Рішення № 36696651, 10.01.2014, Центральний районний суд м. Сімферополя

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 124/9049/13-ц

10.01.2014 року м. Сімферополь

Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого - судді Кучеренко Н.В.,

при секретарі - Литовській Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Коопсервіс», ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів ТОВ «Коопсервіс», ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Позовні вимоги мотивовані тим, що будинок АДРЕСА_1 є відомчим і належить ТОВ «Коопсервіс». Квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_2 У травні 1996 року, за усною домовленістю ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 порожню квартиру для постійного проживання та у подальшому обіцяла оформити передачу квартири документально. Наказом домоуправління Кримпотребсоюзу №75 від 28.12.2001 року дана квартира передана для проживання позивачу. Протягом 15 років позивач постійно проживає у цій квартирі, відкрито володіє нею, оплачує комунальні платежі, робить ремонт. В квартирі знаходяться лише речі позивача. Відповідач за весь час проживання позивача не зверталася з вимогою про повернення майна, у зв'язку з цим, позивач вважає, що у порядку ст. 344 ЦК України, має право на визнання за нею права на спірну квартиру за набувальною давністю, про що і просить суд.

У судовому засіданні представник позивача за довіреністю - ОСОБА_4 заявлені позовні вимоги підтримала повністю, просила їх задовольнити.

Представник відповідача ТОВ «Коопсервіс» за довіреністю - Божко Т.О. в судовому засіданні позовні вимоги визнала повністю. Пояснила, що дійсно з кінця 2000 року ОСОБА_2 зникла та до теперішнього часу її місце знаходження невідоме. З ціллю збереження жилого фонду та на підставі клопотання правління Кримпотребсоюза в квартирі дозволено проживати ОСОБА_1, яка проживає там з сім'єю, сплачує комунальні платежі.

Відповідач ОСОБА_2 до суду не з'явилась, про дату час та місце розгляду сповіщена належним чином, що підтверджується поштовим документами в матеріалах справи.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в їх сукупності, суд вважає заявлені позовні такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 11, 27, 60 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов'язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.

Судовим розглядом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_2, на підставі договору купівлі - продажу від 24 вересня 1993 року, засвідченого нотаріусом Державної нотаріальної контори Кримської області Ісаєвою Л.Г., зареєстрованого за реєстром №3-н-3742 (а.с.23-24, 25). У даній квартирі ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання (а.с.17).

Наказом Домоуправління Кримпотребсоюзу №75 від 28.12.2001 року, з метою збереження житлового фонду, на підставі клопотання правління, ОСОБА_1 дозволено проживати у вищевказаній квартирі на час відсутності ОСОБА_2, з покладенням обов'язку сплачувати комунальні платежі (а.с.28).

Відповідно до довідок ТОВ «Коопсервіс» від 20.06.2002 року, 17.02.2005 року, 12.08.2005 року, 07.09.2006 року, 07.09.2006 року, 22.08.2012 року, 24.04.2013 року, ОСОБА_1 безперервно проживала з 28.12.2001 року по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.35-37). Разом з цим, позивач мала та має інше зареєстроване місце проживання (а.с.125-127).

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

За ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Виходячи зі змісту 344 ЦК України, обставинами, які мають значення для справи, і, які у відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України повинен довести позивач є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Відповідно до інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів про набувальну давність суд має врахувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.

Визнання права власності на майно за набувальною давністю з урахуванням тільки визнання позову відповідачем є неправильним, оскільки рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим (стаття 213 ЦПК). При цьому судам слід мати на увазі, що у разі визнання відповідачем позову суд ухвалює рішення про задоволення позову лише у випадках наявності для того законних підстав.

Крім того, при вирішенні спорів, пов'язаних із виникненням і припиненням права власності, судам слід мати на увазі, що норми статті 344 ЦК про набувальну давність не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалось на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

При вирішенні спорів, пов'язаних з правом власності в силу набувальної давності, судам слід враховувати, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Так, як встановлено судом, спірна квартира має власника - конкретну фізичну особу, ОСОБА_2 у передбаченому законом порядку від права власності на належне їй нерухоме майно не відмовлялася, ОСОБА_2 у витребуванні свого майна з володіння позивача - відмовлено не було.

Посилання позивача на укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір про передачу спірного майна для проживання з подальшим переоформленням квартири, суд вважає неспроможним, цей договір не приймається до уваги в якості належного та достовірного доказу, зважаючи на те, що представник ТОВ «Коопсервіс» у судовому засіданні не зміг пояснити обставини одержання ними такого договору, перебування такого договору в їх документації, посвідчення підпису на договорі ОСОБА_2

Одночасно, необхідно відмітити, що якщо і виходити з того, що ОСОБА_2 у серпні 1996 року дозволила позивачу користування вказаною квартирою, проживати в ній, то даний факт свідчить виключно про тимчасовий характер володіння чужою річчю позивачем, яка весь цей час була обізнана про те, що квартира перебуває у власності іншої особи - ОСОБА_2, а тому ніяких правових підстав вважати, що майно було передано йому власником у постійне володіння та користування, - немає.

Факт обізнаності позивача про тимчасовість користування позивача чужою квартирою також підтверджується самим наказом Домоуправління Кримпотребсоюзу №75 від 28.12.2001 року, адже ОСОБА_1 дозволено проживати у вищевказаній квартирі виключно на час відсутності ОСОБА_2, та виключно з метою збереження жилого фонду ТОВ «Коопсервіс». Більш того, з оцінки змісту наказу відповідача виходить, що ТОВ «Коопсервіс» фактично надав позивачу спірну квартиру у користування за плату, зазначивши про необхідність здійснення ОСОБА_1 житлово-комунальних платежів. Однак, при цьому, необхідно звернути увагу на те, що ТОВ «Коопсервіс» взагалі не мав та не має передбачених законом повноважень розпоряджатися приватною власністю фізичної особи ОСОБА_2, адже таких належних та достовірних доказів на підтвердження відповідних повноважень - суду не надано.

Таким чином, позивач достовірно знала, що право власності на спірну квартиру зареєстровано за іншою особою, і цієї власності вона не була позбавлена у встановленому законом порядку, підстави набуття права власності ОСОБА_2 на квартиру ніким не оспорювались, а тому, суд вважає, що володіння майном ОСОБА_2 протягом тривалого часу здійснювалось ОСОБА_1, як вона сама вказує, на підставі фактичних договірних зобов'язань, у зв'язку з чим, норма статті 344 ЦК України про набувальну давність не підлягає застосуванню, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

ОСОБА_1, як вбачається з обставин справи, не вважала і не вважає себе незаконним володільцем спірної квартири, протягом всього часу володіння цим майном знала, що воно належить на праві власності іншій особі, і що вона тимчасово користується ним з певного дозволу відповідачів, а не отримала його у володіння з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.

Крім того, представник відповідача ТОВ «Коопсервіс» суду пояснив, що ОСОБА_2 зникла приблизно у 2000 році, у зв'язку з чим, вони зверталися із заявою до правоохоронних органів з метою її розшуку. Повідомлення Центрального РВ СГУ ГУ МВС України в АР Крим від 08.08.2002 року, копія якого долучена до матеріалів справи, дійсно свідчить про перебування ОСОБА_2 у розшуку до теперішнього часу, адже достовірних даних про те, що її фактичне місце знаходження встановити не надалося можливим або встановлено - суду не надано. Відомостей про можливу смерть ОСОБА_2 адресним бюро на запит також суду також не повідомлено.

Таким чином, на думку суду, для позивача зберігається можливість встановлення місця перебування відповідача з метою вирішення питання про укладення належного договору про передачу права власності на спірну квартиру відповідачем позивачу, відповідно до усної домовленості між ними у 1996 році, на існуванні якої представник позивача наполягав у судовому засіданні.

За встановлених у ході розгляду справи обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки норми ст. 344 ЦК України не можуть застосовуватися до спірних правовідносин, що виникли між сторонами у справі, у зв'язку з чим, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати у справі залишаються за рахунок позивача.

На підставі викладеного, ст. 41 Конституції України, ст.ст.328, 344 УК України, керуючись Інформаційним листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», ст.ст. 3, 5, 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212-215, 218, ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Коопсервіс», ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АРК через Центральний районний суд м. Сімферополя шляхом подачі в 10-денний строк апеляційної скарги з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Н. В. Кучеренко