Постанова № 36712075, 15.01.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2014 року 810/5409/13-а

м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий суддя Журавель В.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Еріс» до Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов позов приватного підприємства «Еріс» (далі-позивач, товариство) до Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі-відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм законодавства, відповідачем надано неправильну оцінку фактичним обставинам, внаслідок чого зроблено помилкові висновки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та контрагентом про поставку товарів. Позивач зазначає, що податковому органу було надано усі первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом. Позивач вказав, що на законних підставах сформував податковий кредит і валові витрати, а висновки податкового органу вважає безпідставними, оскільки господарські операції між ним і вказаним контрагентом мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами. Позивач просив суд податкове повідомлення-рішення визнати протиправним і скасувати.

Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду. У призначений день і час до суду відповідач не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив, явку свого представника в судове засідання не забезпечив. Жодних заперечень проти позову, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань суду не надав. Справа розглядалась судом без представника відповідача за наявними в ній матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

На підставі наказу від 16.05.2013 №1009, у зв’язку з ненаданням у повному обсязі письмових пояснень та їх документального підтвердження на письмовий запит Білоцерківської ОДПІ Київської області ДПС від 29.03.2013 №2961/10/22-3 податковим органом проведено невиїзну позапланову документальну перевірку приватного підприємства «Еріс» з питання повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП «Укрнафта-Трейд» за період з 01.07.2011 по 30.09.2011. За результатами перевірки складено акт від 24.05.2013 №2113/22-3/25303374/85, згідно з яким зроблено висновок про порушення позивачем: п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на 357470 грн за 3 квартал 201 року по взаємовідносинах з контрагентом ПП «Укрнафта-Трейд».

У ході перевірки встановлено, що податковим органом отримано лист від ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС за №5634/7/22-219 та матеріали документальної невиїзної позапланової перевірки ПП «Укрнафта-Трейд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за липень 2011 року при взаємовідносинах з ТОВ «Біотехнології 2000», ТОВ «КТ-Нафта», ПП «Еріс» та ТОВ «Інтернафта», оформлені актом від 28.11.2012 №457/22-2/37144129, для прийняття рішення щодо визнання правочинів, укладених з ПП «Укрнафта-Трейд», нікчемними та/або донарахування сум ПДВ з метою якісного відпрацювання та руйнування міжрегіональних схем ухилення від оподаткування, оперативного документування незаконної діяльності транзитно-конвертаційних груп, запобігання виведенню коштів у тіньовий сектор економіки, проведення документальних перевірок та забезпечення надходжень до Державного бюджету України. Здійснені операції не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, не виявлено відповідних офісних, виробничих та/або складських приміщень, не встановлено наявність трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності, не виявлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів. В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів та реалізації від ПП «Укрнафта-Трейд» підприємствам покупцям та постачальниками, що свідчать про те, що правочини між ПП «Укрнафта-Трейд» та покупцями й постачальниками здійснено без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини є нікчемними.

На підставі Акту перевірки від 24.05.2013 №2113/22-3/25303374/85 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 05.06.2013 №0002092203/1264, яким збільшено суму грошового зобов’язання по сплаті податку на прибуток у розмірі 357470 грн, у тому числі за основним платежем - 357470 грн.

Матеріалами справи встановлено, що 31.03.2011 ПП «Еріс» (покупець) укладено договір поставки №71 з ПП «Укрнафта-Трейд» (продавець). За договором продавець зобов’язується передати у власність покупця нафтопродукти (товар), а покупець зобов’язується оплатити та прийняти товар.

Факт надання товару оформлювався 19 податковими, 19 видатковими та 24 товарно-транспортними накладними, а також оформлено 17 рахунків на оплату, що підписувались уповноваженими особами вказаного контрагента та позивача (т.1 а.с. 61-139). На підтвердження наявності АЗС за адресами: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Сухоярська, 11; Київська обл., м. Біла Церква, вул. Леваневського, 47а; Київська обл., м. Біла Церква, вул. Піщана, 7а; Київська обл., м. Біла Церква, вул. Сквирське шосе, 1; Київська обл., Білоцерківський район, с. Фурси, вул. Леніна, 110 позивачем надано акти державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об’єкту до експлуатації, акти приймання-передачі, плани, договори оренди, справа на нежитлову будівлю АЗС (т.1 а.с.206-249, т.2 а.с.1-100).

Оплата за цим договором здійснювалось позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки контрагента за липень 2011 року, що підтверджується банківськими виписками по рахунках (т.1 а.с. 140-160).

Позивачем надано сертифікати відповідності на придбаний бензин автомобільний марки №А-92, А-95, А-76 та на паливо дизельне (т.2 а.с.115-121).

На підтвердження реєстрації нафтопродуктів, які надійшли на АЗС позивачем надано журнали обліку нафтопродуктів (т.2 а.с.122-131).

Факт отримання нафтопродуктів ПП «Укрнафта-Трейд» від контрагентів та в подальшому здійснення поставки позивачу підтверджується договором №0119-01 поставки нафтопродуктів від 01.09.2010; копією довіреності та копіями Z-звітів (т.2 а.с. 159-180).

Позивачем надано до суду постанову Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 по справі за позовом ПП «Еріс» до Білоцеркіської ОДПІ у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення, якою позов ПП «Еріс» задоволено повністю, судом визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.12.2012 №31880001122230, яким податковим органом донараховано ПП «Еріс» податок на додану вартість у розмірі 388554 грн. Постанова Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 набрала законної сили. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2014 постанову Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 залишено без змін. Колегія суддів в цій ухвалі дійшла висновку, що реальне виконання договору поставки від 31.03.2011 №71 належно підтверджено первинними документами, які за формою та змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв’язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини на момент їх виникнення регулюються Податковим кодексом України та положеннями Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів та іншими законами. Регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, кола суб'єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 здійснюється Податковим кодексом України.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 1.2, п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 за №88 (далі - Положення №88) визначено, що господарські операції відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог даного Положення.

Підпунктом 2.1, п. 2 Положення №88 встановлено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов’язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 Положення № 88 встановлені обов’язкові реквізити для первинних документів, а саме: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Документ може бути підписаний особисто, із застосуванням факсиміле, штампу, символу або іншим механічним чи електронним способом посвідчення (пункт 2.5 вказаного Положення).

Відповідно до пп. 2.16, п. 2 Положення №88 забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Як вже зазначалось судом, рішення про визначення грошового зобов’язання з податку на прибуток прийнято податковим органом у зв’язку з господарськими операціями з ПП «Укрнафта-Трейд» за липень 2011 р., які податковий орган вважає нікчемними. При цьому, висновок податкового органу про нікчемність договору ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутністю наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків.

Таким чином, вирішення цієї справи залежить від доведеності суду факту постачання товару за господарською операцією, за результатами здійснення яких податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення.

Як встановлено судом, факт поставки товарів між позивачем та вказаним контрагентом - ПП «Укрнафта-Трейд» - підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право позивача на віднесення понесених витрат до складу податкового кредиту та валових витрат підтверджується представленими суду первинними фінансово-господарськими документами та наявністю очевидного зв’язку витрат з господарською діяльністю позивача. Податковим органом визнається факт надходження позивачу оплати за проданий товар.

Відповідно до частини четвертої статті 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов’язує виникнення цивільної правоздатності.

Як встановлено судом, на момент вчинення та виконання господарського договору ПП «Укрнафта-Трейд» є належним чином зареєстрованою юридичною особою, яка має право вчиняти правочини.

При цьому суд враховує вимоги статті 18 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідачем не надано суду доказів, що підтверджують наявність в Єдиному державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про припинення реєстрації юридичної особи ПП «Укрнафта-Трейд» на час вчинення цього правочину.

Суд зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов’язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Оскільки ст. 228 ЦК України передбачено, що для правочину, який порушує публічний порядок, передбачено наявність умислу сторін на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватися під час розслідування кримінальної справи і розгляду її судом або у момент винесення постанови про адміністративне правопорушення.

Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасників такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав законної сили, чи постанова суду (компетентних органів) про притягнення названих осіб до адміністративної відповідальності. Відомостей про наявність таких судових рішень відповідачем не надано.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом правочини не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень були дані Акта перевірки про завищення позивачем валових витрат. Із цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно з п.138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2. ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п.138.4 ст.138 ПК України).

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом з’ясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції; установлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Суд бере до уваги, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Судом досліджено наявні в матеріалах справи копії податкових, видаткових, товарно-транспортних накладних, рахунків на оплату, документів на підтвердження наявності АЗС, банківські виписки по рахунках позивача, які містять відомості про перерахування коштів на рахунки контрагента, сертифікати відповідності придбаного бензину та дизельного палива, журнали обліку нафтопродуктів, довіреність і копії Z-звітів та встановлено, що наведені у них відомості є достатніми для встановлення суті цих господарських операцій. Вказані накладні та інші первинні документи суд визнає належними та допустимими доказами, що підтверджують реальність господарських операцій позивача з ПП «Укрнафта-Трейд».

Отже, дослідженими у справі доказами підтверджено надходження товару до позивача, рух активів позивача у процесі здійснення господарських операцій, установлено наявність спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарських операцій, підтверджено зв’язок між фактом придбання товарів і господарською діяльністю платника податку.

Судом встановлено: факт здійснення господарської операції, спеціальну податкову правосуб’єктність учасників господарської операції, зв’язок між імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (при цьому досліджено наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку), дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум доходів та витрат.

Крім того, суд бере до уваги, що вищевказаною постановою Київського окружного адміністративного суду, яка набрала законної сили, підтверджено реальне виконання договору поставки від 31.03.2011 №71.

При цьому, відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Отже, реальність господарських операцій по виконанню вказаного договору між позивачем та його контрагентом підтверджено ще й рішенням суду в іншій справі.

Відтак, податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування валових витрат чи податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність угоди ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтверджено належними і допустимими доказами та не мають фактичного та правового обґрунтування.

Зазначена позиція узгоджується і з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Відповідачем не доведено суду належними та достатніми доказами фактів неправильного формування позивачем валових витрат по господарських операціях з ПП «Укрнафта-Трейд» за липень 2011 р. та неправомірне віднесення коштів, сплачених за придбання товару (робіт та послуг) до валових витрат, не спростовано твердження позивача з цих обставин справи, а відтак, не доведено правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Суд вважає, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню сплачена ним сума судового збору.

Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002092203/1264 від 05.06.2013, видане Білоцерківською об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Еріс» судовий збір у сумі 2294 (дві тисячі двісті дев’яносто чотири) грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.