Постанова № 36703264, 17.06.2010, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

17.06.10Справа №2а-1633/10/277010 год. 33 хв.

Каб. № 1

Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі колегії суддів:

головуючого судді - Гавури О.В.;

суддів - Шаповала І.І.,

Дудкіної Т.М.,

при секретарі - Плаксіній О.С.,

з участю:

позивача - не з'явився;

представника відповідача - Державної судової адміністрації України, Лашкевич Світлана Петрівна, довіреність № 231/2/1 від 23.02.2010 року,

представника відповідача - Державного казначейства України не з'явився,

представника третьої особи - Господарського суда АР Крим не з'явився,

представника третьої особи - Севастопольського апеляційного адміністративного суду не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, треті особи: Господарський суд АР Крим, Севастопольський апеляційний адміністративний суд про стягнення недоотриманої заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовною заявою до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, треті особи: Господарський суд АР Крим, Севастопольський апеляційний адміністративний суд про стягнення недоотриманої заробітної плати в розмірі 275162,77 грн. Вказує, що працює на посаді голови суду (судді) Севастопольського апеляційного адміністративного суду. Згідно з довідками про заробітну плату в порушення вимог Конституції України та Закону України «Про статус суддів» ним була недоотримана заробітна плата за періоди з червня 2005 року по грудень 2005 року та з січня 2006 року по грудень 2009 року. Підставою недоотримання є заниження розміру посадового окладу, не донарахування щомісячних премій, надбавок за вислугу років та інших виплат, розмір яких залежить від розміру посадового окладу.

Просить стягнути з Державної судової адміністрації України недоотриману заробітну плату з 2005 - 2009 р.р. в сумі 275 162,77 грн, а також просить зобов»язати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів» в сумі 275 162,77 грн.

Ухвалою суду від 02 червня 2010 року відкрито провадження по адміністративній справі.

Ухвалою суду від 02 червня 2010 року закінчено підготовче провадження по адміністративній справі, та справа призначена до судового розгляду.

У судове засідання позивач не з'явився, до початку судового засідання надав заяву з проханням розглянути справу за його відсутністю, позовні вимоги підтримує у повному обсязі (а.с.42).

Представник відповідача Державної судової адміністрації України з позовними вимогами не погодилася у повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та просить у задоволенні відмовити. Вказує, що згідно з пунктом 20 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України, закон про Державний бюджет України - це закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду. У даному випадку Державна судова адміністрація діяла та діє на підставі законів України «Про Державний бюджет України на 2005-2009 р.р.», Бюджетного кодексу України та статті 68 Конституцій України, нічиїх прав не порушували, вини Державної судової адміністрації України в даному випадку немає, а отже підстави для її відповідальності за даним позовом також не має. Також вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач - Державне казначейство України, явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив на адміністративний позов не надав .

Треті особи, також явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, письмові пояснення на адміністративний позов не надали.

В порядку статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає можливим розглянути справу у відсутності позивача, представника відповідача Державного казначейства України та третіх осіб за наявними у справі матеріалами.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган на підстав пункту 2 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Тому, з огляду на вказане, спір належить розглядати за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши інші докази в межах позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 24 грудня 2003 року по 28 лютого 2007 року працював на посаді судді у Господарському суді АР Крим, та з 04.06.2007 року по теперішний час працює на посаді голови суду (судді) у Севастопольському апеляційному адміністративному суді (а.с. 24, 32).

Відповідно до статей 1, 3, 11 Закону України «Про статус суддів» судді знаходяться на публічній службі із здійснення правосуддя в Україні, держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення судів та суддів. Судді мають право на належне матеріальне та соціальне забезпечення.

Заробітна плата є видом матеріального забезпечення та однією з гарантій незалежності суддів.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 126, 129 та 130 Конституції України передбачено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України від 15.12.1992 р. № 2862-XII "Про статус суддів"професійні судді є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні. Гарантії незалежності суддів встановлюються цим Законом, а також Конституцією України. Держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 20.03.2002 № 5-рп/2002 «У справі за конституційними поданнями 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 58, 60 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 2, 3, 4, 5, 8, 9 частини першої статті 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» і підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій)» зазначив, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і положеннями частини першої статті 129, частини першої статті 130 Конституції України у взаємозв'язку зі статтями 11, 14 Закону України «Про статус суддів» свідчать, що Верховна Рада України, приймаючи Державний бюджет, не вправі скасувати чи зменшити матеріальне та побутове забезпечення суддів без відповідної компенсації.

Таким чином, згідно із Конституцією України та Законом України "Про статус суддів" позивач має право на належне матеріальне та соціальне забезпечення.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Тобто, відповідно до норм вказаного Закону, гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого ст. 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної Законом, та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканості суддів.

Кабінетом Міністрів України 30.06.2005 року прийнято постанову № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», якій надана зворотна дія в часі: з 01.06.2005.

На підставі цього нормативного акту з 01.06.2005 року Голові, першому заступнику Голови та заступнику Голови Верховного Суду України підвищені посадові оклади та встановлені відповідні системи оплати їх праці.

03.09.2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 565 «Про оплату праці суддів», якою підвищено їм посадові оклади - пропорційно до окладів Голови та заступників Голови Верховного Суду України, однак набрання чинності цієї постанови було визначене, згідно з пунктом 5 цієї постанови, на майбутнє - з 01.01.2006. Тобто впродовж семи місяців судді отримували заробітну плату менше, ніж встановленої законом.

Кабінет Міністрів України забезпечив відповідність посадових окладів суддів з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів», однак не усунув порушення вимог частини другої названої статті і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення одночасно з окладами Голови Верховного Суду України, а саме з 01.06.2005, оскільки надав постанові від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці суддів» чинності з 01.01.2006.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 3 ст. 22, ст. 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Оскільки правові положення, які передбачають виплату грошового забезпечення є чинними, тобто не скасовані, не змінені, тому позивачі мають право на його одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Право на отримання грошового забезпечення не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер. Доводи представників відповідачів про відсутність компетенції щодо зміни видатків з Державного бюджету та порушення бюджетного законодавства у випадку задоволення позову, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх функцій та зобов'язань щодо забезпечення конституційних гарантій незалежності та неупередженості суддів.

Відповідно до частин 7, 8 статті 14 Закону України «Про судоустрій України» гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються, серед іншого, особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом, та належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

Частиною першої статті 3 Закону України «Про оплату праці» визначено, що мінімальна заробітна плата -це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Відповідно до частини другої статті 9 цього Закону мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України у законі про Державний бюджет на відповідний рік.

Загальновідомим фактом, який не потребує доведення є те, що за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2009 року мінімальний розмір заробітної плати неодноразово підвищувався.

Кабінетом Міністрів України 31 грудня 2005 року прийнято постанову «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» № 1310. Серед іншого, вказану постанову доповнено пунктом 41, згідно з яким розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.

Таким чином, щорічне поетапне збільшення розміру мінімальної заробітної плати, що передбачається законами про Державний бюджет України, не призводить до збільшення розміру заробітної плати суддів.

Пункт 41 постанови № 865 визнано незаконним постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 і набрала законної сили.

Згідно з довідкою Господарського суду АР Крим від 20.10.2008 № 4-12.1-48, позивачу за період роботи з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року сума донарахованої заробітної плати складає 63523, 95 грн. (а.с. 14).

Згідно з довідкою Господарського суду АР Крим від 06.05.2010 № 4-12.1-10, позивачу за період роботи з 01 січня 2006 року по 28 лютого 2007 року сума донарахованої заробітної плати складає 8248, 01 грн. (а.с. 15).

Також, згідно з довідкою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2010 № 16413, позивачу за період роботи з 04 червня по 31 грудня 2007 року сума донарахованої заробітної плати складає 37205, 52 грн. (а.с. 16).

Крім того, згідно з довідкою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2010 № 16105, позивачу за період роботи з 01 січня по 31 грудня 2008 року сума донарахованої заробітної плати складає 82145, 05 грн. (а.с. 17).

Крім того, згідно з довідкою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2010 № 16120, позивачу за період роботи з 01 січня по 31 грудня 2009 року сума донарахованої заробітної плати складає 84040, 24 грн. (а.с. 18).

Таким чином, сума заборгованості по заробітній платі ОСОБА_3 становить 275162,77 грн.

Відповідно до норм «Бюджетного кодексу України», від 21.06.2001 № 2542-III, бюджетна програма - систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Пунктом 1.1. Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007, № 662 «Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу» встановлено, що цей Порядок розроблено відповідно до частини четвертої статті 22, частини другої статті 32, статей 34, 35, 36, 47, 51 Бюджетного кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 N 1837, постанов Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 N 965 «Про затвердження Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів» (із змінами), від 28.02.2002 N 228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» (із змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 N 296-р «Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів» (із змінами), наказу Міністерства фінансів України від 14.12.2001 N 574 «Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за N 3/6291.

Відповідно до пункту 1.2. цей Порядок регулює взаємовідносини між Міністерством фінансів України як головним розпорядником бюджетних коштів (далі - головний розпорядник коштів) та центральними органами виконавчої влади та урядовими органами державного управління (далі - відповідальні виконавці) у процесі складання, затвердження та виконання державного бюджету за кодом відомчої класифікації видатків 350 «Міністерство фінансів України» (далі - КВКВ 350) відповідно до Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 N 604 "Про бюджетну класифікацію та її запровадження" (із змінами). До системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входить вісім відповідальних виконавців, а саме: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР).

Пункт 1.3. встановлює, що статус відповідальних виконавців та особливості їх участі в бюджетному процесі визначено Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.12.2001 N 574, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за N 3/6291.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005, № 1232, якою затверджено «Положення про Державне казначейство України», Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до пунтку 3. основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Згідно зі статтею 9.1. Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007, № 662 «Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу», Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» встановлені бюджетні видатки за програмою «Виконання рішень судів на користь суддів» на 9500,0 тис. грн.

Відповідно до статті 120 Закону України «Про судоустрій України», Положення про Державну судову адміністрацію України Державна судова адміністрація України з 01.01.2003 здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.

Статтею 126 вказаного Закону встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частинами 2, 3 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Оскільки правові положення, які передбачають виплату грошового забезпечення суддям є чинними, не зупинені та не змінені, тому позивач має право на його одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Право на отримання грошового забезпечення не залежить від наявності бюджетного фінансування, а має безумовний характер.

З урахуванням викладеного позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Доводи представника відповідачів, що позов не підлягає задоволенню у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати не можуть прийняті до уваги з наступних підстав.

Суд звертає увагу учасників процесу, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання невиплати позивачеві, передбаченого законодавством розміру грошового забезпечення та щомісячного грошового утримання. Право на отримання грошового забезпечення не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.

Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

Суд також зазначає, що доводи представника відповідача стосовно пропуску позивачем строків звернення з позовом до суду не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки спірні виплати пов'язані з трудовими правовідносинами, на які строки позовної давності не поширюються, оскільки за частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України N 322-УІІІ, 10.12.1971 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За таких обставинах суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Державної судової адміністрації України суми заборгованості у розмірі 275162,77 грн. на користь позивача підлягають задоволенню.

Зазначена сума заборгованості вказана без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів. Оскільки справляння податку і сплата податків та інших обов'язкових платежів є обов'язком роботодавця та працівника, тому зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів без визначення їхнього розміру у рішенні суду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Постанова складена та підписана у повному обсязі 21.06.2010 року.

На підставі викладеного, відповідно до статей 1, 3, 11, 44 Закону України «Про статус суддів», частин 7, 8 статті 14, статті 120 Закону України «Про судоустрій України», Постанови Кабінета Мітістрів України «Про оплату праці суддів», керуючись статтями 158, 163-167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Державної судової адміністрації України (01021, місто Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) недоотриману заробітну плату (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів) в розмірі 275162,77 грн. (двісті сімдесят п'ять тисяч сто шістдесят дві гривні 77 копійок).

3. Зобов'язати Державне казначейство України (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 20055032) провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код. ЄДРПОУ 09744400) за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів» у сумі 275162,77 грн. (двісті сімдесят п'ять тисяч сто шістдесят дві гривні 77 копійок) для виплати судді Севастопольського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_3.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя О.В. Гавура

Судді: І.І. Шаповал

Т.М. Дудкіна