штабу ВС РФ від 21 червня 2012 року №314/5/2813 у 2012 році проведено організаційно-штатні заходи, відповідно до яких розформовано 31 випробувальний центр та для вирішення усіх конфліктних ситуацій з забезпечення повного розрахунку військо службових та цивільного персоналу призначено 758 центр (том 1 а.с.79).

З листа Феодосійської ОДПІ ГУ Міндоходів в АР Крим від 06.09.2013 року (том 1 а.с. 60) слідує, що згідно отриманим даним ФОДПІ була повідомлена про перейменування в/ч 09882 на в/ч 09703-11 із зберіганням ЄДРПОУ 07589705. Одночасно, військова частина 09703-11 не зареєстрована як юридична особа у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том 1 а.с. 58).

Відповідно до статті 8 КЗпП трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються відповідно до Закону України "Про міжнародне приватне право".

У статті 8-1 КЗпП зазначено, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

Відповідно до ст. 52 Закону України "Про міжнародне приватне право", до трудових відносин застосовується право держави, у якій виконується робота, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

14.01.1993 року укладено Угоду між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, яка набула чинності з моменту підписання 14.01.1993 року.

Відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту і Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, ратифіковані Законом України від 24.03.1999 року № 547-XIV, території військових частин РФ розміщені на орендованій території України.

Таким чином, з урахуванням того, що позивачка виконувала роботу на території України, є громадянкою України, постійно проживає та зареєстрована у м. Феодосії, працювала у військової частині 09882 як вільнонаймана, податки з її заробітної плати йшли в бюджет держави Україна, була звільнена за ст. 38 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що правовідносини, які виникли між сторонами, підлягають регулюванню відповідно до законодавства України.

Встановлені обставини також підтверджуються змістом наказу Міністра оборони РФ №557 від 11 грудня 1993 року "О заключении трудовых договоров (контрактов) с гражданским персоналом ВС РФ" (строк дії до 31 грудня 2012 року) та наказу №3910 від 29 грудня 2012 року "О представителях Министерства обороны Российской Федерации, осуществляющих полномочия работодателя в отношении воинских частей и организаций Вооруженных Сил Российской Федерации".

Виходячи з системного аналізу норм статей 94, 97 КЗпП України, статей 2, 13 Закону України «Про оплату праці», власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Тобто, роботодавець може установлювати вищі, але не менші розміри виплат порівняно з регламентованими законодавством та визначеними угодами різних рівнів.

Статтею 5 ЗУ «Про колективні договори і угоди» встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Оплата праці цивільного персоналу бюджетних закладів Міністерства оборони РФ, у тому числі військових частин здійснюється на підставі Положення «О системе оплаты труда гражданского персонала бюджетных учреждений Министерства обороны Российской Федерации, осуществляющих деятельность в сфере образования, медицины, культуры, науки, спорта, туристическо-оздоровительной, редакционно-издательской, а также воинских частей и иных организаций вооруженных сил Российской Федерации», затвердженого Наказом Міністра оборони РФ від 10.11.2008 року № 555 (із змінами та доповненнями), де передбачено, що виплати стимулюючого характеру, їх розмір і умови виплати встановлюються положеннями про оплату праці (колективними договорами, іншими локальними нормативними актами) у відповідності із трудовим законодавством та іншими нормативно правовими актами, за участю профспілкового органу або іншого органу працівників в межах лімітів бюджетних зобов'язань і коштів, передбачених на ці цілі річним фондом оплати праці, доведених до отримувачів бюджетних коштів відповідними розпорядниками коштів федерального бюджету.

На виконання п. 5 наказу Міністра оборони РФ від 10.11.2008 року № 555, у військових частинах розроблені Положення про оплату праці цивільного персоналу і Положення про преміювання цивільного персоналу (том 1 а.с. 176-187), де зазначено, що заробітна плата працівника включає посадовий оклад з урахуванням підвищень, компенсаційні і стимулюючі виплати. Компенсаційні і стимулюючі виплати встановлюються і виплачуються в межах лімітів бюджетних зобов'язань, доведених до отримувачів бюджетних коштів відповідними розпорядниками коштів федерального бюджету на виплату заробітної плати. Перелік виплат стимулюючого характеру у федеральних бюджетних установах затверджений наказом Мінздравсоцрозвитку РФ від 29.12.2007 року № 818 і наказом Міністра оборони РФ від 10.11.2008 року № 555, він включає: виплату за вислугу років, преміювальні виплати за підсумками праці, одноразову грошову винагороду, надбавку за складність і спеціальний режим роботи. Такі ж самі види виплат стимулюючого характеру, які проводяться за рахунок коштів економії фондів оплати праці, передбачені умовами Колективного договору, що укладений між профспілковими комітетами № 311, № 312, № 313, № 315, № 316, № 317, № 319, № 330, № 339, № 341 Загальноросійської профспілки робітників та службовців ЗВМФ Росії і командуванням військової частини 09882 на 2010-2011 роки (том 1 а.с. 166-175).

З архівних довідок, що видані Архівним відділом Центрального архіву МО РФ на Чорноморському флоті № 938п від 07.11.2013 року та № 1009п від 27.11.2013 року (том 2 а.с. 23, 156) слідує, що ОСОБА_6 отримала таку гарантовану колективним договором та вищезазначеними нормативними актами РФ (наказ МО РФ № 555 від 10.11.2008 року) премію у грудні 2011 року за підсумками роботи за 2011 рік в сумі 10150 рублів.

Відповідно до Указу Президента Російської Федерацій від 26 грудня 2006 року №1459 " О дополнительных мерах по повышению эффективности использования средств на оплату труда работников федеральных органов исполнительной власти", керівникам федеральних органів виконавчої влади надано певні повноваження щодо організації праці та її оплати працівникам підвідомчих відомств. Так, п. 7 Указу встановлено, що керівникам федеральних органів виконавчої влади надано право використовувати кошти федерального бюджету на оплату праці та грошове довольство, що з'явилися у результаті скорочення численності працівників, осіб рядового та керівного складу та цивільного персоналу, на виплату працівникам, особам рядового та керівного складу та цивільному персоналу премій за результатами служби.

На виконання вищезазначеного Указу Президента РФ Міністром оборони РФ прийнятий наказ від 26.07.2010 року № 1010, яким затверджений Порядок визначення і витрачання об'ємів бюджетних коштів, що направляються на додаткові виплати військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, і премії особам цивільного персоналу Військових Сил РФ. Такі виплати здійснюються за рахунок бюджетних коштів, виділених на грошове доволоче військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом і на оплату праці осіб цивільного персоналу ВС РФ.

Пунктом 1 додатку до наказу №1010 визначено, що додаткові виплати військовослужбовцям та премії особам цивільного персоналу сплачуються щоквартально у рамках сум, доведених для даних цілей до центральних органів військового управління, видів ВС, військових округів, флотів, родів військ ВС, об'єднань, військових частин та організацій ВС.

Пунктом 2 зазначено, що витрати на додаткове матеріальне стимулювання здійснюються за рахунок економії бюджетних коштів у результаті скорочення численності особового складу ВС в межах доведених Міністерству оборони на відповідний фінансовий рік лімітів бюджетних зобов'язань на виплату грошового довольства військовослужбовцям та оплату праці особам цивільного персоналу.

Відповідно до п. 3 додатку наказу, розмір економії фінансово-економічними органами визначається за результатами використовування лімітів бюджетних коштів після здійснення усіх необхідних виплат.

Проаналізувавши положення вищезазначеного Наказу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що виплата вказаних грошових коштів здійснюється щоквартально, але ж у обсягу конкретних сум, що конкретно виділені для певної військової установи та у разі економії коштів і тільки після здійснення усіх обов'язкових виплат (у тому числі й заробітної плати та грошового довольства). Таким чином, виплати сум додаткового стимулювання здійснюються за таких умов: наявності економії бюджетних коштів по Міністерству оборони РФ, наявності рішення Міністра оброни РФ про направлення такої економії бюджетних коштів на додаткове матеріальне стимулювання особового складу, доведеності об'ємів бюджетних коштів до посадових осіб, які їх розподіляють, виданні наказу командира військової частини, де працює особа із визначенням періоду, розміру премії кожному працівнику.

Крім того, наказом №1010 (пункт 3) витребування додаткових коштів на виплату грошових коштів військовослужбовців та заробітну плату особам цивільного персоналу понад затверджених лімітів бюджетних зобов'язань на ці цілі заборонено.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачка знаходилася у трудових відносинах з військовою частиною 09882 МО РФ, яка з 01.09.2012 року реформована, 02.04.2012 року позивачка звільнена за ст. 38 КЗпП України, стимулюючі виплати, передбачені Наказом Міністра оборони РФ від 26.07.2010 року № 1010 їй не виплачувалися.

Наказами командирів військових частин 09703-11 та 63876 відповідно за № 275 від 23.10.2012 року та за № 171 від 26.11.2012 року проведена виплата цивільному персоналу військових частин премії за підсумками роботи у Ш кварталі 2012 року у розмірах, встановлених у додатку до даного наказу відповідно з Наказом МО РФ № 1010 від 26.07.2010 року (том 1 а.с. 76). На підставі відповідних рішень Міністра оборони РФ від 04.10.2012 року та 30.11.2012 року, які доведені до командирів військових частин листами заступника командуючого по фінансово-економічної роботи, виділені ліміти бюджетних зобов'язань на премії цивільному персоналу за рахунок економії бюджетних коштів (том 1 а.с. 49-50).

Згідно п. 5 додатку до наказу № 1010, розрахункова сума для виплат додаткового стимулювання розраховується відповідно до численності військо службових та осіб цивільного складу керівниками щодо підлеглих військ, установ тощо.

Таким чином, розрахунок розміру додаткового стимулювання здійснюється відповідно до кількості військовослужбовців та працівників, наявної на момент прийняття рішення про додаткове стимулювання, а тому відсутні підстави вважати, що дані виплати розраховуються з урахуванням працівників, які звільнені. Крім того, пунктом 6 вказаного додатку встановлено, що у конкретних військових частинах додаткове стимулювання здійснюється на підставі наказів командирів. Отже, відносно працівників, що звільнені, жодний командир не може видати відповідний наказ, оскільки дана особа не є йому підлеглою. Оскільки на час прийняття рішень про виплату премії трудові відносини між сторонами були припинені, то наказ про преміювання позивачки не приймався.

Згідно рішення Міністра оборони РФ від 04.10.2012 року про матеріальне стимулювання, розрахунок вказаних виплат працівникам цивільного складу здійснено відповідно до кількості працівників станом на 01 жовтня 2012 року (а.с.73-74, т.1).

Згідно листа Фінансово-економічного управління ЧФ, рішення МО РФ від 04.10.2012 року про здійснення стимулюючої виплати було першим відносно осіб цивільного персоналу з моменту прийняття наказу №1010 від 26.07.2010 року (том 1 а.с.83).

Доводи апелянта стосовно того, що виплати стимулюючого характеру відповідно до Наказу Міністра оброни № 1010 від 26.07.2010 року виплачувалися особам цивільного складу і раніше, тобто у 2010 році, 2011 році та у першому півріччі 2012 року всупереч вимогам статей 10, 60 ЦПК України не підтверджені відповідними доказами і спростовуються матеріалами справи. Так, відповідно із Наказом МО РФ № 1010 від 26.07.2010 року, об'єми бюджетних коштів, що направлені на додаткове матеріальне стимулювання, установлюються виходячи з чисельності особового складу і розрахункової суми додаткового матеріального стимулювання на одну людину і доводяться до командування Чорноморського флоту відповідною вказівкою заступника Міністра оборони РФ з фінансово-економічної роботи. Доведення об'ємів бюджетних коштів, виділених на додаткове матеріальне стимулювання особового складу Чорноморського флоту і затвердженої розрахункової суми до отримання бюджетних коштів з урахуванням чисельності особового складу, здійснюється через фінансове-економічне управління флоту на підставі рішення Командуючого флотом. З листа Департаменту бюджетного планування і соціальних гарантій Міністерства оборони РФ від 11.11.2013 року (том 1 а.с. 231) слідує, що в 2010-2011 роках і першому півріччі 2012 року була відсутня економія бюджетних коштів по витратам на оплату праці цивільного персоналу військових частин МО РФ, рішення про додаткове матеріальне стимулювання цивільного персоналу військових частин Міністром оборони РФ не приймалося. Одночасно, в 2010-2011 роках Міністром оброни РФ були прийняті рішення про додаткове матеріальне стимулювання у відповідності до наказу МО РФ № 1010 від 2010 року лише відносно військовослужбовців.

Враховуючи ту обставину, що грошові кошти для виплат військовослужбовцям та цивільному персоналу надходять за різними кодами та нецільове їх використання заборонено, тому рішення Міністра оборони РФ щодо виплати додаткового стимулювання військовослужбовцям не є підставою для виплат грошових коштів цивільному персоналу та їх перерозподіл.

З листів Фінансово-економічного управління Чорноморського флоту (а.с.27-34, 160, 223-224 т.1) слідує, що у 2010-2011 роках, 1-2 кварталах 2012 року виплати за наказом №1010 цивільному персоналу не здійснювалися, грошові кошти надходили тільки для військовослужбовців. Грошові кошти сплачуються тільки в межах сум, що доведені для даних цілей. Вказані суми надходять за конкретними кодами. Фінансово-економічне управління ЧФ повідомило, що до військової частини 09882, у якій працювала позивачка, грошові кошти для додаткового стимулювання цивільного персоналу з липня 2010 року та за 1-2 квартал 2012 року не доводилися у зв'язку із відсутністю рішення про це Міністра оборони РФ.

Крім того, допитані в судовому засіданні при розгляді справи судом першої інстанції, свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які є фінансовими працівниками військової частини 09703-11 та які працювали раніше у військовій частині 09882, пояснили, що грошові кошти для додаткового стимулювання осіб цивільного персоналу з липня 2010 року та за 1-2 квартал 2012 року за наказом №1010 не надходили.

З урахуванням викладеного, доводи апелянта стосовно того, що в період з 2010 по перше півріччя 2012 року деякі особи цивільного персоналу отримували спірну виплату, не приймаються колегією суддів, оскільки вони носять характер припущення і суперечать обставинам справи.

Доказів, надання яких могло б вплинути на правильність вирішення справи, та які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про наявність обставин, що дійсно мають суттєве значення для правильного вирішення справи, апелянтом суду апеляційної інстанції не надано, клопотань про їх витребування не заявлено.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не містять.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.

На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 28 листопада 2013 року відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 28 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

О.В.Самойлова Т.С. Авраміді А.П. Приходченко