Постанова № 36706388, 16.01.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2014 р. Справа№ 910/9548/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Авдеєва П.В.

суддів: Коротун О.М.

Куксова В.В.

За участю представників:

від позивача: Галков І.О. - представник за довіреністю,

від відповідача: Полєжаєва К.О. - представник за довіреністю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення Господарського суду м. Києва від 27.06.2013р.

у справі №910/9548/13 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»

до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 341 791,73 грн.

ВСТАНОВИВ:

В травні 2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фірми «Т.Т.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю (далі-відповідач) 330 385,85 грн. заборгованості, 9 449,94 грн. неустойки, 1 889,99 грн. 3% річних, 65,95 грн. інфляційних витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем неналежним чином виконані свої зобов'язання за укладеним Договором фінансового лізингу №1126/12/2007 від 18.12.2007р. щодо сплати лізингових платежів.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 27.06.2013р. у справі №910/9548/13 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» 330 385,85 грн. заборгованості, 9 449,94 грн. пені, 1 889,99 грн. 3% річних, 65,95 грн. інфляційних втрат, 6 841,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 27.06.2013р., відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

Позивач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18.12.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг", як лізингодавцем, та Фірмою "Т.М.М" - Товариством з обмеженою відповідальністю, як лізингоодержувачем, був укладений Договір фінансового лізингу №1126/12/2007 (далі-Договір), відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язується придбати у свою власність транспортний засіб у відповідності із встановленою лізингоодержувачем специфікацією продавця (вантажний автомобіль МАЗ 642205-220 (п'ять одиниць), 2007 р.), та передати його без надання послуг по керуванню та технічної експлуатації лізингоодержувачу у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти його на умовах Договору.

Так, на виконання умов Договору позивачем передано, а відповідачем прийнято у користування предмет лізингу, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000067 від 20.03.2008 року і один вантажний автомобіль МАЗ 642205-220, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000111 від 15.04.2008 року. Факт отримання вказаних транспортних засобів у лізинг не заперечується відповідачем (а.с.29-32 т.1).

Згідно із п. 2.3 Договору вартість майна, яке передається, складає суму еквівалентну 307030,00 "у.о.", в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 51171,67 "у.о.", виражена у гривнях України.

Пунктом 7.1 Договору сторони погодили, що валютою Договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Долару США по курсу згідно пункту 7.1.1 Договору.

Пунктом 7.1.1 Договору визначені такі поняття: «Курс 1» - курс, встановлений НБУ для одного Долара США станом на 18.12.07; «Курс 2» - курс, встановлений НБУ для одного Долара США на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно додатку № 1 до Договору.

Відповідно до п.7.1.2 Договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток суми лізингового платежу, відображеної в "у.о." згідно "Графи 3" Додатку №1 до Договору на відповідну дату проведення платежу та "Курс 2". При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як добуток відповідної суми в "у.о.", зазначеної в "Графі 4" Додатка №1 до Договору та "Курсу 1".

У відповідності до п.7.5 Договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в Додатку №1 до Договору.

Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказаний у графіку внесення платежів (п.7.6 Договору).

30.07.2009 року сторони підписали додаткову угоду №1126/12/2007/R до Договору фінансового лізингу №1126/12/2007 від 18.12.2007, якою було викладено у новій редакції Графік внесення платежів.

Відповідно до п.7.7 Договору лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків лізингодавця, а також, незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (ст. 2 Закону).

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Законом України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу (стаття 16 Закону).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач виконав свої зобов'язання за Договором, а відповідач, в свою чергу, покладені на нього зобов'язання щодо сплати лізингових платежів за 58-62 періоди не виконав, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 330 385,85 грн., що підтверджується доданим до позовної заяви розгорнутим розрахунком суми заборгованості, який здійснений відповідно до положень Договору та додатків до нього.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідачем відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 330 385,85 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, судовою колегією визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Посилання апелянта на відсутність істотної умови, як ціни Договору та покладення розміру лізингових платежів в частині відшкодування вартості предмету лізингу в залежність від офіційного курсу гривні до «у.о.» та невідповідність застосування валютних коефіцієнтів структурі лізингових платежів, встановлених ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» спростовується наступним.

Стаття 524 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Частиною 2 вказаної статті прямо передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно із ст.533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Відповідач вказує на те, що умовами спірного Договору в порядку частини 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" у складі лізингових платежів передбачено суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, та платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно, а положеннями 7.1.4 та 7.2 умов договору визначено платіж, який не передбачений частиною 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" - винагороду, яка виникає у відповідача виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні.

Тобто, на думу відповідача, Договором передбачено два різні види платежів.

Однак, внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні, можливе збільшення суми коштів, які підлягають сплаті за відповідний період лізингу в якості комісії лізингодавця, а не виникає зобов'язання зі сплати іншого платежу.

Дійсно, положення статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" надає можливість сторонам договору фінансового лізингу включити до складу лізингового платежу винагороду лізингодавця за отримане у лізинг майно.

Однак, норми законодавства України, як ті, що були чинні на момент укладення спірного Договору, так і чинні станом на час розгляду справи, не містять вказівок на те, яким саме чином має здійснюватися визначення суми платежу такого роду, в тому числі не містять заборони закріплення розміру винагороди таким чином, що сума, яка підлягатиме сплаті в якості комісії лізингодавця за конкретний період буде змінюватися в залежності від різних чинників.

Враховуючи положення п. 7.1.2 Договору, хоча загальна сума поточного лізингового платежу і визначається з урахуванням курсу НБУ, встановленого на дату платежу згідно графіку, проте це жодним чином не впливає на збільшення вартості предмета лізингу. В даному випадку змінюється лише розмір комісії лізингодавця, яка являє собою різницю загальної суми поточного лізингового платежу, вираженої в гривнях, та суми платежу, вираженої в гривнях, який відноситься до погашення вартості майна. При цьому, вартість майна залишається незмінною.

Вищий господарський суд України у своїх постановах у справах №5011-11/11776-2012 і №5011-7/11774-2012 притримується такої ж правової позиції і зазначає, що Верховний Суд України неодноразово у своїх постановах зазначав, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, одна не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Сума заборгованості по черговим лізинговим платежам розраховується на підставі п. 7.5. договору, а також додатку №1 до договору, в якому зазначаються періоди та суми, що підлягають оплаті в цих періодах шляхом складення сум прострочених платежів.

Також підлягає врахуванню положення пункту 7.1.2 Договору, відповідно до якого поточний платіж, що підлягає сплаті в гривнях, розраховується як добуток суми лізингового платежу вираженого в у. о. на відповідну дату платежу та "курсу 2".

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про визнання зазначеного Договору фінансового лізингу недійсним, а отже останній є чинним і викладені в ньому умови є обов'язковими для виконання сторонами.

Крім того, Договір було підписано відповідачем без жодних зауважень або застережень з його боку, без складання протоколу розбіжностей, що свідчить про погодження останнім на момент укладення Договору можливих наслідки виконання та порушення зобов'язань.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Згідно із ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором або законом правові наслідки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк (ч.1 ст.612 ЦК України).

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 9.5 Договору у випадку якщо лізингоотримувач у встановлені договором терміни не здійснить оплату встановлених договором платежів, то лізингодавець може вимагати сплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу в перші 5 днів прострочення і 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, починаючи з шостого дня прострочення, а лізингоотримувач зобов'язується її сплатити.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та здійснивши перерахунок, з останнього судом першої інстанції правомірно стягнуто пеню в розмірі 9 449,94 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних збитків та 3% річних, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та здійснивши перерахунок, з останнього судом першої інстанції правомірно стягнуто 3% річних в розмірі 1 889,99 грн. та 65,95 грн. інфляційних втрат.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміні оскаржуваного рішення.

Судові витрати покладаються на підставі ст.49 ГПК України на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду м.Києва від 27.06.2013 року у справі №910/9548/13 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду м.Києва від 27.06.2013 року у справі №910/9548/13 залишити без змін.

3.Матеріали справи №910/9548/13 повернути до Господарського суду м.Києва.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Дата підписання повного тексту постанови 20.01.2014р.

Головуючий суддя П.В. Авдеєв

Судді О.М. Коротун

В.В. Куксов