Постанова № 36704936, 19.11.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 листопада 2013 р. (11 год. 58 хв.) Справа №801/7478/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кузнякової С.Ю., за участю секретаря судового засідання Лєбєдєвої О.М., представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Управління Пенсійного фонду України в Чорноморському районі АР Крим

про визнання протиправними та скасування рішень.

Обставини справи: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Чорноморському районі АР Крим про визнання протиправними та скасування рішень від 08.07.2013р. № 1228, № 1229 та № 238.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання явку свого представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, обґрунтованість своєї правової позиції виклав у письмових запереченнях на позов, в яких просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Приймаючи до уваги, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, враховуючи, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, суд вважає можливим, на підставі ч. 6 ст. 71, ст. 128 КАС України, розглядати справу за наявними у ній матеріалами у відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Чорноморському АР Крим як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за реєстраційним номером НОМЕР_1.

З 27.05.2013р. по 30.05.2013р. Управлінням Пенсійного фонду України в Чорноморському районі АР Крим була проведена планова перевірка позивача з питань правильності нарахування, обрахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, контроль та нарахуванням та сплатою яких покладений на Пенсійний фонд України, з 02.10.2008р. по 01.05.2013р., повноти та своєчасності перерахування авансових платежів у вигляді єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 18.06.2009р. по 20.04.2013р., а також достовірності відомостей наданих до системи персоніфікованого обліку та Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування за період з 2009р. по березень 2013р., за результатами якої складений акт № 21-ф (а.с. 6-13).

У висновках наведеного акту, зазначено, що перевіркою правильності нарахування та сплати єдиного внеску встановлені порушення ч. 8 ст. 9 Закону України від 08.07.2010р. № 2464, п.п. 4.3. п. V Інструкції від 27.09.2010р. № 21-5, в результаті чого виявлено порушення строків та повноти авансових платежів у вигляді сум єдиного внеску за ставкою 36,80% на суму 24658,43 грн. Перевіркою достовірності формування та надання відомостей про застраховану особу встановлені порушення порядку № 26-1 від 05.11.2009р., Порядку 22-2 від 08.10.2010р.

08.07.2013р. на підставі акту № 21-ф від 30.05.2013р. відповідачем були прийняті рішення, а саме:

- № 1228 про застосування штрафних санкцій за несплату, неповну або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів), яким на позивача накладений штраф в розмірі 10% сум несплачених або несвоєчасно сплачених авансових платежем 2465,83 грн. (а.с. 18),

- № 1229 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", яким до позивача застосований штраф в розмірі 510,00 грн. (а.с. 20),

- № 238 про застосування фінансових санкцій за надання до органів Пенсійного фонду України недостовірних відомостей, які використовуються в системі персоніфікованого обліку, яким до позивача застосований штраф в розмірі 170,00 грн. (а.с. 43).

Не погодившись із вказаними рішенням, позивач звернувся до суду із позовною заявою щодо їх оскарження.

Оцінюючи правомірність рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчинюється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Законом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України від 08.07.2010, № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі Закон № 2464).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є: роботодавці: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців)

Згідно з пунктом 3 Розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464 з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску. Перереєстрація платників страхових внесків та застрахованих осіб не здійснюється. Пенсійний фонд спільно з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та Державною податковою адміністрацією України проводить звірення платників страхових внесків у порядку, встановленому Пенсійним фондом спільно з Державною податковою адміністрацією України за погодженням з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Базою нарахування єдиного внеску є суми нарахованої заробітної плати з видами виплат, які включають основу та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні витрати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суми винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у п. 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону встановлюється у відсотках до визначеної абзацом першим п. 1 ч. 1 ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності.

Згідно з частиною 8 статті 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з територіальним органом Пенсійного фонду за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування передбачено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 27 вересня 2010 року № 21-5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2010 року за № 994/18289 (далі Інструкція № 21-5).

Нарахування, обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками передбачені розділом 4 Інструкції № 21-5.

Відтак, платники під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для відповідних платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, визначені підпунктом 4.3.6 пункту 4.3 розділу IV цієї Інструкції, або за результатами звірення платника з органом Пенсійного фонду за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. (п.п. 4.3.6, п.п. 4.3.7 п. 4.3 розділу 4 Інструкції № 21-5).

Згідно з ч. 10 ст. 9 Закону № 2464 днем сплати єдиного внеску вважається:

1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки Пенсійного фонду - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок Пенсійного фонду;

2) у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі;

3) у разі сплати єдиного внеску в іноземній валюті - день надходження коштів на відповідні рахунки Пенсійного фонду, відкриті в Державній казначейській службі України.

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (ч.11 ст. 9 Закону № 2464).

Відповідно до п. 6 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464 територіальний орган Пенсійного фонду застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за несплату, неповну сплату або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів), накладається штраф у розмірі 10 відсотків таких несплачених або несвоєчасно сплачених сум.

У п.п 2.10 пункту 2.1 правильності нарахування та сплати єдиного внеску описової частини акту № 21-ф від 30.05.2013р. наведений перелік порушень сплати авансових платежів у вигляді єдиного внеску за ставкою 36,8% на загальну суму 24658,43 грн. з зазначенням дати виплати заробітної плати: 17.02.2011р., 16.03.2011р., 19.04.2011р., 16.05.2011р., 16.06.2011р., 23.08.2011р., 23.09.2011р. 24.10.2011р., 23.11.2011р., 23.12.2011р, 23.07.2012р.,23.08.2012р., 07.09.2012р., 23.09.2012р.,07.10.2012р., 23.10.2012р., 07.11.2012р., 23.11.2012р., 07.12.2012р., 23.01.2013р., 07.02.2013р., 23.02.2013р., 07.03.2013р.,2.03.2013р. та 07.04.2013р. (а.с. 9(зворотній бік) - 11).

Позивач зазначає, що сплата єдиного внеску проводилась через касу банку у день проведення виплат, проте ці обставини не враховані.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно із ч. 2 ст. 69 КАС України докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Частиною ч. 1 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.

В порядку ст. 71 КАС України, позивачем не було надано документів бухгалтерського обліку, які б підтверджували його доводи, що сплата єдиного внеску проводилась через касу банку у день проведення виплат.

Суд зауважує, що виходячи з вимог КАС України суд не може керуватися припущеннями, в тому числі щодо правомірності сплати нарахованого єдиного внеску одночасно з видачею заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) такий єдиний внесок нараховується, за відсутності документів, що підтверджують факт одночасної сплати.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про неможливість спростування висновків відповідача щодо порушення позивачем сплати авансових платежів у вигляді єдиного внеску за ставкою 36,8% на загальну суму 24658,43 грн., які відображені у п.п 2.10 пункту 2.1 описової частини акту № 21-ф від 30.05.2013р., оскільки зазначені позивачем обставини не підтверджені відповідними документами.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання рішення від 08.07.2013р. № 1228 про застосування штрафних санкцій за несплату, неповну або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів), яким на позивача накладений штраф в розмірі 10% сум несплачених або несвоєчасно сплачених авансових платежем 2465,83 грн. протиправним, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення відповідача № 1229 від 08.07.2013р., суд вважає необхідним зазначити таке.

Згідно з п. 2.1 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України, затвердженим постановою Пенсійного фонду України від 05.11.2009, № 26-1 (в редакції до 01.01.2011р. далі Порядок № 21-1) страхувальники, крім осіб, зазначених в пунктах 2.2 - 2.4 цього розділу, формують та подають до органів Пенсійного фонду звіт не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення базового звітного періоду. Базовим звітним періодом для них є календарний місяць.

Відповідно до п. 3.4 Порядку № 21-6 таблиця 5 додатка 4 до цього Порядку призначена для реєстрації застрахованих осіб у системі персоніфікованого обліку відомостей. Таблиця 5 додатка 4 до цього Порядку подається страхувальником у разі, якщо протягом звітного періоду було укладено або розірвано трудовий договір із застрахованою особою.

Порядок подачі звітності з 01 січня 2011 року встановлений Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 № 22-2, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за №1014/18309 (далі Порядок № 22-2).

Формування звіту наведено у розділі VІ Порядку № 22-2.

Відтак, згідно з п. 4.1. розділу VІ Порядку № 22-2звіт формується на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону нараховується єдиний внесок.

Звіт повинен містити основні дані про страхувальника та перелік таблиць звіту.

Звіт формується страхувальником або відповідальною особою страхувальника та включає таблиці, що наведені у додатках 4-6 до цього Порядку (4.2 розділі VІ Порядку № 22-2).

Відповідно до п. 4.8 розділі VІ Порядку № 22-2 таблиця 5 додатка 4 до цього Порядку призначена для реєстрації застрахованих осіб у реєстрі застрахованих осіб.

Таблиця 5 додатка 4 до цього Порядку подається страхувальником у разі, якщо протягом звітного періоду було укладено або розірвано трудовий договір (цивільно-правовий договір, крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію їх як підприємців) із застрахованою особою.

Згідно з п. 4 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464 територіальний орган Пенсійного фонду застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом, територіальним органом Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

З розділу 6 описової частини акту № 21-ф від 30.05.2013р. вбачається, що відповідачем була проведена перевірка достовірності формування та надання відомостей про застраховану особу, які використовуються в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Виклад обстави виявленого порушення відображений у п. 6.1 та п.п. 6.1.2 п. 6.1 розділу 6, в яких, поміж іншого, зазначено ненадання таблиці 5 додатку 4 звіту про звільнення в січне 2010р. ОСОБА_3 відповідно до Порядку № 21-6, та ненадання даних в таблиці 5 додатку 4 до звіту про звільнення в березні 2012р. ОСОБА_4, в квітні 2012р. - ОСОБА_5, в листопаді 2012р. - ОСОБА_6 відповідно до Порядку № 22-2.

Суд звертає увагу, що позивач не заперечує факту встановлених порушень, а в обґрунтування позовних вимог про протиправність оскаржуваного рішення від 08.07.2013р. № 1229 посилається на те, що питання щодо надання звітності відповідно до вимог Закону № 2464 не розглядалось під час проведення перевірки.

Суд вважає зазначені доводи безпідставними, оскільки перелік питань, які підлягають перевірці наведений в акті на сторінках 3-6 та відомості щодо перевірки достовірності формування та надання відомостей про застраховану особу, які використовуються в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування відображена у розділі 6 описової частини акту № 21-ф від 30.05.2013р.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання рішення відповідача від 08.07.2013р. № 1229 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", яким до позивача застосований штраф в розмірі 510,00 грн. протиправним, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що посилання позивача на те, що рішення від 08.07.2013р. № 1228 та 1229 не відповідають чинному законодавству України і підлягають скасуванню тому, що складені не на державній мові, суд визнає неспроможним та необґрунтованим, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення від 08.07.2013р. № 1228 та 1229 оформлені російською мовою. Згідно ст. 2 Закону України "Про мови в Українській РСР" державною мовою Української РСР є українська, а згідно ст. 4 вказаного Закону мовами міжнаціонального спілкування в Українській РСР є українська, російська та інші мови.

Згідно з положенням Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (Україна приєдналась до зазначеної Хартії Законом України від 15.03.2003р.) зокрема, підпунктом "с" п.1 ст.13 Хартії встановлено, що сторони зобов'язуються в межах своєї країни запобігати практиці, яка заважає використанню регіональних мов або мов меншин в економічній або соціальній діяльності.

Відповідно до статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом.

Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України. ( абз.2 п.1 рішення Конституційного Суду України від 14.12.99р. справа № 1-6/99).

Проводячи аналіз чинного законодавства щодо визначення та унормування питання про мову, якою мають складатися рішення суб'єктів владних повноважень суд виходить до висновку про можливість застосування російської мови при складенні органами влади рішень, враховуючи при цьому той факт, що визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на сукупності підстав, в той час як вимога про скасування рішення владного суб'єкта за формою (мова складення документу є складовою його форми) носить формальний характер, в той час як суд перевіряє обґрунтованість та правомірність спірних рішень відповідача не лише за формою, а й по суті.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17, п. 1 ч. 4 ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання не чинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Враховуючи вищевикладене суд прийшов до висновку, що складення рішень Управління Пенсійного фонду України в Чорноморському районі від 08.07.2013р. № 1228 та № 1229 російською мовою не суперечить чинному законодавству.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 08.07.2013р. № 238 про застосування фінансових санкцій за надання до органів Пенсійного фонду України недостовірних відомостей, які використовуються в системі персоніфікованого обліку, яким до позивача застосований штраф в розмірі 170,00 грн. суд зазначає наступне.

Принципи, основи та механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначені в Законі України (далі - Закон №1058, в редакції до 0.1.01.2011р.).

Пункт 5 ч. 9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.03р. №1058-IV (в редакції до 01.01.2011р.) передбачає, що за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

01.01.2011р. набрав чинності Закон України від 08.07.2010 р. № 2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в зв'язку норма п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону № 1058 втратила чинність.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно, правомірність поведінки особи, зокрема, дотримання нею норм законодавства про сплату обов'язкових страхових внесків, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

В свою чергу, заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Виходячи з викладеного, якщо певне діяння було правопорушенням на момент його вчинення і за таке діяння до особи було застосовано заходи відповідальності, передбачені чинним на той час нормативним актом, відповідні санкції підлягають стягненню з особи і після втрати чинності нормативним актом, що визначав зміст відповідальності.

Рішення 238 було прийнято 08.07.2013р., тобто у той час, коли пункт 5 ч. 9 ст. 106 Закону України № 1058 втратив чинність у зв'язку із набранням законної сили Законом України № 2464 від 08.07.2010 р. "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2464 від 08.07.2010 р. "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Дія вказаної норми Перехідних положень поширюється і на сплату внесків із загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, оскільки відповідно до ст.ст. 1, 4, 6 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 16 від 14.01.1998 р. Пенсійний фонд України відноситься до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Так, відповідно до ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 16 від 14.01.1998 р. залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України.

Згідно ч. 1 ст. 14 Основ законодавства страхові фонди є органами, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, провадять акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та здійснюють інші функції згідно з затвердженими статутами.

Відповідно до ст. 6 Основ законодавства України № 16 страховиками є цільові страхові фонди з: пенсійного страхування; медичного страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; страхування на випадок безробіття.

До 01.01.2011р., тобто до набрання чинності Законом України № 2464 від 08.07.2010р. "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", відповідальність за несвоєчасну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, за несвоєчасне надання звітів, та порядок її застосування регулювалися статтею 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Стаття 106 цього Закону втратила чинність із 01.01.2011р.

Відповідно, з 01.01.2011р. втратили чинність норми, які визначали склад правопорушення і розміри відповідальності в галузі нарахування і стягнення страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, подання відомостей до системи персоніфікованого обліку.

Виходячи зі змісту пункту 7 Перехідних положень Закону України № 2464 від 08.07.2010 р. "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", органи пенсійного фонду зберегли повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом, тобто в тому числі повноваження, передбачені статтею 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відтак, органи пенсійного фонду можуть стягувати ті недоїмки, штрафи та пеню, які виникли до 01.01.2011р. Механізм стягнення цих сум відповідає змісту статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та застосовується з посиланням на пункт 7 Перехідних положень Закону України № 2464 від 08.07.2010 р. "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Проте, органи пенсійного фонду з 01.01.2011 р. не вправі за порушення нараховувати штрафи та пені, визначені статтею 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки передбачені відповідними нормами склади правопорушень та санкції втратили чинність, і їх застосування з 01.01.2011 р. суперечить статті 58 Конституції України, не зважаючи на зміст пункту 7 Перехідних положень Закону України № 2464 від 08.07.2010 р. "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Застосування відповідачем при винесенні рішення від 08.07.2013р. № 238 недіючої норми права суперечить засадам верховенства права, що передбачає, в першу чергу, суворе дотримання суб'єктами владних повноважень вимог чинного законодавства під час виконання останніми владних управлінських функцій при реалізації публічно-правового інтересу.

Дискреційні повноваження органів державної влади та спосіб їх здійснення повинні полягати виключно в межах принципу законності із застосуванням правових норм, що мають законну силу під час притягнення до відповідальності юридичних та фізичних осіб за вчинене правопорушення. Недотримання цього принципу призводить до негативних наслідків у вигляді руйнування правових підвалин функціонування механізму органів державної влади як окремих ланок у системі останньої, зокрема у даному випадку - сфери загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Отже, Управління Пенсійного Фонду України в Чорноморському районі АР Крим при застосуванні фінансових санкцій до позивача винесло рішення від 83.07.2013р. № 238 на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України № 1058, який було виключено з 01.01.2011 р. відповідно до Закону України № 2464 від 08.07.2010 р. "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", В зв'язку з чим вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

У судовому засіданні, яке відбулось 19.11.2013 року, було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України постанову складено у повному обсязі 25.11.2013 року.

Керуючись ст. ст. 9, 69-71, ст.ст. 158-159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Чорноморському районі АР Крим від 08.07.2013р. № 238, прийняте відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_2.

3. В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кузнякова С.Ю.