Рішення № 36705064, 14.01.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 січня 2014 р. Справа № 902/1597/13

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Німенко О.І.,

позивача: Жорової Л.М. - довіреність №37/10 від 30.12.13р., паспорт серії НК516094 виданий Новозаводським ВМ УМВС України в Чернігівській області 25.06.1998р.;

відповідач: Галунко Н.В. - довіреність №1 від 01.11.2013 року, паспорт серії АВ907038 виданий Жмеринським РВ ГУ МВС України в Вінницькій області 18.05.2013,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116)

до: міського комунального підприємства "Енергоресурс" (вул. Леніна, 41, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100)

про стягнення боргу та штрафних санкцій в сумі 1032992 грн 25 коп.,

ВСТАНОВИВ :

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з міського комунального підприємства "Енергоресурс" боргу та штрафних санкцій в сумі 1032992 грн 25 коп.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на не виконання відповідачем умов договору про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2441БО-1, укладеного між ними 20.12.2010р., внаслідок чого у останнього виникла заборгованість по оплаті отриманого газу в сумі 1032992 грн 25 коп., з яких 818000 грн основний борг, 101937 грн 49 коп. пеня, 80161 грн 21 коп. - 3% річних та 32893 грн 55 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 27.11.2013 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/1597/13 з призначенням її до розгляду.

12.12.2013р. ухвалою суду слухання справи відкладено 14.01.2014р. через неподання позивачем витребуваних судом доказів.

В ході розгляду справи по суті представник позивача (Жорова Л.М.) позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в ньому.

Натомість, представник відповідача (Галунко Н.В.) позов в частинні стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних не визнала та категорично заперечувала проти його задоволення, посилаючись на мотиви, наведені у своїх відзивах на позовну заяву №516 від 06.12.2013р. (а.с. 43, 59) та доповненні до відзиву №14 від 13.01.2014р. (вх. №08-46/191/14 від 14.01.2014р.). При цьому просила також суд врахувати часткове погашення відповідачем основного боргу в сумі 368000 грн. після порушення провадження у даній справі (клопотання про зменшення позовних вимог вх. 08-46/188/14 від 14.01.2014р.).

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

20.12.2010р. між дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та міським комунальним підприємством "Енергоресурс" укладено договір №06/10-2441БО-1 про закупівлю природного газу за державні кошти (а.с. 21-25).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 Договору.

Пунктом 1.2 Договору сторони обумовили, що постачальник передає покупцю в період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р. природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 1675 тис. (один мільйон шістсот сімдесят п'ять тисяч) куб.м., в тому числі по місяцях: січень 370 тис. куб.м., лютий 350 тис. куб.м., березень 250 тис. куб.м., квітень 50 тис. куб.м., травень 1 тис. куб.м., червень 1 тис. куб.м., липень 1 тис. куб.м., серпень 1 тис. куб.м., вересень 1 тис. куб.м., жовтень 150 тис. куб.м., листопад 200 тис. куб.м., грудень 300 тис. куб.м.

Згідно із п. 3.1 Договору ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 2187 грн 20 коп. без врахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигулі цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ-2%; податок на додану вартість за ставкою 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 234,00 грн, крім того ПДВ-20%. До сплати за 1000 куб.м. природного газу-2464 грн 94 коп., крім того ПДВ-20%, всього з ПДВ- 2957 грн 93 коп. Загальна вартість Договору на дату його укладення становить 4128774 грн 50 коп.

Відповідно до п. 4.1 Договору розрахунки проводяться шляхом поетапної оплат у такому порядку: перша оплата в розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця-поставки; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33% від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30(31) числа місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично спожитті обсяги газу здійснюється на підставі акта прийому-передачі газу до 10-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Додатком №1 від 20.12.2010р., додатковими угодами №1, 2, 3, 4, 5 до Договору сторони погодили умови поставки і обліку газу; змінили назву договору та додатку до нього; зміни ціну договору, загальну вартість договору, обсяги поставки газу; обумовили вважати припиненим договір №06/10-2441БО-1 в частині поставки природного газу з 01.10.2011р. та ін. (а.с. 26-33).

Судом встановлено, що на виконання договірних зобов'язань позивачем передано відповідачу природний газ в об'ємі 718,367 тис. куб.м. на загальну суму 2211807 грн 70 коп. Даний факт підтверджується актами передачі-приймання природного газу №19 від 31.01.2011р. на суму 778485 грн 47 коп., №20 від 28.02.2011р. на суму 752187 грн 67 коп., №20 від 31.01.2011р. на суму 647310 грн 04 коп., №19 від 30.04.2011р. на суму 33824 грн 52 коп. (а.с. 34-37), поясненнями позивача та іншими матеріалами справи.

Натомість відповідач свої договірні зобов'язання виконав частково, за поставлений природний газ розрахувався лише в сумі 1393807 грн 70 коп., що підтверджується розрахунком боргу МКП «Енергоресурс» за договором 06/10-2441БО-1 від 20.12.2010р. (а.с. 17-19), актом звірки взаєморозрахунків від 04.11.2013р. (а.с. 66), поясненнями сторін та іншими матеріалами справи.

Однак, як стверджує позивач у позовній заяві, решти розрахунків за спожитий природний газ відповідачем здійснено не було, відтак у нього виникла заборгованість по оплаті поставленого газу в розмірі 818000 грн., що й стало підставою для звернення дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" з позовом до суду про стягнення з міського комунального підприємства "Енергоресурс" вказаної суми заборгованості.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини щодо поставки природного газу та його оплати.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно із ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В ході розгляду справи судом встановлено, що частину основного боргу в сумі 368000 грн відповідачем було погашено після порушення провадження у даній справі. Вказаний факт підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок від 29.11.2013р., від 05.12.2013р., від 11.12.2013р., від 27.12.2013р. та від 30.12.2013р.

У пункті п.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. При цьому припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення основної заборгованості в сумі 368000 грн, а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно з п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Таким чином, виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення решти суми основного боргу в розмірі 450000 грн (818000 грн - 368000 грн = 450000 грн) правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її у вказаному розмірі.

Зважаючи на те, що відповідачем свої договірні зобов'язання за договором постачання природного газу №06/10-2441БО-1 від 20.12.2010р. не виконано належним чином (за поставлений природний газ здійснено розрахунок не своєчасно та не в повному обсязі), позивачем заявлено до стягнення з нього 101937 грн 49 коп. пені з 11.02.2011 року по 11.11.2011 року; 32893 грн 55 коп. інфляційних втрат за період з лютого 2011 року по жовтень 2013 року; 80161 грн 21 коп.- 3% річних за період з 11.02.2011 року по 25.11.2013 року.

Суд, розглянувши заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202-205 ГК України, ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема ст. 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін у зобов'язанні.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

З огляду на вищезазначене та у зв'язку із тим, що перевіркою наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних у заявлених до стягнення сумах помилок не виявлено, позовні вимоги в цій частині вимог (32893 грн 55 коп. інфляційних втрат та 80161 грн 21 коп.- 3% річних) підлягають задоволенню в повному обсязі.

Разом з тим, судом розглянуто вимогу позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 101937 грн 49 коп.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п. 3 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В силу ч.ч. 1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами ч.6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Крім того, згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 7.3.1 Договору у разі порушення покупцем умов п. 4.1 Договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно із п. 9.3 Договору строк позовної давності за договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється у 3 (три) роки. Неустойка нараховується постачальником протягом 6 місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення пені є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного Договору та вимогам чинного законодавства України.

Поряд з цим слід зазначити, судом взято до уваги зміст другого речення 2 п. 6.1 Договору, яким сторони погодивши, що неустойка нараховується постачальником протягом 6 місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом, змінили порядок нарахування пені, що суперечить ч. 6. ст. 232 ГК України, однак позивачем при нарахуванні пені враховано положення чинного законодавства України, а тому вимоги про стягнення пені у заявленому розмірі, який не перевищує розмір подвійної облікової ставки Національного банку України є правомірними та обґрунтованими.

Перевіркою розрахунку пені, втому числі, що стосується періодів її нарахування, судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим вказані вимоги в сумі 101937 грн 49 коп. є обґрунтованими.

Разом з цим, з врахуванням досліджених у справі обставин, зважаючи на скрутний матеріальний стан, в якому опинилось підприємство, ступінь виконання ним свого зобов'язання перед позивачем та причини його не виконання, суд дійшов висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, з огляду на таке.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", в якому зазначається, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Окрім того, у п. 7 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 вказано: положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Встановивши причини невиконання відповідачем грошового зобов'язання, а саме надавши належну оцінку тій обставині, що споживачем теплової енергії, яку виробляє відповідач, є переважно населення, а також збитковість господарської діяльності відповідача у зв'язку з наявністю значної заборгованості споживачів за поставлену енергію, суди дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для зменшення розміру пені на підставі статті 233 ГК України та пункту 3 статті 83 ГПК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 19.12.2012 № 5023/3165/12).

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки (пені), суд взяв до уваги наступні обставини:

- міське комунальне підприємство "Енергоресурс" є комунальним підприємством, яке засноване на основі комунальної власності м. Жмеринка;

- відповідач є добросовісним платником рахунків за спожитий газ, як видно з листа №502 від 02.12.2013 р. відповідач, враховуючи ситуацію із підняттям цін на природний газ та намагання підприємства щодо недопущення поточної заборгованості, просив позивача надати дозвіл міському комунальному підприємству "Енергоресурс" на укладення договору реструктуризації;

- борг міського комунального підприємства "Енергоресурс" утворився внаслідок того, що у 2011р. ціна на природній газ відповідно умов договору змінювалася декілька раз про що свідчать додаткові угоди (а.с. 29-32), на підставі яких змінювалася ціна на газ;

- додаткові угоди надходили на адресу міського комунального підприємства "Енергоресурс" і запізненням. При цьому, враховуючи порядок їх застосування до споживачів, МКП «Енергоресурс» не мало правових підстав їх впроваджувати, у зв'язку із порядком затвердження та доведення до відома споживачів. Внаслідок такого часткового підняття цін на газ підприємство не встигало здійснювати підняття та затвердження тарифів для споживачів теплової енергії, в результаті чого МКП «Енергоресурс» зазнало збитків, оскільки погашення різниці в тарифах здійснювався за рахунок коштів самого підприємства;

- надання послуг для споживачів, які є бюджетними організаціями є збитковим, так як оплату вказаних послуг такі споживачі, зважаючи на дефіцит державного та місцевого бюджетів, здійснюють за тарифами затвердженими ще у 26.10.2011р.;

- згідно даних фінансового звіту міське комунальне підприємство "Енергоресурс" у 2012р. зазнало значних збитків у сумі 175,8 тис. грн., за дев'ять місяців 2013р.- 185,3 тис. грн, при цьому, як свідчить лист МКП «Енергоресурс» №514 від 06.12.2013р., суму коштів в розмірі 6778,2 тис. грн. які за 10 місяців 2013р. надійшли на рахунки підприємства використано: на оплату газу - 4159,4 тис. грн; води- 7,1 тис. грн.; електроенергії-124,5 тис. грн.; ПДВ- 393,4 тис. грн.; зарплати з нарахуваннями- 1390,3 тис грн.; матеріали-703,5 тис. грн, відтак суму вільних коштів для погашення наявної заборгованості підприємство на даний час не має. (а.с. 62, 64).

Поряд з цим, визначаючись щодо зменшення, суд також враховує обов'язковість виконання зобов'язань, баланс інтересів сторін та значний розмір основного боргу, що потягнув за собою нарахування такого розміру неустойки.

З огляду на викладене, суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує пеню на 50% та стягує з відповідача 50968 грн. 75 коп. пені.

Щодо доводів відповідача відносно застосування до вимог позивача про стягнення пені строків позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права а інтересу.

Згідно із приписами статей 257, 258 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Окрім того, у п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що за правилами частини першої статті 259 ЦК України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність.

Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.

Частина друга згаданої статті ЦК України забороняє скорочення встановленої законом позовної давності. Відтак договір (умова договору) щодо скорочення зазначеного строку має визнаватися господарським судом недійсним, у тому числі й з ініціативи суду (пункт 1 статті 83 ГПК). Умова укладеного сторонами договору про те, що останній діє до повного виконання зобов'язань не є умовою про збільшення позовної давності, оскільки остання за своєю правовою природою є певним періодом у часі (частина перша статті 251, стаття 256 ЦК України), який починається від конкретного дня і спливає також у певний момент часу.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також те, що статею 259 ЦК України передбачене право сторін за домовленістю збільшити позовну давністю, встановлену законом і сторони у даній справі, укладаючи договір поставки природного газу №06/10-2441БО-1 від 20.12.2011 року даним правом скористались і досягли згоди, як по всім істотним умовам, так і щодо позовної давності, встановлена у пункті 9.3 договору поставки умова про те, що строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки визначається сторонами тривалістю три роки не суперечить законодавству.

Даної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові №910/11959/13 від 06.11.2013р.

При цьому, безпідставними є також доводи відповідача про відсутність обумовлення сторонами в договорі стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вказаний спосіб захисту майнового права та інтересу кредитора обумовлений в силу закону, зокрема ст. 625 ЦК України.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому природного газу, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням вищевказаного.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України.

Також суд враховує п. 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якій вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з міського комунального підприємства "Енергоресурс" (вул. Леніна, 41, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100, код ЄДРПОУ 32644469) на користь дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 31301827) 450000 грн основного боргу, 50968 грн. 75 коп. пені, 32893 грн 55 коп. інфляційних втрат, 80161 грн 21 коп.- 3% річних та 20660 грн витрат зі сплати судового збору.

Провадження у справі в частині стягнення 368000 грн основного боргу припинити відповідно до п.11 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.

В задоволенні 50968 грн 74 коп. пені відмовити.

Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 20 січня 2014 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи