Постанова № 36682608, 18.12.2013, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2013 року Справа № 811/3474/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мирошниченка В.С.

за участю: секретаря с/з - Озерна М.О .

представників позивача - Іванова С.І., Усатенка В.Ю.

представника відповідача - Момот О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Протеїн-Продакшн" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Протеїн-Продакшн" (надалі - ТОВ "ТД "Протеїн-Продакш" або позивач) звернулось до суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управляння Міндоходів у Кіровоградській області (далі -Кіровоградська ОДПІ або відповідач) про скасування податкового повідомлення - рішення №0511231502 від 15.07.2013 року про порушення п. 198.1, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1 ст.200 та п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 41 711,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що основу акту перевірки та висновків викладених в ньому, на підставі яких винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення, покладені лише домисли посадових осіб Кіровоградської ОДПІ, які без наявності встановлених фактичних даних зазначили, що на територіях орендованих ПП "777-Наталі" не можливо виростити певну кількість насіння сої соняшника, що свідчить про те, що зазначене підприємство не могло продати ТОВ "ТД "Протеїн-Продакш" 56,240 тонн сої. При цьому позивач зазначив, що відповідач навіть не намагався здійснити розрахунок, чи можливо на вказаних орендованих землях виростити зазначену кількість сої. Окрім цього, господарські операції ТОВ "ТД "Протеїн-Продакш" з ПП "777-Наталі" за вересень 2012 року оформлено належними первинними документами, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав, зазначених в позові.

Представник відповідача надав письмові заперечення, в яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки перевіркою ТОВ ТД «Протеїн-Продакшн» встановлено, що позивачем до реєстру отриманих податкових накладних та відповідно до складу податкового кредиту податкової декларації з ПДВ за вересень 2012 р. включено суми ПДВ по контрагенту-постачальнику ПП « 777-Наталі» в розмірі 41711,33 грн. При цьому вказаний контрагент за місцем знаходження відсутній та не мав необхідних фізичних, технічних, технологічних можливостей для вчинення задекларованих господарських операцій. У зв'язку з цим представником відповідача зроблено висновок, що усі операції купівлі-продажу сої ПП « 777-Наталі» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності та є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача". (а.с. 84-85).

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

ТОВ "ТД "Протеїн-Продакш" зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради Кіровоградської області 12.02.2009 р. ( а.с. 13) та є платником податку на додану вартість (а.с. 76).

Судом встановлено, що у період з 03.07.2013 р. по 05.07.2013 р. посадовими особами Кіровоградської ОДПІ проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ "ТД "Протеїн-Продакш" з питань достовірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту податку на додану вартість за вересень 2012 р. з урахуванням матеріалів перевірок щодо правомірності нарахування ПДВ по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг), за наслідками якої складено акт № 5/11-23-15-02/36390340 від 05.07.2013 р. (а.с. 14-27).

Згідно з зазначемим актом податковим органом зроблено висновок про те, що позивачем під час здійснення господарської діяльності було допущено наступні порушення:

- п. 198.1, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1 ст.200, п. 15 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України з урахуванням ч. 1 ст.203, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного Кодексу України, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 41 711,00 грн., в результаті чого підприємством завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (рядок 19) за вересень 2012 р. в сумі ПДВ 41711,00 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення №0511231502 від 15.07.2013 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 41 711,00 грн.

Вказане податкове повідомлення - рішення №0511231502 від 15.07.2013 року ТОВ "ТД "Протеїн-Продакш" оскаржив до ГУ Міндоходів у Кіровоградській області та до Міндоходів України. Рішенням ГУ Міндоходів у Кіровоградській області від 20.09.2013 р № 3012/10/10-208 та рішенням Міндоходів України від 17.10.2013 р. №13448/6/99-9910-01-15 залишено без змін зазначене податкове повідомлення-рішення, а скаргу ТОВ "ТД "Протеїн-Продакш" без задоволення (а.с.29-38).

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій зокрема з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкової накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, з аналізу вказаної норми суд вбачає, що для віднесення платником податку до податкового кредиту сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість необхідно мати належним чином складені первинні документи, що підтверджують факт отримання товару та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг), пов'язаної з подальшим використання отриманих товарів в господарській діяльності платника податку.

В пункті 198.6 статті 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сумі податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно зі ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в паперовому вигляді, або в електронній формі.

У податковій накладній зазначаються такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної;б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право на віднесення сум ПДВ, сплачених суб'єктом господарювання при придбанні товару (робіт, послуг), до складу податкового кредиту виникає у нього на підставі наявності податкових накладних, складених уповноваженою особою, зареєстрованою платником ПДВ фактичного придбання товару (робіт, послуг) та використання їх у господарській діяльності підприємства.

Як передбачено пунктом 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, воднораз під господарською операцією слід розуміти дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

У ході судового розгляду справи представник позивача посилався на те, що дані податкового обліку ТОВ «ТД «Протеїн - Продакшн», у яких відображені його взаємовідносини з ПП « 777-Наталі» і які не визнаються відповідачем, підтверджені належними первинними документами, які надавалися податковому органу до перевірки. Натомість, представник відповідача, посилаючись на висновки акту перевірки, наполягав на відсутності фактичних господарських відносин між позивачем та ПП « 777-Наталі» та недостовірності первинних документів, наданих позивачем на підтвердження цих відносин.

Досліджуючи у ході судового розгляду справи обставини реальності здійснення господарських операцій позивача з вказаним контрагентом, як обов'язкової передумови для формування позивачем витрат для цілей визначення податкового кредиту з ПДВ за цими операціями, суд встановив наступне.

17.09.2012 р. між позивачем (покупець) та ПП « 777-Наталі» (продавець) укладено договір поставки №17/09-2012, згідно з яким продавець зобов'язується поставити покупцю сою на умовах, визначених договором, специфікаціями та додатковими угодами до нього (а.с. 39-43).

Виконання вказаного договору підтверджується видатковою накладною від 17.09.2012 р. (а.с. 44), товарно-транспортними накладними (а.с. 45-46), податковою накладною від 17.09.2012 р. (а.с. 47). Оплату поставленої продукції позивачем здійснено в безготівковій формі, згідно з платіжним дорученням від 18.09.2012 р. на суму 250268 грн. (а.с. 48).

У подальшому вказана продукція використана позивачем у власній господарській діяльності. Так, 01.09.2010 р. між позивачем та ЗАТ з іноземними інвестиціями «Протеїн-Продакшн» укладено договір на переробку давальницької сировини, згідно з яким ЗАТ з іноземними інвестиціями «Протеїн-Продакшн» зобов'язується приймати від позивача на переробку давальницьку сировину (насіння сої) та переробляти його в готову продукцію (а.с. 49-53). Його виконання підтверджується актами приймання-передачі від 31.09.2012 р. та від 31.10.2012 р.

Отже, в судовому засіданні доведено фактичне здійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

Дослідивши надані до суду первинні документи, суд встановив, що останні складені відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

За таких обставин, факт здійснення господарських операцій підтверджується позивачем належним чином оформленими первинними та розрахунковими документами, що відповідно до положень ст. 198 Податкового кодексу України свідчить про належне формування позивачем на підставі цих первинних документів податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до п. 209.6.ст. 209 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Суд зазначає, що згідно п.209.7.ст.209 Податкового кодексу України сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Відповідно до п.15 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень "тимчасово до 1 січня 2014 року від оподаткування податком на додану вартість звільняються операції з постачання на митній території України технічних культур товарних позицій 1205 і 1206 згідно з УКТ ЗЕД, крім першого постачання таких технічних культур сільськогосподарськими підприємствами - виробниками та підприємствами, які безпосередньо придбали такі технічні культури у сільськогосподарських підприємств - виробників"

Механізм акумулювання сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, що не підлягають сплаті до бюджету і нараховуються сільськогосподарськими підприємствами - суб'єктами спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства і рибальства (далі - сільськогосподарські підприємства) на вартість поставлених ними сільськогосподарських товарів (послуг) визначає Порядок акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.11 №11.

Сільськогосподарське підприємство у разі обрання спеціального режиму оподаткування відкриває протягом одного звітного (податкового) періоду спеціальний рахунок (поточний рахунок із спеціальним режимом використання) відповідно до законодавства за умови подання засвідченої органом державної податкової служби копії свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування.

На підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарське підприємство веде реєстри виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, складає податкову декларацію і в строки, встановлені статтею 203 Кодексу, подає її разом з копіями записів у зазначених реєстрах за відповідний період в електронному вигляді до органу державної податкової служби. Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) сільськогосподарським підприємством відповідно до податкової декларації за операціями з постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів за кодами згідно з УКТЗЕД 2204 29 і 2204 30, які поставляються підприємствами первинного виноробства), тобто різниця між сумою податкового зобов'язання за звітний (податковий) період та сумою податкового кредиту за такий період перераховується сільськогосподарським підприємством з поточного рахунка на спеціальний рахунок у строки, встановлені статтею 203 Кодексу для перерахування суми податку на додану вартість до державного бюджету. Сільськогосподарське підприємство подає за місцем своєї реєстрації не пізніше останнього календарного дня місяця, що настає за звітним (податковим) періодом, органові державної податкової служби копії платіжних доручень про фактично зараховані на спеціальний рахунок суми податку на додану вартість за кожний звітний (податковий) період.

Сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до пункту 209.2 статті 209 Кодексу, а починаючи з 1 січня 2018 р. перераховується на поточний рахунок сільськогосподарського підприємства. У разі нецільового використання суми податку на додану вартість сільськогосподарське підприємство несе відповідальність відповідно до законодавства.

Відповідно до пп. 201.14, 201.15 статті 201 ПК України платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об'єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з цим розділом. Зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 203.1, 203.2 статті 203 ПК України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Згідно з пунктом 5 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.11 №1492, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.11 за №1490/20228 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники податку, які згідно зі статтею 209 розділу V Кодексу застосовують спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, подають податкову декларацію з податку на додану вартість (скорочену), яка є невід'ємною частиною звітності за відповідний звітний період. До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціального режиму, установленого указаною статтею.

Відповідно до розділу VI (Особливості заповнення декларації (скороченої)) цього Порядку у розділі II "Податковий кредит" декларації (скороченої) відповідно до підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 розділу V Кодексу відображаються: а) товари/послуги, які придбаваються сільськогосподарським підприємством для використання у виробництві сільськогосподарської продукції, а також необоротні активи, які придбаваються (споруджуються) з метою використання у виробництві сільськогосподарської продукції; б) послуги, супутні постачанню сільськогосподарського товару, який вирощується, відгодовується, виловлюється або збирається (заготовлюється) безпосередньо платником податку.

Розділ III декларації (скороченої) "Розрахунки за звітний період" заповнюється з урахуванням особливостей податкового обліку сільськогосподарських підприємств, визначених статтею 209 розділу V Кодексу:

- у разі якщо різниця між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість поточного звітного (податкового) періоду (рядок 7 - рядок 13) має позитивне значення, така сума відображається у рядку 14 декларації (скороченої);

- у разі якщо різниця між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість поточного звітного (податкового) періоду (рядок 7 - рядок 13) має від'ємне значення, така сума відображається у рядку 15 та зараховуватиметься до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду;

- перевищення суми податкового кредиту над сумою податкового зобов'язання попереднього звітного періоду, яке зараховується до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, відображається у рядку 16;

- у рядку 17 відображається сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню, залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства та спрямовується на спеціальний рахунок такого підприємства;

- у рядку 18 відображається перевищення суми податкового кредиту над сумою податкового зобов'язання звітного періоду, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Значення цього рядка переноситься платником до рядка 16 декларації (скороченої) наступного звітного (податкового) періоду.

Наведене свідчить, що форма податкової декларації з ПДВ (скороченої) не передбачала розрахунки платника податку - суб'єкта спеціального режиму оподаткування - з бюджетом, а податкове зобов'язання, яке виникало за цією декларацією, не підпадає під визначення податкового (грошового) зобов'язання платника податку перед бюджетом.

Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 58.1 статті 58 ПК України передбачено, що у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Суд також критично оцінює твердження відповідача, що угоди позивача з ПП « 777-Натаі» є нікчемними та вважає безпідставним посилання відповідача на порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 203, ст. 215, ст. 216, 228 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його контрагентом. Якщо контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання щодо виконання вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 року, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, на підставі комплексного аналізу встановлених обставин, суд вважає, що висновок відповідача про порушення позивачем п. п. 198.1, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1 ст.200 та п. 15 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого йому зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 41 711,00 грн., у судовому засіданні не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на викладені обставини, відповідачем не доведено суду правомірність оскаржуваних рішень, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Таким чином, судові витрати у розмірі 172,05 грн., здійснені позивачем, підлягають стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ "ТД "Протеїн-Продакш".

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення від 15 липня 2013 року №0511231502 про порушення п. 198.1, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1 ст.200 та п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 41 711,00 грн.

Присудити товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн", код ЄДРПОУ 36390340 судові витрати з державного бюджету шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України безспірно списати з рахунку Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області грошові кошти в розмірі 172,05 грн. (сто сімдесят дві гривні 5 копійок).

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградській окружний адміністративний суд шляхом подання в 10- денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.С. Мирошниченко